176444 (627016), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В умовах жорстокої конкуренції на світових ринках торгові партнери України проводять цілеспрямовану політику виключно виходячи з власних національних інтересів. Ця політика спрямована на розширення ринків збуту своєї продукції. Свого часу переважала думка, що одностороння лібералізація зовнішньоекономічного режиму дозволить Україні якнайшвидше інтегруватись у світову економічну систему. Хоча, саме розвинені країни світу всупереч теоріям “вільної торгівлі” дуже активно використовують переваги протекціонізму для захисту власної економіки та підтримки національних експортерів.
Широкий спектр захисних заходів, спрямованих на підтримку і підйом власного виробництва, передбачають угоди ГАТТ/СОТ. Але їх використання потребує політичної волі і ґрунтовної підготовчої роботи з боку відповідних органів влади, спрямованої на розробку конкретного плану заходів та обґрунтування можливості їх застосування у відповідності з правилами та процедурами ГАТТ/СОТ.
В Україні набув чинності ряд законів про захист вітчизняного виробника від субсидованих імпортних поставок та поставок, які є об’єктом демпінгу, але поки що вони активно не використовуються. Слабкість позиції України призводить до того, що їй вже зараз відмовляють у праві використання механізмів державного регулювання, які передбачені міжнародним правом. При цьому слід розуміти, що без регулюючих функцій держави економічний простір займає тіньова економіка і мафія [3].
Україні забороняють використовувати стратегію економічного розвитку, яка поєднує ринкові механізми добросовісної конкуренції з протекціоністською політикою захисту конкурентноспроможних галузей економіки. Серед основних причин називається корупція у владних структурах. Це було закріплено в умовах надання Україні чергових траншів, які переважно спрямовувались на дерегуляцію, реструктуризацію та розвиток малого і середнього бізнесу. Хоча самі іноземні інвестори вважали корупцію ефективним інструментом прискореної лібералізації торгових режимів і забезпечення доступу своїх товарів на внутрішні ринки країн, які розвиваються.
На сьогодні для України дуже актуальним є питання вибору економічної моделі з огляду на національну безпеку держави. Черговий Меморандум економічного розвитку України, підготовлений експертами Світового Банку за участю ряду українських урядовців, пропонує Україні по суті назавжди відмовитись від застосування захисних механізмів, передбачених указами Президента України, законами України, угодами СОТ, обравши так звану модель відкритої економіки на ринкових засадах конкуренції. З точки зору національної безпеки держави потрібно було б проаналізувати згаданий Меморандум, інші рекомендації для Президента і Кабінету Міністрів України, що їх саме тепер часто публікують міжнародні фінансові організації та спонсоровані іноземними державами центри і розглянути їх на Раді національної безпеки і оборони [2].
1.2 Роль стандартизація та сертифікація у захисті економічних інтересів України
Одним з ключових елементів забезпечення національної економічної безпеки є система технічного регулювання доступу продукції на внутрішній ринок. Розвиток цієї системи належить до компетенції Держстандарту України. Останнім часом у світі підвищується роль стандартизації і сертифікації у проведенні заходів, спрямованих на забезпечення національної безпеки, зокрема, якості експорту, захисту життя або здоров’я людини, тварин чи рослин, захисту навколишнього середовища, або запобігання шахрайським діям. Угода про технічні бар’єри в торгівлі СОТ визначає, що для досягнення згаданої вище мети, жодній країні не повинні створюватись перепони і вона може встановлювати такій рівень захисту, який вважає за потрібний. При цьому, слід враховувати, що інші захисні механізми національних економік, передбачені угодами СОТ, такі як тарифні та кількісні обмеження буде застосовувати все складніше, оскільки існує домовленість між країнами СОТ щодо зниження середньозваженого рівня тарифів до рівня 4-5% і заборони кількісних обмежень після 2005 року. Результати третьої міжміністерської конференції країн-членів СОТ у грудні 1999 року у м. Сієтл (США) підтвердили тенденцію зростання значення нетарифного регулювання, в першу чергу, технічного, у глобальній торгівлі. Було також відзначено, що лібералізація торгових режимів служить інтересам лише найбільш економічно розвинених країн і потужних національних корпорацій. Україна має врахувати досвід Сієтлу при визначенні умов приєднання до СОТ [11].
Існуюча система стандартизації та сертифікації, створена з метою реалізації права України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає меті та принципам ГАТТ/СОТ, міжнародних настанов ISO/IEC та європейських норм серії EN 45000. Українська система технічного регулювання (стандартизації та сертифікації) докладно аналізувалась в ході складних переговорів з Світовим Банком (СБ) щодо виконання умов кредитної угоди про позику на розвиток підприємств (EDAL). На основі всебічного аналізу експерти СБ прийшли до висновку, що українська система стандартизації та сертифікації створена з метою реалізації права України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає цілям та принципам ГАТТ/СОТ, положенням настанов міжнародних організацій з стандартизації та європейським нормам.
Законодавчою базою створення національної системи сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня 1993 року, підписаний прем’єр-міністром України Л.Д. Кучмою, яким Держстандарт визначений як національний орган з сертифікації, а також більше 30 законів і законодавчих актів України, в яких встановлені вимоги до сертифікації окремих видів продукції [11].
Національна система технічного регулювання визнана країнами - торговими партнерами України, які уклали з нею угоди у відповідності з положеннями статті 6 Угоди про технічні бар’єри в торгівлі, якими передбачена співпраця в галузі взаємного визнання результатів робіт з сертифікації [11].
Реформування національних систем стандартизації, сертифікації та акредитації спрямоване на підтримку вітчизняного виробництва та захист конституційних прав громадян на споживання безпечної та якісної продукції і базується на прагненні України до інтеграції у світову економіку, вступу у Світову організацію торгівлі, реалізацію Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу.
В Україні існують сили, які підтримують намагання із зовні добитися односторонніх поступок для доступу на український ринок імпортної продукції. Їм сприяють дії окремих інституцій, що створюються і діють в Україні і які фінансуються за кошти платників податків інших країн, щодо підтримки аматорських пропозицій стосовно “реформування” українських систем сертифікації та акредитації. Під прикриттям гасел невідповідності української системи технічного регулювання міжнародній та європейській практиці, пропонується розподіл єдиної системи технічного регулювання на окремі відомчі або галузеві системи сертифікації. При цьому ті, хто готує подібні пропозиції, посилаються на “прогресивність” і “європейськість” російського досвіду. Хоча, цей досвід чітко показує, що відомчий підхід до підтвердження відповідності призводить до створення штучних бар’єрів в міжнародній торгівлі через складність, непрозорість, дублювання функцій та збільшення часу і вартості робіт щодо підтвердження відповідності. В першу чергу, російські виробники висловлюють незадоволення подібною системою через необхідність отримувати декілька сертифікатів у різних відомчих системах на один вид продукції, а перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Російській Федерації, на декілька порядків більше, ніж існуючий на сьогодні в Україні.
У разі впровадження в Україні системи технічного регулювання, основаної на відомчому принципі, у торгових партнерів України з’явитися реальні підстави вимагати від України ліквідувати її як таку, що дійсно не відповідає вимогам угоди ТВТ ГАТТ/СОТ, УПС та інших міжнародних зобов’язань України. Можливо тому, найбільші торгові партнери України такі, як США, ЄС, Японія, Канада поки що ухиляються від ведення переговорів з Україною про укладення двосторонніх угод про взаємне визнання оцінки відповідності, але в той же час, не можуть звинуватити Україну у невідповідності системи її технічного регулювання міжнародним та європейським засадам [8].
Нинішня ситуація вимагає скоординованої роботи і підвищення ефективності усіх структур, відповідальних за економічну безпеку держави.
2. Практичні аспекти політики протекціонізму в Україні
2.1 Проблеми узгодження інтересів при проведенні політики захисту вітчизняного товаровиробника
У будь-якої країни у довільний проміжок часу існують інтереси різних регіональних, соціальних або об’єднаних за типом діяльності груп, які мають у деяких випадках протилежну направленість. Під впливом цих груп урядом і парламентом можуть прийматися ті чи інші рішення, які можуть призвести до важких наслідків для суспільства взагалі. Найбільш суперечливим питанням є захист інтересів вітчизняного виробника, з іншого боку – на законодавчому рівні надзвичайно рідко можна зустріти вирішення проблеми захисту вітчизняного споживача, хоча для деяких видів продукції більшість є споживачами, а виробники складають тільки незначну частину від споживачів. У простішому випадку захист вітчизняного виробника визначає, за винятком прямих заборон на імпорт тих чи інших товарів, підвищення цін імпортованих товарів за рахунок митних зборів до рівня цін вітчизняного виробника. Це дозволяє вітчизняному виробнику зберегти попит на свій продукт на внутрішньому ринку [7].
Споживач змушений сплачувати за цей продукт підвищену ціну. Це не єдиний шкідливий наслідок існування “захисту”. Якщо ціни вітчизняного виробника вищі від світових, то одним з пояснень цього є використання для виробництва застарілої технології і знос обладнання, що не дозволяє використовувати енергозберігаючі та інші заходи. Оплата праці на Україні менша, ніж у більшості торговельних партнерів, звідси випливає, що різниця в оплаті праці, як у деяких розвинених країнах, є головною причиною введення обмежень на імпорт. Введення митних зборів на імпортований товар закріплює становище, коли немає сенсу проводити модернізацію виробничого процесу. Неможливо придбати нове обладнання і скоротити адміністративний апарат, якщо прибуток можна отримати без цих заходів. Отже, існування митних бар’єрів можливе на деякому обмеженому проміжку часу, який можна вважати достатнім для виконання технічного переобладнання підприємства. Важко зробити оптимізаційну модель, яка б ураховувала інтереси як виробника, так і споживача [12].
2.2 Аналіз особливостей застосування політики протекціонізму на прикладі фармацевтичної галузі України
Проведення державою протекціоністської політики у відношенні місцевих виробників саме по собі не є якимось особливим явищем - така практика реально існує в більшості індустріально розвитих країн світу. Проблема полягає в іншому: найчастіше в результаті застосування мір, основною метою яких є захист українського виробника, у програші залишається вітчизняний споживач.
Розглянемо на прикладі фармацевтичної галузі України практику застосування протекціоністських заходів для захисту вітчизняного виробника фармпродукції. В останні роки в державному регулюванні вітчизняного фармацевтичного ринку одним із пріоритетів став захист українського виробника медикаментів. Видано більш 40 постанов уряду, у яких так чи інакше враховані інтереси національної фарміндустрії.
При цьому засоби регулювання ринку можна умовно розділити на три категорії - тарифні міри, що безпосередньо приводять до підвищення вартості імпортованих лікарських препаратів, нетарифні обмеження на ввіз закордонних лікарських засобів і власне стимулювання вітчизняного виробництва медикаментів шляхом надання податкових і інших пільг, залучення інвестицій (останнє в нас практично не використовується) і ін.
Існуюча політика введення митних тарифів на імпортні медикаменти прямо корелює з високим ступенем концентрації української фарміндустрії. Держава як би супроводжує процеси розширення номенклатури великих національних виробників шляхом підвищення митних тарифів і зборів на імпортні аналоги препаратів, які випускаються ними, що автоматично знижує цінову конкурентноздатність медикаментів, що поставляються з-за кордону [3].
Уведення всіляких нетарифних обмежень на імпорт створює конкурентні переваги усім без винятку українським підприємствам. До таких обмежень, зокрема, можна віднести необхідність одержання листа-узгодження на імпорт медикаментів в Україну, обов'язкове страхування відповідальності фірм-імпортерів перед третіми особами (споживачами лікарських засобів), а також дискримінаційну у відношенні закордонних виробників вартість експертизи імпортних лікарських засобів у процесі їхньої реєстрації в нашій країні. Ці й інші міри створюють численні адміністративні і фінансові перешкоди для впровадження закордонних препаратів на фармацевтичний ринок України.
На обов'язковому страхуванні і вартості експертизи варто зупинитися більш докладно. Страхування відповідальності перед споживачами - це, безумовно, необхідна міра, однак поки в Україні немає даних ні про один випадок страхового відшкодування по цьому виді солідарної відповідальності. До того ж у відношенні препаратів вітчизняного виробництва такий механізм зовсім не передбачений.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
