176301 (626915), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Сьогодні Росію оточують держави, які мають не лише кращі геопозиційні можливості, але й давно обійшли її за ресурсами. Після остаточного об'єднання ЄС на західних кордонах Росії фактично утвориться єдина держава з населенням понад півмільярда осіб. На півдні і Далекому Сході з Росією межує Китай - 1 млрд. 284 млн. 304 тис. осіб, Японія -126 млн. 182 тис. осіб і США - 272 млн. 640 тис. осіб. ВВП Китаю - 991 млрд. 203 млн. дол., Японії - 4 трлн. 395 млрд. 083 млн. дол., США - 8 трлн. 350 млрд. 957 млн. дол. Враховуючи загальну кількість населення сучасної Росії (146 млн. 393 тис.) і її економічний потенціал (375 млрд. 345 млн. дол.), ми маємо усі підстави зробити припущення, що РФ, як і СРСР, неминуче потрапляє під дію цих нових економічних і військових сил. Сьогодні Росія слабка. А якщо так - то її спробують розчленувати.
Японія практично не приховує своєї зацікавленості щодо "північних територій". За певного розвитку подій, з метою обмеження впливу Китаю, змушені будуть втрутитись у процес розподілу Росії Сполучені Штати. Інша ситуація з Китаєм. Він динамічно розвиває свою економіку й для того, щоб зберегти темп, потребує технологій, ресурсів, території і нових ринків збуту. Усе це є на північ від його кордонів. Крім того, і це найважливіше, в Китаї забагато людей.
Згадаємо демографічні прогнози великого російського вченого Д.І. Менделєєва, який писав в 1902 р. [16]: "Необхідність... майбутнього напору на нас з різних боків вбачається, на мій погляд, уже в тому, що у нас на кожного жителя припадає в два рази більше землі, ніж для всього іншого населення планети (більше 15 га на душу в Росії і 7,7 в іншому світі, в тому числі в Німеччині - 1,0, в Китаї з пустелями Монголії - 2,6, в Японії - 0,9 і в США - 11,5 га на душу). На нас поки ще мало напирають, тому що є Південна Америка, Австралія і, головне, Африка із своїми пустелями і рідким населенням, але приріст населення нині такий великий, що ще через які-небудь 100, щонайменше 200 років, у всьому світі в середньому буде так само тісно, як сьогодні в Німеччині, а навкруги нас - занадто тісно. Тому то нам необхідно заздалегідь, по-перше, влаштовувати свої достатки і всі внутрішні порядки, все своє приватне життя, розмножуватися швидше своїх сусідів і всього людства..., а, по-друге, нам необхідно, крім всього іншого, бути напоготові, не розпливатися в миролюбстві, бути готовими зустріти зовнішній натиск... Грізними нам потрібно бути в війні..., а при тимчасових мирних періодах... поліпшувати внутрішні порядки, щоб з кожним новим захистом з'являтися з новою бадьорістю і з новим сильним приростом військових захисників і мирних трудівників... Наша сила в єдності, підтриманні військового духу, доброчинній сімейності, яка примножує збільшення населення..."
На прикордонній з Китаєм російській території проживають 7-8 млн. росіян, а з іншого боку, кордону - 106 млн. китайців. Густота населення в найбільш заселеному Приморському краї РФ - 13,5 особи на кв. км, а в Китаї - 130. Щодо Китаю, який практично освоїв усю свою придатну до економічної діяльності територію, то мігрувати він може лише на північ, оскільки в усіх інших напрямах демографічна ситуація ще складніша.
Незважаючи на те, що китайське керівництво твердо заявило про відмову від територіальних претензій до Росії, китайська політична і ділова еліта вважає, що в минулому Росія шляхом несправедливих і нерівноправних договорів присвоїла півтора мільйона квадратних кілометрів китайської території. Сьогодні, після оголошення стратегічного партнерства між Росією і Китаєм, і підписанням в рамках "Шанхайської п'ятірки" угоди про добросусідство, співробітництво і непорушність існуючих кордонів, Китай відкрито не висуває територіальних претензій до РФ. Однак, як твердять російські аналітики, ще у 1989 р. в Китаї було прийнято закриту програму освоєння російського Далекого Сходу і залучення його в зону політичного і економічного впливу Китаю.
4. Україна як "геополітичний стрижень" за 3. Бжезінським
З кінця XV ст. до середини XVII ст. наймогутнішою європейською державою була Іспанія. Вона була також великою імперською заморською державою, плекаючи глобальні амбіції. До 1815 р. провідною європейською державою була Франція. До Першої світової війни Велика Британія здійснювала глобальне морське панування в міру того, як Лондон перетворювався на головний фінансовий і торговельний центр світу, а британський військово-морський флот "панував на морях"... Велика Британія опиралася на витончену дипломатію рівноваги сил. На 1914 р. лише декілька тисяч британських військовослужбовців здійснювали контроль над приблизно 11 млн. кв. миль та майже 400 млн. небританського населення.
Але ні одна з попередніх імперій (римська, китайсько-монгольська, британська) не мала справжньої глобальної влади. На відміну від цього, сьогоднішні масштаби і ступінь проникнення американської глобальної могутності є унікальними. Америка стоїть на вершині у чотирьох вирішальних сферах глобальної влади:
1) у військовому плані вона спроможна досягти будь-якої точки земної кулі і не має в цьому суперників;
2) у плані економічному вона залишається головним локомотивом глобального розвитку, навіть якщо в деяких аспектах їй кидають виклик Японія та Німеччина (жодна з яких не має інших атрибутів глобальної могутності);
3) у плані технологічному вона зберігає провідну роль у найновіших сферах;
4) у плані культурному, незважаючи на деяку грубуватість, вона має незрівнянну привабливість для всього світу, а надто для молоді.
Саме поєднання цих чотирьох факторів і робить Америку єдиною всеосяжною глобальною державою.
Очолювана Америкою коаліція зберегла свою єдність, тоді як китайсько-радянський блок розколовся менше як за два десятки років. Здебільшого це пояснюється більшою гнучкістю демократичної коаліції, на відміну від ієрархічної та догматичної, але й крихкої природи комуністичного табору. Учасники першої поділяли спільні цінності, проте, без формальних доктринальних рамок. У другому блоці наголос робився на ортодоксальному догматизмі, де лише один центр був наділений правом тлумачити ідеологію.
Головні васали Америки були значно слабшими, ніж сама Америка, тоді як Радянський Союз не міг протягом невизначеного часу ставитися до Китаю як до свого підлеглого. Сприятливий результат був також досягнутий завдяки тому, що американська сторона довела свою більшу динамічність в економічному і технологічному планах, а Радянський Союз поступово деградував і не міг ефективно конкурувати ні в економічному плані, ні у розвитку мілітарної технології. Економічний занепад, у свою чергу, прискорив ідеологічну деморалізацію.
Ідеологічні догми також висотували творчий потенціал Радянського Союзу, роблячи його систему все жорсткішою, а його економіку все витратнішою і менш конкурентоспроможною в технологічному плані... Америка насправді значно багатша, значно більше технологічно розвинена, набагато гнучкіша та більш новаторська у військовому плані, в соціальному аспекті - більш творча і приваблива. Тому ... у тривалому змаганні терези в кінцевому рахунку переважили на користь Америки.
На кінцевий результат помітно вплинули культурні міркування. Коаліція, очолювана Америкою, позитивно сприйняла чимало атрибутів політичної та соціальної культури Америки.
Більшість же центральноєвропейських васалів Росії відчували до неї культурну зневагу, а ще більшою мірою це відчувалося з боку її головного східного союзника, чиї політичні амбіції дедалі зростали, - Китаю.
Для жителів Центральної Європи провідна роль Росії означала ізоляцію від свого, як вони вважали, філософського та культурного дому - Західної Європи з її християнськими традиціями. Ще гіршим було те, що їм доводилося терпіти панування народу, який вони, часто несправедливо, вважали культурно нижчим за себе.
Китай, для якого слово "Росія" означає "голодна земля", виявляв ще більш відкрите презирство. Хоча спочатку китайці чинили лише мовчазний опір претензіям Москви на універсальність радянської моделі, вже через 10 років після китайської комуністичної революції вони кинули відвертий виклик ідеологічній зверхності Москви.
І, нарешті, в самому Радянському Союзі, половина населення якого була неросійськими народами, почав зростати опір пануванню Москви. Поступове політичне пробудження неросіян означало, що українці, грузини, вірмени і азербайджанці стали розглядати радянську владу як форму чужоземного імперського панування з боку народу, щодо якого вони не вважали себе культурно нижчими. В Середній Азії національні прагнення, можливо, були й слабшими, але в цьому регіоні бунтівничі настрої народів живилися від усе більшого відчуття приналежності до ісламського світу.
Як і багато давнішніх імперій, Радянський Союз зрештою вибухнув і розпався, ставши жертвою не воєнної поразки, а дезінтеграції, що була прискорена економічною та соціальною напругою.
На відміну від колишніх імперій сучасна всеосяжна і складна глобальна система (яка базується на американському впливі) не являє собою ієрархічну піраміду. Америка радше перебуває в центрі взаємопереплетеного всесвіту, де влада реалізується через постійні переговори, діалог, розпорошування та пошуки формального консенсусу, хоча ця влада й походить, зрештою, з єдиного джерела, а саме з Вашингтону, округ Колумбія. Ось в цьому колі і повинні відбуватися силові ігри, причому за американськими внутрішніми правилами.
В сучасному світі на новій політичній карті Євразії можна визначити принаймні п'ять ключових геостратегічних гравців та п'ять геополітичних стрижнів (причому двоє з останньої групи можуть деякою мірою претендувати й на роль гравців). Франція, Німеччина, Росія, Китай та Індія є головними і активними гравцями, тоді як Великобританія, Японія та Індонезія, будучи дуже важливими країнами, на цю роль не підходять. Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран відіграють роль критично важливих геополітичних стрижнів, хоча як Туреччина, так і Іран до певної міри є також геостратегічно активними.
Україна - нова і дуже важлива клітинка на євразійській шахівниці - є геополітичним стрижнем, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестала бути євразійською імперією. Росія без України може і далі домагатися імперського статусу, але в разі успіху цих домагань вона стане переважно азіатською імперською державою з ризиком втягнутись у руйнівні конфлікти з пробудженням населення Середньої Азії, якщо те не змириться з втратою своєї недавньої незалежності й дістане підтримку від дружніх ісламських держав на півдні. Китай, ймовірно, теж чинитиме опір будь-якому відновленню панування Росії над Середньою Азією.
Однак, якщо Москва відновить контроль в Україні з її майже 50 мільйонним населенням та великими ресурсами, а також доступом до Чорного моря, Росія автоматично знову перетвориться на могутню імперію, що охоплюватиме Європу та Азію. Втрата Україною незалежності мала б прямі наслідки для Центральної Європи, перетворивши Польщу на геополітичний стрижень на східному рубежі об'єднаної Європи.
Майже, як і у випадку з Україною, майбутнє Азербайджану та Середньої Азії має ключове значення для визначення майбутнього Росії.
5. Україна, ЄС та ЄЕП
Україна потребує іноземних інвестицій, пільгового доступу до ринків збуту для своєї порівняно неконкурентоспроможної продукції. Іншими словами, Україна, покладаючись лише на свої сили, ризикує скотитися до табору країн, відсталих в економічному і науково-технічному відношенні. Вихід один - економічна інтеграція з нашими сусідами. Якщо це неможливо в західному напрямі, не варто зневажати можливостями інтеграції зі східними сусідами.
Відповідно всі фактори, що впливають на можливість України стати повноправним членом Європейського Союзу, можна умовно поділити на дві групи [21]:
1. Фактори, що залежать, власне, від України, її внутрішньої і зовнішньої політики, успіхів на шляху реформ та економічного розвитку, виконання своїх міжнародних зобов'язань тощо.
2. Фактори, що не залежать від України і не мають до неї жодного відношення, тобто такі, що виникають у процесі розвитку ЄС і тією чи іншою мірою впливають на можливість реалізації євроінтеграційних прагнень України.
Щодо першої групи факторів, то тут треба сказати, що хоча Україна заявляє про свою належність до європейської цивілізації і визначає себе як європейська держава, все ж таки для багатьох західних європейців вона (незважаючи на всі офіційні заяви) на практиці залишається частиною Євразії, приєднання якої до ЄС може призвести до негативних наслідків.
Цілком зрозуміло, що економічно і технологічно відстала країна не може розраховувати на членство в ЄС. Крім того, Україна порівняно з країнами Центральної Європи має досить велику загальну чисельність населення (майже 50 млн.) і не може бути так швидко інтегрована в ЄС, як малі центральноєвропейські країни, скажімо, Естонія (1,3 млн.) чи Угорщина (10 млн.).
Серед незалежних від України факторів, що негативно впливають на її євроінтеграційні перспективи, слід назвати такі [21]:
Фактор "перевантаження" ЄС.
На думку багатьох західних експертів, в міру збільшення кількості членів Євросоюзу зменшуватиметься його ефективність, ускладниться процес ухвалення рішень, а ЄС може не витримати "навантаження" навіть з 12 нових країн-членів, яких вирішено прийняти в 2004-2007 pp. і які суттєво відрізняються в економічному, соціальному і навіть культурно-цивілізаційному аспектах. Внаслідок цього ЄС може перетворитися на вкрай неефективну, некеровану організацію.
Німецький фактор.
Розширення на схід особливо активно підтримує Німеччина. Як вважають деякі західні політики, Німеччина, активно підтримуючи вступ країн центрально-східної частини континенту до ЄС, намагається частково відновити геополітичні конструкції минулого. З історичної точки зору, значна частина Польщі, Чехія, Угорщина, Хорватія, Словенія, Словаччина, частина Сербії (Воєводина), Боснія-Герцеговина протягом тривалого історичного періоду входили до складу Австро-Угорщини та Німеччини. Країни Балтії також тривалий час знаходилися під німецьким впливом. Таким чином, розширення ЄС на схід, безперечно, посилить економічні і політичні позиції насамперед Німеччини, особливо з погляду на той факт, що в Польщі, Чехії та Угорщині багато промислових підприємств вже перейшли до рук німецьких фірм. Дехто вважає, що існує реальна перспектива посилення німецької економічної (і не виключена можливість - демографічної) експансії на ті землі Польщі, які до війни належали Німеччині.
Економічний устрій Євросоюзу такий, що входження в нього України як відсталої країни мало б для ЄС серйозні руйнівні системні наслідки. Це тільки в Росію - країну макроекономічно й інституціонально (як і Україна) необладнану - можна вломитися в стані і нерозвиненості, і невпорядкованості. Інша справа - Євросоюз, що являє собою складний, мистецьки сконструйований інституціональний устрій з найтоншими уніфікованими макрорегуляторами. І тут, в ЄС, як у випадку з чутливою до середовища апаратурою, входження невлаштованої країни може призвести до помилки безлічі деталей і, тим більше, регулятивних систем, свідомо розрахованих на взаємодію країн, близьких за своїми економічними і соціальними параметрами. Перепад за рівнем розвитку між Україною і ЄС занадто великий: ВВП на душу населення в Україні стосовно аналогічного показника ЄС - 15 %.
Технологічний фактор.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
