Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Потрібно враховувати і той факт, що на ринках, які перебувають у стані природної монополії, діють суб’єкти господарювання, в яких така діяльність є основною (наприклад, комунальні підприємства, залізниці, підприємства електроенергетики та газопостачання тощо), та суб’єкти господарювання, в яких діяльність у сфері природних монополій не є основною і не займає за загальним обсягом надання послуг значної питомої ваги (заводи, сільгосппідприємства тощо).

Також можна відмітити, що окремі галузі виробництва, які традиційно розглядаються як природні монополії, є неоднорідними і включають низку підгалузей, що не володіють ознаками природних монополій. Такі суб’єкти природних монополій, функціонуючи на ринках, нерідко стають монополістами. Причиною існування монополії тут є вже не тільки економія на масштабі, але й інші чинники (наприклад, ліцензування). В якості чистих природних монополій можна назвати водопровідно-каналізаційне господарство тощо. Прикладами змішаних природно-організаційних природних монополій є Укрзалізниця, НАК “Нафтогаз України”. До квазіприродних природних монополій можна віднести міжміський та міжнародний телефонний зв’язок.

Доцільним є відокремлення природних монополій за формами власності. Форма власності суб’єкта природної монополії має вагоме значення для вибору організаційної форми державного регулювання природних монополій (створення спеціальних органів регулювання, регулювання через відносини власності). [ 5 (ст. 5, ст. 6); 6 ]

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що специфіку кожного виділеного виду природної монополії з урахуванням визначених критеріїв відповідної природної монополії доцільно враховувати в процесі здійснення заходів державного регулювання конкретного суб’єкта природної монополії.

ІІ. Регулювання природних монополій

1. Передумови втручання держави в регулювання монополій

Як відомо, держава має великі можливості щодо впливу на економічний розвиток країни та окремі сфери економіки, в тому числі на природні монополії. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, вона може як стимулювати розвиток виробничих відносин, так і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

Ідея регулювання монополістів виникла дуже давно. В Росії її вперше втілив у життя С.Ю. Вітте, здійснивши наприкінці 80-х років XIX ст. тарифну реформу на залізничному транспорті. Мотивація введення регулювання монополій для суспільства і держави є очевидною. Якщо компанія, що є монополістом на певному ринку товарів і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані нею товари/послуги зростають, а їх якість стрімко падає. Навіщо намагатися ефективно організовувати свою роботу, якщо немає конкуренції і твої товари/послуги все одно розкуплять? Відсутні стимули використання найбільш прогресивної технології.

Самим яскравим прикладом технологічної сліпоти великих компаній може бути недавній випадок створення й запуску багаторазового космічного корабля, Який коштує лише лічені десятки мільйонів доларів. Застосувавши технологію "літакового" виходу в космос, невелика фірма втерла ніс десятку космічних держав, які щорічно витрачають на лічені запуски за технологією середини минулого століття десятки й сотні мільярдів доларів платників податків. І це, помітьте, відбулося в галузі, де працює найбільша кількість кваліфікованих учених. [ 7 ]

У такій ситуації без державного регулювання не обійтися, інакше це призведе до деградації (технічної та організаційної) монополіста і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності та якості). Здавалося б, соціальна держава має поставити монополіста у жорсткі рамки — і споживач буде задоволений. Проте іти на поводі у споживача та визначати для монополіста гранично низькі ціни і жорсткі умови роботи теж не є правильним рішенням.

Адже будь-яка монополія має розвиватися і модернізуватися, а для цього потрібні довгострокові вкладення, які з погляду сьогодення споживачеві не цікаві. З іншого боку, якщо монополія не здійснить цих вкладень сьогодні, завтра споживач може відчути дефіцит у товарах, послугах, які вона виробляє, або отримати низькоякісні. Саме тому державне регулювання є необхідним атрибутом в умовах існування монополій. [ 8 ]

2. Закон України Про природні монополії

1) Загальна сутність Закону

В Україні Закон «Про природні монополії» обговорювався 5 років – з 1995 до 2000 року. Під тиском впливових сил, зацікавлених у збереженні неконтрольованості цієї сфери, закон довго не хотіли приймати. Бувало таке, що для його прийняття не вистачало лише декількох голосів і розгляд переносився на інше засідання. При цьому, звучали різні аргументи. Зокрема, дехто вважав, що закон настільки зарегламентовує діяльність суб'єктів природних монополій, що унеможливить надходження інвестицій на їхній розвиток і взагалі суперечитиме ринковому принципу побудови економіки. Інші доводили, що закон зобов'яже природні монополії постачати продукцію й надавати послуги неплатоспроможним споживачам. Декого турбувало, що після прийняття цього закону природні монополії більше не зможуть перекладати тягар витрат з неплатоспроможних споживачів на платоспроможних. Дехто стверджував, що закон взагалі не потрібен і достатньо буде надати додаткові повноваження Антимонопольному комітету, що фактично означає суміщення функцій захисту конкуренції і функцій регулювання.

Закон України про природні монополії визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Законодавство України про природні монополії складається з цього Закону, Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій. Треба зауважити, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить цей Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

2) Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій

У світовій практиці склалося декілька шляхів формування системи органів регулювання природних монополій, за якими таке регулювання можуть здійснювати:

- відповідні галузеві міністерства (транспорту, зв'язку, енергетики тощо);

- органи захисту конкуренції (антимонопольні комітети і подібні їм структури);

- незалежні регулюючі комісії.

В Україні досі не обрано модель такого реформування. Існує практика регулювання першого типу – галузевими відомствами, які одночасно є і суб'єктами регулювання, і органами, які безпосередньо керують підприємствами сфери природних монополій та суміжних ринків. Перехрещення регулювальних і господарських функцій, поєднання управління й підприємницької діяльності часто призводить до того, що ці відомства мимоволі намагаються допомагати і сприяти окремим суб'єктам, а це призводить до дискримінації інших учасників ринку і порушення принципу рівності всіх у середовищі конкуренції. До того ж, міністерства і відомства несуть відповідальність за стан справ у підвідомчій їм галузі, вони політично зацікавлені у його покращенні навіть методами швидкого й прямого впливу, тому вони не можуть контролювати фактично своїх колег по службі, що просто унеможливлює ефективну політику державного регулювання природними монополіями.

По суті антимонопольні органи повинні здійснювати функцію контролю – контролювати дотримання конкурентного законодавства, попереджати і припиняти монополістичні дії та сприяти розвитку конкуренції, яка, в свою чергу, вже виконує регулюючі функції. Покладання на антимонопольні органи повноважень регулювання окремих параметрів виробництва у сфері природних монополій відволікає їх від основного завдання і унеможливлює ефективне виконання ними безпосередніх обов'язків – захисту конкуренції.

В зв'язку з цим в Україні необхідно створювати незалежні регулюючі комісії у сферах природних монополій, що забезпечить високий рівень спеціалізації фахівців, концентрацію зусиль та обмежених ресурсів на виконання безпосередніх регулюючих функцій.

Таким чином, було фактично розмито й розпорошено систему державного регулювання природними монополіями (зокрема, і в сфері житлово-комунальних послуг), унеможливлено єдину державну політику в цій сфері та ефективні важелі регулювання і контролю за її суб'єктами. В результаті в Україні досі не створено необхідної мережі національних галузевих комісій з регулювання природних монополій. Працюють лише Національна комісія регулювання енергетики та Національна комісія регулювання зв'язку, яка, як свідчить практика, не в змозі ефективно обмежувати монопольне право «Укртелекому» встановлювати тарифи у сфері зв'язку і, навіть, підіграє інтересам й прагненням цього природного монополіста.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. [ 5 ]

У 2006 році органи Комітету приділяли особу увагу захисту добросовісної конкуренції, прав і законних інтересів підприємців і споживачів від негативних проявів монополізму на ринках житлово-комунальних послуг, послуг, пов’язаних із виконанням функцій держави, паливно-енергетичного комплексу, агропромислового комплексу, зокрема, продуктів харчування, телекомунікаційних послуг і зв’язку, пасажирських автоперевезень.

На ринках житлово-комунального господарства органами Комітету протягом 2006 року в 26 регіонах України виявлено та припинено 580 зловживань монопольним становищем. Це забезпечило захист найширших кіл громадян. Наприклад, внаслідок припинення зловживань монопольним становищем на ринках теплопостачання, водопостачання та водовідведення у Луганській області захищено законні інтереси понад 900 тисяч споживачів, у Донецькій – близько 848 тисяч, у Львівській – понад 400 тисяч, у Волинській – близько 360 тисяч, у Рівненській – понад 300 тисяч, у Чернігівській – близько 240 тисяч, у Запорізькій – понад 200 тисяч, у Івано-Франківській – понад 160 тисяч.[ 9 ]

3) Предмет регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Наведемо приклад стосовно регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги у 2006 році. У зв’язку з тим, що ці послуги регулюються органами місцевого самоврядування, які мають певне монопольне становище, були здійснені порушення, насамперед у вигляді встановлення економічно необґрунтованих тарифів. Протягом 2006 року виявлено та припинено 235 таких порушень законодавства у 23 регіонах України. Це у 3,7 разу більше, ніж у 2005 році.

З метою попередження можливих зловживань монопольним становищем на ринках природних монополій, насамперед у житлово-комунальному господарстві, під час формування тарифів на відповідні послуги, органами Комітету було прийнято ряд рішень з питань регулювання цін (тарифів) на послуги суб’єктів природних монополій. За наполяганням Комітету до Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого постачання гарячої води та Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення було внесено норми, що забороняють включення до складу тарифів витрат, безпосередньо не пов’язаних із наданням відповідних послуг.

Таким чином, підприємства ЖКГ були змушені здійснити перерахунки споживачам за ненадані або надані в неповному обсязі послуги з централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення на суму понад 250 млн грн. В цілому протягом 2001 – 2006 років за ненадані або надані у неповному обсязі послуги з централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення споживачам повернуто шляхом перерахунків більше двох мільярдів гривень. [ 9 ] (детальніше розглянемо регулювання тарифів на комунальі послуги у ІІІ)

4) Принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

• гласності та відкритості процедур регулювання (на попередньому прикладі можна побачити, що дії та рішення АКУ є відкритими для широкого кола населення, тобто жодна інформація не приховується, а це, в свою чергу стає прикладом для інших організацій та установ, які використовують свою монопольну владу на власну користь);

• адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії (знову звернемося до попереднього прикладу: ії Комітету спрямовані на органи місцевого самоврядування; тобто всі пропозиції та зауваження є конкретними та потребують обов’язкового вирішення і не можуть залишитися без уваги);

• самоокупності суб'єктів природних монополій (надлишкові кошти були повернуті споживачам за рахунок адміністрації);

• стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

• забезпечення захисту прав споживачів – це взагалі можна вважати одним з найголовніших аспектів регулювання монополій. Дуже цікавою, та, на жаль, дуже типовою та поширеною в наш час є наступна ситуація, що склалася в нашій країні у 2006 році:

В деяких містах України, за домовленням на ринку послуг, були встановленні економічно необґрунтовані тарифи на пасажирські автоперевезення. Дії Антимонопольного комітету забезпечили захист законних інтересів понад 280 тисяч громадян у Хмельницькій області, понад 230 тисяч – у Рівненській області. Внаслідок попередження антиконкурентних узгоджених дій на ринку послуг таксі захищено законні інтереси понад 240 тисяч мешканців міста Харкова, які протягом року користувалися цим видом транспорту. Попередження антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання на ринку внутрішньоміських перевезень маршрутними таксі забезпечило захист інтересів майже 800 тисяч мешканців міста Запоріжжя, внаслідок зменшення вартості проїзду в маршрутних таксі міста протягом лише трьох місяців 2006 року громадянами було зекономлено понад 2,4 млн грн. [ 9 ]

Цей приклад дає нам яскраву можливість побачити, що права споживачів дійсно охороняються державними органами (а саме антимонопольним комітетом).

Характеристики

Список файлов курсовой работы