176022 (626762), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Разом з валютними інтервенціями такі форми валютної політики, як девальвація та ревальвація, є одними з найбільш поширених у світовій практиці. Девальвація означає зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних валютних одиниць. Ревальвація являє собою підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних валютних одиниць, що здійснюється державними органами при режимі фіксованого валютного курсу або відбувається завдяки перевищенню попиту (пропозиції) на національну валюту на валютному ринку над її пропозицією (попитом) при режимі «вільно плаваючого» валютного курсу [8].

Валютні обмеження - це система нормативних правил, що регламентують права громадян та юридичних суб'єктів ринку стосовно здійснення валютних операцій.

Дослідження світового досвіду валютних обмежень, проведене автором, дозволяє розподілити їх за умовами застосування на екстрені та поточні або постійні. Екстрені валютні обмеження застосовуються в разі різкого погіршення платіжного балансу, суттєвих змін в економіці країни [зокрема у її фінансовій сфері), нестабільності на світовому валютному та фінансовому ринках. До цієї групи можна віднести:

валютну блокаду;

монополію держави на операції з валютними цінностями;

блокування виручки іноземних експортерів;

заборону продажу вітчизняних товарів за кордоном за національну валюту; запровадження множинності валютних курсів;

обмеження участі національних банків в представленні міжнародних позик в іноземній валюті;

заборону інвестицій нерезидентів та продажу їм національних цінних паперів;

вилучення іноземних цінних паперів, що належать резидентам, та їх продаж за валюту;

повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості;

заборону репатріації прибутків, дивідендів та інших видів доходів за кордон;

обов'язкову конверсію позик в іноземній валюті в центральному банку країни;

вимогу депонування на безвідсотковому рахунку в центральному банку нових закордонних зобов'язань національних банків;

заборону на виплату відсотків по терміновим внескам нерезидентів в національній валюті;

введення від'ємної ставки відсотка по внескам нерезидентів в національній валюті;

обмеження на форвардні продажі національної валюти іноземцям.

До поточних або постійних валютних обмежень можна віднести ті, що застосовуються для оперативного регулювання валютного курсу та платіжного балансу країни. Сюди входять:

регулювання операцій нерезидентів з національною валютою;

регулювання міжнародних платежів;

регулювання переводу національної та іноземної валюти за кордон;

введення податків на придбання або продаж іноземної валюти;

обов'язковий продаж експортерами частки валютних надходжень за офіційним курсом центральному банку країни;

ліцензування валютних операцій;

обмеження продажу іноземної валюти імпортерам-резидентам;

обмеження прав імпортерів на здійснення форвардних, ф'ючерсних та опціонних операцій по придбанню іноземної валюти;

вимога імпортних депозитів,

регулювання строків розрахунків по імпортним та експортним операціям [7].

Враховуючи складну структуру валютної політики та різноманітність її видів, необхідно чітко визначити, які саме форми повинні використовуватися в Україні, а також які державні органи мають впроваджувати ті чи інші заходи валютного регулювання і контролю.

Основними нормативними актами в сфері валютного регулювання та валютного контролю України є; закони «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №187/94-ВР від 23,09.94 р„ «Про Національний банк України» від 20.05.99 р„ «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХІІ від 16.04.91 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.93 р., постанова Правління Національного банку України №49 від 8.02. 2000 р. «Про затвердження Положення про валютний контроль». Існує ще декілька чинних нормативних актів у сфері валютного регулювання, зокрема листи Національного банку України та Державної податкової адміністрації України, але вони лише роз'яснюють окремі питання, викладені у вищеназваних нормативних актах.

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» органами валютного контролю в Україні визначені: Національний банк України; уповноважені банки; Державна податкова адміністрація України; Міністерство зв'язку України; Державний митний комітет України.

В Україні немає єдиного нормативного документу, який поєднував би в собі всі аспекти валютного регулювання та контролю. В нормативних актах не наведене чітке тлумачення валютної політики, валютного регулювання, валютних обмежень. Відсутнє також єдине визначення поняття валютних цінностей - в різних нормативних документах зустрічаються три різних тлумачення цього терміну,

Зокрема, Закон «Про Національний банк України» трактує валютні цінності «як матеріальні об'єкти, визначені законодавством України про валютне регулювання як засоби валютно-фінансових відносин» [2].

Натомість Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає валютні кошти як валютні цінності, до складу яких входять: іноземна валюта готівкою; платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви та інші) в іноземній валюті, цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі та інші) в іноземній валюті, золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено у зо-поті, дорогоцінні камені [3].

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.93 р., прийнятий з метою впорядкування валютного регулювання та контролю в Україні, вимагає під валютними цінностями розуміти валюту України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (трати), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені в валюті України; іноземну валюту; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів [4],

Наведені вище тлумачення валютних цінностей, з одного боку, доповнюють одне одного, а з іншого - створюють суперечності щодо того, що слід розуміти під цим терміном. Те, що в законодавстві України немає усталеного визначення одного з ключових понять у сфері валютної політики, створює проблему як для підприємств, так і для контролюючих органів.

З усіх існуючих форм валютної політики в законодавстві України описано лише дві: валютна дисконтна політика та валютна девізна політика (ст.40 Закону «Про Національний банк України»).

В нормативній базі не існує чіткого розподілу функцій валютного регулювання та валютного контролю між державними органами, статті названих документів носять в основному декларативний характер та містять взаємні посилання.

Відсутнє визначення системи валютного курсу. Так статті 36-37 Закону «Про Національний банк України» дають Національному байку повноваження встановлювати офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднювати його. Причому «для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання» [2].

Чіткого ж визначення режиму валютного курсу та механізмів його встановлення в законодавчих актах немає.

Також у законодавстві відсутній опис механізмів валютного регулювання, що можуть застосовуватися державними органами. Невизначеність системи валютного курсу та механізмів його регулювання в законодавстві значно ускладнює можливості прогнозування валютного ринку з боку суб'єктів підприємницької діяльності.

В Україні діють декілька видів валютних обмежень:

попередні імпортні депозити;

регулювання термінів розрахунків між резидентами та нерезидентами за експортними та імпортними контрактами;

обмеження вивозу іноземної і національної валюти за кордон України;

обов'язковий продаж валютних надходжень експортерів.

Всі ці види валютних обмежень описані у різних нормативних актах, що є вкрай незручним для усіх учасників валютного ринку. При оформленні імпортних та експортних операцій підприємствам доводиться враховувати положення різноманітних нормативних актів. Існування єдиного нормативного документу спростило б процедуру та скоротило час, необхідний для оформлення зовнішньоекономічних операцій.

Поряд з цим у валютному законодавстві України відсутнє чітке визначення валютної політики, її складових та механізмів. Майже усі інструменти валютної політики викладені в Законі «Про Національний банк України».

По-перше, необхідно прийняти єдиний нормативний документ, який регулював би всі основні питання у валютній сфері на заміну нині чинних чотирьох нормативних актів.

По-друге, в цьому документі потрібно визначити понятійний апарат, а також чітко описати механізми валютного регулювання та контролю, що мають застосовуватися в Україні.

По-третє, доцільно розмежувати повноваження та обов'язки державних органів, що здійснюють валютне регулювання та валютний контроль. Для цього, на наш погляд потрібно назвати державні органи, що будуть здійснювати валютний контроль, та описати функції кожного з цих органів, повністю виключивши дублювання функцій.

Реалізація названих заходів дозволить зробити валютний ринок більш упорядкованим та прогнозованим, отже, більш ефективними стануть дії національних та іноземних компаній, державних установ, що здійснюють валютний контроль.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №187/94-ВР від 23.09.94 р. // Бизнес. - 1997. - №25. - С.13-28. .

2. Закон України «Про Національний банк України» №679-ХІ\/ від 20.05.99 р. // Голос України. - 1999 - №112. - С.2-43.

3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХІІ від 16.04.91 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991, - №29. - С.1-34.

4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.93 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №17. - С.14-20.

5. Постанова Правління Національного банку України №49 від 8.02. 2000 р. «Про затвердження Положення про валютний контроль». // Вісник податкової служби України. - 2003. - №9. - С.8-11.

6. Резнікова О.О. Система валютного регулювання в Україні на сучасному етапі: Автореф. дис. канд. екон. наук., спеціальність 08.04.00. «Фінанси, грошовий обіг і кредит». / К., 2001. - 18 с.

7. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник. / Под ред.Л.Н. Красавиной - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансн и статистика, 2001. - 608 с: ил.

8. Наговицин А.Г. Валютная политика. - М,: «Зкзамен», 2000, - 512 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы