176022 (626762), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

низки адміністративних заходів.

Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені:

Національний банк України.

Уповноважені банки.

Державна податкова адміністрація України.

Міністерство зв'язку України.

Державний митний комітет України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України - фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство і зв'язку України - за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України - за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:

державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;

встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини - поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна - в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

Висновок

Останнім часом в системі грошово-кредитного регулювання важливе місце посідає валютна складова. Коли ми говоримо про валютну стабільність у зв'язку зі стабільністю національної грошової одиниці, то перш за все повинні чітко знати обсяги іноземної валюти на руках у населення та мотиви її збереження.

Курс гривні до долара США хоча до останнього часу й не визначався як інструмент грошово-кредитної політики, але фактично ним став уже давно. А тому не варто в довгостроковому періоді шукати відповіді на запитання: має він зростати чи знижуватися? В його динаміці є власні закономірності, які НБУ здатен оперативно враховувати і формувати необхідні межі коливань.

Визнання валютного курсу інструментом грошово-кредитної політики та оперативний вплив на нього з боку саме НБУ дає змогу значною мірою вирішити й питання стимулювання та підтримання відповідних темпів приросту ВВП і забезпечення стабільності гривні.

Визначаючи роль і місце валютних курсів у системі грошово-кредитного регулювання, слід зазначити, що зміну курсу гривні до долара США часто сприймають як індикатор інфляції: курс підвищився - значить, інфляція є, знизився - немає. Практика засвідчила, що сьогодні така зміна курсу може означати зміну попиту й пропозиції долара, зміну купівельної спроможності долара на українському ринку (тобто доларову інфляцію-дефляцію, а не гривневу).

Шляхи забезпечення стабільності гривні і на її основі - стабілізації і піднесення економіки полягають, перш за все, у забезпеченні стабільної політичної ситуації, наявності системи законів, чіткої економічної політики та механізмів її реалізації.

Список використаної літератури

1. Андронов О., Береславська О Українській міжбанківській валютній біржі - п'ять років // Вісник Нац. банку Українию-1998. - №7. - С.30-39.

2. Боринець СЛ. Міжнародні валютно-фінансові відносини. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 305 с.

3. Геєць В. Перспективи світового економічного зростання у 2000-2002 р. // Вісник Національного банку України. - 2000. - № 2. - С. 20-25.

4. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн. пособие. –2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.

5. Єпіфанов А.О. та ін. Управління ризиками в платіжних системах / НБУ: УАБС / Єпіфанов А.О., МіщенкоВ.І., СавченкоА.С. - Суми: Ініціатива, 2001. - 168с.

6. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьяконова 1.1. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 1997. - 301 с

7. Зрушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: погляд з середини. За ред.Л. Гофмана і А. Зіденберга. К: 1997р. – 287с.

8. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

9. Кротюк ВЛ. Національний банк - центр банківської системи України. - К.: Ін Юре, 2000. - 248 с.

10. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.

11. Науменкова С.В. Проблеми сбалансированности денежного рынка Украины. - К.: Наукова думка, 1997. - 55 с.

12. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. A. M. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 1999 - 368 с.

13. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 2121-ІП від 07.12. 2000 p., зі змінами та доповненнями за № 2740-ІП від 20.09. 2001 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001.

14. Про Національний банк України: Закон України № 679-XIV від 20.05. 1999 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 1999. - Вип.7. - С.3-23.

15. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02. 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - 6 березня.

16. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О. и др. . Грошево-кредитна політика в Україні/За ред.В.І. Міщенка. – 2-е вид. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. -421с.

17. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

18. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. -176с.

19. Ющенко В А., Міщенко B.І. Управління валютними ризиками. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1998. - 444 с.

20. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 199.359с.

Доповнення до контрольної роботи на тему: „Валютне державне регулювання”

Нормативно-правова база є основою будь-якої сфери суспільного життя. В існуючих умовах глобалізації світового господарства особливого значення набуває створення та підтримання конкурентоспроможної національної економіки, важливим елементом якої є наявність стабільного та чіткого валютного законодавства.

Питання валютної політики, її нормативно-правової бази та ступеню державного втручання у валютні відносини завжди цікавили вчених різних країн. Ці проблеми з різних позицій розглядалися багатьма вітчизняними авторами, зокрема Кабанцем О.І., Резніковою О.О., Рибак Г.Ф., Міщенко В.І., Науменковою С.В., Ющенко В.А. Однак, враховуючи той факт, що валютне законодавство доволі часто змінюється і не є достатньо врегульованим у правовому аспекті, питання теоретичної суті та методичного забезпечення валютної політики є актуальним для дослідження.

Під валютною політикою розуміють сукупність правових та організаційних методів та форм управління, здійснюваних в сфері міжнародних валютних та інших економічних відносин, які проводяться державою та центральним банком країни в сфері валютних відносин та грошового обігу з кінцевою метою впливу на економіку та купівельну силу національної валюти [6].

Складовими частинами валютної політики держави є валютне регулювання та валютний контроль. Валютне регулювання - це система взаємопов'язаних механізмів державного та ринкового регулювання курсу національної валюти та руху валютних цінностей. Валютний контроль являє собою заходи, що проводяться уповноваженими державними органами з метою забезпечення дотримання положень валютного законодавства.

У роботах багатьох зарубіжних та вітчизняних авторів виділяються різні форми валютної політики, однак не наведена повна їх класифікація. Ми пропонуємо для її побудови використовувати наступні чотири критерії: цілі; способи проведення: об'єкти спрямування форми валютної політики (див. Рис.1).

За цілями валютну політику можна поділити на структурну та поточну. Структурна валютна політика держави спрямована на довгострокове реформування валютної системи країни, тоді як поточна має оперативно регулювати валютний ринок та платіжний баланс.

В залежності від тога, за допомогою яких заходів здійснюється валютна політика, виділяють валютну політику, що проводиться за допомогою адміністративних і економічних важелів [7].

За об'єктами, на які спрямована валютна політика, слід розрізняти три види:

спрямовану на золотовалютні резерви;

валютний курс

платіжний баланс країни.

Рис.1. За формами проведення розрізняють такі види валютної політики.

Дисконтна політика - зміна облікової ставки центральним банком країни з метою регулювання курсу національної валюти.

Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти державними органами. Найчастіше девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій. Валютні інтервенції - це купівля або продаж центральним банком країни на міжбанківському ринку або валютній біржі з метою регулювання курсу національної валюти.

Валютні інтервенції, у свою чергу, також поділяються на декілька видів: відкриті та закриті; стерильні та нестерильні валютні інтервенції. Закриті валютні інтервенції проводяться державою без повідомлення агентів ринку. Відкриті - з повідомленням учасників ринку про майбутнє проведення валютної інтервенції. Стерильні валютні інтервенції - такі, при проведенні яких відсутній вплив на внутрішню грошову масу в країні. При проведенні нестерильних валютних інтервенцій такий вплив мав місце [7, 8].

Диверсифікація валютних резервів - політика держави, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних (зазвичай сильних) і валют.

Регулювання ступеню конвертованості національної валюти - здатності вільного обміну національної грошової одиниці на іноземні валюти. Розрізняють повну та часткову, внутрішню та зовнішню конвертованість. За режиму повної конвертованості усі резиденти та нерезиденти мають право здійснювати будь-які валютні операції без обмежень.

При частковій конвертованості на операції по купівлі-продажу іноземної валюти запроваджуються певні обмеження.

При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій надається лише нерезидентам, при внутрішній - навпаки, лише резидентам країни

Регулювання режиму валютного курсу. Вивчення світового досвіду дозволяє виділити такі основні режими валютного курсу: «вільно плаваючий», регульоване плавання, постійно фіксований, а також подвійний валютний ринок. В умовах режиму «вільно плаваючого» валютного курсу попит на валюту країни визначається функцією попиту на «товари, послуги та фінансові активи. Такий режим можуть використовувати лише країни з розвиненою ринковою економікою та стабільною макроекономічною ситуацією. Режим «регульованого плавання» дозволяє державі утримувати курс національної валюти від різких коливань за допомогою валютних інтервенцій. Режим постійно фіксованого валютного курсу забезпечує державним органам встановлення курсу національної валюти і утримання його на певному рівні. Така політика потребує наявності значного обсягу золотовалютних резервів. При режимі подвійного валютного ринку останній поділяється на дві частини, у одній з яких використовується офіційний валютний курс, а в другій - ринковий [6, 7, 8].

Характеристики

Список файлов курсовой работы