169860 (625416), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Прикладами паразитів сільськогосподарських культур є повитиця польова – Cuscuta campestris, яка паразитує на люцерні, конюшині, горосі, виці, сої; льонова – Cuscuta epilinum. На тютюні, томатах, коноплях паразитує вовчок гіллястий – Orobanche ratoza; на соняшнику – вовчок соняшниковий (Orobanche cumana). Серед вищих рослин відома також група напівпаразитів, найтиповішим із яких є омела біла – Viscum album.
Багато представників ґрунтової фауни відіграє негативну роль у житті як рослинних ценозів, так і видів рослин. В одних випадках (найчастіше безхребетні або комахи-гризуни) вони безпосередньо пошкоджують рослини, знижуючи їх життєздатність, а в інших – знищують окремі органи рослин, переважно генеративні і вегетативні органи розмноження: насіння, плоди, бульби, кореневища, цибулини та ін. Великих втрат урожаю полів можуть завдавати птахи й особливо гризуни. Птахи здатні знищити велику кількість насіння і плодів сільськогосподарських і лісових рослин.
Проте не слід забувати про позитивну роль птахів у життєдіяльності лісу: одні з них знищують комах і гризунів, інші – поширюють насіння та плоди.
5. Антропогенні чинники
Антропогенні (антропічні чинники) – це зміни, внесені в природу людською діяльністю, які впливають на органічний світ. Розрізняють прямі і непрямі, позитивні і негативні антропогенні чинники. Прямий вплив здійснюється безпосередньо на живий організм, непрямий – зміною фізичного й хімічного стану атмосфери, водойм, будови земної поверхні, ґрунтів та ін. Негативні антропогенні чинники спричинюють пригнічення або вимирання організмів, позитивні – створюють сприятливі умови для розвитку тих чи інших організмів.
Загальновідомо, що вплив людини на природне середовище став глобальним. Дедалі зростаючий вплив антропогенних чинників на ценози та цілі ландшафтні комплекси може бути і свідомим, і випадковим, тобто усвідомленим або неусвідомленим. Людина, перетворюючи природні ділянки, створюючи сільськогосподарські угіддя (агро-сферу), вивела велику кількість сортів рослин і порід тварин. Це усвідомлена діяльність, що має позитивний характер. І все ж людина та її господарство здійснюють величезний вплив на рослинний покрив континентів, водні екосистеми. Він різко зростає відповідно до темпів технічного прогресу, росту чисельності населення і міст.
Людина синтезує дедалі більше нових штучних хімічних речовин (ксенобіотиків), які насичують природні і штучні екосистеми, погіршують якість природного середовища, стимулюють зростання захворювань. Чимало ксенобіотиків надзвичайно токсичні як для людей, так і для тварин.
На рослинний покрив помітно впливає не тільки індустріалізація промислових центрів (техносфера), а й механізація сільського господарства. Поряд із позитивним впливом на природні комплекси (інженерні споруди для захисту від селевих потоків і ерозійних процесів, насадження лісових смуг для протидії суховіям) виявляється і негативний, наприклад знищення степу як багатокомпонентного природного рослинного ландшафту. До неусвідомленої діяльності відносять вчинки людей, які викликають непередбачувану післядію на природу: обміління річок, зниження рівня ґрунтових вод, ерозія ґрунту, зникнення видів рослин і тварин, знищення ценозів, забруднення повітряного середовища, води, ґрунтів, знищення корисних комах, птахів тощо.
Своїми діями людина як безпосередньо (прямо), так і опосередковано впливає на рослинний покрив. Прикладами прямого впливу є випалювання рослинного покриву, затоплення, вирубування (викорчовування) дерев і кущів, побічного – ослаблення впливу зоо-генного чинника в результаті боротьби із гризунами чи шкідливою ентомофауною, зміна фізичних і хімічних властивостей ґрунту як наслідок цілеспрямованих агротехнічних заходів, зміна умов водопостачання тощо. Все це негативно впливає на сільськогосподарські ценози, а також забруднення середовища. Найнебезпечніші для рослин викиди промислових підприємств (сажа, оксиди азоту, етилен, ацетон, сірчаний естер та ін.), викидні гази двигунів внутрішнього згоряння, насамперед автомобілів. Шкідливі відходи промислових підприємств згубні для зелених насаджень і навколишніх природних рослинних угруповань, особливо лісових.
6. Інформація як екологічний чинник
Інформація – це відомості про якісь події, повідомлення про щось, властивість матеріальних об'єктів і процесів зберігати, породжувати певний стан, який у різних речовино-енергетичних формах може бути переданий від одного об'єкта до іншого. Вона передається у формі звукових, оптичних, хімічних, магнітних та інших сигналів. Джерелами інформації можуть бути рослини, тварини і процеси, що в них відбуваються, об'єкти і явища довкола них. Залежно від джерел і шляхів передачі біологічну інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню (екологічну).
Внутрішня біологічна інформація – це сукупність хімічно закодованих ознак, які передаються від клітини до клітини, від організму до організму. Вона відбиває перенесення спадкового матеріалу від материнських клітин до дочірніх (генетична інформація) та інші процеси, які відбуваються в організмах рослин і тварин. Для вищих тварин, у тім числі сільськогосподарських, важливу роль відіграє внутрішня інформація у формі нервових імпульсів, що передаються від периферії організму до центра (головного мозку), від центра – до периферії, від одного органа до іншого.
Зовнішня біологічна (екологічна) інформація впливає на організм з боку навколишнього середовища. Це може бути чергування дня і ночі, сила гравітації, температура навколишнього середовища, тривалість світлового дня тощо. Екологічна інформація тісно пов'язана з внутрішньою і загалом впливає на стан організму. В свою чергу, організми можуть впливати на своє оточення, зовнішню інформацію, яку вони сприймають. Деякі види організмів змінюють навколишнє середовище за допомогою генерації звуків та різних сигналів, інші – змінюють своє оточення створенням нір, гнізд та ін. Здатність рослин і тварин сприймати екологічну інформацію є однією з необхідних умов їх життя. Механізм сприйняття інформації різними організмами вивчено недостатньо. Найкраще він вивчений для ссавців і птиць.
7. Еколого-господарська інфраструктура та її стабілізуюча роль
Еколого-господарська інфраструктура проектується при землевпорядкуванні. Відповідно до статті 43 Основ законодавства про землеустрій включає систему заходів, спрямованих на охорону та раціональне використання землі,
Під еколого-господарською інфраструктурою ми розуміємо таку організацію господарської діяльності, яка не завдавала б шкоди навколишньому середовищу і передбачає: 1) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень; 2) розробку генеральних схем використання та охорони земельних ресурсів, а також схем землеустрою областей і адміністративних районів; складання проектів, зв'язаних з охороною та використанням землі; 3) складання проектів, утворення нових і впорядкування існуючих землекори-стувань з усуненням незручностей у розташуванні земель, відведення земельних ділянок у натурі; 4) розробки проектів внутрігосподарського землеустрою для землевласників, землекористувачів і орендарів; 5) обґрунтування розміщення та визначення на місцевості територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимом. Завдяки землевпорядкуванню формується планова основа заходів по формуванню і оптимізації сільськогосподарських ландшафтів. З огляду на це землевпорядкування оцінює, як вказує X. Пой-кер (1987), сучасний і майбутній стан території (діагностика ландшафту), розробляє заходи, необхідні для ЇЇ оптимальної організації (санація ландшафту).
Для створення оптимальних ландшафтів необхідно узгодити функціонування всіх технологічних процесів сільськогосподарського виробництва, що можливо лише при раціональній організації території кожного сільськогосподарського підприємства, яке дасть змогу оптимізувати ландшафт в його природних межах. Раціональна організація внутрігосподарської території передбачає екологічно доцільне розміщення виробничих підрозділів сільськогосподарських підприємств, магістральної дорожньої мережі, організацію угідь і сівозмін, садів, виноградників, сіножатей і пасовищ. Так, виробничі підрозділи підприємств у районах водної ерозії слід розміщувати по водорозділах. Крім того, визначають види і кількість сівозмін, розміщення їх полів на ґрунтах, що належать до однієї категорії; здійснюють внутріпольову організацію території, яка включає проектування виробничих ділянок, лісових і буферних смуг, а також дорожньої мережі по межах цих ділянок. Для кожної з них встановлюють систему обробітку ґрунту і сільськогосподарських культур.
Раціональна організація території значною мірою залежить від системи землеробства. В районах, територія яких ерозійно небезпечна, вся її організація і система землеробства повинні бути спрямовані на захист ґрунтів від ерозії. Найбільш повно цій меті відповідає протиерозійна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території, яка передбачає заміну полів-прямокутників на контури (смуги), що вписуються в ландшафт, рельєф місцевості, а также застосування культур, які потребують впровадження різних технологій обробітку ґрунту. Так, на ділянках, що мають схили крутістю до 3°, вирощують просапні культури. На схилах крутістю до 1 °, де ерозія, а також винесення добрив і пестицидів практично відсутні, застосовують лише агротехнічні (обробіток ґрунту вздовж горизонталей, упоперек схилу) заходи регулювання стоку. На схилах крутістю 1–3 °, крім зазначених агротехнічних заходів, слід створювати систему лісосмуг (на відстані до 300 м між ними), що, як свідчить практика агролісомеліорації, позитивно впливає на поверхневий стік і пов'язані з ним ерозійні процеси.
На ділянках, розташованих на схилах крутістю від 3,1 до 7, впроваджують так звану польову сівозміну з контурним обробітком землі. Тут вирощують зернові культури і кукурудзу з підсівом багаторічних трав.
Оскільки на цих схилах наявні концентровані водні потоки, що зумовлюють активізацію ерозійних процесів, для запобігання цьому створюють захисні лісосмуги, відстань між якими повинна становити 200 м, а також прияружні і прибалкові смуги, насадження-муло-фільтри на конусах виносу і в улоговинах.
Лісосмуги створюють завширшки 8–12 м, ажурної конструкції, деревно-чагарникового типу, із дерев з глибокою кореневою системою. На ділянках з концентрованими потоками води будують гідротехнічні споруди (Міхо-вич А. Г. та ін., 1986). Ділянки із крутістю схилів понад 7° відводять під залуження, а крутістю 15° – під залісення та сади. Застосовують безплужний обробіток ґрунту.
На яругах і балках проводять комплекс заходів, що включає спорудження водозатриму-ючих валів, залісення крутосхилів і будівництво водотоків. У межах гідрографічної мережі створюють захисні лісонасадження вздовж берегів, водойм, мулофільтри по дну ярів та балок, суцільне залісення ярів. Впровадження цієї системи землеробства майже вдвоє підвищує врожайність зернових і пропашних культур.
Сільськогосподарський ландшафт в наш час – не тільки виробничий простір. Як культурний ландшафт він повинен бути також місцем відпочинку, отже, його треба відповідно впорядкувати. Для цього слід урізноманітнити розміщення і взаємовідносини природних та штучних компонентів. Цю роль виконують, як вказує X. Пойкер (1987), лісові ділянки на полях, живі огорожі, захисні насадження, зарості чагарників, верб, деревно-чагарникові насадження вздовж берегів річок, окремо стоячі і групи дерев, лісові ділянки, цілинні луки, посадки плодових дерев та кущів, ставки, джерела, залужені схили доріг, залісенї яруги, суходільні схили, газони. У відповідних місцях (лісові насадження біля ставків, джерел, берегів річок) створюють малі архітектурні форми. Площа таких ділянок повинна становити до 5 % корисної площі сільськогосподарських угідь.
При недотриманні цих вимог або при втручанні без урахування екологічних закономірностей ландшафти деградують.
Дигресія агроландшафтів– досить поширене явище, і хоча в розрізі природних зон вона проявляється по-різному, наслідок її один – спрощення біотичної структури, а подекуди й цілковите знищення живих покривів, дигресія окремих ландшафтів.
Протягом останніх 20–30 років відбулася загальні ксеризація поліських агроландшафтів. Полісся взагалі унікальне природне утворення з надзвичайно складною системою прямих і зворотних зв'язків, які склалися тут протягом тривалої еволюції ландшафтів. Екологічне значення Полісся для України значно більше порівняно з його площею. Одночасно це і найбільш уразливий регіон, що зумовлено характером його основних природоутворювальних елементів – ґрунтів, рослин, водного режиму та існуючими між ними залежностями. І хоча про меліорацію сказано і написано вже чимало, варто звернути увагу на одну обставину, яка випала з поля зору науковців і практиків.
Найбільший прорахунок, на наш погляд, полягає в тому, що досі при дослідженні Полісся основну увагу приділяли елементам природи– ґрунтам, рослинам, ґрунтовим водам тощо, а їх взаємодії – значно менше. Це певною мірою пояснюється відомчим підходом до вивчення природи, внаслідок чого по Поліссю, як і по інших регіонах, немає жодного закінченого екологічного дослідження. В тому числі не одержано відповіді на теоретично досить складне і практично важливе питання про гідрологічну роль поліських боліт.
На думку В. В. Докучаєва, болото є не лише сховищем води подібно до озера, але й великим конденсатором вологи. У наших дослідах з лізиметрами, де було встановлено штучний рівень води, у бездощові дні нагромаджувалося стільки вологи, що річний баланс опадів слід було б збільшити на 40–50 %. Отже, водяна пара конденсується там, де вже є вода у рідкому стані. Це – відоме з молекулярної фізики явище капілярної конденсації за Томпсоном, у данному разі підсилене, градієнтно-термічною конденсацією за Лебєдєвим. Таким чином, можна зробити висновок, згідно з яким близьководні ґрунти, що переважають на Поліссі, є потужним джерелом додаткового зволоження території.
З погляду екології це явище трактується так. Якщо відбудеться (а це вже спостерігається у багатьох районах Полісся) зниження рівня ґрунтових вод на певну, ще невідому нам критичну величину, поліські ґрунти втратять додаткове джерело вологи, що призведе до посилення ґрунтової посухи, ксеризації ландшафту. Вони начебто перемістяться в іншу кліматичну зону, скажімо в Херсонську область, що вже, власне, й спостерігається на значній частині Полісся.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
