Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Нормування викидів (скидів) забруднюючих речовин у навколишнє середовище виконується шляхом встановлення гранично допустимих викидів цих речовин в атмосферу (ГДВ) і гранично допустимих скидів речовин із стічними водами у водні об'єкти (ГДС).

ГДВ – це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності джерел забруднення атмосфери міста чи іншого населеного пункту з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концентрацію, яка не перевищує гранично допустимі концентрації їх для населення, рослинного і тваринного світу, якщо немає більш жорстких екологічних вимог і обмежень.

ГДС – це маса речовин у стічних водах, максимально допустима до відведення з установленим режимом уданому пункті водного об'єкта за одиницю часу з метоп забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. ГДС встановлюється з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водною об'єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води.

Нормативи викидів і скидів для підприємства встановлюються в сукупності значень ГДВ (ГДС) для окремих діючих і тих джерел забруднення, що проектуються чи підлягають реконструкції. Для останніх нормативи визначаються на різних стадіях проектування об'єктів. Для тих об'єктів, що вводяться в дію, нормативи ГДВ і ГДС повинні бути забезпечені на момент прийняття їх в експлуатацію.

При викидах (скидах) у навколишнє середовище речовин, для яких не встановлено ГДК, органи охорони природи мають право прийняти рішення про зупинення роботи підприємств або їхніх окремих виробництв. Введення в експлуатацію нових виробництв, у викидах (скидах) яких містяться речовини без встановлених ГДК, заборонено.

Для оцінки рівня забруднення середовища та його якості використовують показник, який називають гранично допустимою концентрацією. Гранично допустима концентрація (ГДК) – це максимальна концентрація речовини в навколишньому середовищі, за якої не спостерігається прямий або опосередкований шкідливий вплив цієї речовини на організм людини.

ГДВ встановлюються для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного або сукупності джерел населеного пункту з урахуванням перспективи промислового розвитку і розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері не створять приземну концентрацію, що перевищує ГДК. У разі, коли значення ГДВ з об'єктивних причин на підприємстві не можуть бути забезпечені, виконується поетапне скорочення викидів забруднюючих речовин до значень, які забезпечують додержання ГДВ.

Для неорганізованих викидів і сукупності дрібних джерел (вентиляційні викиди з одного виробничого приміщення) встановлюють сумарні значення ГДВ. При визначенні ГДВ для джерела забруднення атмосфери враховують одержані розрахунковим або експериментальним методом значення фонових концентрацій забруднюючих речовин у повітрі від інших джерел (у тому числі і від автотранспорту) міста або іншого населеного пункту.

Значення фонового забруднення атмосфери включає забруднення, яке виникло в результаті транскордонного переносу шкідливих речовин, що має певне значення для прикордонних регіонів.

Матеріали щодо ГДВ і ГДС, які подаються на погодження і затвердження, передбачають наявність клопотання, пояснювальної записки, результатів розрахунків нормативів ГДВ і ГДС, заходів щодо дотримання встановлених нормативів тощо.

Особливо важливим є витримування гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у двох основних середовищах, з яким постійно стикається людина, – у повітрі й у питній воді. Гранично допустимі концентрації основних забрудників питної води за розробками Всесвітньої Організації Охорони здоров'я (ВООЗ) наведені в табл. 1.

Переліки ГДК постійно розширюються, що пов'язано з появою нових технологій, матеріалів, а також з новими даними медико-біологічних досліджень, які розкривають невідомі шкідливі впливи на живі організми речовин, що раніше вважалися нешкідливими. У ґрунтах навколишньої зони паспортизованого об'єкту мають контролюватися ті самі шкідливі речовини, що визначаються у викидах і стоках, оскільки вони з водойм, куди надходять після очищення стічні води, а також осідаючи з атмосфери з опадами, потрапляють у ґрунти, а з них – у рослини і тварин.

Таблиця 1. Пропозиція Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо контролю за забрудненням питної води

Показники	Рекомендації ВООЗ щодо безпечної для людини концентрації речовин у питній воді	Допустимі надходження хімічних речовин в організм людини
Кадмій	0,005 мг/л
Хром	0,05 мг загального хрому/л
Ціаніди	0,1 мг/л	4,7 мг/добу
Фтор	0,5 мг/л
Свинець	0,05 мг/л	Орієнтовно допустиме щотижневе споживання 3 мг/чол.
Ртуть	0,001 мг/л
Нітрати	Рекомендовано для азоту нітратів 10 мг/л
Селен	0,01 мг/л
1,2‑Дихлоретан	10 мкг/л
Тетрахлорид вуглецю	3 мкг/л
1,1‑Дихлоретилен	0,3 мкг/л
Тетрахлоретилен	10 мкг/л
ДДТ		Умовна величина ДСП – 0,005 мг/кг маси тіла
Альдрин і дильдрин		0,0001 мг/кг маси тіла
Хлордан		0,001 мг/кг маси тіла
Гексахлорбензол	Орієнтовна величина	0,01 мкг/л
Бензол	10 мкг/л
Хлороформ	30 мкг/л
Аніонні детергенти ПАВ	0,2 мг/л
Алюміній	0,2 мг/л
Хлориди	250 мг/л
Феноли і хлорфеноли	В питній воді їх концентрація не має перевищувати 0,1 мкг/л
Мідь	Рекомендацію видано на 1 мкг/л
Жорсткість (за карбонатом кальцію)	500 мкг/л
Сірководень	Рекомендації не надаються, будь-який рівень легко виявляється споживачем
Залізо	0,3 мг/л
Марганець	0,1 мг/л
рН	Від 6,5 до 8,5

У тих випадках (а вони є найбільш типовими), коли в навколишнє середовище – воду або повітря – потрапляють різні забруднюючі речовини, використовують відношення фактичної концентрації С до ГДК для відповідної речовини:

Ці відношення обчислюють для всіх забруднюючих речовин і підсумовують. Сума не повинна перевищувати 1,0.

Концепція ГДК не гарантує захисту людини, тим більше дикорослих рослин і тварин від антропогенного забруднення середовища. Дійсно, у концепції ГДК чимало вразливих місць. Основні з них такі.

1. Організм реагує не на конкретний забруднювач окремо, а на всю сукупність забруднюючих речовин у цілому. Але таких комплексних нормативів немає й бути не може, оскільки кількість комбінацій забруднюючих речовин дуже велика.

2. Оцінки кількості забруднюючих речовин отримують звичайно при одноразових обліках, безперервний контроль досить дорогий. Добова і сезонна динаміка при обліках не вивчаються. Невипадково ряд підприємств роблять викиди шкідливих речовин пізно вночі.

3. ГДК установлюють на основі дослідів над тваринами і часто вони недостатньо обґрунтовані. Невипадково в різних країнах ГДК сильно відрізняються. До того ж ГДК мало диференційовані та не враховують віку і стану здоров'я людини.

3. Системи контролю за забрудненнями повітря та води

3.1 Контроль за якістю атмосферного повітря

Закон про охорону атмосферного повітря створює необхідні умови для підвищення ефективності системи спостереження за станом атмосферного повітря. Такий контроль здійснюється в багатьох містах. Він є складеним елементом загальнодержавної служби спостереження і контролю за рівнем забруднення природних середовищ, організованої в нашій країні Держгідрометом. Контролюють забруднення атмосфери за допомогою стаціонарних і пересувних станцій. Усередині компактно розміщена складна апаратура, призначена для вимірів кількості забруднюючих речовин.

Основна програма контролю якості повітря включає 4 види забруднення: пил, двоокис сірки, окисли азоту й окис вуглецю, тобто речовини, що присутні в повітрі, а також ряд специфічних речовин (у разі потреби).

Контроль стану (рівнів) забруднення повітряного басейну здійснюється в містах і промислових центрах. Систематичні спостереження проводяться на стаціонарних і маршрутних посадах. Додатково ведуться періодичні спостереження більш ніж на промислових підприємствах. У лабораторіях щорічно виконується близько 5 млн. аналізів проб повітря. На основі інформації в 120 містах і промислових центрах регулярно складаються прогнози можливих рівнів забруднення повітря, відповідно до яких підприємства тимчасово знижують викиди в атмосферу при Настанні несприятливих метеоумов. Розрахунки фонових концентрацій шкідливих речовин в атмосфері, необхідні для встановлення гранично припустимих викидів, виконані приблизно в 4/5 контрольованих міст.

Важлива роль при вивченні і контролі забруднення атмосфери і ґрунтів належить дослідженням хімічного складу атмосферних опадів, закономірностей тимчасових і просторових змін складу речовин, що випадають на ґрунт, і оцінці їхніх кількостей. Збір атмосферних опадів виконується на 70 станціях. Станції розташовані в різних природних зонах з урахуванням впливу промислових центрів. Відповідно до рекомендацій Всесвітньої метеорологічної організації в пробах визначаються іони SO₄²–; NO₃^-; NH₄⁺; НСО₃^-; Mg²⁺, Na⁺, K⁺, Ca²⁺, а також важкі метали. Виміряються концентрація іонів водню (величина рН) питому електропровідність, по величині якої можна судити про сумарну кількість мінеральних речовин у пробі.

Для розміщення і збереження необхідного устаткування на стаціонарній посаді встановлюються спеціальний павільйон (мал. 2) з комплектом лабораторного устаткування і газоаналізаторами, комплект приладів і устаткування для добору проб повітря на газові, аерозольні домішки і проведення метеорологічних вимірів, щогла для установки датчика вітру. Визначаються такі розповсюджені атмосферні забруднення, як пил і сажа (вміст), сірчистий газ, оксид вуглецю і двооксид азоту. У тих містах, де існують джерела специфічного забруднення, спостереження організуються також і за їх вмістом в атмосфері. До контрольованих речовин відносяться пари сірчаної кислоти, аміаку, сірководень, сірковуглець, фенол, фтористий водень, хлор, метилмеркаптан і ін. Важливе місце приділяється визначенню концентрації важких металів у повітрі деяких міст (ртуть, свинець, залізо, марганець, нікель, хром, олово, ванадій, цинк і ін.).

Спостереження на фоновому рівні здійснюються на 9 станціях у зонах, вилучених від джерел забруднення. Їхні результати характеризують глобальний стан забруднення навколишнього природного середовища.

Рис. 2. Павильйон для спостереження за забрудненням повітря

Розвивається снігомірна мережа контролю випадань забруднюючих речовин з атмосфери. Використання сніжного покриву як планшета-нагромаджувача домішок, що випадають, уже в даний час дозволяє одержати представлення про просторовий розподіл сульфатів і кислотності (рН) для більшої частини територій країни (близько 19 млн. км²) зі стійким сніжним покривом, Інформація снігомірної мережі використовується також при оцінці трансграничного переносу і для характеристики фонових концентрацій сульфатів в атмосфері. Для цього виду контролю застосовуються снігомірні зйомки, виконувані для визначення вологозапасу по стандартній програмі на 980 метеостанціях. Снігомірна мережа дає також інформацію про випадання важких металів, нітратів. Останнім часом населення ряду міст нашої країни одержує інформацію про забруднення атмосферного повітря. Приведені за останнім часом показники досить тривожні: середня концентрація пилу перевищував санітарні норми в 2–3 рази. В окремі дні в центральній частині міста збільшується склад токсичних домішок у вихлопних газах. Підприємствам і службам, відповідальним за ці відхилення, спрямовані перші претензії з боку ДАІ й інспекції по охороні атмосфери.

Характеристики

Список файлов курсовой работы