164277 (624701), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Завдання по мобілізації коштів до Державного бюджету за рахунок вжитих заходів управлінням погашення прострочених податкових зобов’язань у звітному періоді виконане на 107,5%. Фактично мобілізовано 4857,9 тис. грн.

Досягнуто також виконання показника по погашенню податкового боргу до Зведеного бюджету: при плані 11200 тис. грн., фактично досягнуто зниження боргу на 20703,6 тис. грн., що на 84,9% перевищує плановий показник.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

3.1 Зарубіжний досвід здійснення фінансового контролю та проблеми забезпечення держаного фінансового контролю

Фінансовий контроль, система його органів, їхніх функцій пройшли тривалий і складний період розвитку. Вони еволюціонували разом зі змінами тієї чи іншої економічної державно - управлінської системи в історії суспільного розвитку.

Сучасні ринкові відносини не тільки не усувають державний фінансовий контроль, а й навпаки, потребують посилення його соціальної значущості і відповідного удосконалення, оскільки на державні органи лягає все більша кількість функцій із захисту фінансових прав та інтересів членів суспільства, застосування відповідних заходів, матеріальних та фінансових ресурсів й попередження зловживань й розкрадань.

Саме тому принциповим є питання щодо системи суб’єктів фінансового контролю. Від того, наскільки цілісною буде ця система, наскільки вдало буде визначено склад її окремих елементів, повною мірою залежить ступінь успішності здійснення політики держави щодо ефективного державного фінансового контролю, боротьби з правопорушеннями у сфері фінансових відносин.

В цілому, у розвинутих країнах ринкової економіки фінансовий контроль відповідно здійснюють: у державах парламентського типу - парламент, у президентських - виконавча влада. Спільні риси такого контролю зафіксовані в принципах Лімської декларації, прийнятої в 1997 році на Конгресі Міжнародної організації вищих контролюючих органів. При цьому фінансовий контроль вважається частиною державного регулювання з метою виявлення відхилень від прийнятих положень і порушень принципів законності, ефективності та економії ресурсів. Здійснюється передусім у формі попереднього контролю для вжиття певних коригуючих заходів й недопущення таких порушень у майбутньому і навіть отримання компенсації за заподіяні збитки.

Відповідно до вимог Лімської декларації вищий контролюючий орган повинен бути зовнішнім (не створеним усередині відповідних організацій), що забезпечує незалежність його дій і прийнятих рішень від стороннього впливу, тобто функціональну та організаційну незалежність на основі положень Конституції. Відповідно незалежність членів цього контролюючого органу також має бути гарантована Конституцією, передусім їх відкликання. Матеріальна основа такої незалежності — фінансова незалежність (забезпеченість відповідними ресурсами для виконання поставлених перед вищим органом фінансового контролю завдань). Перевірка вищим контролюючим органом діяльності уряду (окремих підзвітних йому органів) не означає підпорядкування уряду, який повністю відповідає за свої дії незалежно від оцінок експертів цього органу. Для виконання своїх функцій вищий контролюючий орган має право доступу до потрібних документів, інформації. У разі виявлення недоліків, відхилень від законодавче прийнятих рішень перевірені організації повинні інформувати його у встановлений термін про вжиті заходи. Вищий контролюючий орган може подати експертний висновок (в т.ч. зауваження) щодо проектів законів та інших постанов з фінансових питань.

У більшості розвинутих країн світу, у тому числі у країнах Європейського Союзу, фінансовий контроль здійснює Рахункова палата, а також урядові контрольно-ревізійні служби. Так, у ФРН, Фінляндії та в інших країнах рахункова палата контролює діяльність усіх федеральних підприємств, страхових установ федерації, приватних підприємств із 50% часткою держави, решту організацій та відомств, якщо вони розпоряджаються державними коштами. В Австрії Рахункова палата уповноважена здійснювати перевірки не лише державного господарства федерації, а й контролювати фінансову діяльність місцевих органів влади, благодійних фондів і закладами, управління якими здійснюється органами федерації. Державна рахункова палата Угорщини, крім того, контролює діяльність податкового управління, державної митниці, управління гербових зборів і навіть господарську діяльність партій.

У Великій Британії функції державного фінансового контролю виконує Національна ревізійна рада.

У Сполучених Штатах Америки контроль у галузі фінансів здійснюють: Державне казначейство, Головне контрольно-фінансове управління Конгресу, Адміністративно-бюджетне управління при президентові, Управління з добору і розстановки кадрів, Президентська рада з боротьби із фінансовими зловживаннями в державних закладах, Рада честі й ефективності в уряді, інспектори Федеральної резервної системи, Федеральної корпорації зі страхування депозитів штатів та інші органи, не говорячи вже про податкову службу. До функцій цих органів належить проведення ревізій, перевірок, встановлення оцінки і складання оглядів про виконання федеральних програм. При цьому перевіряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат [63, с. 282].

У Франції важливу роль в управлінні централізованими фінансовими ресурсами крім уряду й Міністерства фінансів, промисловості і економіки відіграють також такі спеціалізовані державні утворення, як Національна кредитна рада, Банківська контрольна комісія, Комісія економічного і регіонального розвитку країни.

Крім зазначених відомств, у Франції використовуються структури контролю галузевого спрямування, зокрема, такі, як Генеральна інспекція національної освіти, Генеральна інспекція національної політики тощо.

На приватних підприємствах контроль держави за їхньою діяльністю обмежується перевірками своєчасності й повноти відрахувань до бюджету, правильності ведення бухгалтерських рахунків (обліку), дотримання чинного законодавства з питань оплати праці найманих працівників, виконання державних контрактів і зобов'язань ( контроль за використанням бюджетних коштів). Решта питань, пов'язаних із забезпеченням ефективності діяльності приватних підприємств, підлягає внутрішньому контролю, який здійснюється самостійними підрозділами підприємств або аудиторами.

У більшості країн основними критеріями, за якими держава контролює роботу приватних і державних підприємств, є виконання обов'язкових відрахувань до державного (федерального) бюджету і реалізація урядових замовлень. У державному секторі економіки, крім того, предметом державного контролю є оцінка ефективності роботи підприємств шляхом порівняння видатків і реалізації продукції, цільове витрачання державних коштів та використання державного майна.

У країнах континентальної системи права (Німеччина, Франція, Італія та інші європейські держави) контрольні функції покладені на утворені вищими органами влади рахункові палати, які в той же час є незалежними у внутрішніх та зовнішніх питаннях їх діяльності.

Поряд з інститутом парламентського контролю у більшості країн одночасно і паралельно функціонують урядові контрольно-ревізійні системи. У США - це Адміністративно-бюджетне управління при президентові, система інспекторських служб у федеральних відомствах, урядових установах, у Фінляндії — Ревізійне управління державного господарства, яке входить до міністерства фінансів. У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не тільки бюджетно-фінансову, а й усю роботу державного апарату. В Японії таку функцію виконує Управління адміністративного контролю при Канцелярії прем'єр-міністра, яке має своїм завданням також підготовку пропозицій щодо удосконалення структури державного управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьбу з корупцією і бюрократизмом.

У Великобританії контроль фінансово-господарської діяльності державного сектора економіки здійснює Національне контрольно-ревізійне управління, яке є урядовим органом і функціонує відповідно до Закону про фінансовий контроль. Управлінню надано право проводити перевірки рахунків усіх урядових установ і широкого кола державних органів, через які проходить більше 60% витрат, а також контролювати субсидії, що надаються місцевими органами влади системі охорони здоров’я, націоналізованим галузям промисловості і державним корпораціям.

У Швеції, яка є парламентарною монархією, головним відомством у справах державного контролю та обліку є Державне ревізійне управління (яке ще в деяких джерелах називають Національним бюро аудиту). Його метою, як визначено урядом, є забезпечення ефективності роботи центрального уряду і досягнення високоякісного управління фінансовою діяльністю. Діяльність Управління характеризується двома напрямами – проведенням щорічних ревізій фінансово-господарської діяльності національних установ і підприємств та ревізій ефективності державних закупівель.

В Російській Федерації функції урядового контрольного органу у сфері фінансів здійснює Департамент державного фінансового контролю і аудиту Міністерства фінансів [41].

В Австрії перевірки державного господарства і фінансової діяльності, пов’язаної з благодійними та іншими фондами, здійснює Рахункова палата.

Контроль за використанням суб’єктами підприємницької діяльності державних фінансових ресурсів також здійснюють: у Великій Британії – Державна контрольна палата, Канаді - апарат Генерального контролера, Угорщині – Державна рахункова палата, Індії – Служба Генерального інспектора і ревізора Департаменту ревізій і рахівництва Міністерства фінансів, Фінляндії - державні ревізори, Російській Федерації - Рахункова палата при Думі.

В цілому зарубіжний досвід свідчить, що, по-перше, в кожній країні має місце державний фінансовий контроль підприємницької діяльності, по-друге, державний фінансовий контроль підприємницької діяльності здійснюється державними органами різними за статусом і підпорядкуванням, по-третє, більшість органів спеціалізованого державного фінансового контролю мають повноваження на здійснення одночасно фінансового контролю як у бюджетній сфері, так і у сфері підприємництва.

Отже, державний фінансовий контроль підприємницької діяльності є різновидом фінансового контролю і його особливість визначається обмеженістю контролюючих і підконтрольних суб’єктів: першими є лише органи державної влади і управління, право яких на здійснення від імені держави фінансового контролю визначено законодавством, а другими - лише суб’єкти підприємництва.

Діюча система державного фінансового контролю є недосконалою, що пов’язано з незавершеністю формування усієї системи фінансового контролю в Україні; зокрема: відсутні єдині концептуальні засади його організації, розірване правове поле, відсутня методологічна цілісність та чіткість, допускається дублювання у функціях органів державного фінансового контролю. Внаслідок цього в економіці України мають місце негативні явища, які пов’язані з діями суб’єктів підприємництва: низька платіжна дисципліна, несвоєчасна виплата заробітної плати, приховування доходів від оподаткування, неповний відхід від негрошових форм розрахунків, порушення при приватизації і в зовнішньоекономічній діяльності, нецільове використання бюджетних коштів. Все це обумовлює необхідність докорінної реформи системи фінансового контролю в Україні.

На сьогодні одними з основних проблем залишається недосконалість законодавчої бази; неузгодженості в нормативних актах; відсутність визначення нових стратегічних напрямів контрольної роботи і вдосконалення структури контрольних органів, у тому числі й заснування аналітичного центру (створення умов для реалізації заходів щодо оптимізації бюджетних витрат і забезпечення їх ефективного й цільового використання; вдосконалення системи контролю за проведенням перевірок (ревізій) суб’єктів господарювання); вироблення нового та вдосконалення чинного законодавства (через внесення змін і доповнень у нормативні акти, що регулюють процедури проведення фінансового контролю); створення ефективного механізму взаємодії органів державного контролю України (а надто стосовно вдосконалення механізму взаємодії контрольно-ревізійних органів, органів Державного казначейства, Рахункової палати, зміцнення взаємодії з органами внутрішніх справ, органами служби безпеки, органами податкової міліції та органами прокуратури).

Головна роль у системі фінансового контролю України, як і в інших економічно розвинутих країнах, має належати органам, діяльність яких ні організаційно, ні фінансово не залежить від органів чи посадових осіб, уповноважених розпоряджатися суспільними (державними й місцевими) фінансовими та матеріальними ресурсами. З цією метою необхідно вивчати досвід провадження фінансового контролю в інших державах – у Російській Федерації, США, Франції, Нідерландах, Іспанії і т. д., а затим, вибравши найкраще та врахувавши вітчизняні особливості, запровадити в систему державного фінансового контролю України.

3.2 Напрями вдосконалення державного фінансового контролю

Підконтрольне середовище в Україні характеризується значними змінами. По-перше, спостерігається суттєве зростання кількості власників, які не впливають на прийняття управлінських рішень, але є визнаними учасниками управління бізнес-процесами у правовому полі. По-друге, масовий прихід до управління, особливо у приватному секторі, керівників, які не мають фахових знань і навичок менеджменту, ставши власниками господарських об'єктів. По-третє, низька правова культура і криміногенність у бізнес-середовищі. По-четверте, високий рівень корумпованості у відносинах між бізнесом і владою та ігнорування обов'язкових бюрократичних методів управління. Водночас залишається значна кількість невирішених проблем щодо реформування систем бухгалтерського обліку і статистики, оподаткування та митного нагляду, забезпечення прозорості й персональної відповідальності в державному управлінні тощо. Це призвело до того, що підконтрольне середовище в Україні з чітко структурованого та детермінованого перетворилося на аморфне, тобто без визначених меж та правил і водночас із невизначеними наслідками конкретних заходів. Суб'єкти контролю почали дублювати роботу один одного, а наслідки контрольних заходів почали використовуватися в політичних цілях або у недобросовісній конкурентній боротьбі.

Виділяючи пріоритетні напрями подальшого розвитку фінансового контролю, зауважимо, що всі зміни відбуваються в контексті євроінтеграційних процесів та набуття світових стандартів методології та організації контрольного процесу.

Очевидно, що тільки чітка визначеність економіко-правового поля поведінки всіх суб'єктів національної економіки та підвищення рівня публічної політики регулювання економічних процесів можуть сприяти зростанню якісних характеристик фінансового контролю.

Рейтингові оцінки діяльності контролюючих інститутів за сумою вилучених та повернутих державі коштів є некоректними щодо визнання якості їх роботи, оскільки попередження злочинності може бути більш результативним у тактичному і стратегічному планах.

ГоловКРУ України у 2008 році розробило положення про рейтингову оцінку результатів роботи контрольно-ревізійних управлінь, згідно з яким в оцінках результативності використовується п'ять груп показників:

• показники, які характеризують кількість проведених контрольних заходів та обсяги виявлених фінансових порушень;

• показники, які характеризують стан усунення виявлених фінансових порушень;

• показники, які характеризують стан вжитих заходів щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

• показники, які характеризують застосування заходів впливу до порушників фінансової дисципліни;

• показники якості роботи інспектора й аудитора.

На основі ідентифікованих значень вагомості кожного вимірника розраховується узагальнюючий показник синергетичного ефекту. Очевидно, що значимість таких вимірників, як виявлена сума фінансових порушень у розрахунку на одну перевірку чи на одного працівника контролюючих органів, обсяг усунення порушень чи адекватність визнання виявлених недоліків правоохоронними органами є найвищою.

Характеристики

Список файлов курсовой работы