163964 (624547), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Фінансові посередники на фондовому ринку здійснюють такі види діяльності:

• управління цінними паперами: інвестиційне управління інвестиційними фондами, контроль за чистими активами взаємних фондів інвестиційних компаній, управління портфелем цінних паперів клієнтів, управління цінними паперами, що перебувають у власності державних органів управління;

• операції з акціями та іншими пайовими паперами: надання брокерських послуг, виконання генеральної угоди щодо операцій із цінними паперами на умовах дилерської угоди, зберігання цінних паперів свої акціонерів і клієнтів;

• операції з облігаціями: здійснення клірингового обслуговування первинного розміщення, вторинного обертання, сплата доходів та погашення облігацій державної позики, виконання функцій дилера на ринку державних короткострокових безкупонних облігацій, клірингове обслуговування обороту облігацій своїх клієнтів;

• операції з векселями: облік векселів, виконання договорів доручення (виконання функцій доміціанта), поручительство за вексельними зобов"язаннями (надання авалю), прийняття векселів на інкасо, надання кредиту під векселі.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і проводиться на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок клієнтів або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати тільки такі види діяльності:

• діяльність з випуску цінних паперів (виконання торговцем з доручення, від імені та за рахунок емітента обов"язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом);

• комісійну діяльність щодо цінних паперів (брокерську діяльність);

• комісійну діяльність щодо цінних паперів (дилерську діяльність).

Допускаються також окремі види діяльності, пов"язані з обігом цінних паперів, наприклад консультаційна діяльність для власників цінних паперів, управління активами інвестиційних фондів тощо.

Для здійснення торгівельної діяльності з цінними паперами необхідно отримати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Поряд із комерційними банками на ринку цінних паперів багатьох країн активно функціонують інвестиційні банки. Інвестиційний банк – це фінансово-кредитний інститут. який спеціалізується виключно на операціях з цінними паперами – випуску, розміщенні, обслуговуванні обороту – з метою залучення додаткових грошових засобів, а також довгострокового кредитування своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.

Інвестиційні банки не є банками у класичному розумінні цього поняття, оскільки вони не виконують цілого ряду банківських операцій, притаманних класичному комерційному банку. Тому їх часто називають інвестиційними банкірами. Діяльність інвестиційних банків, що визначає їхню сутність, відображається у їхніх основних функціях. По-перше, вони сприяють отриманню фінансових ресурсів тими корпораціями, органами державної та місцєвої влади, які їх потребують у значних обсягах. По-друге, інвестиційні банкіри діють як брокери чи дилери при купівлі-продажу цінних паперів.

Організаційно-правовою формою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

В Україні інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія

• засновує взаємний фонд для здійснення діяльності щодо спільного інвестування

• випускає інвестиційні сертифікати

• одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд

• одержує прибутки від діяльності, зв"язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд

• одержує прибутки від діяльності, зв"язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд

• здійснює придбання до 5% цінних паперів одного емітента

• інвестує до 10% своїх цінних паперів у одного емітента

• тримає в цінних паперах не менше 70% активів

Інвестиційна компанія зобов"язана заснувати інвестиційний фонд, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятним, якщо за нього проголосувало не менше 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об"єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов"язаннями з діяльністю інвестиційного фонду.

Крім того, процес створення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційної декларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред"явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом.

На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред"явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондів.

Управління різноманітними видами активів за згодою і дорученням власників здійснюють спеціальні органи, які у ринковій економіці мають назву трастового управління. Найпоширенішим у світовій практиці є трастове управління фінансовими і виробничими активами.

Таким чином, процес формування та функціонування трасту передбачає наявність трьох осіб, а саме: засновника трасту, довірчого власника та бенефіціарія.

У сучасній практиці траст – це передусім проведення операцій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастові структури (комерційні банки, трастові й інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства) здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів. Тому розрізняють такі види трастів.

Р
ис. 1.1. Види трастів

При створені трасту важливе значення має обґрунтування компетенції всіх його учасників, яка визначається у контракті про заснування трасту.

Таким чином, ми можемо сказати про досить розгалужену структуру діяльності фінансових посередників, яка є дієвим механізмом ринкової економіки.

1.3. Зарубіжна практика функціонування посередницьких фінансових інститутів

Одними із активних учасників ринку цінних паперів, в багатьох країнах, традиційно виступають банки. Хоча їхня роль на ринку різних країн неоднакова, можна визначити певні риси взаємодії комерційних банків на національному та міжнародному фондовому ринку. У країнах, де банки мають право здійснювати всі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти, фінансові посередники та значні інвестори. У таких країнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку значно обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній та посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами. До того ж практично у всіх країнах доходи комерційних банків від інвестиційної діяльності та операцій із цінними паперами становлять значну частку в структурі загальних доходів.

Розширення та диверсифікація форм участі комерційних банків на ринку цінних паперів призвели до формування в економіці ряду країн великих фінансово-банківських груп, центром яких є комерційні банки, що концентрують поряд із собою відносно самостійні структури – інвестиційні фонди, та компанії, консультаційні фірми, трастові компанії і т.ін.

Як свідчить світова практика, основний обсяг трастових операцій припадає на операції управління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійснення інвестицій у цінні папери. Слід враховувати світовий досвід обґрунтування у договорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме: коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цих питань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Крім того, багатьох країнах трастові компанії управляють пакетами цінних паперів. Цей процес охоплює також підтримку ліквідності на певному рівні, продаж у необхідних випадках частини акцій із пакета, що ним управлять, і купівлю більш інвестиційно-привабливих акцій. Такі питання теж треба відбити у договорі.

Пенсійні фонди – порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений у США компанією "General Motors" 1950 року. Відтоді спостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у тих чи інших пенсійних системах (програмах). Активи пенсійних фондів США, як свідчить таблиця, перевищують 4,7 трлн.дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат. Найбільшими корпоративними пенсійними фондами США є фонди компаній AT&T, "General Motors", "General Electric", IBM та "Ford" із загальної вартості активів 161,5 млрд.дол. До найбільших некорпоративних (громадських) пенсійних фондів належать Національний пенсійний фонд працівників сфери освіти, Каліфорнійський пенсійний фонд, Пенсійний фонд "New York City" та громадські пенсійні фонди штату Нью-Йорк із загальною вартістю активів 251,2 млрд.дол.

Таблиця 1.1

Пенсійні фонди як джерело капіталу в різних країнах світу (2003 р.)

Показники	Франція	Німеччина	Італія	Нідерланди	Великобританія	США
Пенсійні активи як частка особистих активів %	3	2	2	39,6	25	20
Активи пенсійних фондів як частка ВВП, %	5,6	3	4	92	77	62
Активи пенсійних фондів (млрд.дол. США)	–	65	43	363	897	4752

У багатьох країнах континентальної Європи, зокрема у Франції, Німеччині, Італії, переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюють практично всіх працівників і забезпечують більшість їхніх пенсійних доходів. До останнього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії. Однак демографічні зміни, постійний процес старіння населення загрожує стабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Для збереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків, що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшення конкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять про необхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійного забезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такі зміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальну продуктивність факторів виробництва й економічного зростання.

Сучасні інвестиційні банки в багатьох країнах займаються не тільки купівлею-продажем цінних паперів, а й організацією інвестиційних компаній, управлінням іпотекою та венчурним капіталом. На підставі цього можна припустити, що діяльність інвестиційних банків не відрізняється від діяльності комерційних банків. Однак дуже суттєва різниця між цими інституціями визначається сутністю та характером державного регулювання їх. Законодавство багатьох країн орієнтує комерційні банки на виконання класичних операцій, відокремлюючи від них інвестування капіталу в цінні папери. Тим самим держава страхує клієнтів комерційних банків від ризику операцій з цінними паперами, які в силу свого спекулятивного характеру загрожують стабільній роботі банків із грошовими заощадженнями. Однак рівень зовнішнього регулювання інвестиційних банків у різних країнах має свою специфіку, яка відображає особливості національної економіки.

1.4. Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні

В основу регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів покладено відповідне законодавче забезпечення та контроль. До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється регулювання правовідносин на ринку цінних паперів, належить низька кодексів та законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативних документів міністерств та відомств. Найбільш важливі регулюючі, контролюючі та наглядові функції на фондовому ринку покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Розглянемо детальніше кілька нормативних документів, що регулюють діяльність учасників ринку цінних паперів, і які схвалено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Основним документом, котрий регулює діяльність торговців цінними паперами є "Правила здійснення торговцями цінних паперів комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів".

Характеристики

Список файлов курсовой работы