163104 (624160), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

де п - кількість оборотів, за рік; 360 - кількість днів у році;

О - тривалість одного обороту, днів.

Отже, якщо капітал обертається один раз за 8 міс., то швидкість його обороту становитиме 1,5 обороту на рік. Вона залежить від того, як швидко обертаються частини капіталу.

Різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю. Так, уречевлена частина капіталу (приміщення, виробничі будівлі) функціонує багато років, отже, обертається досить повільно. Оборот капіталу, вкладеного в основне технологічне обладнання, також охоплює кілька років. Це пов'язано з деякими особливостями функціонування засобів праці: вони функціонують у процесі виробництва впродовж кількох виробничих циклів і переносять свою вартість на продукт у міру втрати власної споживної вартості. Якщо певне обладнання може фізично функціонувати 10 років, то кожного року воно буде приєднувати до продукту 1/10 частину своєї вартості. Ці частини перенесеної вартості повертаються назад при реалізації продукції. Втрату засобами праці своєї вартості у процесі виробництва називають амортизацією, а накопичений завдяки цьому грошовий фонд підприємства, що призначений для зміни зношених знарядь праці та ремонту їх, - амортизаційним фондом. Коли засоби виробництва переносять свою вартість на предмет праці повністю, вони вважаються повністю замортизованими і можуть бути замінені новими. Проте така заміна може відбуватися набагато раніше. Норму (верхню межу) амортизації встановлюють державні органи.

Відношення перенесеної за рік вартості знарядь праці до їхньої первісної вартості називають нормою амортизації:

де А - річна сума амортизації; Пв - первісна вартість знарядь праці.

Зношування засобів праці відбувається під впливом двох факторів: виробничого використання і технічного прогресу. Перший зумовлений втратою споживної вартості, другий - появою дешевших або досконаліших засобів праці. Відповідно розрізняють знос - фізичний і моральний. За умов прискорення технічного прогресу саме моральний знос стає найвагомішим фактором амортизації засобів праці, що призводить до впровадження різних форм прискореної амортизації. Методи останньої дають можливість списувати більшу частину вартості устаткування вже в перші роки його функціонування. Завдяки цьому без особливих додаткових витрат можна підтримувати рівень поновлення основного капіталу, що має важливе значення за умов жорсткої конкуренції на ринку збуту продукції.

Частина капіталу, втілена у сировині, матеріалах, комплектуючих виробах, заробітній платі працюючих, авансується підприємством для кожного нового виробничого циклу і повністю повертається назад з вартістю кожної партії реалізованої продукції. Хоча з погляду виробництва додаткової вартості роль складових цієї частини капіталу докорінно відрізняється (робоча сила створює нову і додаткову вартість), щодо обороту вони нічим не відрізняються.

Частину капіталу у вигляді знарядь праці, що зберігає свою споживну вартість упродовж кількох циклів виробництва, переносячи її на продукт частинами, в міру зносу, яка також частинами повертається і утворює грошовий фонд амортизації, називають основним капіталом. Ту частину капіталу, що представлена предметами праці та заробітною платою, втрачає свою споживну вартість за один виробничий цикл, вартість якої повністю включається у вартість продукту і повертається на підприємство повністю разом з реалізацією кожної партії продукції, іменують оборотним капіталом.

Чим вище співвідношення між основним і оборотним капіталом на користь останнього, чим коротші виробничі цикли, тим швидше може обертатися капітал. Звідси стає зрозумілим, чому капітали, незначні за розміром, починають своє функціонування в тих сферах, де ефективний розмір підприємства не потребує великого капіталу (особливо оборотного), а авансова вартість досить швидко повертається назад: чим триваліший період обороту капіталу, тим більший треба авансувати оборотний, а отже, і весь капітал.

Підприємець повинен контролювати загальний оборот свого капіталу, тобто оборот авансованої ним вартості, і повернення цього капіталу до вихідної форми - грошової.

3.3. Особливості позикового капіталу.

Позиковий капітал – це капітал, що надається його власником у позику іншому власнику–підприємцю на певний час на умовах повернення і за певну плату у вигляді процента.

Г–Г'

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал–власність і як капітал–функція, приносить доходи у формі відповідно проценту і підприємницького прибутку. Отже, прибуток на позиковий капітал, що створений у сфері обігу розпадається на процент, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу (цю частину отримує власник) і підприємницький прибуток за виробниче використання цього ресурсу. Позиковий процент – це плата за користування позиковим капіталом, його ціна, вартість послуги, що надається кредитором позичальнику у вигляді надання йому певної суми грошей на обумовлений термін. Це винагорода, яку заощадження приносять тому, хто дає гроші в борг, ціна, яку сплачує позичальник кредиторові. Кількісно позиковий процент може бути визначений нормою чи ставкою процента. Вона являє відношення річної суми процента до величини позикового капіталу, це відношення доходу кредитора до величини цього кредиту. Рівень проценту залежить від розміру позик, строків надання, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. На норму також впливають: політика центрального емісійного банку, циклічні та сезонні коливання кон’юнктури, темпи інфляції, зміна валютного курсу, стан платіжного балансу країни. У цілому як ціна на будь-який товар позиковий процент залежить від попиту і пропозиції. Норма визначається співвідношенням попиту і пропозиції на кредитні ресурси. Норма процента може коливатися в певних межах, проте вона не може бути вищою за норму прибутку, нижня межа не може дорівнювати 0%. Процентна ставка виконує дві функції:

скеровує обмеження пропонування позикового капіталу в ті сфери, що забезпечують найвищу норму прибутку;

спонукає заощаджувати, щоб збільшити розмір капіталу.

Позиковий капітал здійснює рух у формі кредиту. Кредит – форма руху позикового капіталу, він виражає відносини між кредитором і позичальником, забезпечуючи трансформацію вільного грошового капіталу у позиковий. За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах платності, поворотності, добровільності. Причиною виникнення кредиту була необхідність одного виробника продати свій товар, а покупця – купити його, коли він не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного виробництва з’явилось чимало інших чинників, що зумовили необхідність кредитування:

поява вільних коштів у одних і їх відсутність у інших;

коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних осіб і держави;

надання в тимчасове користування коштів під майбутні доходи.

Кредит – явище руху, який здійснюється у різних напрямках і на різних рівнях. Рух кредиту у зв’язку з його участю у відтворенні процесу проходить 5 етапів:

формування вільних коштів;

розміщення вільної вартості у позичці;

використання на потреби позичальника;

вивільнення позиченої вартості з обороту позичальника;

повернення кредитору із сплатою процента.

Основними принципами кредитування являються:

Цільове спрямування позики.

Строковість позики.

Поверненість позики.

Забезпеченість позики.

Платність користування.

Кредит виконує такі функції:

перерозподільну;

функцію, яка реалізується у грошовій сфері і полягає у тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулярного обороту грошей в інтересах задоволення потреб в платіжних засобах і підтримання стабільності грошей для достатнього економічного розвитку;

контрольна функція (контрольно-стимулююча);

функція капіталізації вільних грошових фондів.

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для своєї діяльності потребує залучення фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового капіталу.

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Позиковий капітал характеризує частину активів підприємства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу.

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Кредитоспроможність - це наявність передумов для одержання позик і спроможність повернути їх. Інакше кажучи - це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позики, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

У науково-практичній літературі здебільшого виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов'язані з оцінкою поточного та перспективного стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції.

У теорії і практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності.

Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це потрібно витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує:

наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

освіту, досвід та імідж керівництва;

дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисциплінну підприємства;

вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну;

Характеристики

Список файлов курсовой работы