163104 (624160), страница 2
Текст из файла (страница 2)
І, дійсно, капітальні блага, за єдиним виключенням, не звертаються в справжньому значенні. Таке виключення представляють гроші. Бо монети, банкноти і т.п., виконуючи свої функції, переходять з рук в руки нескінченно. Товар всякого іншого сорту циркулює так мало, як тільки може. Дійсно, перехід його з рук в руки завжди пов'язаний з втратою: чим безпосередньо може він потрапити від людини, яка його виготовляє, до людини, яка повинна користуватися ним, тим краще для суспільства. Для товару може виявитися необхідним пройти через декілька змін володіння при його виготовленні, і таких змін потрібно більше на високому ступені організації промисловості, ніж на низькій; але на даному ступені соціальної організації ми маємо дані методи виробництва; при даних, таким чином, методах - чим менше предмет звертається, тим краще. Інше розрізнення - колись спожите Джоном Стюартом Міллем і дотепер звичне в економічних трактатах - стверджує, що основний капітал, маючи на увазі основні капітальні блага, може бути використаний багато разів, тоді як оборотний капітал - тільки один раз. Так, говорять, тесляр може часто користуватися своїм молотком протягом відомого часу і потім відкласти його убік. Він може зберігати його день за днем, рік за роком і забивати їм незліченну кількість цвяхів. Але, з другого боку, якщо він сколотив дошки, які повинні утворити ящик для якогось споживача, він розлучається з цими дошками в їх новій формі і ніколи не побачить їх знову. Тому говорять, що матеріали - оборотний капітал.
Таке розрізнення невизначене. Що утворює "час" використовування знаряддя в тому значенні, як цей термін використаний вище? Для того, щоб мати яку-небудь цінність, це визначення повинне було б поповнитися - як це і має місце в деяких висловах - твердженням про те, що блага, створюючи оборотний капітал, не можуть бути використані більше одного разу, не зазнаючи зміни характеру. Під послідовними маніпуляціями плотвіка груба дошка стає спочатку гладкою і потім частиною ящика, тоді як рубанок і молоток залишаються незмінними, як би часто вони ні уживалися, якщо не рахувати неминучого зносу. Якщо ми, таким чином, визначимо час використовування даного капітального блага тими змінами, які відбуваються в його стані, ми досягнемо деякої частки істини. Блага, які утілюють основний капітал, можуть бути повторно використані без якої-небудь зміни в їх економічному стані; тоді як ті блага, які утілюють оборотний капітал, придбавають новий економічний стан при кожному вживанні. Якщо ми обкреслимо характер тієї зміни стану, який такі блага зазнають, ми проведемо істотну і ясну відмінність між обома видами капітальних благ.
Капітальні блага сприяють виробництву двома протилежними шляхами. Деякі речі, на зразок знарядь ремісника, допомагають підготувати до використовування речовину, що доставляється природою. Вони повинні виконувати швидше активні, ніж пасивні функції, оскільки вони наділяють корисністю інші речі. Машини, які видозмінюють речовину, засоби транспорту, які пересувають його, і будови, які його захищають, - все це входить в цю категорію; сюди відносяться ті засоби, які в боротьбі між людиною і природою, стають на бік людини і допомагають йому підпорядкувати для його користування елементи природи, що чинять опір. Такі засоби виробництва утворюють активну частину конкретного капіталу. З другого боку, матеріали, оброблювані знаряддями, механічно пасивні. Вони одержують корисність замість того, щоб повідомляти її; вони зазнають зміни, а самі нічого не змінюють. У змаганні між людиною і природою вони стають на бік останньої і знаходяться до людини і його активних засобів відносно сприйняття. Виляск, таким чином, пасивний, тоді як веретено активне; смугове залізо пасивне, тоді як прокатний став і молот активні; і так всюди у області виробництва сам характер процесу проводить демаркаційну лінію між активними знаряддями праці і пасивними матеріалами - між зброєю настання людини і об'єктами захисту природи або її впокорюваними елементами. Клас пасивних засобів виробництва включає не тільки ту необроблену речовину, з якого починається виробництво, але і продукти, перехідні в незавершеному стані з однієї виробничої групи в іншу. Він включає не тільки руду, але і залізо, не тільки шерсть, але і пряжу, сукно і навіть готове плаття, чекаючи покупців. Він включає всі запаси товарів, які в руках оптовиків чекають отримання вже більш незначної корисності форми, місця і т.д., необхідних для того, щоб зробити їх повністю готовими для кінцевого споживання. Ця відмінність лежить в основі іншого, що звичайно проводиться між так званим основним і оборотним капіталом. Засоби виробництва, які були віднесені до основного капіталу, - будови, знаряддя і т.д. - повинні виконувати активні виробничі функції, тоді як ті, які були віднесені до оборотного капіталу, мають пасивні функції.
3. Особливості функціонування капіталу в різних сферах економіки
3.1. Функціонування капіталу в аграрному секторі економіки
Сільське господарство – одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.
Особливостями сільського господарства є:
У сільському господарстві економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним (наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов).
Надзвичайна роль землі як фактора виробництва.
Розбіжність робочого періоду з часом виробництва.
Специфіка сільськогосподарського виробництва виражається в аграрних відносинах. Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактору виробництва.
Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності, які визначають характер цієї сукупності економічних відносин.
Аграрні відносини – це сукупність економічних відносин, які виникають між власником засобів виробництва і суспільством в цілому, колективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створеного в галузях АПК продукту.
При перебудові аграрних відносин підходи до вирішення питання про власність на землю повинні бути дещо інакшими, ніж при вирішенні питання про звичайні засоби виробництва, які є результатом людської праці. У сільськогосподарських підприємствах необхідно провести глибокі перетворення на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних, кооперативних та сімейно-індивідуальних форм. Доцільно використовувати колективно-пайові або пайові способи безпосереднього привласнення засобів і результатів виробництва. Їх суть полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди трудового колективу на паї, на які нараховуються частини одержаного прибутку. Селяни стають власниками, реальними господарями засобів виробництва і його результатів, максимально зацікавлених в кінцевих результатах праці.
Перспективою є така структура організації аграрної сфери, яка не протиставляє, а навпаки, органічно поєднує різні уклади і форми господарювання.
У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно і організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх збільшення називається агропромисловою інтеграцією. В результаті агропромислової інтеграції формується АПК – сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням та доведенням до споживача с/г продукції.
Специфіка обороту капіталу в аграрному секторі:
Частина засобів виробництва, що споживаються, створюються у самому господарстві і входить у виробничий оборот, минаючи сферу товарного обігу.
Уповільнення обороту капіталу, що пов’язане з сезонністю виробництва.
Кредитування як засіб збільшення виробничих фондів має бути довгостроковим.
Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти. Земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.
3.2. Особливості підприємницького капіталу
Капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов.
До підприємств не фінансової сфери належать усі ділові одиниці, що виробляють і реалізують товари, а також надають послуги. До них не належать банківські та інші кредитні установи, пенсійні, страхові, добродійні фонди та компанії. Прикладом такого підприємства може бути промислове підприємство.
Капітал підприємства складається з трьох частин4:
1) знаряддя праці, запаси сировини, матеріалів, тощо, тобто все те, що називають "засоби виробництва";
2) готова продукція;
3) гроші та грошові документи.
Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбання факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Для цього потрібно вийти: а) на ринки засобів виробництва і вступити в економічні відносини з продавцями (ними можуть бути безпосередні виробники або оптові посередники); б) на ринок праці для придбання необхідної за кількістю і якістю робочої сили.
Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу.
За наявності засобів виробництва і робочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є виробництво товару і додаткової вартості.
Для одержання вартості та додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок, знайти покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі.
Отже, капітал проходить три стадії і набуває відповідно трьох форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругооборот призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в одній із функціональних форм капіталу веде до загибелі його.
Формула кругообороту капіталу не фінансової сфери така:
де Г - гроші; Т - товар; 3В - засоби виробництва; РС - робоча сила; В - виробництво;... - переривання процесу обороту при переході до стадії виробництва і від неї до стадії обігу.
Оскільки зростання вартості в основному" відбувається на стадії виробництва, Т' і Г' вже містять додаткову вартість, тобто розкладаються відповідно на Т + т і Г + г.
На кожний певний момент для капіталу, зайнятого в певній сфері виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними формами його. Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед оптимальним розміром підприємства цієї сфери, а отже, величиною виробничого капіталу. Так, для роздрібної торгівлі або побутових послуг великого капіталу не потрібно, тоді як, наприклад, машинобудування потребує значних капіталів, адже оптимальний розмір підприємства тут значно більший. Чим триваліший процес виробництва продукту, тим більшим має бути виробничий капітал.
Хоча саме виробничий капітал створює додаткову вартість, значна частина капіталу фіксується у грошовій формі. Мотиви, що характеризують поведінку підприємців, які тримають певну частину капіталу у цій формі, сформулював Дж.М. Кейнс5:
трансакційний - потреба в наявних грошах для забезпечення безперервності кругообороту капіталу;
перестороги - бажання мати частину капіталу в найліквіднішій формі на випадок непередбачених подій;
спекулятивний - бажання мати певний резерв, який можна при нагоді пустити в обіг для швидкого отримання прибутку (купівля-продаж цінних паперів або іноземної валюти);
економії - висока ціна кредиту спонукає підприємців ефективніше використовувати власний капітал, а не брати позичку в банку".
Основними факторами, що впливають на розмір капіталу підприємства, є розмір виробничого капіталу (і зумовлений цим обсяг господарських операцій), відсоток за кредитні ресурси та інфляційні очікування (останній фактор сприяє зменшенню розміру грошового капіталу).
Розмір товарного капіталу обумовлений договірними і кредитними зобов'язаннями виробника, а також спекулятивними моментами - бажанням продати дорожче, притримавши товар. Головними факторами тут є обсяг виробництва, стан ринку збуту, інфляційні очікування (в цьому випадку на відміну від грошового капіталу вони сприяють відносному зростанню товарного капіталу), організація збуту тощо.
Формула кругообороту капіталу Г - Т...В... Т' - Г' описує рух лише промислового капіталу, функцією якого є вироблення вартості та додаткової вартості. Однак крім реального існує також так званий фіктивний капітал, що уречевлений у різноманітних цінних паперах (ЦП). Скажімо, якщо певне підприємство, реальний капітал якого становить 2060 тис. г. о., випустить в обіг акції номінальною вартістю, що становитиме приблизно 50 відсотків вартості реального капіталу, тобто 1000 тис. г. о., які відповідатимуть вартості основного капіталу з урахуванням амортизації, і всі ці акції продаватимуться згідно з ринковою ціною за 3000 тис. г. о., то капітал підприємства ніби роздвоюється; одна його частина (реальний капітал) функціонує, весь час описуючи кругооборот Г - Т...В... Т' - Г', а інша або знаходиться в руках у власників акцій, або рухається у сфері обігу цінних паперів за формулою Г - ЦП - Г'. За певних обставин стає зрозумілою фіктивність капіталу, вкладеного в цінні папери: якщо підприємство стає банкрутом, його капітал, який має реальну вартість, можна продати за борги, тоді як цінні папери такого підприємства ніхто не купуватиме, а інвестований у них капітал знецінюється. Ілюзорність вартості фіктивного капіталу зумовлена тим, що вона визначається не величиною суспільне необхідної праці, уречевленої в певних благах, а величиною доходу, що припадає на цінні папери підприємства.
Про самостійність руху реального і фіктивного капіталів свідчать непоодинокі факти економічного життя: під час безпрецедентної біржової кризи жовтня 1987 р. сумарна вартість цінних паперів найбільших американських корпорацій зменшилася на 30 відсотків, тоді як реальний капітал на ці досить різкі зміни майже ніяк не зреагував. Для найбільших промислових корпорацій співвідношення між реальним капіталом (активами) та номінальною вартістю акціонерного капіталу становило на 1989 р. З: 1. Така розбіжність дає змогу досить невеликим компаніям проводити агресивну фінансову політику, скуповуючи контрольні пакети акцій досить великих компаній, а потім розпродувати їх активи, отримуючи на цих спекулятивних операціях чималий зиск.
Оскільки капітал постійно знаходиться в русі, всі його три частини (грошова, виробнича і товарна) здійснюють кругообіг. Безперервний рух капіталу в сферах виробництва і обігу, послідовне повторення стадій кругообігу перетворюють його в оборот капіталу. Одиницею виміру одного обороту, тобто періоду, за який до підприємства повертається авансована вартість, є день. Показником кількості оборотів за певний проміжок часу вимірюється швидкість обороту капіталу6:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
