162995 (624115), страница 6
Текст из файла (страница 6)
При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Але, якщо проценти за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.
Для визначення оптимальної структури капіталу (виявлення граничної межі використання позичкового капіталу для конкретного підприємства) розраховують ефект фінансового лівериджу (Ефл). Ефект доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства, що знаходиться у фінансовій кризі, для визначення відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінити ризики, що при цьому виникають, а також під час розроблення такої стратегії фінансування санації, яка дасть змогу оптимізувати джерела залучення фінансових ресурсів.
Приклад 1
Завдяки інвестиціям, обсягом 10 000 грн., підприємство одержало прибуток 1 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 %. Частина їх профінансована за рахунок кредиту, за користування яким слід сплачувати 7 % річних. Знайти рентабельність власного капіталу.
Розв’язання
1 Знайдемо прибуток від інвестування (П):
П = Ра (ВК + ПК),
де Ра – рентабельність активів,
ВК – власний капітал,
ПК – сума кредиту.
П = 0,1 (10 000 + 1 000) = 1 100 грн.
2 Обчислимо рентабельність власного капіталу:
Рв = Ра + (Ра * ПК – Пс * ПК) / ВК,
де Рв – рентабельність власного капіталу;
Пс – ставка процента за кредит.
Рв = 0,1 + (0,1*1000 – 0,07*1000) / 10000 = 0,103
Дане рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталів, а від відносних показників (рентабельність активів, проценти за кредит, коефіцієнт фінансового лівериджу). Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня заборгованості і залишається стабільною (див.приклад), то між коефіцієнтом фінансового лівериджу та рентабельністю власного капіталу є лінійна залежність (чим більша заборгованість, тим більша рентабельність).
Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового лівериджу, або ефектом фінансового важеля.
Ефект фінансового лівериджу характеризує залежність рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх активів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості. Він вимірює ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.
Внутрішні механізми фінансової стабілізації
Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передусим на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. До вхідних грошових потоків підприємства належать:
- виручка від реалізації основної продукції;
- надходження у вигляді інших операційних доходів;
- доходи від інвестиційної діяльності;
- засоби, привернуті в корпоративних правах;
- засоби, привернуті на умовах позики;
- державні дотації і субсидії.
Збільшення виручки від реалізації
Першим симптомом фінансової кризи на більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції.
У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення певного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи поліпшення фінансового стану підприємства втрачають значення, якщо через дефіцит у сфері збуту продукції підприємство через певний час знову стане фінансово неспроможним.
Щоб збільшити обсяги реалізації слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна як надаючи знижки покупцям, так і помірним збільшенням цін; як використовуванням масової реклами, так і її припиненням. Взагалі не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації.
Всі заходи щодо збільшення виручки повинні базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін і відповідних їм обсягів реалізації.
До основних санаційних заходів у сфері збуту належать:
- аналіз ринків збуту готової продукції;
- перевірка порядку ціноутворення;
- проведення акцій за спеціальними розпродажами;
- підвищення якості обслуговування клієнтів;
- аналіз сервісних послуг;
- застосування гнучкої системи преміювання для продавців;
- упровадження гнучкої системи знижок;
- аналіз шляхів збуту;
- здійснення рекламних акцій;
- підвищення ефективності роботи з громадськістю;
- використовування системи знижок за прискорену оплату продукції.
Реструктуризація активів
Ця група санаційних заходів пов'язана із зміною структури і складу активу балансу (що може супроводжуватися і зміною пасиву балансу). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:
1 Мобілізація прихованих резервів.
Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, яка не відображена в його балансі. Наприклад, різниця між балансовою вартістю окремих об'єктів та їх реальною вартістю. Приховані резерви мобілізуються:
реалізацією окремих об'єктів основних і оборотних коштів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва і реалізації продукції;
індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можливо реалізувати без порушення нормального виробничий циклу (цей метод не пов'язаний з підвищенням платоспроможності, але може поліпшити кредитоспроможність підприємства).
2 Використовування зворотного лізингу.
У середньостроковій і довгостроковій перспективі використовувати основні засоби, взяті в лізинг, підприємству невигідно, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, в результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Але при цьому, платоспроможність його підвищується, що дає можливість розрахуватися за поточними зобов'язаннями і уникнути порушення справи про банкрутство.
3 Здача в оренду основних засобів. Доцільно здати в оренду основні засоби, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.
4 Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.
Суть цього заходу полягає в зменшенні частини низьколіквідних оборотних коштів: запасів сировини і матеріалів, НЗВ і т.д. Визначення оптимального обсягу і структури запасів є завданнями контролінгу матеріальних потоків.
Слід також враховувати, що зайві запаси обумовлюють не тільки зниження ліквідності підприємства, але і додаткові витрати (складські або робочої сили). Крім того, існує ризик втрати якості або зниження ціни окремих видів сировини і матеріалів.
5 Продаж низькорентабельних структурних підрозділів. За рахунок цієї операції підприємство може одержати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.
6 Рефінансування дебіторської заборгованості. Це форма реструктуризації активів, яка полягає в перекладі дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення і т.д.
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:
Факторинг – продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії або банку, тобто це операція переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою або подальшою компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.
Облік або дисконтування векселів. Суть цієї операції полягає у тому, що банк, купуючи вексель, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж одержує після настання терміну погашення векселя.
Форфейтинг. Це кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу у експортера векселів імпортера.
Крім того, до заходів щодо реструктуризації дебіторської заборгованості відносять і процедури з примусового стягнення заборгованості, враховуючи позови до арбітражних судів.
Для забезпечення ефективності процедури мобілізації внутрішніх джерел фінансування санації необхідно провести їх класифікацію з виділенням джерел відновлення платоспроможності та поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства.
При фінансуванні програми санаційних заходів важливе значення для підприємств має повне залучення внутрішніх фінансових резервів, що дозволяє подолати внутрішні причини кризи та зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.
| Доходи від основ-ної діяль-ності | Інші опера-тивні доходи | Доходи від інвестицій-ної діяльності | Інші доходи від звичайної діяльності | Дохо-ди від надзвичай-них подій | ||||||||||||||
| Внутрішні джерела фінансової санації підприємств | ||||||||||||||||||
| Амортизаційні відрахування | Зменшення витрат підприємств | |||||||||||||||||
Рисунок 6.1- Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації суб’єктів господарювання
Реструктуризація підприємства
Суть і форми реструктуризації підприємств
Одним із найпоширеніших способів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.
Реструктуризація підприємства - це запровадження організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись таким визначенням, можна розмежувати категорії реструктуризації та реорганізації. Поняття реструктуризації є ширшим, оскільки враховує також і заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного капіталу даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.
Необхідність проведення будь-якого виду реструктуризації на підприємстві-боржникові обумовлена широким колом причин (табл.7.1): зовнішніх та внутрішніх [18 ].
Таблиця 7.1-Зовнішні та внутрішні причини реструктуризації
| Зовнішні причини | Внутрішні причини |
| 1 | 2 |
| 1 Незадовільний рівень технологічного прогресу: - відсутність новітніх технологій; - відсутність передових методів комунікацій та інформаційних зв’язків; - високі витрати на обробку даних | 1 Незадовільний рівень загального управління: - слабка орієнтація на ринок; - відсутність стратегії; - низька кваліфікація кадрів. |
| 2 Слаба міжнародна економічна інтеграція: - наявність торгових та митних бар’єрів; - утруднений потік капіталу; - зниження мобільності робочої сили; - відсутність монетарної інтеграції | 2 Слабий фінансовий менеджмент з питань: - управління грошовими потоками; - прийняття інвестиційних рішень; - управління витратами |
| 3 Докорінні зміни на ринках розвинутих країн: - зниження темпів розвитку країн; - агресивніший експорт та пошук додаткових ринків збуту; - зниження ступеня втручання держави в економіку | 3 Неконкурентноспроможність продукції: - поява нових продуктів і конкурентів; - виробництво застарілої продукції; - зниження обсягів продажу |
| 4 Зміна соціально-економічних систем: - трансформація економічних систем Центральної та Східної Європи, Азії; - збільшення частки приватного сектора | 4 Значні витрати: - високий рівень точки беззбитковості; - високі постійні та змінні витрати; - високий рівень збитків; - висока вартість сервісу |
| 5 Політика уряду: - податкова; - фінансово-кредитна; - митна; - валютна | 5 Конфлікт інтересів: - власників; - найманих працівників; - споживачів; - партнерів |
Реорганізація підприємства – це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох. Найпоширенішими формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення.













