162995 (624115), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Аудит фінансової сфери передбачає:

- оцінку динаміки і структури балансу;

- оцінку ліквідності активів підприємства і його платоспроможності;

- аудит власного капіталу;

- аудит позикового капіталу і кредиторської заборгованості;

- аудит реальних і фінансових інвестицій;

- аналіз дебіторської заборгованості;

- аналіз кеш-фло;

- оцінку ділової активності підприємства.

Кеш-фло показує, яку суму грошових коштів (чистий прибуток + амортизаційні відрахування) із загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів і відсотків за ними, на інвестиції або виплату дивідендів. У рамках аналізу кеш-фло обчислюють коефіцієнт, який характеризує здатність підприємства погасити свої зобов'язання за наслідками господарської діяльності:

До = кеш-фло / сума заборгованості – ДС – КФВ, (2.1)

де ДС – грошові кошти;

КФВ – короткострокові фінансові вкладення.

4-й етап: вивчення положення підприємства на ринку чинників виробництва і збуту готової продукції.

Під час санаційного аудиту доцільно перевірити географію поставок в цілому і за окремими постачальниками, оскільки і залежність підприємства від монопольних постачальників і закупівля сировини і матеріалів за завищеними цінами можуть призвести до перебоїв у роботі підприємства.

В процесі санаційного аудиту вивчаються основні параметри маркетингової політики, відображені в санаційній концепції. Особливу увагу надають таким з них:

- вивчення попиту на продукцію і його прогнозування;

- вивчення конкурентоспроможності товарів і створення конкурентноспроможних переваг;

- забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

- розроблення концепції життєвого циклу товарів;

- управління товарним асортиментом;

- розрахунок прогнозних об'ємів виробництва і визначення номенклатури продукції;

- розширення інноваційної діяльності, направленої на розробку нових товарів з урахуванням ринкових вимог і стратегії підприємства.

Аналізують також факти і причини продажу товарів за зниженими цінами, бартерні операції і т.д.

5-й етап: аналіз причин кризи, слабих і сильних сторін підприємства.

На цьому етапі аудиту визначається повнота урахованості в санаційній концепції всіх причин і чинників, які призвели до кризи. Перевіряють, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. Визначаються вигляд і стадія фінансової кризи, чинники позитивно і негативно вплинули на кінцеві показники діяльності, систематизують сильні і слабкі сторони в діяльності підприємства.

6-й етап: експертна оцінка запланованих санаційних заходів.

У ході аудиту перевіряється повнота і правильність розрахунків цільових показників. Важливо з'ясувати, чи правильно розрахована потреба в капіталі, необхідному для санації, чи достатні заплановані заходи щодо мобілізації фінансових ресурсів.

На підставі одержаних в результаті санаційного аудиту даних розробляються загальні висновки і пропозиції про доцільність ліквідації або санації. Якщо виробничий потенціал зруйнований, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачені, відсутня стратегія розвитку підприємства, то робиться висновок про санаційну неспроможність підприємства і доцільності його ліквідації.

Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну нагоду відновити платоспроможність, має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також реальні можливості для залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то робиться висновок про можливість проведення його санації.

У акті про результати санаційного аудиту слід чітко відобразити поточний стан підприємства і визначити його санаційні шанси, враховуючи прогнози розвитку самого підприємства і зовнішнього середовища. Акт повинен бути не тільки достовірним та інформаційно наповненим, але і містити переконливі обґрунтування тих або інших тверджень, а також істотні висновки, на яких базується оцінка санаційної концепції.

Акт аудиторської перевірки повинен складатися з таких розділів:

1 Основна інформація про аудитора і аудиторську фірму.

Надається така інформація: назва аудиторської фірми, номер і дата ліцензії, адреса, телефон, прізвище і ініціали аудитора, номер і дата видачі сертифіката аудитора.

2 Підстави для здійснення аудиту, мета, методи, обсяги.

Зазначаються замовники аудиту, відповідні законодавчі підстави, об'єкт аудиту, мета і задачі аудиту, основні документи і методи, використані під час проведення аудиту.

Крім того, надається інформації про участь аудитора в розробленні плану санації.

3 Оцінка достовірності інформації і представлених доказів

Акт повинен давати чітке уявлення думки аудитора про відображений в звітності фінансовий стан підприємства, а також про приведені в плані санації дані з погляду їх повноти, достовірності, реальності, об'єктивності.

Аудитор повинен констатувати виконання невід'ємних передумов здійснення аудиту:

- фінансову інформацію була підготовлена згідно з нормативною базою, використовуваною підприємством у практичній діяльності;

- надана інформація за обсягом достатня для оцінки плану санації;

- всі матеріальні питання, які торкаються правильного розуміння фінансової інформації, відображені адекватно.

4 висновки про санаційну спроможність або неспроможність.

Кінцевий висновок можливий в трьох варіантах:

- однозначно затверджується, що концепція санації відображає реальний стан справ і підприємство є санаційно спроможним;

- зазначається, що план санації можна реалізувати, виконавши певні рекомендації, зроблені під час проведення санаційного аудиту;

- план санації признається нереальним, а сама санація – неможливою.

Аналізуючи фінансово-господарський стан підприємства, не можна обминути Закон України від 25 червня 1991р. «Про охорону навколишнього середовища». Необхідно звернути увагу на наявність очисних споруд, стан та використання, а також вплив виробництва на навколишнє середовище. Крім того, використовують інформацію про розмір сплачених штрафних санкцій за забруднення довкілля.

Банкрутство підприємств

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Основна мета банкрутства – не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом. Таким чином, банкрутство можна назвати засобом для позбавлення боргів.

Банкрутство підприємства – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У розвитку будь-якого підприємства можна виділити такі стадії життєвого циклу підприємства (рис.3.1):

стадія I - зародження;

стадія II - розвиток;

стадія III - бурхливе зростання,

стадія IV - стабільний розвиток;

стадія V- поява тенденції спаду;

стадія VI - активний спад;

стадія VII - банкрутство;

стадія VIII - ліквідація діяльності.

А, Б, В – життєві цикли діяльності підприємства

Т – період кризи

Рисунок 3.1- Життєвий цикл підприємства

Характеристика глибини стану банкрутства - За глибиною банкрутства розрізняють його стадії:

I стадія — допустиме банкрутство — характеризує зародження негативного стану, виникає на етапі життєвого циклу «реорганізація», коли виникає загроза втрати прибутку від підприємницької діяльності;

II стадія — критичне банкрутство — визначає посилення негативних тенденцій на етапі «спад», коли витрати на здійснення діяльності доводиться відшкодовувати за рахунок засобів кредиторів;

III стадія — катастрофічне банкрутство — виникає на етапах «банкрутство» і «ліквідація» життєвого циклу підприємства, супроводжується його закриттям або примусовою ліквідацією, слідством яких є розпродаж майна для погашення вимог кредиторів. У цьому випадку боржник втрачає право самостійно управляти і розпоряджатися своїм майном. Це право переходить до ліквідаторів — осіб, призначених для управління майном боржника і примусової його ліквідації.

На кожній стадії розвитку негативної тенденції стан підприємства має свої відмітні ознаки:

- на стадії I затримки з наданням звітності, зниження її якості; зміни в структурі балансу: різке зменшення грошей на рахунках; збільшення сум дебіторської і кредиторської заборгованностей, їх старіння і разбалансування; зниження обсягів продажів; необґрунтована зміна постачальників; зміни в структурі управління; всілякі реорганізації підприємства (відкриття і закриття представництв, філіалів, дочірніх підприємств і т.п.); приховане зниження ціни підприємства, падіння курсу його акцій; зниження доходів (прибутку) від основної діяльності;

- на стадії II: труднощі з готівкою; зменшення надходження грошових коштів, від господарських операцій; конфлікти у вищому керівництві; порушення термінів виплати заробітної платні; зростання плинності кадрів; погіршення соціально-психологічного клімату в трудовому колективі; встановлення нереальних цін на продукцію; позачергові перевірки фінансово-контролюючих органів; затруднення в отриманні комерційних кредитів; виникнення збитків;

- на стадії III: незадовільна структура балансу; накопичення на складі готової продукції, яка чітко не реалізується; падіння обсягу виробництва; низька заробітна платня; скорочений робочий день (тиждень); зростання збитків; недолік оборотних коштів; нездатність погасити термінові зобов'язання.

Антикризове управління діяльністю підприємств є сукупністю форм і методів реалізації антикризових процедур щодо конкретного підприємства-боржника. На відміну від моніторингу це мікроекономічна категорія, що відображає виробничі відносини на рівні підприємства.

Антикризове управління починається лише на етапі різкого спаду виробництва, тобто «критичного банкрутства». Механізм антикризового управління враховує: діагностику техніко-економічного і фінансового стану підприємства, оцінку перспектив розвитку бізнесу, маркетинг, антикризову інвестиційну політику, управління персоналом, виробничий менеджмент, а при песимістичному результаті, - організацію ліквідації підприємства.

Причини неспроможності підприємства

Діяльність підприємства схильна до впливу багатьох чинників. У цілях антикризового управління діяльністю підприємства необхідно знати характер їх впливу. По напряму цих впливів чинники розрізняються на позитивні і негативні. Очевидно, неспроможність підприємств обумовлена впливом останніх. Крім того, за ступенем залежності від суб'єкта господарської діяльності всі чинники поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні чинники:

• економічні: рівень доходів і накопичень населення (купівельна спроможність); платоспроможність економічних партнерів, кредитна і податкова політика держави; зміна ринкових орієнтації споживача, кон'юнктури внутрішніх і світових ринків, державне регулювання, рівень розвитку науки і техніки, інфляція;

• соціальні: зміна політичної обстановки усередині країни і за кордоном; міжнародна конкуренція, рівень культури підприємців і споживачів їх продукції, організація дозвілля населення, етичні домагання і релігійні норми, що визначають спосіб життя; демографічна ситуація.

• правові: наявність законів, регулюючих підприємницьку діяльність (наприклад, спрощена і прискорена процедура реєстрації підприємств); захист від державного бюрократизму, удосконалення податкового законодавства, методів обліку і форм звітності, розвиток спільної діяльності із залученням іноземного капіталу; забезпечення гарантії збереження прав на власність і дотримання договірних зобов'язань; захист фірм один від одного, споживачів від недоброякісної продукції.

• природно-кліматичні і екологічні: наявність матеріальних ресурсів, кліматичні умови, стан навколишнього середовища і т.п.

Внутрішні чинники:

• матеріально-технічні - чинники, пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, упровадженням у виробництво наукових відкриттів, удосконаленням знарядь і предметів праці. До них належать: заміна морально і фізично застарілого устаткування; ремонт діючого устаткування; механізація і автоматизація виробництва; електрифікація виробництва; хімізація виробництва; будівництво, реконструкція, збільшення використовування виробничих площ; створення і упровадження принципово нових технологій, що забезпечують скорочення витрат, економію ресурсів, підвищення якості; поглиблення спеціалізації машин; економія матеріальних ресурсів; освоєння альтернативних джерел енергії і т.п.

• організаційні - чинники, обумовлені вдосконаленням організації виробництва, праці і управління; вибором організаційно-правової форми.

Характеристики

Список файлов курсовой работы