162218 (623803), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Як метод попереднього захисту своїх прав можна розглядати напрямок платником податків запитів у податкові органи Італії про варіанти правомірної поведінки в конкретній ситуації, тлумачення або незастосування тих або інших податкових норм.
В Італії існує наступна система запитів:
1) ординарний (звичайний) запит (являє собою заяву, яку направляє в податковий орган платник податків з метою прояснити конкретну ситуацію - тлумачення закону в окремому випадку). Суб'єктами ординарного запиту є будь-який платник податків або асоціації, профспілки, які формують колективні запити. Запит направляється в письмовому вигляді: платником податків - в обласне управління АПН; асоціаціями, профспілками, а також великими платниками податків (річний оборот- понад 25 млн євро) - у центральне управління АПН.
У запиті повинні бути зазначені (і це законодавчо визначено):
• дані про платника податків;
• точні й конкретні обставини предмета запиту;
• опис сумніву платника податків;
• невирішені, на думку платника податків, питання із пропозицією свого варіанта вирішення.
Податковий орган зобов'язаний дати відповідь на запит платника податків протягом 120 днів. Існує законодавче правило: якщо податковий орган не відповів на запит протягом установленого строку, виходить, він приймає варіант платника податків, зазначений у запиті. При вирішенні податкових суперечок у суді платник податків вправі посилатися на відповідь на запит або на факт залишення запиту без відповіді;
2) попередній запит проти відхилення від сплати (потрібен дозвіл ситуації, що виникає у зв'язку з реорганізацією, або сумнівів платника податків, що певного роду поведінка може являти собою часткове ухиляння від сплати податків);
3) корективний запит (запит про виправлення) (потрібно довідатися про незастосування певних норм, у яких говориться про часткову сплату податку);
4) спеціальний запит для інвесторів-нерезидентів (стосується діяльності іноземних компаній, у тому числі тих, що знаходяться в офшорних зонах);
5) юридична консультація (надання податковими органами консультаційних послуг на відміну від інших видів запитів не призводить до правових наслідків для платника податків).
Незважаючи на ретельний опис видів запитів і порядку їхнього направлення в АПН, тривалий строк, установлений на надання офіційних відповідей, не дозволяє повною мірою забезпечувати стабільність економічної діяльності платників податків через складне тлумачення податкового законодавства, а також наявність цілого ряду інших проблем в оподатковуванні [8, c.158-159]. На нашу думку, цю проблему можна вирішити двома шляхами. Перший – скоротити строк на надання офіційних відповідей, але це призведе до розширення апарату осіб, які цим займаються. Другий полягає в усуненні причин невдоволеності платниками податків існуючими строками. На нашу думку, вони такі: запит направляється для вирішення конкретної проблеми, яка, як правило, виникає під час готування платником податків до сплати податку. Але існуючий час, відведений на відповідь (120 днів), як правило, перевищує строк, який залишився платнику податку, котрий направив запит, до сплати податку. Таким чином, платник має або сплачувати податок на свій розсуд (і тоді виникає небезпека звинувачення його у порушенні законодавства), або не платити податок зовсім, оскільки, раз поданий запит, значить, платник не знає, як правильно сплачувати. На нашу думку, можна було б ввести правило, згідно з яким платник податку має право не сплачувати той податок, щодо якого він звернувся за роз’ясненнями, протягом певного строку, наприклад, до того, як з моменту надання йому офіційного роз’яснення сплине 5 робочих днів.
3.2 Система податкової адміністрації Італії та здійснення ними контрольної функції
Функції по організації діяльності податкової служби Італії покладені на Департамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів, що входить до складу уряду Італії, координує роботу всіх суб'єктів податкової діяльності, вирішує питання, пов'язані з податковим законодавством (тлумачення законів, розробка законопроектів).
Департамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів (далі - департамент), що входить до складу уряду Італії, координує роботу всіх суб'єктів податкової діяльності, вирішує питання, пов'язані з податковим законодавством (тлумачення законів, розробка законопроектів).
До складу департаменту входять 8 відділів, у тому числі:
- досліджень і податкової політики (включає 13 підрозділів; відслідковує заробітну плату, парламентські запити; надає юридичні консультації всім підрозділам);
- політико-економічного й податкового дослідження (включає 8 підрозділів; здійснює поточний моніторинг податкових надходжень);
- податкових агентств (підготовляє й підписує конвенції з агентствами податкових надходжень; оцінює результати їхньої діяльності; аналізує відхилення за прогнозованими результатами); податкового федералізму (консультує й надає допомогу у відносинах з податковими органами на обласному й місцевому рівні).
У цілому в департаменті (включаючи структурні підрозділи) працює близько 1200 чоловік.
В 2001 році зі складу міністерства виділені 4 агентства, у т.ч. Агентство податкових надходжень. Між АПН і відділом податкових агентств департаменту укладаються конвенції на 3 роки, куди вносяться зміни залежно від визначених на поточний рік завдань.
АПН мають автономію (майнову, бухгалтерську, адміністративну). Центральне управління АПН знаходиться в Римі й підпорядковується Міністерству економіки й фінансів. Воно управляє й здійснює контроль за діяльністю регіональних (обласних) управлінь і місцевих (провінційних, які, у свою чергу, складаються з муніципальних) інспекцій АПН. Усього в Італії 19 обласних, 2 регіональні управління АПН і 388 місцевих (провінційних, муніципальних) інспекцій АПН. В АПН всіх рівнів працює близько 70 тис. державних службовців.
Основними завданнями АПН є:
- збір податків;
- інформування платників податків;
- здійснення контрольних заходів;
- розробка заходів щодо виявлення відхилення від оподатковування;
- прийняття рішень в урегулюванні спірних питань із платниками податків;
- впровадження нових організаційних моделей і моделей планування.
Безпосередню роботу із платниками податків - видачу свідоцтв про постановку на облік, збір податків, пред'явлення офіційної податкової претензії, розв'язання спірних питань (розгляд скарг платників податків) - здійснюють місцеві (провінційні, муніципальні) інспекції АПН. Вони ж проводять заходи податкового контролю.
До проведення контрольних заходів відносно суб'єктів, що займаються шахрайством, залучається фінансова гвардія (фінансова поліція), що підпорядковується Міністерству економіки й фінансів. Вона існує більше двохсот років, зокрема у 1881 р. їй було доручено контролювати всю систему оподатковування країни. Сучасна структура, функції фінансової гвардії встановлені законом від 1959 р. Вона входить до складу міністерства фінансів і має власну академію, училище унтер-офіцерів, легіон курсантів. Міністерство фінансів Італії займається тільки доходами, у нього входять податкові й митні органи [10, c.31].
Фінансова гвардія є єдиним військовим органом Італії, уповноваженим у фінансових питаннях.
Офіцери фінансової гвардії з метою здійснення функцій митного контролю прикомандировані в різних країнах світу.
Питаннями оподатковування при експорті-імпорті товарів із країн, що не входять у Європейське Співтовариство, займається митне агентство, що також підпорядковується Міністерству економіки й фінансів.
Питання реєстрації нерухомості й ведення кадастру перебувають у компетенції агентства державного майна [8, c.161-162].
Розбіжності між платниками податків і податкових органів Італії (у тих випадках, коли спірна ситуація не врегульована в АПН) розв'язують податкові комісії. Вони являють собою трирівневу систему судів, що спеціалізуються винятково на податкових суперечках: перший рівень — провінційна податкова комісія, другий — регіональна податкова комісія, третій - Колегія податкових суперечок Верховного суду [8, c.162-163].
Щорічно податкові управління перевіряють від 3 до 5% представлених декларацій про доходи. Взаємини між податковими відомствами й підприємцями по прямих податках беруть початок з моменту заповнення річної декларації про доходи. Є кілька зразків таких декларацій, установлених у податковій системі. Один з них являє собою найбільш просту форму декларації про доходи. Платник податків (у цьому випадку працюючий за наймом або перебуваючий на пенсійному забезпеченні), що має ще й інші джерела доходів і бажає скористатися перевагами відрахувань і знижок, заповнює цей зразок і представляє його своєму роботодавцеві або ж в автоматизовані центри по сприянню в питаннях оподатковування. Дебет і кредит на суму податку буде безпосередньо компенсований при видачі зарплати, пенсії.
Інший зразок є розповсюдженою формою заповнення декларації про доходи, що охоплює доходи, отримані в результаті виробничої діяльності або від володіння предметами, що приносять дохід. Його суб'єктами виступають фізичні особи, підприємці й особи вільної професії. Даний зразок повинен містити відомості в чіткому й аналітичному порядку, наприклад: про доходи підприємства, доходи домохазяїнів і землевласників, доходи осіб, що працюють за наймом і мають власну справу, доходи від капіталу. Тут же вказуються й всі витрати, понесені в процесі одержання доходів.
Наступний зразок використовується стосовно доходів компаній, товариств, які потім будуть віднесені відповідно до часток, квот до окремих акціонерів, членів товариства для сплати податків.
Є й зразок, що повинен бути заповнений і представлений товариствами, які поєднують капітали з відповідальністю учасників у межах вартості їхніх внесків.
І, нарешті, є універсальний зразок для всіх платників податків (підприємців, приватних осіб, приватних фірм або товариств із обмеженою відповідальністю), які перерахували певні грошові суми третім особам шляхом утримання податку при виплаті сум. У даному виді декларації повинні бути зазначені всі платники податків, яким були виплачені гроші, із вказівкою валових сум і нетто даних утримань. Головною функцією даної декларації є те, що вона дає можливість податковим управлінням проводити "перехресний" контроль між деклараціями платників, які одержують і видають кошти.
Перевірки, проведені податковими органами, розділяються на вибіркові, по жеребкуванню, з інших причин (зі сфери підвищеної податкової значимості, особливого виду робіт або товарів, важко контрольованого порядку сплати податків).
Традиційне повідомлення про контролювання з боку податкових органів є завершальним етапом позовів по виявленню доходів, проведених податковими управліннями.
На практиці повідомленню про контролювання доходів передує ряд трудомістких процедур попереднього слідства, що складаються з одержання відомостей, розсилання питальних аркушів, банківського контролю й "перехресних" перевірок. Тільки за умови правильного, ґрунтовного й такого, що має юридичну силу, попереднього слідства повідомлення про контролювання може витримати заперечення по всіх позиціях при судовому розгляді по скарзі платника податків.
Основні типи контролю, застосовувані податковими органами:
1. Аналітичний контроль - податкові управління вносять коректування в зазначені в декларації дані на основі бухгалтерських записів, проводок. Його невід'ємною умовою є правильне й точне ведення бухгалтерського обліку. Як правило, дана форма контролю вимагає проведення перевірки бухгалтерських записів і всієї документації підприємства.
2. Індуктивний контроль проводиться, якщо в декларації не повністю зазначені джерела доходів, відсутній ряд бухгалтерських записів, є серйозні порушення правил бухгалтерського обліку.
3. Частковий контроль проводиться безпосередньо по реєстру платників податків. Прикладом часткового контролю може слугувати практика контролю доходів на підставі "передбачуваних коефіцієнтів доходу".
4. Скорочений контроль полягає в тому, що при виявленні в платника податків платоспроможності, що перевершує ту, котра зазначена в декларації про доходи, податкові бюро мають повноваження вносити необхідні зміни в зазначений сукупний дохід.
Перевірки або ревізії завершуються прийняттям відповідного акту і його розсиланням департаменту по прямих податках, департаменту по обліку ПДВ, архіву й картотеці платників податків, відділу по обліку податків з нерухомості, місцевому податковому управлінню [10, c.31-33].