161712 (623608), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Протягом 6 років (1998—2004) обсяги надходжень зведеного бюджету, що контролюються ДПА, зросли в 1,7 разу (з 24,1 млрд. грн. до 40,6 млрд: грн.), а обсяги пільг — у 2,9 разу (з 19,7 млрд. грн. до 56,3 млрд. грн.). Неважко помітити — обсяг наданих пільг зі сплати податків за цей період перевищив обсяг податкових надходжень, що є переконливим свідченням нераціональної побудови вітчизняної податкової системи. Найвагоміші пільги використали платники регіонів, де забезпечуються і найбільші суми надходжень до бюджету: міста Києва — 14,7 млрд. грн. (або 26,2% від загальної суми пільг по Україні), Дніпропетровської області — 11,1 млрд. грн. (19,7%), Донецької області — 7,1 млрд. грн. (12,6% від загальної суми). Скоротилася сума пільг, наданих місцевими органами влади (з 5,1 млрд. грн. у 1998 році до 2,2 млрд. грн. у 2003 році). Частка пільг зі сплати місцевих податків і зборів у загальній сумі пільг скоротилася з 25,9% у 1998 році до 4% у 2003 році.
Зважаючи на те, що деякі закони не передбачають обов'язкового для платників окремого обліку пільг, а також цільового їх використання і відповідальності за нецільове використання, здебільшого визначити обгрунтованість користування законодавче встановленими пільгами можна лише документальними та зустрічними перевірками. Визначення ефективності запровадження пільг в оподаткуванні ускладнюється відсутністю методичних і прогнозно-аналітичних наукових напрацювань з цих питань.
Тож податкові пільги мають надаватися підприємствам, які дотримуються державних умов щодо пріоритетного розвитку промисловості, а саме: реалізують продукцію на експорт, упроваджують інновації, демонструють кращі показники ефективності господарювання, забезпечують високу якість виготовленої продукції [20, c.164].
В Україні діє спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Аналізуючи зміст нормативно-правових актів щодо запровадження спрощеної системи оподаткування, можна дійти висновку, що така система є стимулом для розвитку малого підприємництва за рахунок двох чинників: по-перше, поліпшення фінансового стану суб'єктів малого підприємництва внаслідок зменшення податкового навантаження, по-друге, економії обігових коштів через зменшення облікових процедур. Розраховано, що єдиний 6% податок не має стимулювальної дії, тому що при сплаті ПДВ і 6% податку на прибуток його сумарний абсолютний розмір за будь-якого поєднання змінних перевищує обсяг єдиного 10% податку. А от єдиний 10% податок має подвійну стимулювальну дію. Загальне податкове навантаження на доходи таких суб'єктів коливається у межах від 10 до 30%. Тож оподаткування діяльності малих підприємств потребує реформування, зокрема запровадження пільгових умов нарахування амортизації, що зазвичай сприяє Зниженню податкової бази та підвищенню рівня окупності інвестицій.
Загалом впровадження в Україні спрощеної системи оподаткування малого бізнесу справило помітний позитивний вплив на стан надходжень до бюджету та розвиток малого бізнесу. Водночас ця система дестимулює підвищення технологічного рівня продукції та надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств. Показово, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості малих підприємств. Натомість відбувається випереджальне зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Якісний аналіз розвитку малого й середнього бізнесу в Україні також засвідчує наявність істотних системних вад. Зростання економічної активності у 2000—2002 роках адекватно не позначилося на малому та середньому бізнесі, а підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Втрачається важлива інституційна роль малого бізнесу у формуванні дієздатної ефективної конкурентоспроможної ринкової економіки.
Отже, обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не лише величиною податкових ставок, а складністю й нестабільністю системи податкового адміністрування, вузькістю господарських оборотів, деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств. Відтак зниження ставок оподаткування сприятиме насамперед переорієнтації вивільнених коштів підприємств на фінансування цих витрат та відновлення прийнятного рівня рентабельності бізнесу. Перспективи децентралізованого фінансування завдань розвитку, що забезпечать зростання бази оподаткування в довгостроковому періоді, видаються за таких умов вельми сумнівними.
2.2 Аналіз податкового навантаження та його вплив на динаміку ділової активності
Сьогодні в Україні спостерігається ситуація, коли високе податкове навантаження є однією з головних проблем податкової системи. Мова йде про питому вагу податків у доходах суб'єктів господарювання. Це питання варто розглядати в двох аспектах: аналізі показників податкового навантаження на фізичних та юридичних осіб.
По-перше, політика доходів населення є однією з основних проблем, яка потребує негайного вирішення. Загальний рівень оподаткування фізичних осіб залишається високим. Такі умови змушують людей жити сьогоднішнім днем, а нормальне життя перетворюється на виживання за скрутних обставин. Наслідки таких процесів вкрай негативні: зубожіння широких верств населення, зменшення прошарку середнього класу, формування спадкової бідності, розвиток тенденцій ухилення від сплати податків. Обмеження купівельної спроможності фізичних осіб спричиняє дестимулюючу функцію щодо підвищення рівня життя та накопичення населення, а отже, негативно впливає на розширення попиту та робить неефективним розвиток високотехнологічних виробництв, що, безумовно, позначається на економіці в цілому.
По-друге, гострою проблемою для економіки України залишається високе податкове навантаження на доходи підприємств. Це спонукає їх шукати різні методи несплати. Беручи до уваги лише один аспект - нарахування до фонду оплати праці, які інколи сягали 70%, - зрозуміло, що такі умови природно породжували бажання керівників підприємств уникнути прямої сплати податків. Наслідок цього — тінізація економіки. Чинна податкова система стримує процеси нагромадження та інвестування, спрямовує ресурси на непродуктивне споживання, вона закладає ризики для розвитку економіки у довгостроковій перспективі. Тому основним фактором удосконалення оподаткування має стати необхідність стабілізації фінансів на мікрорівні та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку [9, c.216].
Отже, дана проблема досить актуальна для економіки України в цілому, особливо на сучасному етапі реформування податкової системи. Адже невирішеною залишається проблема комплексного зниження податкового навантаження, яке передбачає зменшення не лише ставок прибуткового податку з громадян та податку на прибуток підприємств, але й скорочення нарахувань до фонду оплати праці, удосконалення стягування непрямих податків, зниження податку на додану вартість, продовження реформи заробітної плати з метою встановлення її оптимального розміру та визначення джерел її підвищення.
Тож найбільшу питому вагу в структурі податкового навантаження посідають нарахування до фонду оплати праці. Співвідношення фонду оплати праці та загальної суми сплачуваних роботодавцями податків у цілому по економіці України показує, що зараз 39,92% фонду оплати праці стягується до бюджету.
За даними Державного казначейства України, доходи Зведеного бюджету за січень–лютий 2005р. становили 15,5 млрд.грн. (31,1% до ВВП), що складає 14,1% від річних призначень. В основному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (73,4% від загальної суми доходів).
Державний бюджет по доходах (з урахуванням взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконано у сумі 11,8 млрд.грн. (13,7% річних призначень), або 23,7% до ВВП, і на 70,3% сформовано за рахунок податкових надходжень, з яких податок на додану вартість становить 38,9%, податок на прибуток підприємств – 35,9%.
З огляду на значну обмеженість внутрішнього попиту, рівень податкового навантаження на фонд оплати праці залишається надто високим. До того ж, він закономірно підвищується в галузях з вищим рівнем заробітної плати. Також рівень фактичного податкового тиску на офіційні грошові доходи населення буде ще вищим, якщо враховувати прибутковий податок з громадян (Додаток Б) та сплачувані споживачами непрямі податки: ПДВ та акцизи.
Як бачимо з додатка, частка прибуткового податку з громадян, яка у загальному обсязі грошових доходів не перевищує 7-8 %, у 2002 році знизилася до 6,6 %. Така низька сукупна величина є наслідком відносно вузької податкової бази. Адже фактично прибутковий податок стягується із заробітної плати працівників та доходів, отриманих не за основним місцем роботи. Податкове навантаження цього виду доходу склало 13,3 %. Проте заробітна плата складає лише близько половини усіх грошових доходів населення (41,0 % у 2004 р.).
Але з урахуванням податку на додану вартість та акцизів доходи населення зменшуються майже на третину. Крім цього, за статистичними даними в 2005 р. 82,6% своїх доходів населення витратило на придбання товарів та послуг, тобто більшість громадян просто не має змоги заощаджувати та інвестувати свої кошти.
Між тим, навіть за таких обставин сукупне податкове навантаження на населення залишається істотно нижчим, ніж на доходи підприємств, що пояснюється структурою собівартості продукції українських підприємств (Додаток В), у якій витрати на виробництво продукції складають понад 90%, а витрати на оплату праці становлять значно меншу частку, ніж в розвинених країнах світу. Частка оплати праці у ВВП становить 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у Німеччині, а в Україні в 2003 р. - 27,9%, 2004 р. - 36,1%.
Однією з фундаментальних проблем української економіки залишається високий рівень її витратності, основна причина чого полягає в надмірному податковому навантаженні. Питома вага матеріальних витрат (проміжного споживання) у валовому випуску зросла з 51,6 % у 1990 р. до 60,7% у 1993 р., потім дещо знизилась і в наступні роки стабілізувалась на рівні 56-58%. Витрати на оплату праці у 2004 році становили 16,3 %, при тому, як витрати на соціальні заходи 4,9 %.
Маємо ситуацію, коли легальна господарська діяльність спрямована не на отримання максимального прибутку, а на «роздування» собівартості. Це спонукає суб'єктів господарювання до збільшення виробничих витрат, а прибутки приховуються в «тіні». За різними оцінками в Україні тіньовий капітал вже набрав критичну масу в розмірі 50—60% ВВП. Основним шляхом подолання даної проблеми є істотне зниження податкового навантаження.
У 2004 році спостерігаєть формування доходів державно бюджету на 68,8 % (Додаток Г) за рахунок податкових надходжень. Це відповідно сформувало значне податкове навантаження на платників податків, тобто фізичних та юридичних осіб.
Саме така модель розрахунку дає змогу визначити справжній обсяг податкового навантаження, адже валова додана вартість створюється саме в галузях матеріального виробництва. З наведених даних видно, що обсяг усіх податків, які сплачують суб'єкти господарювання, протягом досліджуваного періоду склав вагому частку в бюджеті. А, отже, зниження податкового навантаження відбувалося за рахунок зростання валової доданої вартості та фонду оплати праці відповідно.
У порівняння в 2002 році спостерігалося підвищення податкового навантаження на національну економіку майже у півтора рази. Це зумовило різке скорочення темпів зростання інвестицій, які активно збільшувалися протягом двох попередніх років.
Безумовно, слід зазначити, різке зниження податкового тиску сприятиме збільшенню вільних коштів у розпорядженні підприємств, але, з іншого боку, значно, щонайменше у короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету. Однак у перспективі це скорочення може компенсуватися платниками податків за рахунок збільшення кількості прибуткових підприємств і розширення бази оподаткування. На думку експертів, з моменту зміни податкової політики до початку реального зростання доходів бюджету пройде від 0,5 до 2 років. А зміни в темпах економічного зростання проявляться ще пізніше. Розрахунки, проведені по країнах ОЕСР за 35-річний період, показали, що скорочення податкового тиску на 10 процентних пунктів призводить до зростання ВВП на 0,5—1 процентний пункт на рік. Наведені дані свідчать, що саме по собі зниження рівня податкових ставок не вестиме до Економічне зростання, що триває з кінця 1999 р., не позначилося на збільшенні кількості прибуткових підприємств. Так, у 2002 р. частка прибуткових підприємств (до оподаткування) склала 57% (у 2001 р. — 62%, а в промисловості відповідно 48 і 59%). Кількість же збиткових підприємств, яка становила у 1991 р. 9%, наприкінці 90-х рр. перевищила 50%, у 2000 р. значно знизилася (до 37,7%), починаючи з 2001 р. знову почала зростати, а в2004 році з втпровадженням ставки єдиного податку 13% знову почала скорочуватися (Додаток Є).
Вплив уряду на стимулювання ділової активності є недостатнім, а ефект від зменшення податкового навантаження за рахунок локальних пом'якшень бюджетних обмежень - короткостроковим. Реалізація урядових пропозицій щодо податкової реформи не призвела і не призведе до суттєвих позитивних результатів, оскільки запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, крім того, негативно відбивається на обсязі надходжень до бюджету [8, c.27].
Отже, орієнтирами реформування податкової політики в Україні повинні стати: стимулювання динамічного розвитку економіки, заохочення інвестиційної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток та стимулювання розвитку зайнятості.
2.3 Встановлення та справляння місцевих податків (світовий та український досвід)
Відомо, що органи місцевого самоврядування, як правило, розраховують на три основні джерела надходжень, які становлять законну основу діяльності місцевого самоврядування, а саме: субсидії на послуги, покладені на них центром; майнові податки для послуг, пов'язаних з майном; збори з отримувачів послуг.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
