160784 (623237), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Установи, які фінансуються з Державного та місцевих бюджетів, одержують кошти для свого функціонування на підставі кошторисів. Ст.51 Бюджетного кодексу [2] визначає кошторис як основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних коштів можуть виконувати свої обов'язки з керівництва установами, що пов'язані із витратами бюджетних коштів, тільки в межах асигнувань, передбачених у відповідних бюджетах і складених на їх основі кошторисів. Будь-які угоди, укладені бюджетними установами з перевищенням асигнувань, що виділяються з бюджетів, вважаються недійсними.

Місцеві бюджети виконуються за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. Податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі державного Казначейства. Доходи бюджетів не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

2.3 Звітування щодо виконання бюджету

Звітність про виконання Державного бюджету є оперативною, місячною, квартальною та річною.

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюється Державним казначейством.

Річний звіт про виконання Закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. Бюджетний кодекс у ст.61 встановлює і зміст річного звіту про виконання Державного бюджету. Річний звіт повинен включати такі частини:

звіт про фінансовий стан (баланс Державного бюджету України);

звіт про виконання Державного бюджету;

звіт про рух коштів;

інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів;

інформацію про стан державного боргу;

звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;

зведені показники звітів про виконання бюджетів;

інформацію про виконання місцевих бюджетів;

іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів необхідною для пояснення звіту.

Звіт про виконання Закону про Державний бюджет, поданий Кабінетом Міністрів України, у двотижневий строк розглядає Рахункова палата і готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету.

Верховна Рада України розглядає звіт про виконання Закону про Державний бюджет у двотижневий термін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету України.

Останніми роками на завершальній, але важливій стадії бюджетного процесу увага тих осіб, які не є учасниками бюджетного процесу, не концентрується. Звіт своєчасно не розглядається Верховною Радою України. Не знайдеш публікації цього звіту. Але ж саме Звіт про виконання Державного бюджету за минулий бюджетний період і буде покладено в основу при розробці проекту бюджету на наступний рік. Знаючи про допущені прорахунки їх можна не допустити при складанні проекту нового бюджету.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою про виконання Закону про Державний бюджет представляє Міністр фінансів, із співдоповідями - Голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету та Голова Рахункової палата.

Верховна Рада за результатами розгляду ухвалює рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України [7, 184].

На всіх стадіях бюджетного процесу органи, уповноважені державою, здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Повноваження органів держави по здійсненню контролю за дотриманням бюджетного законодавства встановлені ст. ст.109-115 Бюджетного кодексу України.

Із прийняттям Бюджетного кодексу вперше у бюджетному законодавстві з'явилися статті, в яких дається поняття бюджетного правопорушення, визначаються підстави для призупинення бюджетних асигнувань, роз'яснюються поняття нецільового використання бюджетних коштів і встановлюється положення про те, що до осіб, які винні в порушенні бюджетного законодавства, застосовуються усі види юридичної відповідальності, передбачені законодавством.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення правового регулювання формування державного бюджету України

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, неінфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки і необхідності реального зростання валового внутрішнього продукту [14, 24].

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність [14, 25].

Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного та місцевих бюджетів, у переважній більшості приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних) дефіцитів Державного бюджету. Розрив між потребою у видатках і обсягом ресурсів бюджету, в т. ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов'язаннями держави, які не можуть бути виконані [6, 87].

Водночас потрібно запропонувати механізми, які не дозволятимуть у майбутньому приймати закони без урахування їх впливу на бюджет, а також заходи щодо обмеження дії вже прийнятих законодавчих актів, не забезпечених бюджетними асигнуваннями.

Відповідно до Пропозицій до проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2009-2011 роки головним завданням Державного бюджету України на 2009-2011 роки має стати забезпечення суттєвого зростання доходів громадян з метою реалізації їхніх конституційних прав на достатній рівень життя та формування довгострокових чинників економічного зростання [3].

З цією метою Основні напрями бюджетної політики на 2008 та 2009-2011 роки, пропонується зорієнтувати на досягнення таких стратегічних цілей у сфері бюджетної політики:

вдосконалення формування Державного бюджету України шляхом забезпечення відповідності норм Закону України про Державний бюджет України нормам Конституції України, Бюджетного кодексу України, Законів України "Про систему оподаткування", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та інших законів, домовленостям соціальних партнерів за Генеральною угодою та іншим домовленостям, укладеним між ними;

забезпечення суттєвого зростання доходів громадян з метою реалізації їх конституційних прав на достатній життєвий рівень, в т. ч. компенсування негативного впливу на рівень їх життя масштабного зростання цін на всьому споживчому ринку;

зниження рівня диференціації видатків з місцевих бюджетів у розрахунку на одного мешканця;

стале збільшення частки коштів на фінансування освіти, охорони здоров'я, науки, духовного та фізичного розвитку людини;

розроблення соціальних стандартів видатків з місцевих бюджетів на лікування, оздоровлення, освіту, культуру у розрахунку на одного мешканця;

надання дотацій житлово-комунальному господарству та газопостачальним організаціям по різниці в цінах і тарифах для населення [3].

Основні завдання першого етапу:

реалізація невідкладних завдань, спрямованих на подолання головних соціально-економічних проблем та забезпечення позитивної динаміки показників розвитку економіки на якісно новій основі, що відповідатиме потребам формування сучасної конкурентоспроможної економіки європейського зразка, надасть міцне довгострокове підґрунтя для посилення позитивного соціального ефекту економічного зростання;

упорядкування та оптимізація державних витрат з метою максимально ефективного досягнення встановлених цілей соціально-економічного розвитку, впровадження критеріїв оцінки ефективності бюджетної політики;

запровадження повномасштабної системи соціальних стандартів та економічно обґрунтованої програми їх підвищення та забезпечення формування бюджетів всіх рівнів на їх основі;

визнання пріоритетами фінансування видатків на розвиток людського капіталу, зокрема на освіту і науку, охорону здоров`я, духовний та фізичний розвиток тощо;

підвищення рівня фінансової самостійності місцевих бюджетів, забезпечення збалансованого та взаємопов`язаного розмежування доходів і витратних зобов`язань між рівнями бюджетної системи;

визнання пріоритетами фінансування з Державного бюджету пільг та субсидій населенню на надання житлово-комунальних послуг та заходів з упередження аварій і запобігання техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві;

зменшення обсягів тіньової економіки та посилення боротьби з корупцією;

узгодженість процесів інтеграції у світовий простір із забезпеченням конкурентоспроможності вітчизняного виробництва та національних професійних кадрів [3].

Основні акценти соціальної політики мають бути орієнтовані насамперед на працюючу частину населення, зокрема на соціально-економічний захист освітян, медиків, працівників науки і культури.

Зміни у податковій політиці, передбачені проектом Концепції реформування податкової системи України, мають знайти відбиття у бюджетній політиці, для чого необхідно прийняти відповідні зміни до законодавства у строки, встановлені Законом України "Про систему оподаткування" та статтею 27 Бюджетного кодексу України [3].

Поглиблення реформування бюджетних відносин згідно принципів економічної ефективності і соціальної справедливості, визнання найважливішим критерієм результативності економічного розвитку та ефективності дій влади поліпшення добробуту і якості життя громадян:

створення умов для збалансованості макроекономічної та бюджетної систем в довгостроковому періоді - забезпечення максимального використання ресурсів, що сприяють економічному розвитку країни в інтересах людини;

надання бюджетній політиці стратегічної орієнтованості шляхом поступового переходу до середньо - і довгострокового бюджетного планування як основи формування Державного бюджету України на відповідний рік, створення системи бюджетних планів;

забезпечення узгодженості процесу бюджетного прогнозування і планування з програмами соціально-економічного розвитку, розробка та впровадження методології оцінки впливу урядових рішень на довго - та середньострокову перспективу;

децентралізація міжбюджетних відносин, подолання значної диференціації у соціальному розвитку регіонів;

забезпечення об`єктивності та прозорості системи бюджетного вирівнювання;

ресурсне забезпечення конституційних прав громадян, повноцінного відтворення робочої сили на основі стійкого зростання реальних доходів населення до рівня європейських стандартів;

подальше збільшення розмірів державних соціальних стандартів і гарантій, підвищенням розміру мінімальної заробітної плати до 2,5 прожиткових мінімумів у розрахунку на працездатну особу;

розробка державної стратегії фінансової підтримки інноваційно-інвестиційних проектів загальнодержавного значення;

перехід від безпосередньо активної ролі держави у процесі виробництва до створення умов для розвитку підприємництва, тобто перехід від політики управління короткостроковими кон`юнктурними коливаннями до політики стратегічного планування, що стане рушієм економічного розвитку у довгостроковій перспективі.

Висновки

Проведені дослідження щодо значення бюджету для функціонування держави дозволяють зробити висновки:

Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функції які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетний кодекс передбачає поділ державного бюджету на загальний і спеціальний фонди.

Бюджетна система України - це сукупність державного бюджету й місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Виконання бюджету - це та стадія бюджетного процесу, яка забезпечується діяльністю законодавчих та виконавчих органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів з планування доходів і видатків. Біля чотирьох місяців народні депутати обговорювали проект бюджету, який прийняла Верховна Рада України, а місцеві ради - рішення про свої бюджети. Із початком нового бюджетного року необхідно виконати той план по доходах і видатках, який став Законом. У виконанні бюджету беруть участь усі державні й муніципальні органи, підприємства й організації. Конституція закріплює норму, в якій зазначається, що забезпечення виконання затвердженого бюджету покладено на Кабінет Міністрів України.

Складання бюджету ґрунтується на основних напрямах грошово-кредитної, бюджетної, податкової політики держави в цілому та відповідної території на наступний бюджетний період, що є важливими чинниками при його розробленні.

Характеристики

Список файлов курсовой работы