160784 (623237), страница 4
Текст из файла (страница 4)
розподіл між державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України [5].
Виконання Державного бюджету здійснюється на єдиному казначейському рахунку тільки в уповноважених банках. Між уповноваженим банком і Державним казначейством укладається договір на обслуговування рахунку. Банк несе відповідальність за своєчасне й правильне зарахування та списання коштів на підставі розрахунково-грошових документів за рахунками казначейства. Неуповноважені комерційні банки не мають права відкривати рахунки бюджетним установам. Усі операції щодо руху коштів Державного бюджету на рахунках в уповноважених банках контролюються за термінами проходження.
При виконанні видаткової частини бюджетні кошти перераховуються тільки на фінансування заходів, передбачених затвердженим бюджетом. Для фінансування видатків кошти із бюджетів надаються розпорядникам бюджетних коштів - керівникам організацій. Вони мають право розпоряджатися затвердженими для них асигнуваннями. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів і розпорядників нижчого рівня.
Головні розпорядники бюджетних коштів можуть витрачати бюджетні кошти на утримання тієї установи, яку вони очолюють, на заходи, що безпосередньо здійснюються цією установою, а також розподіляти бюджетні кошти, що їм надані, між розпорядниками нижчого рівня або безпосередньо витрачати їх на утримання підвідомчих їм організацій [7, 172].
Бюджетний кодекс у ст.22 встановив, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, а також Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників;
за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад [2].
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються Законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень, а головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет із дотриманням умов, визначених пунктами 2 і 3 частини першої ст.22 Бюджетного кодексу. і Головний розпорядник бюджетних коштів:
розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачено законодавством;
здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів [2].
Жодної управлінської дії не можна здійснити без забезпечення її фінансовими ресурсами, тому видатки бюджетів розподіляються за функціями держави, органів місцевого самоврядування за їх компетенцією. Для забезпечення всіх органів держави і органів місцевого самоврядування, що забезпечують державне функціонування, існує відомча класифікація видатків державного і місцевого самоврядування, яка вміщує перелік головних розпорядників коштів Державного бюджету.
Головні розпорядники за всіма бюджетами визначаються ст.22 Бюджетного кодексу і щороку підтверджуються в актах про бюджет: по державному бюджету - у Законі про Державний бюджет, по місцевих бюджетах - у рішеннях відповідних місцевих рад про місцеві бюджети. Це підтвердження виявляється в тому, що головним розпорядником бюджетних коштів є той керівник, на адресу міністерства, відомства (установи), яким він керує, у відповідному бюджеті є бюджетне призначення (тому і бюджетна класифікація має назву відомчої) [7, 174].
Таким чином, порядок визначення головних розпорядників коштів Державного бюджету визначається ст.22 Бюджетного кодексу, перелік головних розпорядників вміщується у Наказі Міністра фінансів, а сума коштів, яку вони одержують із бюджету, щороку визначається Законом про Державний бюджет.
Головний розпорядник бюджетних коштів:
розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами та установами, положеннями про міністерства, відомства, управління тощо;
розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити, тобто пропозиції (їх можна назвати і замовленнями), з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу коштів, необхідних для його діяльності в наступному бюджетному році, та подає їх відповідному фінансовому органу;
після затвердження акту про бюджет (закону або рішення) бюджетні призначення, тобто суми коштів, які виділяються на адресу головних розпорядників і дають їм можливість виконувати надані їм повноваження, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
після одержання відомостей про обсяги асигнувань розпорядники нижчого рівня уточнюють свої кошториси і дають їх на затвердження головних розпорядників;
здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів [7, 177].
Статус відповідальних виконавців бюджетних програм за програмно-цільовими бюджетами та особливості їх участі у бюджетному процесі визначено інструкцією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 р. за № 574 і зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 р. за № 3/6291.
Цією інструкцією Мінфіну чітко розмежовуються повноваження головних розпорядників коштів Державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм у стадіях бюджетного процесу в умовах впровадження програмно-цільового методу в бюджетний процес.
Відповідальний виконавець - це юридична особа, яка має окремий рахунок, бухгалтерський баланс і безпосередньо забезпечує виконання однієї або ряду бюджетних програм у системі головного розпорядника коштів. Відповідальним виконавцем може бути:
головний розпорядник, якщо його апарат забезпечує виконання бюджетної програми;
розпорядники нижчого рівня;
одержувачі коштів Державного бюджету (бюджетні установи), які виконують бюджетні програми в системі головного розпорядника.
Відповідального виконавця визначає головний розпорядник за письмовим погодженням з Міністерством фінансів України в процесі формування проекту Державного бюджету на наступний рік. Головний розпорядник не може мати в своїй системі більше ніж дев'ять відповідальних виконавців.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів по територіях.
В Україні існує казначейська система виконання бюджетів. Механізм касового виконання Державного бюджету по видатках і по доходах регулюється наказами державного казначейства. Згідно з цими наказами головним розпорядникам та розпорядникам ІІ ступеня відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без визначення кодів функціональної класифікації видатків, які підлягають подальшому перерахуванню на особові і реєстраційні рахунки.
Особові рахунки - це рахунки, які відкриваються в органах державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (крім розпорядників ІІІ ступеня) для зарахування коштів, які будуть розподілятися і переводитися конкретному розпоряднику (одержувачу) коштів.
Реєстраційні рахунки відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам і одержувачам коштів Державного бюджету для обліку операцій з коштами загального фонду бюджету, а спеціальні реєстраційні рахунки - для обліку доходів і видатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду.
Функціонування органів держави та органів місцевого самоврядування може здійснюватися тільки при фінансовому забезпеченні. Оскільки кошти держави і органів місцевого самоврядування обмежені, бо видатки зростають скоріше, ніж є можливість їх задовольнити, кожний із них може розраховувати тільки на ту суму, яку визначив відповідний орган влади при затвердженні державного або місцевого бюджету. Розмір цієї суми залежить від економічної можливості, важливості витрати і коштів, які запрошувалися цим органом при складенні проекту бюджету. Виходячи з можливостей поточного періоду, орган влади, затверджуючи відповідний бюджет, визначає суму витрат цього органу на конкретний захід тощо. Суми, які має право витратити з бюджету керівник, у Бюджетному кодексі одержали назву бюджетних призначень [2].
Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом, тобто треба дотримати порядок формування і затвердження відповідного бюджету і кошторису бюджетної установи [7, 178].
Держава - постійно діючий механізм, який не зупиняється. Часто буває, що протягом року, на який були затверджені бюджетні призначення для певних суб'єктів бюджетного процесу, останні передають виконання певних функцій, на які планувалися бюджетні кошти, іншим органам держави згідно із законодавством. У таких випадках бюджетні призначення для одних головних розпорядників перекидаються у тих самих сумах іншим головним розпорядникам для виконання тих же функцій чи послуг, яким доручено їх виконання і на які покладено відповідальність за їх якісне проведення. За таких умов керівник фінансового органу в двотижневий термін повідомляє про це Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим або місцеву державну адміністрацію (залежно від того, в якому бюджеті були призначення).
Конституція України визначила початок і кінець бюджетного періоду.31 грудня всі бюджетні призначення втрачають чинність. Винятком з цього правила можуть бути тільки випадки, коли окремим законом будуть передбачені кількарічні призначення на капітальні вкладення.
Держава - складний механізм, забезпечити всі її потреби неможливо, тому при плануванні витрат обирають першочергові, пріоритетні, і для їх фінансового забезпечення включаються призначення у відповідні бюджети. Однак всього передбачити ніхто не може, особливо якщо витрати пов'язані зі стихійними явищами: снігопадами, зливами, землетрусами, аваріями на шахтах тощо. Держава повинна заздалегідь відокремити частину бюджетних коштів, призначених для фінансування невідкладних витрат, які не могли бути передбачені при затвердженні бюджету. Порядок використання коштів визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство фінансів України та Міністерство економіки України визначають доцільність та ефективність фінансування витрат за рахунок Резервного фонду. Резервний фонд не витрачається на погашення боргів, у тому числі пов'язаних із гарантіями та іншими видами забезпечення, які надаються Урядом України, для збільшення сум за статтями видатків, передбачених у загальному фонді Державного бюджету України [7, 180].
Рішення про виділення коштів на фінансування витрат, пов'язаних із фінансуванням надзвичайних ситуацій, робіт по ліквідації аварій та стихійного лиха, непередбачених витрат й інших заходів, що не передбачалися і не могли бути передбачені при затвердженні бюджету, приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Кабінетом Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Розмір Резервного фонду визначає Верховна Рада України при затвердженні Закону про Державний бюджет. Він не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду бюджету.
Органи виконавчої влади усіх рівнів зобов'язані щомісячно звітувати перед відповідною радою, яка затвердила бюджет, про витрачання коштів резервного фонду. Контроль за використанням коштів Резервного фонду здійснює і Рахункова палата за дорученням комітетів Верховної Ради України.
Кабінет Міністрів України щомісячно подає докладні письмові звіти про витрати з резервного фонду із обґрунтуванням необхідності, економічності, ефективності та досягнення фактичних наслідків за підсумками використання коштів резервного фонду.
У Державному бюджеті України Резервний фонд існує обов'язково. Що ж до місцевих бюджетів, то законодавство дозволяє їм створювати резервні фонди у такому ж розмірі до видаткової частини загального фонду відповідного бюджету за рішенням відповідної ради.















