154053 (622343), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Ефективним засобом нападу є нападаючий удар. Нападаючi удари виконують в стрибку пiсля короткого розбiгу, врахувавши висоту сiтки.
IIападаючий удар виконується так: стрибок з мiсця або з розбiгу, удар, приземлення. Щоб стрибнути з розбiгу, вiдштовхуються однiєю або двома ногами; з мiсця — тiльки двома ногами. Виконуючи стрибок вiдштовхуванням двома ногами пiд час розбiгу, гравець набирає швидкiсть, необхiдну для високого стрибка.
Залежно вiд iгрової обстановки (вiд напряму i характеру подач, вiд того, який блок поставив суперник), нападаючий гравець намагається бити такий удар, за допомогою якого можна провести удар по м’ячу мимо рук блокуючих гравцiв. Нападаючi удари ефективнi, якщо гравець володiє не одним якимсь способом, а всiм арсеналом технiчних засобiв нападу.
Нападаючi удари бувають прямi й боковi. Прямi виконують з положення обличчям до сітки, боковi удари — плечем (боком). Прямi й боковi удари роблять у рiзних напрямах з переводом м’яча влiво, вправо.
Прямий нападаючий удар виконують пiсля розбiгу та в стрибку з мiсця. Цей спосіб найефективнiший, якщо гравцi суперника не встигли органiзувати блокування або залишили незакритою зону удару.
Початковi фази руху — розбiг i вiдштовхування — виконуються майже однаково при всiх рiзновидностях нападаючого удару. Розбiг може виконуватися пiд рiзними кутами щодо сiтки, вiн складається з 2—3 крокiв, найважливiший з них— останнiй, який виконують стрибком. Третiй, останнiй, крок виконують широким стопорним рухом за рахунок рiзкої постави ступнi на носок. Під час розбiгу, починаючи з другого кроку, обидiвi руки вiдводяться назад, й на останньому кроці рiзко виносяться вперед. Стрибок виконують із стiйки ноги паралельнi на ширинi 20—30 см одна вiд одної. Вiдштовхуються перекатом ступнів з п’яток на носки, випрямленням нiг i тулуба. Звичайно велике значення має погодженiсть дiй: у момент приставлення лiвоi ноги руки йдуть униз з таким розрахунком, щоб випрямлення ніг вiдбулось одночасно з рухом рук угору. Руки спочатку йдуть разом до рiвня обличчя, а потiм активнiше працює права рука, яка виконує удар.
Ударний рух починається iз швидкого згинання тулуба. Рука, що виконує удар, розгинаючись в лiктьовому суглобi, рухається вперед-угору виведенням вперед передплiччя. Спочатку рухається плече, за ним — передплiччя i кисть. Ефективнiсть цього руху зростає поступово i до найбiльшої швидкостi в момент торкання м’яча. Удар кистi припадає на верхньо-задню частину м’яча, який летить перед головою. Пiсля удару гравець м’яко приземлюеється на носки, згинаючи ноги, тулуб, а напiвзiгнутi руки опускаються вниз.
Нападаючий удар з переведенням (мал.7) застосовується пiд час зустрiчi з блоком суперника. Удар є рiзновидом прямого нападаючого удару, тiльки напрям польоту м’яча не збiгається з напрямом розбiгу нападаючого. Розбiг виконується так, як пiд час удару по ходу. Перевод вiдбувається поворотом кистi руки. Внаслiдок переводу вправо кисть повертається вправо.
Дуже ефективний удар, коли гравець в безопорному положеннi перебуває в найвищiй точці виконує поворот влiво i робить удар, змiнюючи напрям польоту м’яча відносно напряму свого розбігу. Цей удар без повороту тулуба в останній фазі ударного руху рука змінює напрям, рух кисті спрямовується також вбік руху руки. Тулуб залишається у вертикальному положенні.
При перевiдних ударах з поворотом тулуба м’язи останнього беруть активну участь в ударному русi, тулуб повертається в напрямi удару. Нападаючi удари з переведенням потребують вiд виконавцiв високого рiвня координації рухiв.
Боковий нападаючий удар. Як правило, нападаючий удар застосовується тодi, коли м’яч знаходиться далеко вiд сiтки. Розбiг роблять під певним кутом сітки, ступні ніг на останньому кроці ставляться майже паралельно сітці. У момент замаху обидві руки виносять угору, тулуб прогинають, ноги згинають. У момент удару тулуб розгинається, повертається ліворуч, ліва рука рухається вниз, права дугоподібними рухом переміщується до м'яча і акцентованим ударом кисті завершує удар по м'ячу. Ліву руку під час удару різко опускають униз. Боковий удар характеризується активною роботою тулуба. Після удару рука продовжує рухатися вниз по дузі, а потім відбувається м’яке приземлення. Гравець, змінюючи рух руки й положення кисті, може виконувати удари в найрізноманітніших напрямах. У новачків через недостатній розвиток швидкісно-силових якостей рух на замах може відбуватись під час відштовхування.
Бокові нападаючі удари інколи виконуються не тільки по ходу розбігу, а й з переведенням вправо і вліво. У командах вищих спортивних розрядів застосовують бокові удари в поєднанні з переводом кисті і одночасним поворотом тулуба. Пiд час удару без повороту тулуба в останнiй фазi руху рука змiнює напрям. Тулуб залишається у вертикальному положеннi.
2.5 Технiка перемiщень
Технiка перемiщень у захистi складається iз стiйки, ходьби, бiгу, випадів, стрибкiв i падiння. Для гри в захистi гравець приймає основну стiйку, при якiй ноги зiгнуті, тулуб нахилений вперед значно бiльше, нiж у нападi. Для кращої готовностi до перемiщення гравець злегка переступає з ноги на ногу, не переносячи ваги тiла на ту чи iншу ногу.
Випади застосовуються пiд час приймання м’ячiв, якi летять далеко вiд гравця. Часто випади пiсля прийому м’яча закiнчуються падiнням. Гравцi застосовують стрибки, коли необхiдно дiстати м’яч у складних iгрових умовах i при блокуваннi. Стрибки виконують вiдштовхуванням однiє або двома ногами з мiсця i пiсля перемiщення.
2.6 Падiння
Застосовують для швидкого перемiщення до м’ячiв, що далеко падають i для виведення центра ваги за площу опори. Розрiзняють кiлька способiв падiння.
Падiння перекатом на спину. Гравець присiдає, вiдводить плечi назад, сiдає на п’ятку ноги, групується й падає перекатом на спину. Голову вiн нахиляє до грудей, щоб запобiгти удару об поверхнiсть майданчика. Пiсля перекату маховим рухом нiг гравець встає i займає положення готовностi до наступних дiй. Перед прийомом м’яча пiсля падiння перекатом на спину гравець виконунує перемiщення вперед бiгом або скачком. Падiння перекатом на спину можна виконувати пiсля випаду вбiк. Попередньо гравець повертає тулуб у напрямi витягнутої ноги i пiсля передачi робить перекат на спину. Падiння перекатом на спину, особливо з положения вбiк, на деякий час виводить гравця з гри, не дає змоги швидко зайняти положення готовностi.(мал.8)
Падiння пiсля швидких перемiщень з перекидом через плече. Для виконання перекиду використовується iнерцiя, яку гравець набуває пiсля попереднього перемiщення. Цей спосiб перемiщення найрацiональнiший, оскiльки дає змогу Падiння вперед на руки й перекатом на груди застосовують для прийому далекопадаючих м’ячiв. Пiсля перемiщення вiдштовхуванням ноги, яка стоїть попереду, рiзким рухом тулуба вперед-униз робиться кидок уперед. Тулуб прогинається, ноги зігнуті в колінах. Після прийому (у безопорній фазі руки посилаються вперед, долоні спрямовані до поверхні майданчика, повільно згинаючись, амортизують інерцію тіла. Гравець призимляється на груди (тулуб прогинається, ноги зігнуті в колінах, голова повернута вбік) і перекручується прогнутим тулубом.
Крiм цього способу приземлення застосовується iнший, коли пiсля грудьми поверхнi майданчика руки розводять у сторони, а гравець продовжує рух по майданчику з прогнутим тулубом i зiгнутими ногами, поки не зупиниться.
2.7 Приймання м’яча
Подачу i нападаючий удар можна прийняти двома руками зверху або двома руками знизу. Пiд час прийому м’яча зверху двома руками кистi розмiщенi на рiвнi обличчя. Пальцi напруженi i розмiщуються на м’чі як i в передачах зверху. Для якiсного виконання прийому м’яча гравець робить руками i тулубом амортизуючi дії i менше розгинає руки в лiктьовому суглобi.
Залежно вiд умов приймания м’яча зверху двома руками виконується в стійці і в падінні.
Приймання м'яча двома руками знизу. Завдяки застосуванню силових i планеруючих подач, збiльшенню сили нападаючих ударiв все частiше використовується приймання м’яча двома руками знизу.
Пiд час приймання м’яча знизу прямi руки виставляють вперед-униз, лiкті максимально наближені один до одного, кисті разом. Одну ногу ставлять вперед, при цьому обидві ноги зігнуті в колінних суглобах, тулуб злегка нахилений вперед. Рух ніг і тулуба має таке ж саме першорядне значення як і впередачі зверху. Рухи руками виконують тільки в плечових суглобах. М'яч приймають на передпліччя, ближче до кисті. Для правильного приймання м'яч має бути перед гравцем. У тому випадку, коли м'яч летить збоку, тулуб нахиляється у протилежний від м'яча бік, а руки посилюють на удар м'яча „по спіралі” знизу-вперед-угору.
При незначній зустрічній швидкості м'яча під час передачі ноги й тулуб випрямляють, гравець активно посилає м'яч у заданому напрямі. І напаки, коли приймають м'яч після нападаючого удару, ще більше згинають ноги, а передпліччя лише підставляють під м'яч, без зустрічного руху до нього. Приймання знизу однією рукою застосовується тоді коли, м’яч падає або летить далеко від гравця. Цим способом користуються після попереднього переміщення у випаді, падінні. Удари виконують кистю з тугостиснутими пальцями. Під час приймання м'яча, який летить убік, рука повинна загородити йому шлях, для цього долоню руки спрямовують йому на зустріч.
Приймання м'яча, який відскочив від сітки. Якщо м'яч потрапляє у верхню частину сітки, то відскакування його незначне, і м'яч майже вертикально опускається униз. А коли м'яч потрапляє у нижній край сітки, він відскакуватиме приблизно на відстані до 1—1,5 м від сітки. Знаючи ці особливості, гравець має переміститись до сітки, прийняти низьку стійку збоку від м'яча і виконати передачу певним способом, щоб у момент передачі м’яча гравцеві не заважала сітка, рекомендується приймати його ближче до поверхні майданчика.
2.8 Блокування
Блокування -- один з ефективних захисних засобів, а нинi його застосовують i для контратакуючих дій. Блокування перетинає шлях м’ячевi, що перелітає через сiтку. Цей прийом складається з переміщення, стрибка, виносу i поставки рук над сіткою. приземлення. Блокування, виконане одним гравцем — одиночне блокування, двома або трьома гравцями — групове блокування. Блокування буває нерухоме i рухоме. Для закриття певної зони майданчика ставиться нерухомий (зонний) блок, в якому руками, що пiднесенi над сiткою, не робиться ніяких рухiв убiк. Під час рухомого (ловлячого) блокування пiсля стрибка гравець переносить руки вправо або вліво залежно вiд визначеного напряму польоту м'яча.
Одиночне блокування. (мал.9)Перед початком дiй блокуючий приймає в.п.: ноги зiгнутi, ступні на ширині плечей, руки перед грудьми. Пiсля того як визначився напрям передачі для удару, блокуючий на невеликій вiдстанi вiд м’яча виконує переміщення приставними кроками (а на вiдставi 2—6 м — ривком уздовж сiтки), на останньому кроці-стрибку повертається обличчям до сiтки i виконує блокування.У зоні атаки гравець ще більше згинає ноги: це сприяє збільшенню сили вiдштовхувавня. Розрахувавши, коли потрiбно стрибнути на блок, гравець відштовхується вiд опори i виносить руки вгору. У безопорнiй фазi зоровий контроль переключають з м’яча на руки нападаючого.
Визначивши напрям удару за пiдготовчими рухами суперника, блокуючий випрямляє руки й одночасно переносить їх через сiтку, щоб вiдбити м’яч. Блокуючi повиннi по можливостi активно працювати кистями, якi опинилися над полем суперника, спрямовуючи м’яч донизу.
Стрибок блокуючого, як правило, виконується пiзнiше, нiж стрибок нападаючого. Пiд час блокування пальцi рук напружено розчепiренi, вiдстань мiж кистями не перевищує поперечника м’яча.
Виконуючи блокування, необхiдно:
а) вибрати мiсце й визначити час стрибка;
б) розмiщувати руки над сiткою залежно вiд мiсця, де в даний момент опининся м’яч, i способів нападаючого удару;
в) стежити за дiями нападаючого в момент удару;
г) визначити точку, де опиниться м’яч пiсля удару, швидко переключитися для виконання дiй, яких вимагає ситуацiя.
Пiсля блокування гравець повинен приземлитися на зiгнутi ноги, руки опустити вниз i бути напоготовi до повторного стрибка, самострахування, пе ремiщення в будь-якому напрямi, виконання передачi.
Групове блокування виконують два або три гравцi. По двiйне блокування — оснонний спосiб захисту, який застосовують з метою закриття певної зони майданчика (зонний блок). Внаслiдок узгоджених дiй двох гравцiв над сіткою з’являється бар’ер для м’яча, що перелітає, з чотирьох рук (мал.10). Мiж блокуючими розрiзняють основного і допомiжного. Перший з них, діючи в зонi 3, перекриває основний напрям удару (із зони 4 в зону 4; iз зони 2 в зону 2), а до нього приєднується допомiжний блокуючий. Під час блокування нападаючих ударiв з краю сітки долоні блокуючих розвернуто так, щоб м’яч відскочив на майданчик суперника.
Висновок
1. Аналіз виступу кращих волейболістів світу свідчить, що волейбол складний вид спорту, який потребує від спортсмена сильної атлетичної підготовки і досконалого оволодіння техніко-тактичними навичками.
2. Практика свідчить, що вершин спортивної майстерності можна досягти якщо почати займатися з юних років.
3. Як показує вивчення досвіду роботи кращих тренерів світу, передумовою для поповнення збірних команд областей, країни молодими здібними волейболістами є правильна організація навчально-тренувальної роботи в низових колективах, а особливо у школах.
4. Процес підготовки юного волейболіста передбачає систему педагогічного впливу на формування особистості дитини та її фізичне виховання. Тому до навчально-тренувального процесу ставляться високі вимоги, які не обмежуються підготовкою спортсменів. Поряд з фізичним розвитком і спортивним вдосконаленням необхідно вихоувати людину сучасного суспільсва.
5. Аналізуючи науково-методичну літературу з даного питання , можна зробити висновок, що від рівня розвитку фізичних якостей і здібностей, специфічних для гри у волейбол, залежить від володіння учнями техніко-тактичними навичками. Чим вищий рівень розвитку спеціальних якостей і здібностей, тим швидше можна оволодіти основами техніки і тактики гри.
6. На сучасному високому рівні розвитку гри у волейбол виконання необхідних тактичних дій можливе тільки в умовах досконалого володіння технікою цієї гри.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
