154053 (622343), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Пiдготовчi вправи проводять в першiй частинi заняття, їх можна також застосовувати i в основнiй частинi перед виконанням вправ з технiки i тактики гри. Наприклад, перед тим як виконувати складнi вправи з волейбольним м’ячем, використовуються вправи з набивними м’ячами. Систематично потрiбно включати до занять iгри та естафети (протягом 5—10 хв). Це сприяє створенню емоцiйного пiднесення в юних волейболiстiв, що дає можливiсть протягом всього заняття пiдтримувати певний рiвень навантаження.
РОЗДІЛ ІІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ
Техніка гри — комплекс спецiальних прийомiв i способiв, необхiдних для успiшного розв’язання конкретних ситуативних завдань.
Специфiчнi особливостi технiки три у волейбол: висока сiтка, обмежена кiлькiсть ударiв (не бiльш як три), чiтке виконання.
На сучасному високому рiвнi розвитку гри волейбол виконання необхiдних тактичних дiй можливе тiльки в умовах досконалого володiння технiкою цiеї гри. На початку навчання необхiдно придiляти значну увагу формуванню в учнiв правильних навичок з технiки три, щоб не допускати помилок, якi важко пiзніше виправляти. Процес навчання умовно можна подiлити на два перiоди — початкової технiчної пiдтотовки i її бiльшого вдосконалення. Пiд час початкової технічної підготовки задається фундамент майстерностi гравця, формулються рухові навички, виявляються iвдивiдуальні особливостi кожного учня. Пiзнiше вдосконалюється структура рухiв, пiдвищується точність результатів при викованнi прийомiв технiки гри, розширюється арсенал її рiзних варiантів.
Техніку гри подiляють на техніку гри в нападi, технiку гри в захисті. Крім того, видiляють техніку переміщення i технiку дії з м’ячем.
2.1 Технiка перемiщень
Характер перемiщень у грi вiдповiдає розв’язанню техніко-тактичних вдань у різних ігрових ситуаціях, якi виникають раптово. Гравцеві доводиться часто застосовувати такi переміщення: кроком, стрибком, бiгом. Для гри у волейбол характерне поєднання рiзних способів переміщень і прийняття раціонального положення для виконання наступної дії. На майданчику виникають ігровi ситуації, якi виматають від грааця готовностi негайно почати відповiдне перемiщення з великою швидкістю.
Щоб краще виконати наступну дію, волейболіст перебуває в положенні iгровоі стiйки. Якщо положення прийнято правильно, то створюються передумови для висококоординованих рухiв, успішного виконання конкретното прийому техніки. Особливо важливе значения має правильна стійка для початківців.
Відповідно до ігрової обстановки волейболіст повинен своєчасно прийняти раціональну стiйку і швидко переміщатися на майданчику. Для кожного вихідного положення характерні згинання ніг у колiнних суглобах і нахил тулуба. Необхідно підкреслити, що стійка, яка передує нападаючому удару чи блокуванню, значно вiдрiзняється від стійки тотовності для приймання м’яча пiсля удару чи з подачі.
При прийомi і передачi м’яча, який летить з низькоiо швидкістю, а також перед виконанням нападаючого удару чи блокування гравець ставить ледь зігнуті ноги на ширину плеч, тулуб трохи нахилений уперед, передпліччя зiгнуті в ліктьових суглобах, вага тiла рівномiрно роз поділена на всю площу опори (мал. 1).
Для правильното i своєчасного переміщення на майданчику гравець повинен вміти спостерігати і розгадувати ходи гравців суперника і своєї команди. А щоб гравець був у найкращому положенні готовності, рекомендується йому прийняти так звану динамічну стійку, переступаючи з ноги на ногу. Переміщатися до м’яча гравець може звичайними приставними або повільними кроками. Якщо відстань між гравцем і м’ячем велика або м’яч летить досить швидко, то гравець біжить до м’яча або робить стрибок. Перемiщатися можна вперед, назад i в сторони. Переміщення волейболiста це пiдготовка до виконання основних iгрових дiй. Пiсля перемiщення гравець повинен зайняти таке вихiдне положення, щоб бути готовим до виконання наступних дій на майданчику. Його рухи специфiчнi: зiгнутий тулуб при ходьбi, нетиповi для ходьби рухи рук. Для бiгу характернi стартові ривки, подолання незначної вiдстанi i частi зупинки. Стрибок виконують для швидкого подолання незначної відстанi, а також для зупинки пiсля перемiщень.
Бiг застосовують у тих випадках, коли потрібно швидко подолати вiдстань вiд 3—4 м ( перед нападаючим ударом) до 6 м i бiльше (коли м’яч приймають за межами майданчика)
2.2 Передача м'яча
Основним прийомом техніки є передача м'яча, за допомогою її волейболіст забезпечує процес організації атакуючих і захисних дій. Залежно від положення рук розрізняють передачі двома руками зверху і знизу. Для забезпечення нападаючих дій застосовуються в основному тільки передачі двома руками зверху. Успішне завершення нападаючих ударів залежить від правильної передачі м'яча, яка виконується після переміщення назустріч м'ячу.
Передачу двома руками зверху можна виконувати з рiзних вихiдних положень гравця, висота яких змiнюється залежно вiд кута траекторiї польоту м’яча вiдносно майданчика. У кожному окремому випадку волейболiст приймає рiзнi за висотою вихiднi положення.
Дуже важливо, щоб кожний учень навчився точно «адресувати» м’яч, для цього необхiдно правильно оволодiти технiкою передачi м’яча. Обов’язковою умовою виконання передачi є своєчасний вихiд до м’яча й правильне зайняття вихiдного положення (мал. 2), а саме: руки зiгнутi в лiктьових суглобах, кистi перед обличчям, пальцi розведенi й спрямованi вгору, лiктi спрямованi вперед, у сторони, ноги зiгнутi в колiнах i розставленi, одна нога спереду, тулуб трохи нахилений вперед. У момент передачi м’яча ноги й руки випрямляють, пальцями торкаються м’яча, зм’ягшують поступовий рух, кистi в положеннi тильного згинання, вони мiцно охоплюють м’яч ззаду-знизу, утворюючи своєрiдну «воронку». Основне навантаження при передачi падає на вказiвнi й середнi пальцi, решта пальцiв виконують допомiжну функцiю. Передача виконується за рахунок погодженого розгинання нiг, тулуба i рук, при цьому м’ячу надається поступальний рух вгору-вперед. У заключнiй фазi передачi повнiстю розгинають ноги, тулуб i руки, а кистями супроводжують м’яч. За напрямом передачу можна виконувати вперед, над собою, назад (за голову) i в сторони. Для виконання передачi над собою i назад гравець повинен зайняти положения так, щоб м’яч опинився над ним, поставити кистi рук над головою і за рахунок незначного прогину в груднiй частинi хребта й вiдведения плечей назад виконати передачу. Руки випрямляються вгору, а кистi в променевозап’ястному суглобi не рухаються. Передачi нарiзну вiдстань i з неоднаковою висоти польоту м’яча. Розрiзняють передачi: короткі (у межах однiєї зони), середнi (із зони 2 в зону 3) і довгi (iз зони 2 в зону 4). Передачi можуть бути низькими (до 1 м заввишки), середнiми (до 2 м заввишки) i високими (понад 2 м).
Довгi й високi передачi характеризуються активною роботою нiг. Пiд час виконання високих передач плечi вiдхиляються дещо назад, у довгих передачах — супроводжують полiт м’яча, а в коротких — перебувають у фiксованому станi.
Рiзновиднiстю передачi двома руками зверху є передача в стрибку. Вона складна, тому що виконується в безопорному положеннi. Пiсля перемiщення пiд м’яч гравець робить стрибок угору i пiднiмає зiгнутi руки над головою. Передача виконується в найвищiй точцi стрибка за рахунок випрямлення рук в лiктьових i променево-зап’ястних суглобах. Передача в стрибку з iмiтацiєю нападаючого удару називається вiдкидом м’яча. В окремих випадках передачу зверху можна виконати однiєю рукою.
Спочатку учням важко першою передачею точно спрямувати м’яч до сiтки. М’яч часто опускається близько вiд сiтки або на сiтку. У такому випадку другу передачу неможливо правильно виконати. Тому краще вiдбити такий м’яч кулаком. Вiдбити м’яч кулаком можна з положення, коли гравець стоїть обличчям, боком i навiть спиною до сiтки. Способом верхньої передачi в стрибку через сiтку м’яч вiдбивають обличчям до сiтки. Такий спосiб на початковому етапi може замiнити нападаючий удар, а надалi стане основою для обманних передач з iмiтацiєю нападаючого удару.
2.3 Подача м’яча
У сучасному волейболi подача використовується не тiльки для початку гри, а й як ефектинвий засiб атаки, за допомогою якого затруднюють пiдготовку суперника до тактичних комбiнацiй у нападi.
Подачi виконуються вiдповiдно до вимог, зазначених у правилах гри: подаючий гравець стає за межами майданчика на мiсцi подачi, обов’язково пiдкидає м’яч i ударом руки спрямовує м’яч через сiтку вбiк суперника.
Щоб виконати подачу будь-яким способом, необхiдно: прийняти правильне в. п. перед подачею; точно i невисоко пiдкинути м’яч; правильно розмiстити кисть руки на м’ячi в момент удару
Щодо характеру рухiв подачi можна роздiлити на силовi, нацiленi й планеруючi. Якщо точно виконуються подачi, значно утруднюється прийом м’яча на боцi команди суперника. Якщо подачi застосовуються варiативно, пiдвищується атака за рахунок швидкостi м’яча, що летить (силова подача), або його точностi (нацiлена подача) чи змiни траекторiї польоту м’яча (планеруюча подача).
Залежно вiд руху руки, яка виконує удар, i розмiщення тулуба гравця щодо сiтки розрiзнюють подачі: нижнi (прямi й боковi), верхнi (прямі й бокові )
Нижня пряма подача — основний спосіб подачi для початкiвцiв, особливо дiтей.
Для виконання подачi гравець стає на мiсце подачі у в. п.: ноги ледь зiгнутi в колiнах, лiва нога спереду, тулуб трохи нахилений уперед.
М’яч на долонi лiвої руки, зiгнутої в лiктьовому суглобі навпроти руки, що виконує удар. Правою рукою виконують замах назад, вагу тiла зміщують у напрямi правої ноги. Одночасно цей м’яч пiдкидають вертикально вгору на 0,4—0,6 м. випрямляючи праву ногу й виконуючи маховий рух правою рукою вниз-уперед, виконують удар по м'ячу знизу-ззаду на рiвнi пояса, спрямовуючи його вперед-угору. Пiд час подачi погляд гравця зосереджений на м’ячі. Якщо учням важко виконати удар долонею, вони можуть виконувати кулаком. Нижня пряма подача не належать до силових, але досить точна. У командах вищих спортивних розрядiв вона майже не застосовується, тому що на сучасному рiвнi гри вона недостатоьо ефективна.
Як правило, ця подача виконується з мiсця без попереднього розбiгу.
Верхня пряма подача. Пiд час виконання її гравець стає обличчям до сiтки, розподiливши вагу тiла рiвномiрно на обидвi ноги. Можна одну ногу поставити вперед на пiвкроку. М’яч пiдкидається лiвою рукою угору перед собою на висоту до 1,5 м, правою рукою роблять замах вгору-назад, вагу тiла переносять на праву ногу, яку згинають у колiнному суглобi, тулуб прогинають. Ударний рух починається сильним розгинанням правої ноги, поворотом тулуба влiво, перенесенням ваги на лiву ногу. Власне удар виконують майже одночасно з рухами нiг i тулуба. Права рука швидко рухається до м’яча; випрямляючи руку (кисть руки ледь напружені, пальцi мiцно стиснутi), наносять удар долонею по м’ячу. Пiсля удару кисть iде за м’ячем, згинається; рука опускається вниз, тулуб згинається і розвертається влiво.
З такого в. п. виконують нацiлену подачу, яка за структурою подiбна до описаної. Вона вiдрізняється вiд верхньої прямої подачi меншими параметрами окремих рухiв волейболiстiв. Так, перемiщення ваги тiла незначнi, замах короткий, м’яч пiдкидають вище голови на 0,4 — 0,6 м, уривчастий ударний рух правою рукою з амплiтудою незначний, удар виконують по заднiй частинi м’яча. Супроводжуючi рухи мiнiмальнi.
Верхня пряма подача часто застосовується гравцями команд будь-якого спортивного розряду.
Верхня бокова подача (мал.5 ). Найбільшої швидкостi польоту м’яча досягають пiд час виконання верхньої бокової подачi. Велика сила удару при цьому способi подачi забезпечується включенням в роботу м’язiв усього тулуба, широким рухом ударної руки, активною роботою нiг і лівої руки. Для виконання подачi гравець займає в. п.: ледь зiгнутi ноги на шириiнi плечей, лiва трохи спереду, ( м’яч утримується лiвою рукою на висотi пояса). Пiдкидаючи м’яч угору (до 1,5 м заввишки) над лiвим плечем, гравець згинає ноги в суглобах, робить замах правою рукою, вагу тiла переносить на праву ногу, тулуб нахиляється вправо, плечi розвернутi вправо.
Ударний рух починається з розгинання нiг, тулуб випрямляється, права рука рухається по дузi вгору, при цьому передплiччя i кисть руки ледь відстають у русi. Ноги випрямляються, тулуб повертається влiво, вага тiла, переноситься на лiву ногу. Удар по м’ячу здiйснюють у найвищiй точцi розкритою долонею випрямленої руки. Пiсля удару гравець робить крок правою ногою вперед і повертається обличчям до сiтки, Необхiдiго стежити, щоб у момент удару долоня не поверталася дуже вліво, площина її має бути розвернута перпендикулярно до напряму польоту м’яча.
Верхню бокову подачу можна виконувати з розбігу. При цьому пiсля розбiгу приймають положення замаху, м’яч пiдкидають на останньому кроці перед замахом.
Є й iншi рiзновидностi способiв подач. До них відносять подачу „свiчка” i планеруючу подачу. Для виконання подачi «свiчка» гравець стає правим боком до сiтки. Ноги на ширинi плечей, м'яч лежить на лiвiй руцi на рiвнi пояса. Пiдкидаючи м’яч вгору на 0,4—0,6 м, гравець опускає праву руку вниз-назад. Потiм рука енергiйно рухається знизу-вгору, удар по м’ячу виконується перед грудьми ребром кистi по лiвiй половинi м’яча, пiсля удару рука продовжує рухатись угору.
Залежно вiд способу виконання планеруюча подача може бути верхньою прямою i верхньою боковою. Особливiсть її виконання полягає в невеликому замаховi, удар здiйснюють чiтко по центру м’яча твердою основою кистi. М’яч пiд час польоту не обертається, а планерує, змiнюючи вмить траекторiю. Необхiдно стежити, щоб кисть була на однiй лiнй з рукою i не робила iзольованих рухiв у променевозап’ястному суглобi. Пiд час виконання планеруючої подачi важливо попасти «в центр» м’яча (вiдносно траекторiї польоту). Внаслiдок незначної неточностi м’яч летить без планерування.
У верхнiй прямiй подачi планерування виконати важче: затруднює довге «супроводження» м’яча. Планеруючi подачi широко розповсюджені i успiшно застосовуються гравцями команд вищих спортивних розрядiв.
2.4 Нападаючий удар
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
