153967 (622320), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Теоретичні і практичні основи ЛПС були розроблені представниками радянської спортивної медицини в 40—50 роках (С. П. Летуновим, Р. Е. Мотилянською, Н. Д. Граєвською).
Необхідність таких досліджень викликана тим, що рівень функціональної готовності спортсмена може бути щонайкраще вивчений і оцінений у природних умовах тренування, при використанні специфічних навантажень. У процесі ЛПС виявляються ознаки неповного відновлення після фізичних навантажень і розвитку станів перевтоми або перенапруги. Такого роду інформація дозволяє тренерові вчасно внести в навчально-тренувальний процес відповідні корективи.
Ефективність тренувального процесу залежить від того, наскільки правильно обрані тренувальні засоби і їхнє дозування в одному занятті, мікроциклі, мезоциклі і т.д. Тренер у значній мірі працює наосліп, якщо він не знає, який вплив на організм спричиняє окрема вправа, серія вправ, окреме заняття, один тренувальний день, етап тренування. В однаковій мірі це відноситься і до оздоровчих занять фізичними вправами [19,161].
В даний час з метою з'ясування впливу фізичних навантажень на організм прийнято вивчати термінові, відставлені і кумулятивний тренувальні ефекти.
Під терміновим тренувальним ефектом розуміються зміни, що відбуваються в організмі безпосередньо під час виконання вправи й у найближчий період відпочинку. Під відставленим тренувальним ефектом мають на увазі зміни в пізніх фазах відновлення — після тренування, у наступні дні. Кумулятивний тренувальний ефект — це зміни, що відбуваються в організмі протягом тривалого періоду тренування в результаті підсумовування термінових і відставлених ефектів великого числа окремих занять.
ЛПС повинні здійснюватися лікарем разом із тренером (викладачем) і являють собою найважливішу форму їхньої спільної роботи, що дозволяє виявляти сприятливі і несприятливі зміни в організмі що займаються й у необхідному ступені індивідуалізувати навчально-тренувальний процес. Однак лікар далеко не завжди має можливість брати участь у ЛПС, тому тренер (викладач) повинний володіти простими медичними методами дослідження, уміти зі знанням справи використовувати них у своїй роботі як для оцінки впливу навантажень, так і для рішення інших питань, зв'язаних із правильною організацією тренувального процесу (занять фізичною культурою).
Основні задачі лікарсько-педагогічних спостережень:
1. Вивчення впливу фізичних навантажень на організм, що займаються з метою оцінки адекватності їхньому рівневі підготовленості даного спортсмена й ін.
2. Визначення стану здоров'я і функціонального стану організму рівня, що займається для оцінки, функціональної готовності на різних етапах підготовки.
3. Оцінка відповідності застосовуваних засобів і системи тренування її задачам і можливостям спортсмена з метою удосконалювання планування й індивідуалізації учбово-тренувального процесу (аналогічна задача може бути поставлена і при заняттях оздоровчою фізичною культурою).
4. Оцінка і вибір медичних, педагогічних і психологічних засобів і методів, спрямованих на поліпшення відбудовних процесів після великих фізичних навантажень.
5. Оцінка умов і організації учбово-тренувальних занять.
Задачі ЛПС повинні бути конкретними, спрямованими на рішення строго визначеного питання. Їх може визначити лікар, але частіше це повинен робити тренер (викладач). Якщо мова йде про вивчення умов і організації занять, оцінку стану здоров'я спортсменів, правильності їхнього розподілу по групах і т.д., то ініціатива в постановці задач належить лікареві. Якщо ж необхідно оцінити рівень тренованості спортсменів, удосконалювати планування навчально-тренувального процесу, вирішувати питання, пов'язані з поліпшенням відновних процесів, то ініціатива у визначенні конкретних задач повинна належати тренерові (викладачеві). Лікар же, усвідомивши поставлену задачу, повинен вибрати таку форму організації ЛПС і такі методи дослідження, що дозволять щонайкраще її вирішити.
У процесі ЛПС продовжується вивчення впливу на організм фізичних вправ, почате в лікарському кабінеті. Під час виконання тренувальних і змагальних навантажень можуть проявитися приховані відхилення в стані здоров'я, що не удалося виявити при дослідженні в кабінеті лікаря.
Вивчення впливу навантаження на організм спортсменів, які мають відхилення в стані здоров'я або знижені показники фізичного розвитку, дозволяє перевірити правильність віднесення його до визначеної медичної групи [2,103].
Дослідження, проведене безпосередньо на заняттях і змаганнях за допомогою специфічних тестів, допомагає оцінити функціональний стан організму, без чого не можна визначити рівень спеціальної підготовленості спортсмена.
Найбільше значення дані ЛПС мають для удосконалювання керування тренувальним процесом. Прикладом індивідуальних задач при цьому можуть бути: оцінка правильності побудови тренування, вибору і розподілу засобів в одному занятті або мікроциклі; визначення оптимального числа повторень вправ, інтервалів відпочинку між ними; визначення величини навантаження і її відповідностей можливостям що займається, тривалості і повноцінності відновлення після одного (найбільш важкого) заняття, протягом одного або декількох мікроциклів; оцінка результатів тренування за визначений етап (після тренувального збору, підготовчого періоду, передзмагальної підготовки і т.д.); оцінка ефективності застосовуваних засобів відновлення й ін.
Лікар може поставити завдання вивчити умови й організацію занять, щоб виявити, наприклад, недоліки, пов'язані з мікрокліматом спортивного залу, його освітленістю, а також методикою проведення занять. Разом із тренером або викладачем він повинен ужити заходів для їхнього усунення.
ЛПС проводяться під час оперативних, поточних і етапних обстежень, що входять у структуру медико-біологічного забезпечення підготовки спортсменів. Форми організації ЛПС, використовувані при цих обстеженнях, з успіхом можуть бути застосовані й у масовій фізичній культурі.
Оперативні обстеження передбачають оцінку термінового тренувального ефекту, тобто змін, що відбуваються в організмі під час виконання вправ і в найближчий відновний період. У процесі оперативних обстежень використовуються наступні форми організації ВПН: а) дослідження безпосереднє на тренувальному занятті — протягом усього заняття, після окремих вправ або після різних частин заняття; б) дослідження до тренувального заняття і через 20—30 хв після його (у спокої або з застосуванням додаткового навантаження); в) дослідження в день тренування, вранці і ввечері.
До дослідження протягом заняття або після окремих його частин вправ варто звертатися в тих випадках, коли тренера (викладача) цікавить правильність побудови заняття: варіанти сполучення і послідовності застосування різних тренувальних засобів на одному занятті; доступність числа повторень вправи й інтенсивності її виконання; раціональність встановлених інтервалів відпочинку; відповідність інтенсивності вправи вирішенню запланованої задачі (наприклад, розвиткові аеробної працездатності) [12,136].
При цій формі організації ЛПС визначені показники досліджуються перед тренуванням, після окремих частин заняття, відразу після виконання вправи, після відпочинку або періодів зниження інтенсивності роботи і по закінченні заняття. При використанні радіотелеметричної апаратури дослідження можуть проводитися безупинно.
У поточних обстеженнях оцінюється відставлений тренувальний ефект, тобто ефект у пізніх фазах відновлення (через день після тренування й у наступні дні). Форми організації цих спостережень можуть бути різними: а) щодня ранком в умовах тренувального збору або перед тренувальними заняттями; б) щодня ранком і ввечері протягом декількох днів; в) на початку і наприкінці одного або двох мікроциклів (ранком або перед тренуванням); г) наступного дня після тренування (ранком або перед тренуванням, тобто через 18—20 ч після 1-го тренування), а іноді й у наступні 1—2 дні (у той же час, що і попередні дослідження).
При плануванні навантажень у мікроциклі, виборі днів для найбільш напружених тренувань, визначенні ступеня відновлення після різних тренувань застосовуються щоденні дослідження (вранці перед тренуванням або ранком і ввечері) протягом мікроциклу.
Коли необхідно установити терміни повного відновлення організму спортсмена після тренувальних мікроциклів різної напруженості, визначити його здатність до відновлення в ході менш напруженого мікроциклу, що застосовують після напруженого, проводять дослідження на початку і наприкінці одного або двох (іноді більш) мікроциклів.
До оперативних досліджень наступного дня (вранці або перед тренуванням) вдаються у тих випадках, коли потрібно оцінити ефективність відновлення перед черговим тренувальним днем.
Етапні обстеження мають величезне значення для удосконалювання планування й індивідуалізації навчально-тренувального процесу, тому що в них оцінюється кумулятивний тренувальний ефект за визначений період. Вони дозволяють визначити, у якому ступені виконані задачі, поставлені на даний період занять.
Порівняння проведеного об`єму роботи, засобів і методів тренування (занять фізичною культурою) зі змінами фізичних якостей, які були виявлені, рівня техніко-тактичної майстерності і функціонального стану різних систем організму, загальною його працездатністю, психологічним станом дозволяє зробити необхідні висновки про подальше планування тренувального процесу.
Задача лікаря — оцінити зміни функціонального стану окремих систем організму, що мають найбільше значення для досягнення високих результатів у конкретному виді спорту (функціональну готовність), а також загальну працездатність організму. Задача психолога — оцінити відповідно його профілю сторони тренованості. Задача тренера — прийняти загальне рішення про рівень тренованості (функціональної готовності) даного спортсмена.
Етапні дослідження рекомендується організовувати кожні 2—3 місяці, використовуючи тренувальні збори, щоб виключити вплив попередньої фізичної діяльності на результати спостережень. Дослідження варто проводити після дня відпочинку (бажано, щоб заняття перед днем відпочинку в повторних етапних дослідженнях істотно не розрізнялися), вранці, через 1,5—2 год. після легкого сніданку. Перед дослідженням спортсмен не повинний робити зарядку.
Важливу інформацію тренер і лікар одержують при аналізі даних самоконтролю спортсмена. Ці дані зіставляються з матеріалами поточних обстежень, результатами різноманітних проб, що проводяться при ЛПС, ці дані дозволяють об'єктивно оцінювати ефективність побудови тренувального мікроциклу, своєчасно виявляти тенденцію до розвитку перетренованості. Кожен спортсмен повинен вести щоденник самоконтролю, а тренер і лікар зобов'язані періодично знайомитися з представленими в ньому матеріалами.
2.3 Медичний контроль за дітьми, підлітками, юнаками і дівчатами у масовому спорті
Заняття фізичною культурою і спортом у дитячому, підлітковому і юнацькому віці стимулюють ріст і розвиток організму, обмін речовин, зміцнюють здоров'я і фізичний розвиток, підвищують функціональні можливості всіх систем, а також мають велике виховне значення. Однак ці заняття забезпечують гармонійний розвиток організму тільки за умови проведення їх з урахуванням особливостей вікового розвитку і під контролем спортивного лікаря.
На підставі динаміки вікового розвитку організму виділяються наступні вікові групи: 1) переддошкільна (1—3 роки); 2) дошкільна (4—6 років), 3) молодша шкільна (7—11 років); 4) середня шкільна (12—15 років) і 5) старша шкільна (16—18 років).
Вік до 7 років вважається дитячим, з 8 до 14 років включно — підлітковим, а з 15 до 20 років — юнацьким.
При проведенні занять фізичними вправами з дітьми й у процесі лікарського контролю за ними необхідно враховувати, що розвиток організму в кожному віці має свої особливості. Так, ріст тіла в довжину відбуваються нерівномірно: періоди щодо уповільненого росту (у 7—10 років середнє збільшення рости 4—5 см) змінюються більш прискореним ростом (у хлопчиків у 13— 14 на 7—9 см у рік, у дівчинок у 11—12 на 7—8 см).
Найбільший приріст маси тіла відзначається в періоди щодо уповільненого росту тіла в довжину, тобто з 7 до 10 років і з 17 до 20 років.
Періоди посиленого росту характеризуються значною активізацією енергетичних і пластичних процесів в організмі. У ці періоди організм найменш стійкий стосовно несприятливих факторів зовнішнього середовища, наприклад до інфекції, недоліків харчування, великим фізичним навантаженням. У періоди ж найбільшого збільшення ваги тіла і щодо уповільненого росту відзначається велика стійкість до цих факторів [19,192].
Темпи і рівень фізичного розвитку підлітків значною мірою залежать від ступеня статевого дозрівання. У підлітків з ознаками більш раннього статевого дозрівання показники фізичного розвитку і підготовленості вищі, ніж у тих, у кого вторинні статеві ознаки з'являються пізніше. Відомо, що система фізичного виховання, усі нормативні вимоги розроблені з урахуванням паспортного віку. Однак орієнтація тільки на нього недостатня. При тому самому паспортному віці. нерідко зустрічаються великі розходження в темпах статевого дозрівання і рівня фізичного розвитку. Наприклад, 12-літній підліток по своїх біологічних показниках може відповідати 14-літньому, а 14-літній—11-літньому. Тому важливою умовою правильної побудови занять фізичними вправами є визначення біологічного віку дітей і підлітків і відповідність його паспортному. Біологічний вік з 6 до 12 років визначається по термінах прорізування і зміни зубів, а після 12 років — по розвитку ознак статевого дозрівання; у хлопчиків оцінюють стадію розвитку волосяного покриву в пахвовій западині (Ах) і на лобку (Р), а в дівчинок, крім того, — розвиток грудних залоз (Ма) і вік, при якому настає перша менструація (Ме).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
