Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Таблиця 2.2

Коректувальні залежності між критеріями ігрової спритності футболістів [5]

№ п/п.	Показники	1	2	3	4	5
1.	Тактичне мислення	х	0,93	0,76	0,73	0,94
2.	Швидкість орієнтування		х	0,87	0,53	0,87
3.	Точність передач і ударів			х	0,55	0,85
4.	Координаційні здібності				х	0,82
5.	Загальна оцінка гравця					х

Аналізуючи також значення коефіцієнтів кореляції можна судити про достатньо об'єктивну оцінку кожного гравця, що дає підставу в практиці футболу використовувати критерії, наведені в таблиці (тактичне мислення; швидкість орієнтування; точність передачі і ударів). Четвертий показник - координаційні здібності, ймовірно, необхідно досліджувати більш глибоко. Спритність в роботі оцінювалась за допомогою експертних оцінок, після результатів тестування і по коефіцієнту ефективності виконання ігрових прийомів. Безумовно, у всіх трьох варіантах досліджувана якість (спритність) вимірювалася різними способами. Але необхідні тільки об'єктивні показники, тобто такі коли їх оцінки про конкретного виконавця співпадають. Для визначення об'єктивності одержаних оцінок в результаті використання різних тестових методик використовувався метод визначення коефіцієнта узгодженості оцінок, запропонований В. М.Заціорським (1977).

Результати цієї роботи наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Значення коефіцієнтів кореляції між експертною оцінкою і показниками спритності в тестах [5]

Показники команда	Ефективність гри	Основні ігрові тести	Основні інструментальні тести
Основний склад	0,73	0,63	0,68
Молодіжний склад (дублери)	0,60	0,35	0,69

З узагальненої таблиці видно, що коефіцієнти узгодженості (за наслідками тестування основного і молодіжного складів) близькі до середніх значень.

Виняток становить залежність результатів оцінок (експертної і ефективності виконання ігрових прийомів) - 0,35. Низький коефіцієнт кореляції має місце з тієї причини, що експерти поставили гравця П-а дванадцятим, тоді як за наслідками оцінок ігрових тестів він був другим. Якщо ж з пред'явленої статистики опустити цей факт, то величина коефіцієнта узгодженості зросте до 0,66.

В цілому ж, для всієї введеної в аналіз популяції спортсменів-футболістів, оцінка узгодженості різних методів атестації спритності представляється достатньо високою. Все це дає право укласти, що використані в роботі методи оцінки спритності достатньо інформативні.

Разом з тим слід відмітити, що інформативність показників спритності в значній мірі залежить від співвідношення внутрішньої і міжіндивідуальної мінливості. Практика підказує, що на мінливість значний вплив роблять як складність виконуваного рухового завдання, так і рівень кваліфікації футболіста. Вплив значень цього (останнього) чинника на прояв спритності особливо зростає, якщо рухова діяльність здійснюється в умовах специфічних футболу.

На підставі вищевикладеного, мабуть, можна стверджувати, що достатньо доцільнішою є наступна схема розвитку і подальшого вдосконалення спритності:

• визначення рівня розвитку цієї якості;

• встановлення структури спритності кожного гравця команди;

• підбір вправ (рухових завдань), що впливають на провідні форми прояву даної якості;

• оцінка ефективності використовуваних тренувальних засобів по темпах приросту показників спритності;

• вибір і використання в тренувальному процесі тих засобів (можливий також урахування індивідуальної схильності) які відтворюють найбільшу дію [6].

Таким чином, в простих і звичних рухових завданнях показники спритності (особливо внутрішньогрупові) змінюються трохи. Із збільшенням складності рухових завдань, ці зміни збільшуються.

Спортивна класифікація актуальна і гравці, що відносяться до високої групи цієї класифікації, мають в специфічних грі у футбол завданнях безперечний пріоритет.

Використані в роботі тести визначення спритності виявилися достатньо надійними і об'єктивними.

В процесі тренувальних дій одержані неоднакові прирости результатів. Можливо, що ці показники залежать від ігрових амплуа футболістів.

Виявлено, що початковий рівень розвитку спритності, в складних по координації рухах, у всіх без виключення гравців недостатній.

Подальші дослідження передбачається провести у напрямі вивчення інших проблем розвитку спритності футболістів.

2.2 Вправи на розвиток спритності

Спритність футболіста виявляється в здатності швидко і красиво виконувати рухові дії в ігрових умовах, що змінюються. По-справжньому спритний гравець може виконувати цілий каскад хитрощів або якийсь трюк, забити гол з важкої ситуації. Саме спритність є відмінною рисою високої спортивної майстерності. Над розвитком спритності треба працювати з дитинства. Адже ця якість розвивається досить повільно [21].

Головний принцип підбору вправ для розвитку спритності - якомога більше різноманітності. На тренуваннях потрібно більше використовувати добре розучені гімнастичні і акробатичні вправи, чергування ходьби і бігу в різних поєднаннях, рухомі ігри з несподівано змінними ситуаціями, вправи по техніці і тактиці гри. Виконувати їх рекомендується на початку заняття.

Без м'яча

1. Перекиди вперед і назад з упору сівши.

2. Серії перекидів: один вперед, один назад.

3. Перекиди вперед і назад через плече.

4. Опорні стрибки: ноги нарізно і зігнувши ноги через "козла".

5. Стрибки між стійками (каменями, прапорцями).

6. Стрибки через набивні м'ячі і інші перешкоди.

7. Біг між деревами (стійками, м'ячами, прапорцями, каменями).

8. Стрибки вгору - вперед після розгону і поштовху з містка (трампліну) і лов тенісного (футбольного) м'яча під час польоту - м'яч накидається партнером.

З футбольним м'ячем

1. Перекиди вперед і назад з м'ячем в руках.

2. Підкинути м'яч руками вгору, зробити перекид вперед, зловити м'яч, що опускається.

3. Те ж, але після перекиду швидко встати, стрибнути вгору і зловити м'яч.

4. Жонглювання м'ячем ногами, стегном, головою.

5. Ведення м'яча між деревами (прапорцями, цеглою і т.п.) на різній швидкості.

6. Підкинути м'яч руками вперед - вгору, зробити перекид вперед (на траві, маті) встати і після того, як м'яч торкнеться землі, здійснювати ведення, змінюючи напрям руху.

7. З відстані 7-8 кроків руками із-за голови направити м'яч в стінку, зробити перекид вперед і зловити м'яч, що відскочив від стінки.

8. Встати з партнером в 3 м один від одного і жонглювати м'ячем ногами. По сигналу третього гравця легкими ударами направляти м'яч один одному. Прийнявши м'яч, продовжити жонглювати їм і т.д.

9. Жонглювання тенісним м'ячем.

10. Стрибок - перекид через перешкоду або в отвір накоченої автомобільної камери з подальшим м'яким приземленням в угрупування.

11. Стрибок вгору з розгону поштовхом однієї ноги з перестрибуванням натягнутої на висоті 30-40 см мотузки з подальшим виконанням удару головою по м'ячу, що накидається партнером [31].

Для того, щоб у тих, що займаються, вдосконалювати спритність, необхідно послідовно опановувати все більш якісно новими вправами, ускладнюючи вже освоєні. На розвиток спритності направлені вправи по оволодінню технічними прийомами гри.

Сукупність способів виконання футболістами різноманітних рухів, вживаних в грі, складає поняття техніки. Техніка гри у футбол включає пересування, зупинки, повороти і стрибки, удари по м'ячу, зупинки м'яча, ведення, хитрощі, вкидання, відбір м'яча, а також специфічні технічні прийоми, вживані в грі воротарем. Технічна майстерність гравця у футболі характеризується як кількістю прийомів, які він використовує на полі, так і варіативністю їх виконання, умінням виконувати технічні прийоми при активному опорі суперників. Для сучасного футболу характерний універсалізм в технічному оснащенні гравців. Це в першу чергу виявляється в умінні добре володіти всіма технічними прийомами і на високому рівні виконувати ті, які характерні для конкретного амплуа. Щоб підготувати гравця високого класу, необхідне освоєння всього технічного арсеналу футболу починати з дитинства. При цьому методика навчання хлопчиків і дівчаток не має відмінностей.

Послідовність навчання технічним прийомам в практиці склалася наступна. Спочатку слід ознайомитися з ударами по м'ячу ногами і зупинками м'яча. Після освоєння цих прийомів можна брати участь в іграх 3×3, 4×4, 5×5, 6×6. Надалі, на основі вивчених прийомів, рекомендується приступити до вивчення різноманітності технічних прийомів, тобто після ударів ногами по м'ячу і зупинок м'яча слід приступити до навчання його ведення, виконання хитрощів, потім - до розучування техніки ударів по м'ячу головою, вкидання і, нарешті, відбору м'яча. Природно, така послідовність зовсім не означає, що ті, що займаються, не освоївши того або іншого прийому, не повинні грати у футбол. Пропонована послідовність в навчанні технічним прийомам передбачає освоєння футболістами-початківцями всього технічного арсеналу поступово на основі вже освоєного матеріалу. Звичайно, навчання окремим технічним прийомам не повинно бути самоціллю. Процес навчання повинен будуватися творчо, а вже освоєні прийоми потрібно пов'язувати з протидією суперника.

Спочатку не слід виконувати той або інший прийом в повну силу. Так, розучуючи зупинки і удари головою, можна використовувати слабко накачаний м'яч. В цілому ж процес навчання технічним прийомам складається із загального ознайомлення того, що займається, з прийомом, розучування прийому в спрощених умовах, розучування прийому в ускладненій обстановці і закріплення прийому. Здійснюючи таку послідовність в навчанні, підбираючи відповідні вправи, використовуючи раціональні методи тренування, можна успішно вирішити завдання по підготовці високотехнічних молодих гравців.

Щоб добитися правильного уявлення про структуру прийому, що вивчається, необхідно зосередити увагу лише на основному, опускаючи всю тонкість і деталі даного руху. Так, при ознайомленні з ударом внутрішньою стороною стопи основну увагу треба зосередити на головному, тобто положенні стопи ноги, що б'є, яка повинна бути сильно розвернута назовні. Удар внутрішньою стороною стопи може з успіхом застосовуватися для коротких і середніх передач, ударів по воротах зблизька. Такі удари не дуже сильні, та зате відрізняються точністю. Загальне ознайомлення з прийомом закінчується завжди його практичним випробуванням [14].

Розучування технічних прийомів здійснюється за допомогою цілісного і розчленованого методів. Цілісний метод буде головним при розучуванні більшості прийомів. При розучуванні ж таких складних прийомів, як удар ногою по м'ячу в падінні через себе, удар головою по м'ячу в кидку, ловіння і відбиття м'яча, що летить, в падінні, і ряду інших важко обійтися без застосування розчленованого методу. Це пояснюється тим, що, не володіючи необхідним руховим досвідом, футболісти-початківці, природно, не зможуть справитися зі складним руховим завданням. Використання в цьому випадку розчленованого методу допоможе у міру оволодіння основними елементами прийому, що займаються, поступово звести їх в загальну структуру руху і після цього перейти до його розучування вже в цілісному вигляді.

До застосування розчленованого методу необхідно вдаватися і в тих випадках, коли при вивченні прийому в цілісному вигляді припускається грубої помилки. В цьому випадку рекомендується вичленувати спотворюваний елемент руху і вправлятися над його правильним виконанням. Наприклад, виконуючи удар по м'ячу серединою підйому, гравці-початківці, часто припускаються типової помилки, ставлячи опорну ногу не на одній лінії з м'ячем, а ближче або далі. Для виправлення помилки можна запропонувати їм імітувати удар з розгону, ставлячи ногу спеціально позначену на одній лінії з м'ячем відмітку. Нерідко спотворення при виконанні гравцями технічних прийомів пов'язане з їх недостатньою фізичною підготовленістю. У цих випадках треба правильно підібрати і використати при розучуванні прийомів відповідні підготовчі вправи, які б сприяли ефективному освоєнню руху, що вивчається, що підводять.

Вивчення технічних прийомів в ускладненій обстановці в першу чергу передбачає виховання у футболістів-початківців умінь виконувати прийоми в різних умовах, що змінюються, наближених до ігрової обстановки. Такий підхід повинен забезпечити формування у гнучких рухових навиків, що займаються, вдосконалення техніки.

Ускладнення виконання технічних прийомів рекомендується будувати в такій послідовності: спочатку на місці, потім у русі, при пасивному опорі суперника, при активному опорі суперника і, нарешті, в рухомих іграх, ігрових вправах і учбових іграх. При цьому виконання технічних прийомів на місці не повинно затягуватися в часі, оскільки такі вправи проводяться в основному з метою створення у початківців первинного уявлення про структуру прийому, що вивчається. Після випробування прийому на місці слід перейти до його виконання в русі. Проте на даному етапі не потрібно прагнути до досягнення високого рівня оволодіння технікою.

Зусилля на тренуваннях корисно зосередити на відпрацюванні "своїх" прийомів з урахуванням індивідуальних особливостей тіла, рухової обдарованості. Слід зазначити, що в процесі вивчення технічних прийомів в ускладненій обстановці у того, що займається, одночасно формуються тактичні уміння. Причому спостерігається наступна залежність: чим різноманітніша технічна оснащеність гравця, тим більший тактичний потенціал він має в своєму розпорядженні [14].

Характеристики

Список файлов курсовой работы