153615 (622198), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Рис. 3.8 Подолання перешкод бар'єрним кроком
Місце початку "атаки" перешкоди має велике значення для раціонального його подолання. При близькому підбіганні до перешкоди бігун не може здійснювати активне просування таза за рахунок маху ногою вперед, тому ОЦМТ переміщається над перешкодою по більш високій траєкторії. Вибір потрібного місця для постановки ноги перед перешкодою утрудняється декількома факторами: відстань між перешкодами велико, що не дозволяє пробігати його при настанні утоми з постійною кількістю кроків, це відстань може змінюватися від 76 до 83 м, у залежності від того, де розташована яма з водою (усередині бігової доріжки або зовні); спринтери ведуть боротьбу по загальній доріжці, і спортсмени, що біжать усередині групи, практично не бачать перешкоди. Ритм кроків і окомірний розрахунок, що удосконалюються в процесі тренувальних занять і змагань, є необхідною умовою для правильного визначення постановки поштовхової ноги на потрібній відстані від бар'єра. Велике значення при цьому має уміння долати бар'єр, відштовхуючись як однієї, так і іншою ногою. Особлива увага приділяється постановці ноги в останньому кроці.
Довжина останнього кроку перед відштовхуванням трохи менше, ніж довжина попередніх. Нога ставиться з зовнішнього зводу стопи на відстані 140-180 см від бар'єра. Скорочення останнього кроку перед відштовхуванням досягається активним зведенням стегон у польотній фазі, що зменшує гальмуючу дію реакції опори при постановці ноги на доріжку. Подовження останнього кроку перед відштовхуванням є однієї із серйозних помилок. У цьому випадку траєкторія руху ОЦМТ перед бар'єром знижується, що приводить до істотного зменшення швидкості.
При відштовхуванні тулуб бігуна подається трохи вперед, а махова нога швидко виноситься коліном нагору.
З одночасним активним просуванням уперед таза починається розгинання поштовхової ноги. У заключний момент відштовхування тулуб і поштовхова нога складають майже пряму лінію. Потім бігун розгинає махову ногу в колінному суглобі. Розгинання махової ноги починається не раніш, ніж її коліно досягне рівня перешкоди. Для збереження рівноваги рука, різнойменна маховій нозі, посилається вперед або вниз.
У безопорному положенні махова нога випрямляється, тулуб ще більше подається вперед, а поштовхова нога згинається і, підтягуючись до тулуба, проноситься трохи стороною через бар'єр. Рука, різнойменна маховій нозі, у цей час рухається вниз і назад, ледве стороною назустріч поштовховій нозі.
При сході з бар'єра нахил тулуба поступово зменшується, і бігун приземляється на передню частину стопи махової ноги, що повністю випрямляється. Після сходу з бар'єра бігун приймає положення, подібне з моментом "атаки", що є одним з показників гарної техніки. У цей момент зігнута поштовхова нога знаходиться перед тулуба і підготовляється до виконання 1-го кроку за бар'єром. Тулуб не повинний відхилятися назад.
Відстань від бар'єра до місця приземлення коливається в межах 100-150 см.
Рис. 3.9 Подолання ями з водою
Найбільш важка перешкода - яма з водою. При підході до неї за 20-30 м скорость бігу варто збільшити. На бар'єр, як правило, ставиться найсильніша (толчковая) нога, що дозволяє переборювати яму стрибком. Щоб краще відштовхуватися від бар'єра, бігун згинає опорну ногу, а тулуб нахиляє вперед (мал. 3.9). Махова нога при приземленні ставиться з передньої частини стопи. У цей момент лінія ОЦМТ повинна бути можливо ближче до місця приземлення, щоб менше гальмувати рух уперед.
До моменту торкання ґрунту маховою ногою зігнута толчковая нога підтягується до тулуба, щоб, не утрачаючи швидкості, швидше зробити перший крок.
Приземлення в яму на обох ніг звичайно приводить до повної зупинки. У цьому випадку бігунові приходиться починати біг з місця. До того ж утрудняють біг і мокрі туфлі.
3.7 Багаторічна підготовка
Багаторічна підготовка спортсмена-легкоатлета поєднує в собі фізичний, тактичний, теоретичний, моральний і вольовий аспекти. Вона безперервно удосконалюється, шляхом відкриття і застосування нових положень, закономірностей, вимог. Усе все це сприяє подальшому прогресу безперервного росту спортивних результатів у різних видах легкої атлетики.
Необхідно пам’ятати, що всі вказані аспекти взаємопов’язані і взаємозумовлені єдністю організму людини. Жодна вправа не може впливати лише на якийсь один орган або систему, бо певною мірою, позначається на організмі в цілому. Ось чому виконання однієї вправи дає змогу забезпечувати різні напрямки підготовки.
Фізична підготовка легкоатлета передбачає виховання його основних фізичних якостей, тобто соціально зумовлених сукупностей біологічних і психічних властивостей, які виражають фізичну готовність людини здійснити активну рухову діяльність. Фізичними якостями вважають: силу, спритність, витривалість, прудкість, гнучкість. Фізична підготовка спрямована на рівномірний і гармонійний розвиток усіх м'язових груп, органів і систем людини, підвищення їх функціональних можливостей. Рівномірність підготовки обов'язкова, бо наявність однієї слабкої ланки може звести нанівець увесь процес підготовки. Значною мірою рівномірність підготовки залежить від фізичних здібностей особистості. Причому ефективність виконання рухових дій залежить від взаємодії як відносно стійких, вроджених, так і набутих функціональних особливостей органів і структур організму. Розрізняють загальну (ЗФП) і спеціальну (СФП) фізичну підготовку.
Загальна фізична підготовка (ЗФП) не залежить від виду легкої атлетики і спрямована на досягнення високої загальної працездатності, всебічного розвитку і поліпшення здоров'я. ЗФП забезпечує удосконалення його основних фізичних якостей. Для того, щоб успішно виконувати це та інші завдання, під час ЗФП на принципах багатоборства застосовується широке коло різноманітних фізичних вправ. Йдеться не тільки про власне легкоатлетичні вправи, але й гімнастику, рухливі та спортивні ігри, ходьбу на лижах, плавання та інші види спорту. На відміну від поглядів, поширених у минулому, сьогодні ЗФП пов’язується вже не із всебічною фізичною досконалістю взагалі, а з рівнем розвитку якостей і здібностей, які опосередковано впливають на спортивні досягнення і ефективність тренувального процесу в конкретному виді спорту. Тому дуже важливим є добирання засобів ЗФП і методики їх застосування з метою використання позитивного перенесення розвинутих рухових здібностей на основні вправи - біг, ходьбу, стрибки і метання. Це не свідчить про повне зближення засобів загальної і спеціальної фізичної підготовки. ЗФП є базою для подальшого удосконалення фізичних якостей і функціональних можливостей засобами СФП.
3.8 Обсяг інтенсивності навчально-тренувальних навантажень у видах витривалості в залежності від етапів
Багаторічне тренування - це безперервний процес, де чітко взаємозалежні всі сторони підготовки бігуна. Циклічність, систематично і хвилеподібно підвищуються тренувальні навантаження, їхня інтенсивність - найважливіші риси учбово-тренувального процесу.
Етап попередньої підготовки хлопчиків (10-12) років проходить по загальній програмі для усіх видів легкої атлетики, а етап початкової спеціалізації - по програмі для бігунів на середні дистанції і бар`єристів.
Етап заглибленої спеціалізації
Вік, що займаються на цьому етапі 16-18. У цьому віці закінчується розвиток вегетативних функцій і юний організм за своїми показниками наближається до дорослого. Поряд з удосконалюванням аеробних можливостей потрібно розвивати аеробно-анаеробні і використовувати в невеликому обсязі засоби, що поліпшують анаеробні можливості організму.
Основні задачі: розвиток загальної і спеціальної витривалості. Планується досягнення результатів І розряду, в бігу на обраній дистанції.
Система підготовки юних бігунів, що враховує вікові зміни, повинна передбачати раціональне застосування засобів і методів тренування на різних етапах підготовки, забезпечуючи їх всебічний і гармонійний фізичний розвиток. У процесі багаторічного тренування юних бігунів на цьому етапі обсяг загальної і спеціальної фізичної підготовки поступово росте. Відповідно ростуть і тренувальні навантаження внаслідок підвищення обсягу й інтенсивності спеціальних засобів тренування бігунів.
Особлива увага в цьому віці варто приділяти удосконалюванню техніки економічного подолання перешкоди (ями з водою), для чого необхідно виконувати великий обсяг спеціальних вправ бар`єриста. Ці вправи повинні стати постійним компонентом тренувального процесу.
На цьому і наступному етапі багаторічної підготовки особливу цінність здобуває комплексний контроль за станом спортсмена. Варто постійно проводити поточний і етапний контроль для оцінки рівня основних сторін підготовленості бігуна.
Важливо, щоб облік проводився по таких компонентах:
1. Бігові навантаження в загальному обсязі і по зонах енергетичного забезпечення (аеробні, аеробно-анаеробні, анаеробні).
2. Час, витрачений на бігові й інші вправи.
3. Точна кількість використаних засобів спеціальної силової і технічної підготовки (час, витрачена на проведення цих вправ, кілометраж, кількість перешкод - бар'єрів).
4. Додаткові засоби тренування.
Тільки зіставлення тренувальних навантажень з модельними характеристиками підготовленості дозволить тренерові цілеспрямовано й ефективно проводити тренувальний процес.
Етап спортивного удосконалювання
На цьому етапі вік що займаються 19 років і більше. На етапі здійснюється індивідуальна підготовка з урахуванням обраної дистанції. Плануються особисті рекорди. Тому тренування стає більш цілеспрямованої і специфічною.
Тренування в бігу на 3000 м з перешкодами плануються так само, як і в бігу на середні і довгі дистанції, виходячи з 200-220 основних тренувальних занять і 200-250 додаткових.
Крім тієї великої роботи, що виконують бігуни на довгі дистанції, бігуни на 3000 м з перешкодами приділяють багато часу поліпшенню техніки подолання перешкод.
Одна з головних задач технічної підготовки бігуна на цьому максимально скоротити тимчасові втрати, що виникають у зв'язку з подоланням перешкоди. Робота над удосконалюванням техніки подолання перешкод і ями з водою повинна вестися безупинно протягом усього року. Чисто технічні тренувальні заняття з більшою інтенсивністю й обсягом повинні проводитися в підготовчому періоді. Вправи на техніку проводяться в комплексі з іншими засобами. При цьому особлива увага варто приділяти рішенню проблеми збереження високого рівня технічної майстерності в стані стомлення, домагаючись збереження високої швидкості бігу при подоланні перешкоди.
Цілорічне тренування. 52-тижневий річний цикл включає 28-30 тижнів на тренування, 18-20 тижнів на участь у змаганнях і 4 тижні на перехідний період.
Річний цикл будується на підставі окремих мікроциклів, сполучення і послідовність яких залежать від періоду тренування і цільових задач учбово-тренувального процесу.
По характері і спрямованості роботи тижневі мікроцикли можна розділити на наступні:
«Втягиючий» - використовується на початку підготовчого періоду або після травми або хвороби. Характерною рисою цього мікроциклу є використання тривалого бігу в безперервному режимі при аеробному енергозабезпеченні роботи. ЧСС до 150 уд/хв.
«Розвиваючий» - використовується в основному в підготовчому періоді з метою домогтися глибоких пристосувальних перебудов в організмі спортсмена. Навантаження в цьому мікроциклі виконуються також у безперервному режимі, однак зростає частка бігу в змішаному режимі, тобто з ЧСС рівної 160-170 уд/хв.
«Швидкісно-силова підготовка» - застосовується, як правило, на весняному етапі підготовки для зміцнення опорно-м'язового апарата. Акцент у цьому мікроциклі робиться на стрибках і бігу в гору в різному сполученні з бігцем під гору і вправами на розслаблення. Необхідно пам'ятати, що в юному віці опорно-м'язовий апарат ще не готовий для твердої роботи, тому стрибки і біг варто виконувати на м'якому ґрунті.
«Стабілізуючий» (або "інтенсивний") - найбільше часто застосовується в змагальному періоді.
«Передзмагальний» ("зимовий" і "літній") - останній тиждень перед змаганням. Ціль його - плавне підведення спортсмена до змагань. Обсяг і інтенсивність у мікроциклі трохи знижуються. За 5-6 днів до старту може бути проведене одне інтенсивне тренування.
«Змагальний» («зимовий» і «літній») - використовується, як правило, між двома змаганнями з інтервалом між ними не менш 2 тижнів.
«Розвантажувальний» - застосовується в підготовчому періоді після напружених тренувань, у змальному - після відповідальних стартів. У цьому мікроциклі планується навантаження тільки в аеробному режимі (ЧСС не вище 150 уд/хв).
«Мікроцикл перехідного періоду» - його можна розглядати як активний відпочинок.
Найбільш розповсюджене сполучення мікроциклів у місяці на початку підготовчого періоду: 3 «втягиваючих» і "розвантажувальний". У наступні місяці: 2-3 "розвиваючих" чергуються з 1 "розвантажувальним". Обсяг бігу в перших 2-3 мікроциклах підвищується, а в "розвантажувальних" знижується до 60-70 % від максимуму. Важко віддати перевагу одному з двох пропонованих варіантів побудови околомесячного циклу: 2 "розвиваючих" і 1 "розвантажувальний" або 3 "розвиваючих" і 1 "розвантажувальний".
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
