Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

У молодшому шкільному віці потрібно вдосконалювати координацію рухів, розвивати швидкість і спритність, стимулювати роботу вегетативних органів. Поряд із систематичною підготовкою з оволодіння деякими нормами ГПО дозволяється займатися фігурним катанням, катанням на ковзанах з 7 років, тенісом і настільним тенісом, плаванням - з 8 років, акробатикою, художньою гімнастикою, лижними гонками на 1-3 км - з 9 років, швидкісно-силовими видами легкої атлетики, баскетболом - з 10 років, хокеєм, фехтуванням і спортивною гімнастикою - з 11 років.

В середньому шкільному віці відбувається складний процес перебудови дитячого організму, пов'язаний з статевим дозріванням. В цьому періоді прискорюється ріст тіла в довжину, нерідко помічаються диспропорції тіла, висока емоційність при нестійкості функцій вегетативних органів і рухового апарату та ін. Заняття спортом і фізкультурою прискорюють і поліпшують статеве дозрівання дитячого організму. В цьому віці, починаючи з 12 років, рекомендується займатися бігом на середні дистанції, стрибками на лижах, ручним м'ячем, бігом на ковзанах і парусним спортом. З 13 років дозволяється займатися боротьбою, греблею на байдарках, каное та академічною греблею, а з 14 років - велосипедним спортом і боксом. З 15 років діти можуть займатися важкою атлетикою [21].

Учні старшого шкільного віку при хорошому стані здоров'я можуть займатися практично всіма видами спорту, але слід обмежувати тривалу роботу, яка вимагає високого розвитку тренованості всіх функцій організму.

Слід зазначити, що в спортивній практиці (фігурному катанні, художній і спортивній гімнастиці) є випадки, коли строки спеціалізованих занять зміщувалися в сторону зменшення на 2-3 роки. Однак численні приклади із спортивного життя радянських і зарубіжних спортсменів свідчать як про ранню, так і про пізню спеціалізацію.

На етапі поглибленого тренування основними завданнями є вдосконалення техніки вправ і подальший розвиток фізичних здібностей. Фізичні навантаження на тренувальних заняттях значно підвищуються, і спортсмени починають регулярно брати участь у змаганнях [5].

На етапі спортивного вдосконалення тренування повинно носити спеціалізовану спрямованість. Спортсмени широко використовують комплекс ефективних засобів і методів тренування, які сприяють досягненню максимальних результатів у спорті. На цьому етапі тренування обсяг і інтенсивність тренувальних навантажень підвищуються і досягають максимального рівня, фізичні вправи повинні сприяти розвитку специфічних якостей рухової діяльності спортсменів.

Слід відзначити, що у юних спортсменів вікові зміни фізіологічних функцій на останніх двох етапах нерідко затушовують результати тренування.

Висновки

1. Провідну роль у розвитку рухових якостей відіграє адаптація організму, яка проявляється в його пристосуванні організму до реакції на неодноразово застосований подразник. Процес адаптації дозволяє досягнути не тільки вищого рівня розвитку фізичних якостей, але й розширює фізичні і психічні можливості переносити навантаження. З фізіологічної точки зору, процес адаптації являє собою процес забезпечення відповідної сталості внутрішнього середовища – гомеостазу. Під час м`язової роботи змін зазнають всі системи організму.

2. Фізичний розвиток людини в першу чергу визначається ступенем вдосконалення її рухового аналізатора. Досить важливе місце в розвитку мовної функції належить розвитку тонкої моторики пальців. Тренування пальців рук є могутнім тонізуючим фактором для роботи кори великого мозку, для розвитку розумової діяльності людей різного віку. Рухова активність дітей має значний вплив на розвиток предметного мислення. всі ці дані свідчать про взаємозв`язок фізичного та розумового розвитку людини.

3. Під впливом систематичних занять фізкультурою та спортом відбувається неспецифічні адаптація організму до різних стресових факторів завдяки вдосконаленню нейроендокринного апарату і в першу чергу за рахунок підвищення функції надниркових залоз і гіпофіза, а також ретикулярної формації. Під впливом фізичних вправ в організмі проходять складані біохімічні і гематологічні зміни, які в першу чергу відбиваються на захисних функціях крові. При раціональному використанні фізичних вправ в спортивній практиці підвищуються опорність організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. Заняття фізичними вправами значно підвищують стійкість організму до дії низьких температур.

4. В основі закономірностей побудови циклів фізичного виховання лежить декілька принципів, а саме: неперервність процесу тренування, системність, циклічність, поступове збільшення навантаження (раціональне дозування навантаження), вікова відповідність тренувального процесу. Щоб уникнути перетренування та перенапруження організму в спортивній практиці, необхідно систематично дотримуватись поступовості в підвищенні фізичних навантажень. Працездатність спортсмена неоднакова на початку, в середині і в кінці тижня. Найвищою вона є серед тижня, найнижчою в останні дні тижня. Ось чому виконання тяжких фізичних навантажень в ці дні нерідко призводить до зниження працездатності організму, розвитку втоми. Навантаження дитини обов`язково повинне відповідати її віковим можливостям.

Список використаних джерел

1. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. — М.: ФиС, 1985.

2. Вайзер С.Р. Это помогает обучению. // Физическая культура в школе, — 1975. — №7. — С. 27-28.

3. Вишнева Л.В. Обучение должно быть развивающим. // Физическая культура в школе. — 1981.— № 1. — С. 15.

4. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.

5. Завацький В.І. Курс лекцій з фізіології: В 2-х частинах: Навчальний посібник. – Рівне: ППФ “Волинські обереги”, 2002.

6. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. – Освіта, 1989. – 302 с.

7. Козєтов І. Методика використання нестандартного обладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. — 1999. — № 4. — С. 37-39.

8. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.

9. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. – М.: ФиС, 1991. 543 с.

10. Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л. Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.

11. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. – 320 с.

12. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. — К.: «Радянська школа», 1989. — 127 с.

13. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // физическая культура в школе, 1984. — № 12. — С. 26-29.

14. Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в Олимпийском спорте. - Київ: Олімпійська література, 1997.

15. Сенсорні механізми у правління точнісними рухами людини. За ред. Роєного А. С. - Харків, 2001.

16. Сінчаєвськйй С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) Фізичне виховання в школі, 1999. — №2. — с.25-28.

17. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. — №11. — С. 23-25.

18. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. - Київ: Олімпійська література, 1977.

19. Физическая культура и спорт в общеобразовательной школе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. – М.: Просвещение, 1985. – 87 с.

20. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя / Под ред. А.М. Шлемина. – М.: Просвещение, 1988.

21. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). - К.: Вища школа, 1981.

22. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум ). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

23. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.

24. Экологическая физиология человека и восстановительная медицина (Под ред. Денисова И.Н.). - М.: ГЭОТАР Медицина, 1999.

25. Экология, здоровье, спорт. Под ред. Агаджаняна Н.А., Полатайко Ю.А. - Ив.-Франковск -Москва: Пласт, 2002.

26. Энока Р.М. Основы кинестезии. – К.: Олимпийская литература, 1998.

Характеристики

Список файлов курсовой работы