139128 (620270), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Релігійні об'єднання — це діючі в Україні церкви (наприклад, православного віросповідан­ня: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, які представляються своїми центрами (управлін­нями), мають відповідно до статутів назви: «ми­трополія», «патріархія»).

Щодо видів діяльності, які мають право здійснювати релігійні організації, то слід зазна­чити наступне. Чинне законодавство не встано­влює чітких рамок здійснення останньої цими організаціями і критерії їх відповідності статутній меті — сповідання і поширення віри. Не всі види діяльності даних організацій спрямовані на дося­гнення цілі їх створення. Результатом деяких з видів діяльності є безпосереднє досягнення мети, результат інших видів — лише опосередковано слугує її досягненню. Таким чином, статутну ді­яльність релігійних організацій можна поділити на два види: релігійну і нерелігійну.

У релігієзнавстві під релігійною діяльністю розуміють релігійно-регламентовану практично-духовну активність віруючих, їх спільнот, релігій­них інститутів [15, с.123]. Традиційно виділяють два види релігійної діяльності: культову і поза культову [15, с.124]. Культову діяльність розуміють як сукупність ре­лігійних (культових дій), пов'язаних із ставлен­ням до надприродного: молитви, богослужіння, таїнства, обрядові, ритуальні, магічні дії. Право релігійних організацій на здійснення вказаної діяльності закріплено у ст. 21 Закону. Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані у тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релі­гійні обряди, церемонії та процесії безперешко­дно проводяться в культових будівлях і на при­леглій території, у місцях паломництва, і релігійних організацій, на кладовищах, у місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах та будинках громадян, а також в установах, органі­заціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і за згодою адміністрації. Слід підкреслити, що порядок використання храмів, інших об'єктів культового призначення визнача­ється внутрішніми настановами релігійних орга­нізацій. Держава у ці питання не втручається. Єдине, чого треба дотримуватись зазначеним організаціям: місця богослужінь, релігійні зі­брання чи інших релігійні заходи повинні бути вільно доступними. Закритими можуть бути тіль­ки ті зібрання віруючих громадян, на яких вирі­шуються організаційні, кадрові, господарські чи інші питання, не пов'язані з відправленням куль­ту. При відправленнях культу релігійна організа­ція не повинна порушувати чинне законодавство і правопорядок. Відповідно до п. 7.11 ст. 7 Закону від 22 травня 1997 р. «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» від оподаткування зві­льняються доходи цих організацій, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-які інші доходи від надання культових послуг [4]. Таким чином, на підставі вказаної норми надходження до церко­вної каси за релігійні обряди, церемонії, інші відправлення культу не оподатковуються. Слід підкреслити, оскільки результатом культової ді­яльності релігійних організацій є задоволення ре­лігійних потреб фізичних осіб, може йтися про спрямованість цієї діяльності на безпосереднє досягнення статутної мети.

Що стосується позакультової діяльності, то вона визначається, як сукупність релігійно-зумо­влених дій віруючих, релігійних інститутів, спря­мованих на задоволення духовних та практичних потреб функціонування релігійних організацій: 1) духовна сфера — продукування релігійних ідей, богословсько-теологічне їх обґрунтування, інтерпретація, систематизація; 2) практична сфе­ра - пропаганда, поширення релігійних ідей, мі­сіонерська, доброчинна, релігійно-освітня, виро­бнича і господарська діяльність.

Право на здійснення релігійними організа­ціями виробничої і господарської діяльності за­кріплено у ст.19 Закону. Відповідно до неї ці організації для виконання своїх статутних за­вдань можуть засновувати видавничі, поліграфі­чні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільсь­когосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особи. Слід зазначити, що дана норма базувалася на поло­женнях Закону «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. (нині він не діє), який впер­ше ввів таку форму як «підприємство релігійної організації», засновану на праві повного госпо­дарського відання (ст. 2) [5]. Релігійні організації, як засновники таких підприємств, були їх власни­ками. Назва статті «Виробнича і господарська ді­яльність» запозичена із Закону «Про підприємс­тва в СРСР». Виробнича і господарська діяль­ність вказаних організацій означала заснування підприємств для здійснення господарської діяль­ності. У той же час самі релігійні організації не вправі були займатися господарською діяльністю. Дослідник підтримує точку зору В. В. Піддубної про те, що зміст даної норми входить у проти­річчя з чинним законодавством [19, с.113]. Оскільки, по-перше, передбачається можливість заснування релігійними організаціями підприємств, що ма­ють права юридичної особи, а новий ЦК розгля­дає підприємство як цілісний майновий ком­плекс, який є об'єктом права. По-друге, потрібно визначитися з термінологією, бо чинний Закон не закріплює за цими організаціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на заняття виробничою і господарською діяльністю. В даному разі виробнича і господар­ська діяльність повинна розглядатися як аналог підприємницької діяльності, оскільки права ре­лігійних організацій на заняття підприємниць­кою діяльністю чітко простежуються в сучасно­му українському законодавстві. ЦК України до­зволяє непідприємницьким організаціям «поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати під­приємницьку діяльність, якщо інше не встанов­лене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені» (ст. 86) [2]. Ана­лізуючи зміст вказаної статті, виробнича і госпо­дарська діяльність релігійних організацій має від­повідати їх статутним цілям. По-третє, відповід­но до ст. 83 ЦК юридичні особи можуть створю­ватися у формі товариств, установ та у інших формах, передбачених законом. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподі­лу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські това­риства (повне товариство, командитне товарис­тво, товариство з обмеженою або додатковою від­повідальністю, акціонерне товариство) або виро­бничі кооперативи.

Таким чином, можна запропонувати норму ст. 19 Закону викласти у наступній редакції:

«Підприємницька діяльність релігійних ор­ганізацій

Релігійні організації мають право здійснюва­ти підприємницьку діяльність шляхом заснуван­ня юридичних осіб, у формах і порядку, перед­бачених чинним законодавством».

Право на здійснення релігійно-освітньої ді­яльності вказаними вище організаціями закріп­лено у ст. 11 Закону [3]. Релігійні управління і центри відповідно до статутів мають право ство­рювати духовні навчальні заклади для підготов­ки священнослужителів і служителів інших необ­хідних їм релігійних спеціальностей. Дані закла­ди діють на підставі статутів, які реєструються у Державному комітеті України у справах релігій. Слід зазначити, що право на створення духовних навчальних закладів мають ті релігійні управлін­ня (центри), у статутах яких містяться відповід­ні положення про право заснувати такі заклади. Право на здійснення культурно-освітньої діяль­ності закріплено у ст. 23 Закону. Під названою діяльністю потрібно розуміти діяльність, спрямо­вану на повідомлення інформації про зміст кон­кретного релігійного вчення з метою формуван­ня у її отримувачів певного ставлення до нього.

Добродійну діяльність можна ототожнити з бла­годійною, оскільки «добродійний» — це той, хто має на меті давати матеріальну допомогу нужден­ним. Добродіяти — надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чому-небудь. Відповідно до ст. 1 Закону «Про благодійництво та благодійні орга­нівації» від 16 вересня 1997 р.: благодійною дія­льністю визнається добровільна безкорислива діяльність, що не передбачає одержання прибу­тку від неї [6]. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігій­ної літератури та іншої культурно-освітньої дія­льності. Ці організації діють на підставі зареєс­трованих статутів у порядку, встановленому для громадських організацій. Відповідно їх правове становище буде регулюватися Законом «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р [7].

Слід вказати, що особливістю правоздатно­сті релігійних організацій є їх виключне право засновувати підприємства для випуску богослужебної літератури і виробництва предметів культового призначення (ст. 22 Закону) [3]. Вони також мають право виготовляти, експортувати, імпор­тувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інфо­рмаційні матеріали релігійного змісту.

Враховуючи наведене вище, потрібно зазна­чити, що правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер, тобто вони мають право на здійснення тих видів діяльності, які закріплені у їх статутах і повинні відповідати цілі створення даних організацій, а саме сповідуван­ня і задоволення релігійних потреб. Щодо здій­снення цими організаціями підприємницької ді­яльності, то вони не мають право здійснювати її безпосередньо, а тільки шляхом заснування юри­дичних осіб, у формах і порядку, встановлених чинним законодавством.

У даному розділі розглянуті деякі аспекти пра­воздатності релігійних організацій, які мають дискусійний характер. Дослідник вважає, що одним з ос­новних питань для вчених у галузі цивільного права є визначення правового статусу релігійних організацій як суб’єктів цивільного права.

Розділ III

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВ ВЛАСНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Згідно із ст. 35 Конституції України кож­ному гарантується право на свободу світо­гляду і віросповідання [1]. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправ­ляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держа­ви. Відповідно до ст. 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту [3]. Та­ким чином, релігійні організації є суб'єктами права і тому здатні від свого імені здійснюва­ти належні їм права, в тому числі майнові. Основними нормативними актами у сфері регламентації майнових прав релігійних ор­ганізацій є Цивільний Кодекс України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації». Майновий стан релігійних організацій регу­люється також статутами цих організацій.

Слід зазначити, що майно, яке належить релігійним організаціям, традиційно має цільове призначення. Релігійні організації в Україні створюються з єдиною метою: задо­волення релігійних потреб громадян спові­дувати і поширювати віру, а тому відносять­ся до непідприємницьких юридичних осіб, мають спеціальну правоздатність, у межах якої їм належать лише ті цивільні права й обов'язки, які відповідають цілям діяльності, які передбачені у статутних документах У зв'язку із цим майно, яке належить релігій­ним організаціям, повинно використовува­тися ними виключно для досягнення: по-перше, статутних цілей, по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов'язані із статутни­ми. Використання манна релігійних органі­зацій в інших, не передбачених статутними документами цілях, не допускається. У цьо­му і полягає певна особливість майнового ре­жиму релігійних організацій.

У зв'язку із цим, досліджуючи право влас­ності релігійних організацій, слід розглянути питання про джерела формування майна, яке знаходиться у власності цих організацій. Відповідно до ст. 18 Закону до таких джерел можна віднести майно, придбане або створене релігійними організаціями за рахунок влас­них коштів, пожертвуване громадянами, ор­ганізаціями або передане державою, а також на інших підставах, передбачених законом. Слід зазначити, що наведений перелік джерел формування майна не є вичерпним, оскільки використання майна можливе і на інших під­ставах, передбачених законом. Як випливає із статутних документів релігійних організацій, джерелами формування майна можуть бути також прибутки від здійснення виробничої та господарської діяльності, членські внески, грошові надходження від здійснення культо­вої діяльності, доходи від реалізації літерату­ри і предметів релігійного призначення.

Що стосується такого джерела форму­вання майна релігійних організацій, як прид­бане або створене за рахунок власних коштів, то воно є досить поширеним майже для будь-якого з видів релігійних організацій (ре­лігійної громади, управління (центру), релі­гійного братства, монастиря, місії, духовних навчальних закладів). Так, зусиллями вірую­чих релігійної громади можуть проводитися роботи з будівництва тих чи інших примі­щень, створення будь-яких предметів, які ви­користовуються при проведенні богослу­жінь, здійснення реставраційних робіт тощо. Право власності на майно, набуте за рахунок власних коштів, виникає у релігійних орга­нізацій на підставі укладення таких цивіль­но-правових договорів, як купівля-продаж, міна, поставка.

Серед релігійних організацій досить по­ширеним джерелом формування майна є по­жертвування майна громадянами, організа­ціями або передача його державою. До цього джерела можна віднести як добровільні внес­ки засновників, так і добровільні пожертву­вання фізичних чи юридичних осіб будь-якій релігійній організації. Пожертвування можуть мати і цільовий характер, визначати­ся окремими особами, відповідною програ­мою чи конкретною вказівкою ними особами на мету використання майна. Так, пожертву­вання з конкретним призначенням, у біль­шості випадків на користь релігійних ор­ганізацій, здійснюються юридичними особами. При цьому цілі використання пожертву­ваного майна пов'язані з відновленням неру­хомості релігійних організацій.

Істотним джерелом формування майна будь-якого з видів релігійних організацій є прибутки, які отримують ці організації від здійснення виробничої та господарської діяль­ності. Слід зауважити, що чинний Закон не містить визначення поняття виробничої або господарської діяльності релігійних органі­зацій, а лише розкриває юридичні межі здійснення такої діяльності, а саме вона по­винна бути спрямована на виконання статут­них цілей. Здійснювати таку діяльність релі­гійні організації можуть лише шляхом заснування видавничих, поліграфічних, рестав­раційно-будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств, а також добродійних закладів (притулків, інтернатів, лікарень), які мають права юридичної особи. Аналізую­чи дану норму, слід зазначити, що чинний Закон не закріплює за релігійними організа­ціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на здійснення ви­робничої або господарської діяльності. Відповідно до ст. 86 Ци­вільного кодексу України непідприємницькі товариства нарівні із своєю основною діяль­ністю можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено зако­ном і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені [2]. Як бачимо, чинне законодавство містить певні обмеження що­до здійснення непідприємницькими товари­ствами, в тому числі релігійними організа­ціями, підприємницької діяльності. По-пер­ше, така діяльність повинна відповідати цілям створення цих організацій, а також сприяти їх досягненню, по-друге, прибуток від такої діяльності не може бути розподіле­ний між учасниками цих організацій.

Характеристики

Список файлов курсовой работы