139081 (620266), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Демонологічні вірування засновані на вірі в духів-демонів, які здатні впливати на людей, шкодячи чи допомагаючи їм. Тому їх розподіляють на «добрих» і «злих». Але існують і такі які іноді можуть змінитися і стати злими (наприклад – домовик). Демонологічні вірування здебільшого схожі на казки для неслухняних дітей, але вони є перш за все – формою світогляду, бо є також «нащадками» міфів. Особливістю було те, що люди однаково ставились як до добрих, так і до злих духів, бо вважали, що людина сама своїми діями визначає ставлення до неї духів –демонів чи божеств. Вони приносили жертви як добрим, так ї злим духам. А якщо духи зроблять щось погане, то людина звинувачує в цьому тільки себе.
Розглянувши проблемне питання про наявність стану жреців ми дійшли висновку, що такий стан ймовірніше був, принаймні мав бути, оскільки рівень розвитку язичницької релігії був високий як і культова обрядовість і потрібні були люди, які зналися б на цьому, які б слідкували за культовими місцями (святилища), які тоді вже існували. Князі і старійшини не могли цим постійно займатись(це, навіть об’єктивно, займало б багато часу), але присутність їх при цьому не виключається.
Питання про наявність єдиного верховного божества було найбільш дискусійним, але ми зуміли, все ж таки розібратись в ньому. Єдиного Бога в східних слов’ян та й взагалі в усіх слов’ян, не було. Це не був Род, як вважав Рибаков та інші, це не був і Перун, як свідчать деякі джерела і дослідники – його просто ніколи не існувало і не могло існувати з об’єктивних причин: слов’яни ніколи не були політично об’єднані, а від так і не могли мати спільних богів. Таке твердження було нами підтверджено в ході написання роботи, аналізуючи самостійно першоджерела і вивчаючи думки різних дослідників. Навіть кожне плем’я, кожний рід мав свого верховного божества, і рідко такий пантеон ставав єдиним навіть для групи сусідніх племен.
В ході виконання роботи ми зустрілися з рядом загально наукових проблем, відсутності єдиної загальновизнаної точки зору, навіть на здавалось би легкі питання. Не рідко ці проблеми пов’язані з політичними інтересами якоїсь влади, на задоволення інтересів якої працюють деякі вчені, кожні переслідують свої інтереси і тільки мабуть нам студентам, не боячись критики, можна робити сміливі висновки, висловлювати наукові думки і казати: «Хай, буде Правда!». Можливо, в майбутньому, такі не байдужі до сучасної науки студенти, стануть авторитетними дослідниками і відстоюватимуть свою точку зору вже на вищому науковому рівні, і писатимуть тоді студенти вже про інше… Так і треба бути – ми розвиваємось!
Список літератури
1.1 Асов А.И. Свято-Русские Веди. Книга Велеса. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 576 с.
1.2.Асов А.И. Славянские Боги и Рождение Руси (Мифы, легенды, «Велесова книга»). – М.: Вече, 2000. – 544 с.
1.3 Білик Б.І., Горбань Ю.А. та ін. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів.- К.: Вища шк., 2000.- 607 с.
1.4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнограф. нарис. – Харків: Фоліо, 2004. – 508 с.
1.5. Дмитриев Л., Понырко Н. Изборник: Повести Древней Руси.- М.: Худож. лит.,1989. – 447 с.
1.6. Клочек Г. Світ «Велесової книги». – Кировоград: Степова Еллада, 2001.- 160 с.
1.7. Осипов І.О. Українські традиції.- Харьків: Фоліо, 2003.- 573 с.
1.8. Понамарьов А.П. та ін. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К.: Либідь, 1991. – 640 с.
1.9. Сулима М.М. Давня українська література: Хрестоматія. – К.: Освіта, 1992. – 576 с.
2.1. Асов А.И. Славянская астрология: Звездомудрие, звездочетец, календарь, обряды.- М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 592 с.
2.2. Бокань В. Історія культури України. – К.: МАУП, 2001. – 256 с.
2.3. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М.: София, 2003.- 240 с.
2.4. Гимбутас М. Славяне. Сыны Перуна.- М.: ЗАО Центрполиграф, 2003. – 216 с.
2.5. Закович М.М. Культурологія. Українська та зарубіжна культура. – К.: Знання, 2004. – 528 с.
2.6. Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. – К.: Генеза, 2004. – 496 с.
2.7. Колодний А. Релігієзнавчий словник. – К.: Четверта хвиля, 1996.- 392 с.
2.8. Левчук Л.Т. Історія світової культури. Культурні регіони.-К.: Либідь, 1997. -430 с.
2.9. Лозко Г.С. Коло Свароже: відродження традицій. – К.: Український письменник, 2004. – 223 с.
2.10.Наулко В.І. Артюх Л.Ф. та ін. Культура і побут населення України: Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: Либідь, 1993.- 288 с.
2.11.Найдорф М.І. Наріси європейської міфотворчості. Науково методичне видання. – Одеса: Друк, 1999. – 36 с.
2.12.Петрухин В.Я. Славяне. Иллюстрированная мировая история.- М.: РОСМЭН, 1998.- 111 с.
2.13.Понамарьов А.П. Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид. – К.: Либідь, 1994.- 256 с.
2.14.Попович М. Нарис історії культури України. – К.: Артек, 2001. – 727 с.
2.15.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
2.16.Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М.: София, Гелиос, 2002. - 592 с.
2.17.Семашко О.М. та ін. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2002.- 557 с.
2.18.Соболев Н.А. Мифология славян. Загробный мир по древнерусским представлениям. – СПб.: Лань, 1999. – 272 с.
2.19.Толочко П.П. Давня історія України. – К.: Либідь, 1995. – 219 с.
2.20.Хоменко В.Я. Українська і світова культура. Підручник. – К.: Україна, 2002. – 333с.
2.21.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. Курс лекцій. К.: Либідь, 1992.- 374 с.
2.22.Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян. – К.: Либідь, 2001. – 630 с.
2.23.Яртись А.В., Щедринка С.М., Черепанова С.О. Лекції з історії світової та відчизняної культури. – Львів: Світ, 1994. – 496 с .
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
