132788 (619826), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Як правило, соматоагнозія зустрічається при неврологічних захворюваннях і ураженні визначених ділянок і областей кори великих півкуль головного мозку. Виділяють наступні форми соматоагнозії: пальцеву аутотоапагнозію (утрата здатності дізнаватися і показувати пальці на своїй руці і руці іншої людини при поразці лівої тім'яної частки); аутотоапагнозію пози (при ураженні верхньотім`яної області левої півкулі), аутотоапагнозію половини тіла (при ураженні верхньотім`яних структур) і порушення орієнтування в просторі.
Б.В.Зейгарник виділяє, поряд з перерахованими агнозіями, псевдоагнозії при деменції, що виявляються в хворих при експозиції силуетних і пунктирних картинок. Поява феномена псевдоагнозій пов'язана з випаданням і розладом значеннєвих компонентів, що приводить до патології ортоскопічного сприйняття [10].
У коло розладів, при яких порушується впізнання знайомих людей включається симптом Фреголі і синдром Капгра, які можна вважати змішаними по генезу, оскільки, поряд зі змінами сприйняття, важливими при їх формуванні є розумові порушення.
Симптом ФРЕГОЛІ - порушення дізнавання навколишнього хворого осіб унаслідок швидкого навмисної зміни ними зовнішності.
Синдром КАПГРА - порушення дізнавання й ідентифікації знайомих людей з наявністю переконаності в тім, що навколишні є двійниками, близнюками знайомих людей або загримованими під них.
До розладів сприйняття дозволено відносити тільки ті, котрі не супроводжуються патологічними маревними ідеями і стосовно яких пацієнти цілком або частково критичні.
Деперсоналізація - перекручене сприйняття власної особистості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла.
Деперсоналізацію (аутометаморфопсію) розділяють на парціальну і тотальну. При парціальній відбувається порушення сприйняття окремих частин тіла, при тотальної - усього тіла. Різновидом аутометаморфопсії є синдром Аліси в Країні чудес. Він характеризується сполученням деперсоналізаційних розладів з явищами дереалізації у вигляді перекручування уявлень про простір і час, зоровими ілюзіями, почуттям роздвоєння особистості. Можливо як пароксизмальне виникнення порушень сприйняття у виді подовження, укорочення, відриву кінцівок, так і мікро-, макропсії.
Нерідкими в клініці неврологічних і психічних захворювань є порушення сприйняття часу.
1.3 Увага та її розлади
Під пізнавальним процесом, що позначається увагою, розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на визначеному об'єкті або виді діяльності. Увагу характеризують так само, як процес свідомого або несвідомого добору однієї інформації, що надходить через органи почуттів при одночасному ігноруванні іншої.
Як правило, функція уваги істотно страждає при будь-якому соматичному захворюванні, а також має свої особливості при психічній патології. Його значимість для клінічної психології виявляється підвищеної у випадках оцінки психології лікувального процесу, коли професіональному росту сприяє розвиток якостей зосередженості і спрямованості на діагностичну діяльність лікаря або психолога.
Відповідно до характеру підкріплення процесу уваги вольовою діяльністю виділяють мимовільну і довільну увагу. Їх розходження полягає в ступені контролювання людиною процесів уваги. Мимовільна увага складається стихійно, тобто спрямованість і зосередженість на об'єкті або виді діяльності диктується об'єктом і поточними станами суб'єкта в той час, як у механізмах довільної уваги істотну роль відіграють загальні навички й уміння до зосередженості, що формуються в процесі навчання [21].
На процес уваги істотний вплив роблять три фактори: 1) тип вищої нервової діяльності - темперамент; 2) навички й уміння в даній сфері і 3) зацікавленість людини в тій або іншій діяльності (афективна залученість), що вимагає зосередженості.
Увага володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, переключення, розподілом і обсягом.
Під стійкістю уваги розуміється здатність протягом тривалого часу зберігати стан уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючи і не послабляючи уваги. Це властивість у більшому ступені залежить від стану вищої нервової діяльності, чим від інших факторів. Саме тому дана властивість може входити в структури деяких характерологічних особливостей (зокрема, епілептоїдної і паранойної акцентуацій характеру). Тісна залежність стійкості уваги з психофізіологічними процесами приводить до того, що будь-яке соматичне страждання, що виявляється астенічними симптомами (швидкою стомлюваністю, гіперестезією, слабістю, млявістю), порушує дану властивість уваги.
Зосередженістю уваги називають здатність зосереджувати увагу на одних об'єктах при ігноруванні інших. Зосередженість уваги в меншому ступені, чим стійкість, зв'язана з психофізіологічними процесами. Причини більшого або меншого ступеня концентрації (зосередженості) криються часто в мотивації. Діяльність людини, що є значимою для нього, цікавить його, здатна привести до більшої зосередженості, чим байдужна і нецікава. Унаслідок цього можна говорити про те, що порушення концентрації уваги також може бути зв'язане з мотивацією [21].
Переключення уваги характеризує здатність переведення зосередженості з одного об'єкта на іншій без істотної утрати властивості концентрації. У рамках цієї властивості істотним виявляється швидкість, з яким людина здатна робити переключення уваги. У клінічній психології дана якість має підвищену значимість, наприклад, у хірургії, при наданні екстреної допомоги. Про властивість переключення можна судити як по оцінці довільної, так і мимовільної уваги. У структурі згадуваних раніше акцентуацій характеру (епілептоїдної і паранойної) стійкість уваги часто сполучиться з уповільненням процесу переключення. З патологічних проявів процесу уваги варто вказати на такі, як нестійкість, недостатня концентрація, порушення розподілу, сповільненість переключення, неуважність.
На рівні клінічних проявів у дитячій практиці виділяється синдром дефіциту уваги. У нього включаються наступні клінічні ознаки:
1. Неспокійні рухи в кистях і стопах (сидячи на стільці, корчаться, "звиваються").
2. Неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.
3. Легка відстороненість на сторонні стимули.
4. Нетерплячість (із працею чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі).
5. Схильність відповідати не задумуючись, не вислухавши до кінця питання.
6. Складності при виконанні запропонованих завдань (не зв'язані з недостатнім розумінням або негативним поводженням).
7. Складності збереження уваги при виконанні завдань або під час ігор.
8. Частий перехід від одної незавершеної дії до іншої.
9. Неможливість грати тихо і спокійно.
10. Балакучість.
11. Схильність заважати іншим, "чіплятися" до оточуючих (наприклад, втручатися в ігри інших дітей).
12. Зовнішні прояви незосередженості на звернену до людини мова.
13. Схильність утрачати речі, необхідні і школі і будинку (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.).
14. Часте здійснення небезпечних дій (недооблік наслідків). При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах.
1.4 Розлади пам'яті
Одним з найбільш значимих для клінічної психології пізнавальних процесів є мнестичний процес - пам'ять. Пам'ять - це форма психічного відображення дійсності, що полягає в запам'ятовуванні, утриманні, відтворенні і забуванні інформації. Вона тісно зв'язана з процесом уваги і лежить в основі здібностей людини, дозволяючи відтворювати життєвий досвід, витягати з нього важливі для подальшого життя параметри і на підставі їхній планувати свої дії і прогнозувати результативність. Крім того, патопсихологічні мнестичні порушення лежать в основі багатьох психічних захворювань - від органічних до психогенних [6].
У людини виділяють довільну і мимовільну; опосередковану і логічну; зорову, слухову, нюхову, рухову, смакову і дотикальну, довгострокову й оперативну пам'ять. Розходження їх базується на вольовій регуляції мнестичного процесу, використанні різних способів для запам'ятовування інформації, каналі одержання інформації для запам'ятовування і тривалості її збереження.
З огляду на клінічну спрямованість висвітлення функціонування мнестичного процесу, зупинимося докладніше лише на процесах, що, у першу чергу, схильні порушуватися при виникненні соматичної або психічної патології.
Виділяють наступні розлади пам'яті:
амнезії - розлад пам'яті у виді порушення здатності запам'ятовувати, зберігати і відтворювати інформацію.
Як видно з визначення амнезії, ніс три мнестичних процеси можуть порушуватися в рамках амнестичних розладів. При порушенні процесу запам'ятовування виникає фіксаційна амнезія, різновидом якої є перфораційна амнезія. Фіксаційна амнезія характеризується порушенням запам`ятовування одержуваної людиною інформації, різко прискореним процесом забування. При перфораційній - інформація фіксується частково, частина її не запам'ятовується. Іноді подібне порушення називають палімпсестами (утратою здатності відтворювати окремі деталі, епізоди, подробиці, що відносяться до періоду інтоксикації).
Порушення процесу збереження і ніс добутку приводить до появи "провалів пам'яті" - ретроградної, антероградної, ретроантероградної амнезії (мал. 1).
Під ретроградною амнезією розуміють порушення пам'яті, при якому неможливе відтворення інформації, набутої до виникнення з пацієнтом епізоду порушення свідомості. При антероградній амнезії труднощі відтворення належать до часу після епізоду порушеної свідомості. При антероретроградній - обидва періоди часу [6].
Порушення пам'яті, поряд з тотальними, можуть носити частковий характер. При зниженні пам'яті говорять про гіпомнезії, а при підвищенні пам'яті - гіпермнезії. Дані розлади часто формуються на базі емоційних порушень. Гіпомнезія супроводжує депресивний спектр симптомів, а гіпермнезія - маніакальний (наприклад, ейфорію).
Найбільш типовими психопатологічними мнестичними розладами є парамнезії, до яких відносять:
конфабуляції - обмани пам'яті, при яких нездатність запам'ятовувати події і відтворювати їх приводить до відтворення вигаданих, що не мали місця подій;
псевдоремінісценції - порушення хронології в пам'яті, при якому окремі події, які мали місце в минулому переносяться в сьогодення;
криптомнезії - розлади пам'яті, при яких хворий привласнює чужі думки.
Серед законів формування мнестичних розладів найбільш відомим вважається закон Рибо, відповідно до якого порушення (втрата) пам'яті (так само, як і її відновлення) відбуваються в хронологічному порядку - спочатку втрачається пам'ять на найбільш складні і недавні враження, потім - на старі. Відновлення відбувається в зворотному порядку.
1.5 Психічні порушення процесу мислення
Мисленням називається процес опосередкованого й узагальненого пізнання об'єктивної реальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскільки саме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку, різноманітні порушення мислення лежать в основі численних психічних розладів.
Для того, щоб бути правильним і сприяти одержанню вірних знань про об'єктивну реальність, мислення повинне відповідати таким параметрам, як: послідовність, продуктивність, цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр послідовності мислення (асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно до логічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністю розуміють вимогу мислити логічно, тобто так, щоб асоціативний процес приводив до нових знань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити заради якої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протікання асоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницю часу [5].
Б.В.Зейгарник розділяє всі порушення мислення на чотири групи: 1) порушення операційної сторони мислення; 2) особистісного компонента мислення; 3) динаміки розумових процесів; 4) процесу саморегуляції пізнавальної діяльності. До порушень операційної сторони мислення відносяться зниження рівня узагальнень і перекручування процесу узагальнення. При зниженні рівня узагальнень оперування загальними ознаками заміняється встановленням сугубо конкретних зв'язків між предметами. Клінічно це виявляється схильністю до конкретизації мислення.
Конкретність - розлад мислення, при якому втрачається здатність до абстрагування.
На противагу зниженню рівня узагальнень при перекручуванні процесу узагальнення відбувається відрив суджень людини від конкретних, часток, одиничних зв'язків. У судженнях відбивають лише випадкові і несуттєві (латентні) ознаки предметів або явищ. Процес мислення являє собою необґрунтоване теоретизування по конкретних проблемах. Мова при цьому стає вигадливою, витіюватою. Клінічно перекручування процесу узагальнення виявляється резонерством.
Порушення особистісного компонента мислення виявляються різноплановістю мислення, зниженням критичності і саморегуляції. Відбувається втрата цілеспрямованості розумового процесу.
До порушень динаміки розумової діяльності відносять лабільність і інертність мислення. При першому відзначається нестійкість способу виконання розумових операцій, легкий перехід від одного до іншого; при другому - протилежні тенденції: ригідність, труднощі переключення [5].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
