132166 (619498), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Спілкування в сім’ї – важлива умова її життєдіяльності. І якщо воно ненормальне, то результатом його можуть бути і безсонні ночі, і головні болі, неврози; алкоголізм і наркоманія, зрештою і самогубство.

Існують різні рівні і різні типи спілкування і ми завжди можемо вибирати з декількох варіантів. Існує рівень діловий: ти – мені, я – тобі, все по справедливості. Існує ігровий: я обманюю тебе, ти намагаєшся обманути мене і виграти. Є нормативні: ти повинен поводити себе таким чином, а я повинна – таким чином. І є рівень спілкування духовний: ми рівні один одному, і я в своїй поведінці буду враховувати не лише свої, але й твої бажання.

Соціальні психологи визначають три своєрідні комунікативні позиції спілкування: «батько», «дорослий» і «дитина». Бути в позиції «батька» - значить визнавати своє панування над іншими, право нагороджувати та карати. Позиція «дорослий» означає, що людина на рівних спілкується з оточуючими, не показує своєї влади. В позиції «дитина» людина демонструє високу чутливість до образ, капризність, бажання одержувати, відчувати опіку з боку більш сильного.

Дуже часто жінки допускають помилки у взаєминах із чоловіками, коли поводять себе як матері і поводяться з чоловіками як із дітьми:

- вони постійно допомагають чоловікам і роблять за них ті речі, які ті повинні робити самі;

- бурчать на них як на дітей;

- поправляють і направляють їх.

Граючи материнську роль, жінко поступово може здійснювати свій подружній союз.

Другою причиною є те, що жінки приносять себе в жертву і ставлять себе на друге місце після чоловіка, якого кохають:

- відмовляються від друзів чи родичів, які не подобаються чоловікам;

- стають «емоційними хамелеонами», перетворюються на класну дошку, на якій чоловік пише те, що хоче;

- готові відмовитись від своєї мрії заради того, щоб допомогти чоловікові втілити в життя його мрію.

Жінки підпорядковуються чоловікам. Вони жертвують самоповагою, самооцінкою, почуттям власної гідності заради того, щоб заслужити кохання чоловіка. Жінки поводять себе як маленькі дівчатка, якщо хочуть чогось добитись від чоловіків. Вони поводять себе наївно і демонструють нерозуміння, в той час як прекрасно усвідомлюють те, що відбувається.

Розуміння психологічних відмінностей партнерів дає можливість більш повного розуміння, яким повинен бути кожний з партнерів, щоб повноцінно виконувати свою подружню роль.

Бернард Шоу сказав: «Ідеальний чоловік – це чоловік який вважає, що в нього ідеальна дружина». «Чоловік – це людина, яка допомагає жінці в труднощах, яких би вона не знала, коли б не вийшли за нього заміж».

Г.Роуленд¹³.

Яким слід бути чоловікові?

- Перш за все, чоловік повинен бути удачливим, добиватися успіху в житті;

- Чоловік повинен бути оптимістом;

- Чоловік повинен вміти приймати рішення, брати на себе відповідальність;

- Чоловік повинен бути непитущим;

- Чоловік повинен бути хорошим хазяїном;

- Чоловік повинен бути галантним джентльменом, красиво виражати увагу до дружини: дякувати за обід, сніданок, вечерю; подавати їй руку на вулиці, в транспорті; робити компліменти, подарунки, квіти (і не тільки у свято 8 Березня).

Д.Диск писав: «Все, що ви повинні робити – це, розмовляючи з жінкою, говорити про неї». Правда, з компліментами, очевидно, треба знати міру і хоч зрідка розбавляти їх практичними діями.

Якою ж слід бути дружині? Перш за все, бути Жінкою. Залишатись жінкою в наш складний час – велике мистецтво. Стежити за собою, бути доглянутою можна, хоча й нелегко. Тому, що необхідна не французька косметика, а самодисципліна. Постає питання, якою ж повинна бути дружина, щоб залишатись жінкою?

Жінкам слід навчитись суміщати дві, здавалося б, несумісні речі:

а). Чоловік повинен бути переконаним, що жінка є вірною йому.

б). Майже так само він повинен бути переконаним, що у нього є суперник.

Тому на питання: «Звідки квіти?» слід відповісти: «Купила сама», але так, щоб у нього виникла сильна підозра в щирості цих слів. Але тільки підозра, ні в якому разі не впевненість.

Знаючи психологічні особливості чоловіка, жінка повинна:

- частіше готувати його улюблені страви;

- втішати його неспокій, тривожність;

- не наводити порядок в шухлядах і кишенях, портфелі чоловіка. Це дуже ображає;

- цікавитись його справами, роботою, захопленнями;

- приймати свого чоловіка таким, як він є; не намагатися змінити чи тим більше переробити, бо це веде лише до втрат;

- не критикувати чоловіка в присутності інших, особливо фінок і дітей; не дуже ретельно контролювати;

- постійно повторювати чоловікові, що вона його кохає. Слово «кохаю», мабуть, єдине слово, яке протягом століть здатне творити чудеса;

- бути частіше тією, що спокушає, а не тією, кого спокушають.

Щоб бути щасливим, чоловікові потрібно відчувати себе особливим, і він чекає від жінки, що вона скаже йому про це. Ось чому жінка повинна дати йому відчути себе незвичним. Треба підкреслювати ті якості його характеру, які показують його незвичність, говорити частіше йому: «Ти незвичний», «В тобі є щось особливе». Варто говорити чоловікові, що він найрозумніший, найздібніший, найдорогоцінніший, найцікавіший, найдотепнішим, найвеселішим, найчистолюбивішим з усіх кого вона знає. І успіх гарантовано.

Кожному чоловікові потрібна дружина, що безроздільно вірить в нього, готова стати поруч, якщо він під вогнем, якщо він потерпів поразку.

Словацьке прислів’я каже: «Сто чоловіків можуть створити табір, але тільки одна жінка може створити дім» ¹⁴.

Розділ ІІ Особливості подружніх стосунків молодої сім’ї

2.1. Проблеми подружньої пари в молодій сім’ї

Можна зауважити, що на перших етапах становлення молодої сім’ї з’являються різного роду сімейні проблеми, які є досить поширеними у вирі буденного життя. І це як правило свідчить про значну напруженість та конфліктонебезпечність сімейних стосунків. Якщо подивитися на це «наївними очима», то маже здаватися, що люди розучилися дружньо жити у сім’ї. Постає питання. Яке ж справжнє становище у цій сфері?

Сім’я у 20 столітті стала менш міцною. До загальної тенденції, пов’язаної з послабленням діяльнісної основи, додаються деякі істотні проблеми.

Однією досить гострою і поширеною на сьогоднішній день є проблема сімейного лідерства. Здається, на перший погляд в сім’ї, заснованій на коханні або близьких почуттях, не повинно бути ніякої боротьби, самолюбства та характерів. Але насправді вона майже завжди є – така вже природа людини – і може, незважаючи на подружні почуття, досягати значної гостроти.

Зараз у чоловіків ще значною мірою залишилось уявлення про їх ведучу роль, статус лідера у сім’ї, хоча ні в яких законодавчих документах цього не зафіксовано. Це уявлення підтримується громадською думкою, в тому числі і жіночою. Та ж досить типовими є жіночі розмови про справжнього чоловіка; за яким жінка повинна бути, як «за кам’яним муром». Чоловіки засвоюють такі думки «з молоком матері» і виробляють відповідні установки. Мабуть, жоден чоловік, якщо б йому сказали, що він буде «підкаблучником», не погодився б вступати у шлюб. Але сучасна емонципована жінка, що дуже часто не поступається чоловікові в освіті та внеску у сімейний бюджет, не схильна визнавати його головою, тільки виходячи з традиційних уявлень.

«Де була б сила жінок, коли б чоловіки не були марнославні?»

М.Ебнер фон Еменбах¹⁵.

Якщо ж він своїм розумом, сімейною відповідальністю і достатнім заробітком підкріплює власні лідерські претензії, вона може визнавати його в цій ролі, але, коли його подружня поведінка явно не бездоганна, дружина найчастіше не визнає його права на статус лідера. Навіть романтичне кохання на старті сімейного життя часто не врятовує сім’ю від загострення стосунків. Дослідники проблем сім’ї вважають, що за будь-якими проявами подружніх конфліктів певною мірою стоїть боротьба за лідерство.

Проблема розподілу домашньої праці теж характерна для сучасної молодої сім’ї. Ця проблема також походить з традиційних, застарілих чоловічих уявлень про сім’ю та господарчі ролі партнерів, про «чоловічу» та «жіночу» працю в сім’ї. Але в сучасній міській квартирі, а в Україні біля 70% громадян мешкають у містах з газом, паровим опаленням і гарячою водою. «Чоловіча» робота з сокирою, молотком, пилкою зустрічається вже тільки епізодично, в той час як, жіноча значно більше. Її, власне, теж небагато, і міська жінка з однією чи навіть двома дітьми не так вже перенавантажена, але почуття справедливості підбурює її на вислови протесту. Ухилення від допомоги жінці у домашній праці є досить типовою рисою чоловічої поведінки, і, хоча це явище не фігурує серед приводів для розлучення, воно часто постає вагомим фактором погіршення стосунків.

Якщо б чоловік все ж таки залишив свою принциповість, і пішов на поступок своїй дружині, допомагаючи її у виконанні домашньої праці. Для того, щоб принести радість і задоволення своїй дружині, виконавши невеличку домашню роботу. При цьому він принесе щастя своїй дружині і забезпечить собі душевну рівновагу і радість від зробленої і принесеної користі на благо своїй сім’ї.

Стаття Івана Франка «Що таке поступ?» завершується такими словами: «Лише стан нашого серця може призвести до поступу у розв’язання тих проблем, з якими щодня зустрічаємось в побуті» ¹⁶.

Ще однією проблемою є проблема подружнього спілкування, яка менш усвідомлюється як причина подружніх конфліктів, але, на наш погляд, її негативна роль не поступається ролі двох попередніх суперечностей сімейного життя.

Поширена думка, що причиною погіршення подружніх стосунків, є пияцтво чоловіків, подружня невірність, психологічна несумісність, фінансові проблеми. Спілкування вважається лише формою, від якої стосунки істотно не залежать. Насправді спілкування часто буває самостійним деструктивним чинником подружніх стосунків. Воно, як і попередні сімейні проблеми, є наслідком минулого.

Одним з напрямів консультативної соціально-педагогічної роботи, спрямованої на допомогу сім’ї, є просвітництво, ознайомлення молоді з природою подружніх стосунків та шляхами їх гармонізації.

Щодо проблем сімейного лідерства доцільно висловити такі основні міркування. Виходячи з закономірної для сучасної сім’ї, найбільш конструктивним варіантом є надання обом партнерам можливості лідирувати в певних сферах сімейного життя. Таких сфер декілька: ділова (вирішення принципових питань сім’ї), господарська, фінансова, культурна, педагогічна, сексуальна, родинна, комунікативна. Достатньо жінці чи чоловікові почувати себе безсумнівним лідером хоча б у одній – двох сферах, і в неї (нього) вже не буде відчуття явної подружньої неповноцінності. Але в тому то і справа, що існує чимало людей, які з певних причин, про які вони не хочуть і замислюватися, «заганяють партнера у глухий кут», тобто намагаються мати вирішальний голос у всіх справах і вважати себе кращим за партнера у всіх відношеннях. У таких людей існує не вербальна потреба бути у сім’ї повними лідерами (при цьому вони люблять поскаржитися на безініціативність іншого члена подружжя). Так, припустимо, якщо чоловік поступається у хазяйновитості, але має широкі культурні інтереси і знання, то розумна жінка не буде вважати його «гнилим інтелігентом», «марнославним» чи чимось на зразок цього, а буде підтримувати його авторитет культурного лідера. Від цього її стосунки тільки виграють.

Вирішення проблеми розподілу домашньої праці потребує в основному роботи з чоловіками. Саме їх треба переконати взяти на себе частину «жіночої» праці, аби зайнятість чоловіка і жінки хоча б за часом були рівні. Що повинен робити кожен з них – справа внутрісімейна. Щоправда дослідники відзначають і появу принципово нового явища – жіночого побутового паразитизму, коли молода, добре освічена жінка, намагається перекласти домашні справи на чоловіка або когось з батьків.

Навчання молоді мистецтву конструктивного, культурного подружнього спілкування, схоже, є на сьогоднішній день «незручним вантажем», але працювати над цим треба. Проблема полягає в існуванні у більшості наших сучасників сильної установки , яку можна назвати «психологією покарань». При будь – яких подружніх непорозуміннях, за виключенням, можливо, першого, «медового» періоду, вона спрацьовує майже автоматично. Висловлювання партнерів спрямовується не на з’ясування істини та вирішення проблем, а на те, аби уразити, нанести удар по самолюбству, тобто «Я – концепції» партнера.

Застосовуються негативні узагальнення, перебільшення, глузування, «профілактичне звинувачення». Особливо характерним є стиль сварки замість простого діалогу.

- Ти вже приготувала поїсти?

- А як ти гадав? (замість того, щоб просто відповісти «так»).

- Купи, будь ласка, коли будеш повертатися з роботи, хліба.

- А то в мене буде для цього час! (замість: «в мене не буде для цього часу»).

Такий стиль спілкування сам по собі, незалежно від інших обставин сімейного життя, надає йому кожного разу помітного конфліктного характеру, перетворюючи невеличкі непорозуміння у досить серйозні та болісні суперечки. В масовій культурі спілкування чомусь вважається «прісним» якщо обходитися без елементів покарання, для багатьох вони є головним засобом гумору, але такий гумор досить дорого коштує для подружніх стосунків.

У 20 столітті помітно зріс інтерес до умов психологічної сумісності подружжя або подружньої сумісності. Було проведено чимало досліджень і отримано певні переконливі висновки, з якими, безумовно, треба знайомити молодь у процесі просвітницької та консультативної роботи (А.М. Волкова, В.О.Сисенко).

Значний і, можливо, вирішальний вплив на подружню сумісність має однакове розуміння основних умов сімейного щастя. Існує чотири типових варіанти такого розуміння.

Характеристики

Список файлов курсовой работы