131210 (619244), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Ступінь виразності кризи трьох років залежить від того, наскільки дорослі враховують ситуацію розвитку, що змінилася. Якщо вони продовжують обмежувати його самостійність, ущемляють волю дитини, обмежують його ініціативу, то виникає своєрідний бунт - протест, що свідчить про необхідність корекції виховних мір з боку дорослих.
З психопатологічних і психосоматичних розладів, характерних для періоду новонарожденості, дитинства і раннього дитинства, виділяють (В.В.Ковальов) такі синдроми, як: синдром невропатії, синдром раннього дитячого аутизма, гіпердинамічний синдром, синдроми страху [23].
При невропатії характерними стають різноманітні астенічні прояви: підвищена дратівливість і збудливість, примхливість, нестійкість настрою, швидке виснаження, виражена лякливість, порушення сну і соматовегетативні симптоми (відригування, блювота, запор, порушення апетиту, вибірковість їжі, субфебрилітет, вегетативні кризи і непритомності).
Синдром раннього дитячого аутизму характеризується вираженою недостатністю або повною відсутністю потреби в контакті з навколишніми, емоційною холодністю або байдужністю до близьких, страхом новизни, будь-якої зміни в оточенні, хворобливою прихильністю до рутинного порядку, одноманітному поведінки зі схильністю до стереотипних рухів, розладами мови, іноді до повної "мовної блокади". Першою ознакою раннього дитячого аутизму часто виступає відсутність властивого здоровим дітям "комплексу пожвавлення", а потім з'являються порушення здатності диференціювати людей і неживі предмети, небажання вступати в контакт, беземоційність або паратимія (неадекватні афективні реакції) у сполученні зі страхом новизни. У раннім дитинстві до перерахованих клінічних проявів приєднуються одноманітні маніпуляції з предметами разом ігор, використання нетрадиційних для ігрової діяльності предметів. Типовими є і порушення психомоторики у вигляді незграбності, нерозмірності довільних рухів, незграбності, відсутності злагоджених рухів, а також розладу мови (від відсутності до переваги "автономної мови" - розмови із самим собою).
Гіпердинамічний синдром виявляється, у першу чергу, руховим розгальмуванням, непосидючістю й іншими ознаками гіперактивності в сполученні з порушеннями уваги (іноді він позначається синдромом дефіциту уваги). Характерними проявами даного синдрому є:
1. Неспокійні рухи, що спостерігаються часто, у кистях і стопах (сидячи на стільці, дитина корчиться, ізвивається).
2. Неможливість спокійно сидіти на місці, коли від нього це вимагають.
3. Легке відволікання на сторонні стимули.
4. Нетерплячість (чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі).
5. Метушливість (на питання часто відповідає не задумуючись, не вислухавши них до кінця).
6. При виконанні запропонованих завдань випробує складності (не зв'язані з недостатнім розумінням або негативним поводженням).
7. З працею зберігає увага при виконанні завдань або під час ігор.
8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.
9. Не може грати тихо, спокійно.
10. Балакучість.
11. Настирливість (часто заважає іншим, пристає до навколишнім (наприклад, втручається в ігри інших дітей).
12. Часто складається враження, що дитина не слухає звернену до нього мова.
13. Неуважність (часто втрачає речі, необхідні в школі і будинку (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.),
14. Зниження почуття небезпеки (часто робить небезпечні дії, не задумуючись про наслідки. При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах).
Синдроми страху є типовими для дітей періоду раннього дитинства. Вони являють собою гаму різноманітних за клінічною формою феноменів. Страхи можуть носити диференційований і недиференційований характер, бути нав'язливими, надціними або маревними за структурою. Специфічними є нічні страхи і страх темряви.
До характерних для дітей у період новонарожденості, дитинства і раннього дитинства належать такі психосоматичні розлади, як: дитяча колька, аерофагія, відригування, відсутність апетиту (анорекся), перекручення апетиту, жуйка (мерицизм), недостатнє збільшення маси тіла або тучність, запор (констипація), енкопрез (нетримання калу) [14].
Дитячі кольки, або "кольки тримісячного", виявляється приступами, що супроводжуються фізичним болем і емоційною реакцією у вигляді голосного лементу в дитини 3-4 мес, що виникають, як правило, у другій половині дня і тривають від декількох хвилин до декількох годин.
Аерофагія характеризується заковтуванням великої кількості повітря з наступним голосним звуком виривання повітря назовні (відрижкою).
Відригування у вигляді виверження невеликих кількостей їжі, що потрапила під час годування, спостерігаються у віці 4-18 мес. і при психосоматичному генезі зв'язані з процесом надмірно жадібного заковтування їжі, швидкого ссання.
Анорексія входить у структуру невропатичних проявів і характеризується втратою інтересу до їжі і негативізмом при годуванні. Значимим є психогенний фактор у вигляді неправильного виховання (наприклад, відриву від матері).
Перекручення апетиту (симптом Піка) звичайно розвивається на 2-3-му році життя і характеризується вживанням у їжу неїстівних речовин (вугілля, глини, папера), що може бути пов'язане з відмовою дітей при неправильному типі виховання.
Жуйка (мерицизм) розглядається як невропатичний симптом і виявляється у вигляді повторного пережовування їжі після того, як заковтнута і переварена іжа відригається.
Зміни маси тіла (недостатнє збільшення або тучність) характерні для невропатичних реакцій при депривації або інших психогенних факторах.
Запор (констипація) може бути пов'язаний з емоційними порушеннями, що виявляються депресією, і порушеннями комунікації з формуванням нав'язливого страху перед дефекацією в силу болісності акту або підвищеній соромливості і сором'язливості дитини. В другому випадку констипація виявляється в нових умовах, а потім її прояви стають пов'язаними з фізіологічними закономірностями.
Енкопрез (нетримання калу) у вигляді мимовільного виділення калу до відповідної обстановки обумовлений часто ретардацією формування контролю за діяльністю анального сфінктера. Часто даний симптом обумовлений невропатичними розладами слідом за психогеніями.
Розділ 3. Діагностика психічного розвитку дітей раннього дитинства
Проведення психологічного обстеження дітей має цілий ряд особливостей.
Насамперед необхідно відзначити, що маленькі діти, а особливо діти з порушеннями психічного розвитку, не завжди легко й охоче вступають у контакт з експериментатором і включаються в діяльність по виконанню завдань. Тому варто утримуватися від негативної оцінки психічних можливостей дитини в тих випадках, коли немає достатньої впевненості в тім, що удалося налагодити оптимальний контакт із дитиною, домогтися його посильної участі в експерименті і забезпечити необхідну мотивацію діяльності дитини по виконанню завдань. Причинами цілого ряду відмовлень дитини від виконання завдання можуть бути не стільки його інтелектуальна недієздатність, скільки ступінь невротизації, наявність страхів, депресивних настроїв або визначених характерологічних особливостей [12].
Включення дитини першого року життя в ситуацію обстеження досягається залученням його уваги до яскравих нових звукових об'єктів, інтенсивним емоційно-мовним впливом і усуненням усіх відволікаючу увагу дитини об'єктів. До початку обстеження необхідно дати дитині звикнути до дослідника, інакше він може дати негативну реакцію на незнайому особу, що істотно ускладнить можливість подальшого контакту.
Включення в ситуацію обстеження більш старших дітей легше всього досягається застосуванням сюжетного об'єднання різних завдань в одну загальну "гру". Для цього в обстеження вводиться персонаж або ряд персонажів і всі подальші завдання виконуються як би для цих персонажів: для них будуються "будиночки, ялинки, паровозики" і т.д. При цьому персонажі використовуються для оцінки дії дитини, вони радіють або плачуть, наближаються при схваленні або ховаються при невірній дії, а іноді щось говорять, радять, просять.
Дітей у віці від 1 року до 2 років рекомендується обстежувати в безпосередній близькості від мами, бажано, щоб дитина сиділа в неї на колінах. Інакше тривога, що виникає в дітей цього віку в незнайомій ситуації, може сильно ускладнити обстеження.
Діти старше двох років значно швидше адаптуються в експериментальній ситуації, легше вступають у контакт із дослідником і охоче захоплюються діяльністю з новими для них іграшками. При цьому присутність мами часто буває необов'язкова, а часом і небажана.
Починати дослідження треба з легких завдань, що з найбільшою імовірністю можуть виявитися цікавими для дитини (типу вкладання різних за розміром об'єктів один в іншій). Потім йому можна запропонувати ряд складних і більш звичних завдань на запам'ятовування, ідентифікацію, впізнавання, увагу, а також на узагальнення. Як тільки з'являться перші ознаки стомлення, варто переключити увагу дитини на виконання більш легкого завдання або навіть дати йому відпочити. Якщо з часом дитина усе більш розгальмовується, можна спробувати обмежити свободу його рухів або, навпаки, відволікти її і переключити на виконання нескладних фізичних вправ, що заспокоюють нервову систему [1].
У випадках відмови дитини від виконання завдань треба спробувати залучити його до діяльності за допомогою шепотіння або ж продемонструвати завдання невербально, а також уникати вживання імперативних висловлень типу "зроби", "скажи" і ін. у власній мові.
Для з'ясування реакції дитини на невдачі і труднощів можна штучно створити ситуацію невдачі, однак варто робити це з особливою обережністю, щоб не спровокувати занадто сильний і погано контрольований афект.
Нарешті, дослідження варто вести так, щоб дитина розставалася з дослідником в гарному настрої і прагнула до продовження занять наступного разу.
Не повинно бути встановлено правила в порядку постановки дитині завдань. Важливо втримати зацікавленість дитини і швидко провести кожне завдання. Варто замінювати одне завдання на інше, якщо виявляються ознаки нудьги. Зі спеціальною метою: визначення стану довільної регуляції поведінки і ступені підлеглості дитини вимогам дорослого, а також для розширення уявлень про особливості емоційного реагування можна вимагати доведення дитиною нецікавого завдання до кінця.
Діагностика порушення психічного розвитку немовлят
Звичайно психологічне дослідження психічного розвитку дитини починають з віку 1,5- 2 місяці. До цього часу, протягом періоду новонародженості, у поведінці дитини домінують рефлекси різного роду (смоктальний, хватальний, рефлекс Моро, асиметричний шийно-тонічний рефлекс, автоматична хода і ряд інших), які згодом зникають з репертуару поведінкових реакцій дитини. Ці рефлекси відбивають стан і процеси вдосконалення нервової системи, що є важливим чинником, який забезпечує анатомо-фізіологічну основу майбутньої психічної діяльності. Однак оцінка цих процесів знаходиться в компетенції дитячих невропатологів, і не має змісту дублювати їх роботу при проведенні психологічної оцінки.
Існує кілька методик вивчення психічного, розвитку дітей першого року життя. Це насамперед роботи А. Гезелла [1], Ш. Бюлер [1], Н. М. Аскариної [2]. Серед сучасних вітчизняних методів можна назвати роботи Г. В. Пантюхіної, К. Л. Печори, Э. Л. Фрухт [1], А. В. Сидорової [11], О. В. Баженовой [6].
Коротко зупинимося на загальних прийомах дослідження дітей цього віку.
1. При психологічному дослідженні варто звернути особливу увагу на характер контакту матері з дитиною. Дітей до 8 місяців можна досліджувати на спеціальному столі, більш старших дітей краще саджати за спеціальний дитячий столик або на коліна до мами. Діти повинні бути а стані активності, здорові (мається на увазі схильність до дитячих захворювань), сухі, ситі, нероздратовані, нестомлені.
2. Спочатку встановлюють контакт із дитиною, відзначають її особливості. Погано, якщо діти старше 8 місяців легко входять у такий контакт і не диференціюють незнайомих їм дорослих.
3. Визначають стан рухової сфери: можливість і якість контролю положення голови, рук, пози при сидінні і ходьбі, у дітей старше 8 місяців особливу увагу звертають на розвиток крокових рухів.
4. Визначають стан розвитку сенсорних реакцій: вивчають характер стеження і фіксацій, для цього перед очима дитини на відстані 30 см переміщують яскраву іграшку розміром 7-10 см. У горизонтальному, (вертикальному, кругових напрямках. У дітей від 2 до 4,5 місяців особливу увагу звертають на припинення стеження при зупинці предмета в полі зору дитини. Для дослідження можливості стеження невидимої траєкторії руху об'єкта і його раптової появи у визначених частинах простору користуються спеціальними експериментальними прийомами. У першому випадку іграшка, що рухається, на якій зафіксований погляд дитини ховається за екраном шириною 7 см, що знаходиться на відстані 50 см від очей дитини, і, не припиняючи свого руху, зберігаючи його траєкторію, через якийсь час з'являється на іншій стороні екрана. Реакція вважається виконаною, якщо після зникнення об'єкта з поля зору дитина продовжує простежити за траєкторію, по якій раніше рухався об'єкт, і в момент появи об'єкта через екран погляд дитини приходить у ту точку, у якій він з'являється [12].
При вивченні реакції передбачення перед дитиною на рівні її очей на відстані 50 см розміщують білий екран розміром 35*35 см із двома віконечками 7*7 см, розташованими на відстані 10 см один від одного. У віконечках по черзі з інтервалом у 4-6 с з'являється яскрава іграшка розміром до 7 см. Реакція вважається виконаної, якщо при декількох пробах хоча б один раз спостерігаються переміщення погляду дитини від віконця, де іграшка вже була, до віконця, де вона повинна з'явитися, і фіксація погляду на цьому віконці.
Далі перевіряють існування реакції на зникаючий з поля зору об'єкт, можливість перебування джерела звуку за допомогою повороту голови й очей, прислухання до мови, розвиток здатності знаходити захований об'єкт і розглядати два об'єкти.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
