131204 (619240), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Від учителя вимагається, щоб він володів педагогічною майстерністю: умів ясно, переконливо, гарною літературною мовою пояснити теоретичний матеріал; володів методикою всіх видів інструктування, у тому числі зразкового показу тих дій, трудових прийомів і операцій, які будуть опановувати школярі; уміло сполучили свої вказівки з поступовим розвитком самостійності учнів у виконанні роботи, упевнено почував себе на уроці й одержував моральне задоволення від своєї праці. Ця впевненість і «запал» учителя при проведенні уроку передається учням, підвищує інтерес до роботи, дисциплінує їх і викликає прагнення більше знати, уміти й як краще зробити.
Учитель повинен мати педагогічний такт, сполучити високу вимогливість до учнів із чуйністю, завжди зберігати витримку й самовладання. В основі педагогічного такту лежить довіра до учнів, упевненість в успішному досягненні кінцевого результату навчально-виховної роботи.
Як уже вказувалося, учитель є організатором навчально-виховного процесу в школі. Особливо більшу організаторську роботу доводиться виконувати вчителеві праці. Ця робота здійснюється не тільки на уроці, але в ще більшому обсязі до уроку. Можна із упевненістю сказати, що успішне проведення занять по будь-якому розділу трудового навчання, особливо занять у навчальних майстернях, залежить від якості попередньо виконаної вчителем організаційної роботи. Тому від учителя трудового навчання (більше, ніж від учителя будь-якого іншого предмета) потрібно, щоб він був гарним організатором[21,4].
Трудове навчання не можна проводити ізольовано від викладання інших шкільних предметів, особливо таких, як фізика, математика, хімія, біологія, креслення. Воно повинне проводитися в тісному зв'язку з усією системою навчально-виховної роботи на уроках і в позакласний час. Тому від учителя потрібно, щоб він умів здійснювати зв'язок занять з трудового навчання з вивченням школярами основ наук.
Педагогічну підготовку вчитель трудового навчання одержує у вузі в процесі вивчення таких дисциплін, як загальна й вікова психологія, теорія й історія педагогіки, методика трудового навчання, при виконанні курсових робіт з методики й при проходженні педагогічної практики.
Однак у вузі закладаються лише основи педагогічної підготовки учителів, які повинні далі розвиватися й поглиблюватися в процесі його практичної роботи в школі[10,103]. При цьому ряд якостей у вчителя (наприклад, педагогічна майстерність, такт і ін.) може сформуватися лише в результаті накопичення досвіду. Учитель повинен уміти вивчати свій досвід і досвіди товаришів, аналізувати його, брати звідти краще й використовувати у своїй роботі. Крім вивчення досвіду, учитель повинен навчитися експериментувати в навчальній роботі з метою перевірки тих або інших методичних положень, відшукання нових шляхів і методів, удосконалювання змісту трудового навчання.
Таким чином, педагогічне утворення вчителя праці триває й після закінчення вузу. Основною формою цього утворення є самостійне вивчення педагогічних статей, книг, журналів, експериментування й т.п. Більшу допомогу вчителеві трудового навчання робить відвідування педагогічних семінарів, проходження різних курсів, участь у роботі методичних об'єднань, предметних комісій, різних конференцій і т.п. [11,66-69].
Вимоги до спеціальної підготовки вчителя
Спеціальна підготовка майбутнього вчителя трудового навчання у педагогічному вузі складається із загальнонаукової, загально-технічної, теоретичної й практичної підготовки за фахом, пов'язаної з тим розділом праці, якому він буде навчати школярів, гарного знання виробництва.
Умови роботи школи вимагають, щоб учитель трудового навчання був фахівцем широкого профілю, мав широкий науковий і технічний кругозір. Без цього він не зможе відповісти на різноманітні питання учнів, керувати кружками й іншими видами позакласної роботи з техніки й праці, розвивати технічне мислення й конструкторські здібності школярів, готовити їх до вибору професії.
Широкий профіль підготовки потрібний учителеві також для ведення занять по різних розділах трудового навчання. Так, учитель трудового навчання повинен бути підготовлений до проведення занять із учнями по столярній і слюсарній справі, механічній обробці металів, основам електротехніки й електромонтажу. Різних учителів по всіх цих розділах школа мати не може, тому що їм просто не вистачить навчального навантаження[2,55-58].
Загальнонаукова підготовка вчителя трудового навчання повинна містити в собі глибокі й міцні знання по загальній фізиці, елементарній і вищій математиці, теоретичній механіці й нарисній геометрії. Ці знання є науковою основою, на якій будується загально-технічна й спеціальна підготовка вчителя. Крім того, вони потрібні вчителеві для здійснення кваліфікованого, науково обґрунтованого зв'язку занять у навчальних майстернях з викладанням основ наук.
Знання по загально-інженерних дисциплінах є базою, на якій будується теоретична й практична підготовка вчителя за фахом. Зміст цієї підготовки визначається цілями й програмними вимогами навчання школярів.
Так, програма занять у шкільних майстернях вимагає ознайомити школярів з елементами технології обробки деревини, металів і деяких інших матеріалів (пластмаса, скло), у тому числі із властивостями цих матеріалів і їхнім застосуванням. Учні повинні вивчити будову і роботу інструментів (у тому числі електрифікованих) по обробці деревини й металів, токарного верстата по дереву і металорізальних верстатів, опанувати вміння й навички по догляду за інструментами по обробці деревини й металів за допомогою ручних інструментів і на верстатах у процесі виготовлення виробів. Потрібно також учити школярів плануванню трудового процесу, організації робочих місць, дотриманню точності у виконанні роботи, ощадливій витраті часу й матеріалів, користуванню ескізами, малюнками, кресленнями й технологічними картами, привчати їх до самостійного конструювання окремих деталей і виробу в цілому й т.п.
Для кваліфікованого навчання школярів всім цим питанням учитель повинен знати такі предмети, як технологія металів і неметалічних матеріалів, теорія різання, верстати й інструменти, технологія машинобудування, основи організації й економіки виробництва. Він повинен добре знати виробництво й мати досвіди роботи на ньому, знати теорію й володіти міцними навичками (хоча б у межах вимог до робітника I-II виробничих розрядів) по столярній, слюсарній, токарській справі, уміти працювати на фрезерному, стругальному, шліфувальному й по деякому іншому металорізальному верстатах, бути знайомим зі зварюванням у вогневим різанням металів, ковальським справою.
Підготовка вчителя до проведення занять по механізації праці й електромонтажу забезпечується знаннями по багатьом з розглянутих вище загально-технічних і спеціальних дисциплін. Додатково до них учителеві необхідно мати гарну підготовку по електромонтажній справі, а для роботи в сільській школі, крім того, добре знати сільськогосподарські машини (трактор, земле-обробні, посівні, зерноочисні й деякі інші машини) і вміти керувати трактором.
Учителеві праці належить провідна роль у трудовому навчанні й вихованнях учнів школи. Тому до нього пред'являються високі вимоги[11,66].
Незважаючи на високі вимоги, підготовка такого вчителя цілком здійсненна. Це підтверджується досвідом роботи індустріально-педагогічних факультетів педагогічних інститутів, які готовлять нових фахівців для школи. Спільність науково-технічних основ навчання в шкільних майстернях і виробничому навчаннях старшокласників по машинобудівних професіях дає можливість привласнювати випускникам індустріально-педагогічних факультетів кваліфікацію вчителя-інженера по загально-технічних дисциплінах (включаючи креслення), трудовому й виробничому навчанню. У середній школі вони можуть також виконувати функції завуча по виробничому навчанню[12,9-14].
Широкий профіль підготовки для сільської школи потрібний і вчителеві, що веде заняття з учнями по дослідно-практичній роботі в сільському господарстві.
Заняття з учнями по цьому розділі праці ведуть у школах, як правило, учителі біології. Це пояснюється тим, що керівникові дослідно-практичної роботи учнів необхідно мати глибокі знання по біологічних дисциплінах, уміти здійснювати тісні зв'язки роботи на ділянці з вивченням школярами біології. Крім біологічної підготовки, керівник дослідно-практичної роботи учнів повинен добре знати (теоретично й практично) такі галузі сільськогосподарського виробництва, як овочівництво, садівництво, тваринництво, що веде галузь даної зони, механізацію й основи економіки сільськогосподарського виробництва. Крім того, учитель повинен бути гарним експериментаторами, уміти проводити досвідчену роботу на пришкільних ділянках, колгоспних полях і володіти методикою навчання цьому школярів.
Цю підготовку вчитель може одержати в процесі вивчення таких загально-агрономічних і спеціальних дисциплін, як фізіологія рослин, фізіологія тварин, геологія, ґрунтознавство, загальне землезнавство, агрохімія, рослинництво, захист рослин, тваринництво, економіка й організація сільськогосподарського виробництва, а також у процесі практичної роботи в сільському господарстві[11,66-69].
2.2. Модель вчителя трудового навчання.
На даному етапі мого професійного навчання та на основі знань, які я отримав при виконанні цієї курсової роботи я спробував побудувати модель вчителя трудового навчання. З моєї точки зору в професійній моделі вчителя повинні поєднуватись такі компоненти: 1. Компетентність; 2. Особистісна орієнтація; 3. Морально-духовна культура; 4. Професійна позиція педагога.
Цією моделлю передбачено розвиток особистості вчителя, його концептуального «Я», глибше розуміння ним культурної й освітньої ситуації, усвідомлення себе передусім як особистості, а згодом як спеціаліста, професіонала. В змісті цієї моделі поєднано три головні феномени — Людина, Освітнє середовище і Педагог[2,82].
Розглянемо більш детально компоненти моделі вчителя.
1.Компетентність. Компетентність (лат. сompetentia — відповідальність) — коло повноважень особи, коло питань, з яких вона має певні знання, певний досвід. Сучасні вчені в галузі педагогіки виділяють у структурі професійної компетентності вчителя кілька складових:
А) Теоретична готовність учителя до діяльності передбачає наявність у нього аналітичних, прогностичних, проективних, рефлексивних умінь.
Б) Практична готовність учителя виявляється у зовнішніх уміннях, за допомогою яких здійснюються дії, які можна спостерігати. До них належать організаторські (мобілізаційні, інформаційні, розвивальні, орієнтаційні ) та комунікативні (перцептивні, педагогічного спілкування, педагогічної техніки).[10,105]
Професійна компетентність педагога є основою його майстерності. Формується вона на основі практичного досвіду, особливо передового (новаторського). Адже педагог сприймає професійну діяльність спочатку як нормативно-схвалений спосіб діяльності, який він поступово засвоює, перетворюючи його на індивідуальний стиль роботи[23,180]. Тож розвиток особистісних якостей відбувається разом з засвоєнням педагогічної діяльності. Психологи визначають такі основні етапи становлення людини як педагога, набуття нею життєвого досвіду й формування її світогляду: індивід (від народження) — особистість (результат збагачення людини національною та світовою культурою), індивідуальність (особистість, що виробила власний творчий стиль у процесі своєї діяльності, в нашому випадку педагогічної)[16,113].
Вчені по-різному класифікують основні здібності педагога. Я схильний обрати класифікацію, яку запропонував В.Крутецький, зокрема: дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, сугестивні, комунікативні здібності педагога, педагогічна уява, здатність до розподілу уваги, особистісні якості [6,6].
Для обґрунтування методики опрацювання науково-дослідної теми та моделі розвитку творчого потенціалу вчителя , використовується поняття «методична культура» вчителя. Вважаємо, що вона є рушійною силою формування професійної майстерності. Підвищення її рівня — складова щоденної роботи педагога, розширення його відповідальності за умови й результати праці. Методична культура — це не тільки знання, а й майстерність, мистецтво, притаманне індивідуальності, вміння донести до учнів теорію, закономірності розвитку явищ, які вивчаються, зацікавити вихованців наукою і, як наслідок, озброїти їх ґрунтовними практичними знаннями по виробленню того чи іншого об’єкта праці. Ця культура є найвищою ланкою педагогічної культури й формується на засадах як останньої, так і на основі загальної культури. У педагогічній діяльності всі названі форми культури становлять єдине ціле[2,56].
2. Особистісна орієнтація. Особистісна орієнтація — стійке глибоке усвідомлення власної соціальної значущості, відповідальності перед державою, собою за результати педагогічної діяльності, її відповідності принципам і морально-духовним цінностям демократичного суспільства[4,6]. Це вміння стратегічно прогнозувати й оцінювати досягнення науки, психологічна готовність педагога до технологічних нововведень, наявність у нього обґрунтованої позиції щодо моделювання саморозвитку й самореалізації його «Я». Вміння вчителя переосмислювати, обґрунтовувати, змінювати орієнтації є дуже важливим, оскільки не лише він є суб'єктом діяльності, а і його особистість є інструментом впливу. Із багатьох визначень поняття «особистість», на мою думку, найбільш повно віддзеркалює суть особистості педагога таке: «Особистість — це така одиничність, неповторність, яка є не тільки носієм свідомості, мислення, почування тощо, але взагалі є суб'єктом, який сам себе співвідносить із собою та з усім навколишнім» [13,19].
Діяльність педагога регулюється матеріальними й духовними потребами. Засвоєння педагогом зовнішніх соціальних настанов утворює стійку структуру свідомості його особистості, визначає її культуру, спосіб життя, ціннісні орієнтації, ідеали. Пріоритетною ідейною цінністю, яка виконує регулятивну роль у діяльності людини і суспільства, є ідеал. Ідеал щодо особистості визначається як моральна досконалість. Педагоги, керуючись такими ідеалами, намагаються наслідувати «ідеали особистості» [18,12-13]. З цього видно, що професійний розвиток педагога є органічною складовою загального розвитку особистості.
Моральні ідеали не можна нав'язати. Кожен має власні вподобання, які відповідають його цілісному моральному досвіду. Людина прагне у своєму житті втілити певний образ, який у її уяві є носієм моральної цінності. Водночас намагаємося віднайти індивідуальний шлях реалізації певних цінностей. І лише власний творчий взірець надихає людину на виконання запланованих нею завдань. Кожен має дбати про «внутрішню людину» в собі... і кожен має поважати цю «внутрішню людину» в інших [6,83].
3.Морально-духовна культура. Особливості педагогічної праці і діяльність учителя трудового навчання у сфері практичного виробництва зумовлюють специфіку професійної педагогічної моралі та поведінки. Вона полягає в тому, що сукупність принципів, норм і правил, які регулюють поведінку та відносини у процесі педагогічної діяльності, визначаються змістом діяльності вчителя. Ці норми доповнюються відповідними правилами поведінки, нормами взаємовідносин у сфері освіти та в суспільстві. Педагогічна мораль є відображенням моральних стосунків, які супроводжують багатогранну діяльність учителя.
Важливою складовою моральної свідомості є ціннісні орієнтації. Обираючи ту чи іншу цінність, людина формує стратегічний план своєї поведінки й діяльності, визначає смислову перспективу останньої. Ціннісна орієнтація висвітлює те «...заради чого діє людина, чому вона присвячує свою діяльність»[18,12-13]. Вищою цінністю моральної свідомості є так звана категорія Добра. Не менш важлива категорія життя. Це поняття відображає фундаментальну особливість людського існування. Пошук сенсу власного існування — духовна потреба людської особистості кожного, і вчителя також. Особливої уваги набуває уявлення про життя як дарунок, і кожна особистість може знайти власний сенс життя, власне щастя, в якому змоделює безпосередній смисл свого буття. Адже найбільш вагомим для кожного вчителя (як трудового навчання, так і тих хто викладає інші предмети )є те, в чому реалізуються цінності його неповторного «Я». Відповідно і для суспільства кожен педагог є цінним передусім завдяки значущості його внеску як Учителя[1,10].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
