130829 (619143), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

3. ігрова корекція агресивної поведінки дітей, нейтралізація негативної емоційної енергії.

4. Набування дітьми конструктивних форм поведінки і нового досвіду спілкування.

5. Прищеплення учням навичок самоконтролю.

Пропонуємо приклад заняття цього блоку.

Зміст заняття

1. Гра "Паровозик".

Діти стають одне за одним і кладуть руки на пояс тому, хто стоїть попереду. Це - паровозик. Два учні стають у протилежних кутах кімнати і зображають семафори. Завдання дітей-"вагончиків" полягає в тому, щоб «їхати» лише в тому напрямку, який показує "семафор". Як тільки "семафор" змінює напрямок руху, діти повинні водночас повернутися на місці й переставити руки на пояс дитині, що стоїть попереду, і рухатись у протилежному напрямку.

Гра сприяє розвиткові уваги, навичок спільної діяльності, уміння чітко дотримуватися правил. Водночас учні мають можливість "розігрітися", підготуватися до роботи в групі.

2. Вправа на самопізнання і самовиховання "Привіт, друже!".

Учні сідають у коло, їм потрібно по черзі привітатися з кожним учасником гри. При цьому обов'язково підкреслюється індивідуальність партнера, називаються його найхарактерніші риси. Слід звертати особливу увагу на те, які слова використовує кожний учень, вітаючи іншу дитину. Психолог розбирає типові помилки й сам демонструє найпродуктивніші засоби входження в контакт-привітання. Коли діти добре навчаться цій грі, її можна використовувати під час розминки для того, щоб настроїтися на довірчий стиль спілкування, допомогти одне одному включитися в продуктивну роботу...

Ш. Закріплюючий блок

Наводимо приклад типового заняття цього блоку тренінгу.

Зміст заняття

1. Вправа "Група..."

Діти утворюють шеренгу. Це -військові. За командою керівника вони виконують його накази: "праворуч», "ліворуч", "кроком руш" тощо. Але є одне правило: всі ці команди необхідно виконувати лише за умови, що керівник при цьому не скаже слово "група". Якщо перед командою йде таке звертання, виконувати команду не можна. Хто помилився - отримує штрафне очко.

Гра розвиває увагу дітей, формує навички самоконтролю і вміння дотримуватися правил. Водночас забезпечується "розігрівання" дітей.

2. Етюд "Одне й те ж саме по-різному".

Психолог просить дітей по-різному виконати завдання, які знайомі їм із попередніх занять. З різними інтонаційними відтінками: привітатися, відмовити комусь у його проханні, звинуватити когось і т. ін. у запропонованих керівником ситуаціях. Характер інтонаційних відтінків також встановлює керівник. Наприклад, необхідно спочатку привітатися від імені невпевненої людини, потім від агресивної і, нарешті, від самовпевненої, стриманої людини.

По закінченні вправи кожна дитина демонструє, як вона вміє привітатися з дорослими, батьками й однолітками...

Наприкінці тренінгових занять дуже корисно і цікаво знову запропонувати дітям вправу "Шосте почуття", щоб виявити, чи змінилася ситуація, чи підвищилося "почуття .групи" в її учасників. Звичайно, запитання треба дещо змінити, адже діти можуть пам'ятати результати, одержані минулого разу. Але останнє запитання радимо залишити те ж саме, акцентуючи увагу дітей на тому, що їм необхідно визначити загальний емоційний стан усіх учасників групи саме в конкретний момент. Аналіз відповідей на це запитання також дає корисну для психолога інформацію.

Програма і вправи, які запропоновані на заняттях психологічного тренінгу, спрямовані на попередження та корекції агресивності молодших школярів.

ІІ. Експериментальна ЧАСТИНА. МЕТОДИКА психодіагностики ТА корекції агресивної поведінки ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

ІІ. 1. Дослідження причин та форм агрисивної поведінки експериментального класу

В агресивності є свої позитивні й негативні тенденції. Наприклад, вона може проявлятися в ініціативності й активності або в ворожості, неслухняності й опорі. Агресивність здатна розвинути ініціативність або ж зробити дитину настирливою, недовірливою й лякливою.

Головним завданням практики є розвиток позитивних сторін агресивності і попередження-негативних. Для цього, передусім, необхідно дати визначення агресії та дослідити основні детермінанти її проявів.

«Агресія — індивідуальна або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи».

Проте, на нашу думку, в основі агресії не завжди знаходиться реакція ворожості. Вона також може мати захисний характер. Приклад цього — інструментальна агресія. Звернемося знову до вищезгаданого словника: «Агресія інструментальна відрізняється тим, що мета суб'єкта, що виявляє агресію, нейтральна, й агресія використовується лише як засіб досягнення цієї мети».

Агресивна поведінка проявляється вже в ранньому віці, піддаючи випробуванню батьківське терпіння і створюючи напруження в стосунках з однолітками.

Дослідження причин і форм агресивної поведінки молодших школярів є необхідною передумовою розробки психолого-педагогічних методів корекції.

У даному дослідженні автор використала такі методики: опитувальник FPI, опитувальник Басса-Даркі, модифікований варіант «Методики малюнкової фрустраці» С. Розенцвейга, тест-опитувальник згідно з методом "Незакінчені речення", а також бесіду з учнями.

Об'єктом дослідження був 3-й клас Хрінницької загальноосвітньої школи Демидівського району Рівненської області.

З метою виявлення основних причин і форм агресивної поведінки клас був розділений на 4 групи залежно від індексів агресивності і ворожості, що були отримані згідно з опитувальником Басса-Даркі:

I група — учні з високим індексом агресивності;

II група — учні з низьким індексом агресивності;

III група — учні з високим індексом ворожості;

IV групу — учні з низьким індексом ворожості.

1. Для вияву особистісних особливостей учнів була використана модифікована форма опитувальника FPI.

Дані, що отримали в І і II групах, свідчать про високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним ставленням до соціального оточення і прагненням до домінування.

Нестійкість емоційного стану виявляється в: частих змінах настрою, схильності до афективного реагування, недостатній саморегуляції. Внаслідок наявності ознак депресивного синдрому в учнів простежується тривожність, скутість, невпевненість у собі. Результатом цього є труднощі в соціальних контактах. Дані, отримані у III і IV групах, теж свідчать про високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним ставленням до соціального оточення і вираженим прагненням до домінування. Нестійкість емоційного стану виявляється в схильності до афективного реагування. Також в учнів відзначається наявність ознак депресивного синдрому в емоційному стані.

Таким чином, підвищений рівень психопатизації, який характерний для учнів усіх 4-х груп, сприяє виникненню агресивної поведінки, яка є засобом самовираження й самоствердження учнів.

2. Для вияву форм агресивної поведінки був використаний опитувальник Басса-Даркі.

Аналіз даних, отриманих в І і II групах, свідчить, що серед високо агресивних учнів переважає фізична агресія, тобто застосування ними фізичної сили проти інших осіб. Друге місце посідає аутоагресія. Вони переконані, що завдають шкоди оточуючим їх людям і схильні відчувати докори сумління. Тут зазначимо, що у низько агресивних учнів ця форма агресивної поведінки знаходиться на І місці. Негативізм посідає III місце в групі високо агресивних учнів. Ця форма поведінки спрямована проти керівництва. Пасивний опір посилюється ^;аж до активної боротьби проти встановлених правил.

У групі низько агресивних учнів негативізм займає II місце. Це вказує на те, що учні цієї групи активніше виступають проти обмеження своєї свободи. III місце в цій групі посідає фізична агресія, що свідчить про застосування ними фізичної сили у виключних випадках.

Дані, отримані в III і IV групах, свідчать про переконання учнів у тому, що вони завдають шкоди оточуючим. Внаслідок цього учні цих груп відчувають докори сумління.

Така форма агресивної поведінки, як аутоагресія, посідає І місця в обох групах. В учнів з низьким індексом ворожості відзначається застосування фізичної сили проти інших. Учні з високим індексом ворожості рідше застосовують фізичну силу до оточуючих. Однак у них сильніше виражено почуття ненависті, гніву за скривдження. Це спричинює підозру, недовіру до оточуючих людей, які, на їх погляд, здатні зашкодити.

У групі низько ворожих учнів більше виражена опозиційна форма поведінки, спрямована проти керівництва. У них пасивний опір може перейти у активну боротьбу проти встановлених правил.

Відповідно, на І місці в обох групах знаходиться аутоагресія, на II місці в III групі – підозрілість, в IV — фізична агресія, на III місці в III групі — фізична агресія, в IV – негативізм.

Отже, такі форми агресивної поведінки, як аутоагресія, негативізм, підозрілість, використовуються учнями як засіб задоволення потреби в домінуванні, самовираженні і самоствердженні. Основою такої поведінки є підвищений рівень психопатизації особи.

3. Модифікація "Методики малюнкової фрустрації" С. Розенцвейга, розроблена в НДІ ім. В. Н. Бехтерева, використовувалася з метою вивчення того, чи є агресивна поведінка результатом фрустрації (в дослідженні були використані 7 малюнків: 1; 2; 3; 14; 15; 22; 24).

Проаналізуємо отримані дані.

У ситуації фрустрації реакція учнів І групи була спрямована на оточуючих у формі осуду зовнішньої причини фрустрації. Вони намагалися приписати відповідальність за фрустрацію кому-небудь з оточуючих. Учнями використовувалися такі форми агресивної поведінки, як фізична і вербальна агресія. В III групі спостерігалася подібна ситуація. Проте агресивна поведінка була виражена у формі підозрілості, .і

Учні II групи брали відповідальність за виправлення фруструючої ситуації на себе. В цьому випадку їх реакція була спрямована на самих себе. Відповідно вони застосовували аутоагресію.

У IV групі фруструюча ситуація розглядалася як малозначуща. Учні були переконані, що взаєморозуміння і взаємопоступки з обох боків ліквідують цю ситуацію.

Таким чином, дані, отримаю в І—III групах, дають можливість дійти висновку, що агресивна поведінка є результатом фрустрації, оскільки остання є причиною такої поведінки. Проте дані, отримані в IV групі, цього не підтверджують. Відповідно, фрустрація — одна з важливих детермінант агресії, яка інколи сприяє виникненню агресивної поведінки.

Дані, отримані в процесі бесіди з учнями, свідчать про те, що учні І і III груп переважно з неблагополучиях сімей. В їх сім'ях панує атмосфера байдужості батьків до дітей та один .до одного. В дитинстві майже всіх дітей били, принижували та застосовували до них інші форми покарання.

У багатьох сім'ях жорстоке ставлення до дітей спостерігається й зараз. Особливо відзначаються напружені стосунки з батьками. Про це свідчать наступні висловлювання учнів: "Батько постійно ображає мене", "Батько грубо зі мною поводиться" тощо. Батьки практично не приділяють уваги своїм дітям, мало цікавляться їх справами.

Дуже напружені стосунки відзначаються й між самими батьками. Учні вказують на те, що батьки постійно сваряться, ображають один одного в їх присутності. Мало часу проводять у сімейному колі. Кожний з батьків живе власним життям, не цікавиться сімейними справами.

Зовсім інша атмосфера панує в сім'ях учнів II і IV груп. Це атмосфера взаєморозуміння і любові. Батьки багато уваги приділяють своїм дітям, їх стосунки побудовані на довірі. Діти оцінюють стосунки між батьками таким чином: "Батьки ніколи не сваряться", "Мої батьки вільний час проводять у сімейному колі".

Таким чином, атмосфера в сім'ях учнів І і IV груп визначає їх агресивну поведінку. Учні І групи активно використовують таку форму агресивної поведінки, як вербальна агресія, оскільки сімейні чвари і образи є для них звичайним способом спілкування в сім'ї.

У цілому їх агресивна поведінка, з одного боку, є моделлю батьківської поведінки, а з іншого, - результатом жорстокого ставлення батьків до дітей і намагання якось привернути до себе увагу.

У III групі неблагополучна сімейна обстановка сприяє прояву в учнів тривожності, скутості, невпевненості в собі. Жорстокість батьків слугує причиною виникнення образ, ненависті, гніву. Результатом цього є підозрілість, недовіра до оточуючих, котрі, на їх думку, здатні зашкодити. Таким чином, учні з неблагополучних сімей більше схильні до агресивної поведінки порівняно з їх однолітками. Відповідно, сім'я — одне з важливих джерел для отримання дітьми знань про моделі агресивної поведінки.

Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, в якому діє ціла низка чинників.

Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками і дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей.

Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них ми відносимо підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищенні збудливості, подразливості, а також депресивності, яка веде до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

Основними формами агресивної поведінки є:

• фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої особи;

• негативізм, спрямований проти керівництва і встановлення правил;

• підозрілість, тобто недовіра до оточуючих людей, яка грунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;

• вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;

• аутоагресія — агресія спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:

• задоволення потреби в спілкуванні;

• самовираження і самоствердження;

• відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї і на жорстоке ставлення з боку батьків;

• досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка являє собою своєрідний захисний механізм.

Характеристики

Список файлов курсовой работы