130281 (619011), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У суспільстві поступово змінюється ставлення людей до роботи. Люди втрачають впевненість у стабільності свого соціального і матеріального статусу, в гарантованості робочого місця. Загострюється конкуренція за престижну та високооплачувану роботу. Паралельно ідуть процеси вузької спеціалізації професії і, одночасно, глобалізації з суміжними галузями. Швидко змінюються запити ринку праці. Падає рейтинг ряду соціально значимих професій - медичних працівників, вчителів, вчених, соціальних працівників, психологів.

Традиційно у суспільній свідомості, і в науковій літературі при вивченні професійної діяльності спеціалістів соціономічних професій (лікарів, педагогів, соціальних працівників, психологів і т. д.) акцент робився, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, особливу відповідальність і емоційні навантаження потенційно містять в собі небезпеку важких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.

Психологія як вид професійної діяльності вимагає від спеціаліста особливих знань, умінь і навичок, а також особистісних якостей, без яких здійснення психологічної допомоги практично неможливо. Серед значимих якостей можна виділити такі, як гуманістична спрямованість особистості, особиста і соціальна відповідальність, загострене почуття добра і справедливості, почуття власного достоїнства і повага достоїнства іншої людини, терпимість, вихованість, порядність, емпатійність, готовність зрозуміти інших і прийти до них на допомогу, емоційна стійкість, особистісна адекватність за самооцінкою, рівнем домагань і соціальної адаптованості.

Професійна діяльність психолога, не залежно від різновиду виконуваної роботи, належить до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров’я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Постійні стресові ситуації, в які потрапляє психолог в процесі складної соціальної взаємодії з клієнтом, постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність та інші морально-психологічні фактори здійснюють негативний вплив на здоров’я психолога.

Психологічне консультування, психотерапія, як і соціальна робота віднесена до професій, які вимагають постійного великого навантаження, відповідальності і таких, що мають вельми невизначені критерії успіху.

Психологам, за родом своєї діяльності будучи втягненими в тривале напружене спілкування з іншими людьми, властивий, як іншим спеціалістам, що працюють в системі «людина - людина», вже згадуваний синдром емоційного вигорання.

Соціальна робота ставить жорсткі вимоги до психофізіологічних особливостей спеціаліста-професіонала і вимагає науково обґрунтовані методи відбору, адаптації спеціалістів-психологів і профілактики синдрому емоційного вигорання.

1.2.1 Найголовніші вимоги до особистості психолога

Існують точки зору, згідно з якими успіх роботи практичного психолога визначається, перш за все, системою психотехнік, які застосовуються. Іншими словами, провідна роль відводиться психологічному і психотерапевтичному інструментарію, при цьому особистісні характеристики психолога вважаються чимось другорядним. Схожа позиція притаманна теоретичним концепціям, які розглядають психологічну допомогу як вплив психолога на клієнта.

Гуманістична позиція полягає в тому, що розвиваючий і оздоровлюючий ефект виникає в результаті створення атмосфери емпатії, щирості, саморозкриття і особливих теплих взаємовідносин між психологом і клієнтами. Отже, потрібно, щоб психолог мав такі особистісні характеристики, які дозволили б йому турбуватися про утворення максимально сприятливих умов для розвитку самосвідомості, здійснення особистісних змін.

Узагальнюючи численні дослідження професійно важливих особистісних рис психотерапевтів і психологів, можна виділити наступні особистісні риси, які бажані для практичного психолога:

• концентрація на клієнті, бажання і здатність йому допомогти;

• відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість і терпимість;

• емпатичність, чутливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;

• автентичність поведінки, тобто здатність декларувати групі істинні емоції і переживання;

• ентузіазм і оптимізм, віра в здатність учасників до змін і розвитку;

• врівноваженість, терпимість до фрустрації і невизначеності, високий рівень саморегуляції;

• впевненість в собі, позитивне ставлення до самого себе, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних областей, потреб, мотивів;

• багата уява, інтуїція;

• високий рівень інтелекту.

К. Рудестам пише про взаємозв’язок особистісних рис, теоретичних установок і стилів управління у групового психотерапевта( ці слова, на нашу думку, можуть стосуватися будь-якого практичного психолога): він «повинен бути частково артистом, частково ученим, який поєднує почуття і інтуїцію з професійним знанням методів і концепцій. З одного боку, з розвитком самосвідомості, ростом досвіду і знань про групову та індивідуальну динаміку зростає надійність інтуїції. Концептуальні рамки, метод осмислення керівником елементів поведінки, які він спостерігає, можуть служити йому основою для перевірки почуттів і надійності інтуїції. С іншого боку, концептуальні методи і рамки, які використовуються без урахування інтуїції і почуттів, можуть привести до ригідного, негнучкого стилю керівництва.

Існують певні вимоги до міжособистісної ролі психіатра-психотерапевта. В процесі своєї професійної діяльності лікар-психіатр чи психотерапевт підлягає різноманітним афективним впливам, які можуть і не знаходити аналогів у його минулому досвіді. Та джерелом афективних реакцій у психіатра є не лише пацієнт, з яким він зустрічається, але і його особистісні психологічна структура і переживання. У зв’язку з вищезгаданими вимогами до унікальної ролі психіатра-психотерапевта він повинен розвинути у себе здатність витримувати і розуміти свої власні афективні переживання [9].

Відомо, що для підвищення продуктивності терапевтичної роботи психіатрів потрібно добре орієнтуватися у всіх аспектах власної особистості, що дозволяє визначати очікування пацієнта і те, яку роль він надає своєму лікареві.

Проте, на сьогодні проблема оцінки структури характеру індивіда за відсутності особистісних порушень залишається мало опрацьованою і, практично, не розробленим є вивчення структури особистості лікарів-психіатрів і психотерапевтів.

Ми вважаємо, що всебічне вивчення причинно-наслідкових зв’язків, які призводять до активації внутрішніх конфліктів лікаря-психіатра і до виникнення ситуацій залежності психіатра від пацієнта; вивчення так званих “сліпих плям” у лікаря, які стають важливою перепоною для емпатії та розуміння, можуть лягти в основу розробки і впровадження психотерапевтичних методик корекції внутрішніх психологічних механізмів структури особистості лікарів-психіатрів, що в свою чергу сприятиме підвищенню їх само ефективності і терапевтичної продуктивності, а також зменшенню вираженості “синдрому вигорання”.

Для досягнення цієї мети пропонується вивчення впливу домінуючої структури особистості у лікарів-психіатрів та психотерапевтів на ступінь інтерактивної продуктивності терапевтичного процесу. Ми виходимо з концепції , що кожна людина надає перевагу певним механізмам захисту, які стають невід’ємною часткою її індивідуальних засобів боротьби з труднощами. Захисний стиль диктує загальний життєвий стиль особистості, що витікає з векторів сприйняття та розвитку, і є наддетермінованим. [10]

Також пропонується вивчення підсвідомих механізмів варіантів адаптаційних захистів в особистісній структурі лікарів-психіатрів та психотерапевтів і їх вплив на адекватність сприйняття терапевтичної ситуації лікарями, оскільки контрпереносні реакції і здатність до емпатичного розуміння значною мірою залежать від усвідомлювання лікарем-психіатром аспектів власної особистісної структури і несвідомо використовуваних захисних механізмів.

Поряд із загальним психологічним обстеженням необхідно використовувати діагностичне нарративне інтерв’ю, яке дає можливість аналітично-індуктивного дослідження суб’єктивно важливих обставин, та RAP- інтерв’ю Любірського, завданням якого є вивчення розвитку центральних моделей стосунків та об’єктивних стосунків у біографічному зрізі.

Аналіз літературних даних та очікувані результати щодо ментальності і психоемоційного стану лікарів-психіатрів та психотерапевтів передбачають необхідність створення супортивної системи у сфері післядипломної освіти як елементу психогігієни лікарів-психіатрів. Подібна система вже довела свою ефективність у сфері психоаналітичної освіти, де навчальний та супервізуючий аналіз впливає на практику і професію більше, ніж усі інші аспекти підготовки, разом взяті.

Очікувані результати також можуть бути використані для корекції вибору психотерапевтичного стилю, який би враховував когнітивні та афективні аспекти особистості лікарів-психіатрів чи психотерапевтів.

1.2.2 Проблема професійних деструкцій в розвитку психолога

Будь-яка діяльність, в тому числі і професійна, накладає свій відбиток на людину. Робота може сприяти особистісному росту, але може мати і негативні для особистості наслідки. Імовірно, не можна знайти професійної діяльності, яка взагалі на мала б таких негативних наслідків. Проблема в балансі - співвідношення позитивних і негативних змін особистості працівника. Ті професії, чи та конкретна робота, де баланс не на користь позитивних емоцій, і викликають так звані професійні деструкції. Професійні деструкції проявляються у зниженні ефективності праці, у погіршенні взаємостосунків з оточуючими, у погіршенні здоров’я і головне - у формуванні негативних особистісних якостей і навіть - у розпаді цілісної особистості працівника.

А.К. Маркова виділила наступні тенденції розвитку професійних деструкцій:

1. Відставання, сповільнення професійного розвитку. Для психолога це може бути пов’язано з тим, що «все надоїдає» в роботі і втрачається мотив освоєння нових способів роботи, прагнення вирішувати нові проблеми.

2. Не сформованість професійної діяльності. У психолога це може бути пов’язано із «застряганням» в професійному та особистісному розвитку.

3. Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і як наслідок - нереалістичні цілі, фальшиві засади праці і професійні конфлікти, які виникають на цій основі. Особливо велика небезпека «фальшивих засад» і «нереалістичних цілей» в такій «екзотичній» професії, як психолог, де так і хочеться «відірватися від реальності» або «будувати іншу реальність».

4. Низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці, результатом чого являється повна або часткова дезадаптация. На жаль, у психологів ще розвинута певна професійна гординя (якщо не сказати професійне «жлобство») у відношенні до представників інших (менш престижних чи менш «екзотичних») професій, і небезпека такої деструкції цілком реальна.

5. Неузгодженість окремих ланок професійної праці, коли одна сфера забігає вперед, а інша відстає. У психологів, наприклад, часто зустрічаються ситуації, коли в роботі використовуються тільки «захопливі» методи роботи, з допомогою яких легко завоювати дешеву популярність і «любов» клієнтів або коли студенти-психологи вивчають тільки «цікаві» курси, а «скучні» курси і спецкурси ігнорують. В результаті не формується цілісна професійна свідомість, де б органічно взаємодоповнювали один одного різні методи і форми роботи, де б поєднувалось все позитивне, що накопичено в різних напрямках психології і в різних наукових школах.

Одним із варіантів неузгодженості (дисгармонії) професійного розвитку психолога може бути надмірне захоплення «психологічним знанням», прагнення стати «ерудитом» без співвіднесення цього знання з реальними психологічними проблемами, нездатність повноцінно застосовувати метод наукового пізнання. Тут мова йде про так званих психологічних «качків», котрі «накачують» себе знаннями, часто безсистемними і беззмістовними. Головна проблема таких «психологів-качків» (за аналогією з «качками», які до безтями розвивають свою мускулатуру) в тому, що у них часто відсутня ідея, ціль, сенс їх професійної діяльності, заради яких і могли б використовуватись їхні знання. В результаті виходить «знання заради самого знання».

1. Ослаблення професійних даних, які були раніше, зменшення професійних здібностей, зниження професійного мислення. Відомо, що надмірна експлуатація певної якості призводить не лише до її тренування і розвитку, але з певного моменту - до згасання. По-перше, ця властивість або вміння поступово переходить на стадію автоматизму, тобто перестає усвідомлюватися, виконується ніби само собою і починає розвиватися за своїми законами, що не потребує від спеціаліста-психолога додаткового напруження. В результаті така властивість може просто зупинитися у своєму розвитку. По-друге, виконання однієї і тієї ж роботи при експлуатації одних і тих же властивостей може призвести до того, що психолог стає «відразливим самому собі». В результаті чого може навіть сформуватися на несвідомому рівні певна «ненависть» до окремих видів роботи, яка повторюється з дня на день, а водночас і «ненависть» до окремих своїх якостей, які використовуються у цій роботі.

2. Спотворення професійного розвитку, поява негативних якостей, які раніше не спостерігалися. Спеціалісти зазвичай виділяють і аналізують негативні якості, які формуються в роботі шкільних:

   • авторитарність ( в основі чого лежить «психологічний захист у вигляді раціоналізації», а також завищена самооцінка вчителя і схематизація типі учнів, коли педагог нездатний бачити в учнях типів особистості);

   • демонстративність (і педагог, і психолог мають багато можливостей для само представлення і самоствердження, в основі чого лежать завищена самооцінка та егоцентризм);дидактичність (в основі - стереотипи професійного мислення і мовленнєві шаблони);

   • домінантність (в основі - нездатність до емпатії, а іноді - і звичайний страх перед учнями);

   • педагогічна індиферентність (ніби «вимушена» професійна байдужість, формується в умовах, коли доводиться брати участь у проблемах учнів ледь не щоденно);

   • педагогічний консерватизм (в основі - стереотипи мислення, коли доводиться багато разів повторювати один і той же, часто вже застарілий матеріал, що поглиблюється традиційними перевантаженнями вчителів);

   • педагогічна агресія (в основі часто лежить прагнення до «психологічного захисту» від можливої «агресії» самих дітей);

   • педагогічна експансія (в основі - тотальне перенавантаження на роботі і прагнення передати свою «самовідданість» в праці дітям, які примушують і їх перенапружуватися);

   • педагогічне соціальне лицемірство (коли доводиться говорити на уроках речі, в які педагог вже сам давно не вірить, наприклад, на уроках історії в сучасній українській школі часів «демократичних змін»);

   • педагогічний перенос (проявлення реакцій і поведінки, властивих значимим для педагога учням, наприклад, перенос у свою поведінку деяких висловлювань «важких» учнів, з якими у педагога налагодився контакт).

3. Поява деформацій особистості (емоційного виснаження і «вигорання», а також дефіцитної професійної позиції). І в роботі педагога, і в роботі психолога такі деформації також цілком реальні, хоча б тому, що психогігієнічні норми навантажень ще дуже погано розроблені. У психолога це може проявлятися в тому, що через накопичення проблем ( і емоційної втоми) він постійно починає «зривати злість» на інших людях, зокрема, на клієнтах, які йому довірилися.

4. Зупинка професійного розвитку через професійні захворювання, причиню чому виступає зазвичай нервове виснаження через надмірну старанність і самовіддачу «заради інтересів і блага клієнтів», але на шкоду своїм власним і своїх близьких. Іноді причиню психічних захворювань психологів (і навіть деяких «вразливих» студентів) може бути надто сильний шок від «кризи розчарувань» в психології і нездатність перейти з захопливо-романтичного рівня на рівень справжньої творчості.

Звичайно, багато із вище перерахованих прикладів професійних деструкцій педагогів характерні і для психологів. Але у психологів є одна важлива особливість у формуванні негативних властивостей. По суті психологія орієнтована на розвиток істинного суб’єкта життєдіяльності, на формування цілісної самостійної і відповідальної за свою долю особистості. Але багато психологів часто обмежуються лише формування окремих властивостей, рис і характеристик, з яких ніби і складається особистість (хоча суть особистості - в її цілісності, в орієнтації на пошук головного сенсу свого життя).

Характеристики

Список файлов курсовой работы