129990 (618924), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Щодо дітей і підлітків, їх взагалі рідко хвилюють переживання самого факту хвороби, загрози особистому існуванню. Виняток складає лише одна патологія - та, що пов'язана з виникненням косметичних дефектів. У цих випадках нерідко виникають реакції явно переоцінного типу, коли найменший дефект здається найсерйознішою перешкодою для успіху в житті, адже, як відомо, для підліткового та юнацького віку особливо характерна підвищена увага до своєї зовнішності.

У психологічній картині соматичного захворювання найбільш значимими виявляються етичні та естетичні компоненти, пов'язаніне тільки з косметичними дефектами, але і з травмами, опіками, сексуальними порушеннями, дерматовенерологічними захворюваннями. Для осіб молодого віку характерним є загострення переживань не з приводу факту самої хвороби, а через ситуацію, що обумовлена захворюванням, її резонансом у колі знайомих, близьких.

Молодий вік, як відомо, характеризується найбільшою пізнавальною активністю, високою емоційною насиченістю й реактивністю, самостійністю суджень і рішень, безкомпромісністю, надією на успіх, вірою в майбутнє. У важких ситуаціях молоді люди нерідко виявляють деяку емоційність, самовпевненість, безтурботність, браваду. У віці, коли людина взагалі рідко хворіла, найчастіше зустрічається або цілком адекватний тип реагування на більш серйозне соматичне захворювання, що виникло, або навіть недооцінка його, тобто, переоцінка своїх можливостей. Відсутність життєвого досвіду, надлишок енергії обумовлюють невіру в можливість захворювання, інвалідизації. З цим пов'язане зневажливе і безтурботне ставлення до здоров'я.

Ще однією особливістю хворих молодого віку є те, що висока реактивність організму сприяє більш гострому перебігу захворювань з вираженою, а не розмитою симптоматикою. Вони значно гостріше сприймають болючі відчуття і переносять їх гірше, сприймаючи їх як надмірну соціальну депривацію.

Зрілий вік (31-59), як відомо, характеризується максимумом активності, продуктивності і життєздатності. У першій половині зрілого віку ставлення до здоров'я і захворювання є найбільш адекватним. Реагування на хворобу характеризується відповідністю між характером подразника і адекватністю реакції. У другій половині цього вікового періоду на ґрунті біологічного старіння (клімакс) і соціальної перебудови (вихід на пенсію, "відхід" дорослих дітей), структура ставлень до захворювання може істотно змінюватися. Особливу значимість у такого роду хворих мають професійно трудовий та інтимний компоненти психологічної картини соматичної хвороби. Ставлення до хвороби формується у плані її переоцінки, лише в окремих випадках можуть спостерігатися патологічні реакції.

У передстаречому віці (60-74) відбувається зниження адаптаційних можливостей організму. У цих хворих нерідко виникають іпохондричні, фобічні та депресивні настрої. Вони починають все більше уваги приділяти своїм відчуттям, надмірно виявляючи турботу про здоров'я. Кожне більш-менш подовжене в часі захворювання нерідко формує реакцію преоцінного характеру, що може йти в двох напрямках: перший пов'язаний із особис-тісними життєвими аспектами - страх за можливі наслідки, що викликало захворювання для існування організму і його біологічної повноцінності, аж до страху смерті; другий - в основному з міркуваннями над тим, до яких наслідків соціального характеру може призвести хвороба. Цей страх може зробити людину нездатною до продовження своєї професійної діяльності, призвести до звільнення зі служби та ін. За даними дослідників, лише приблизно в половини осіб літнього віку відзначається адекватне ставлення до соматичного захворювання, в однієї четвертої спостерігається переоцінка, а в іншої - переоцінка носить перекручений характер, у багатьох осіб виникає агравація.

При аналізі внутрішньої картини хвороби у хворих старечого віку (75-89) варто виходити з їхньої психологічної структури особистості при фізіологічному старінні, яке характеризується спадом активності, зниженням емоційного резонансу, наростанням упертості і ригідності. Соматичні розлади, що виявляються, неприємні відчуття в тілі відволікають від зовнішнього світу, підсилюють інтравертність. Все це робить стару людини дедалі більш тривожною та іпохондричною. Тривоги, побоювання, страхи частково пояснюються реальними біологічними і соціальними причинами. Однак нерідко вони бувають перебільшені й неадекватні. Спостерігається підвищення чутливості, зниження реактивності і зниження витривалості до різних стрес-факторів. Навіть незначні, непатогенні фізичні і психічні подразники можуть призвести у старечому віці до дезорганізації гомеостазу і захворювань.

Старість по-своєму забарвлює перебіг захворювань: менш гостро звичайно виражена й симптоматика (температурні реакції, болі та ін.), внаслідок зниженої реактивності. Відзначається краща зацікавленість соціально-психологічного, а потім й індивідуально-психологічного рівня особистості. Ставлення хворих старечого віку до соматичним захворювань відрізняється їхньою недооцінкою, але дуже часто зустрічаються і патологічні форми переоцінки.Тип реагування людини на хворобу тісно пов'язаний з особис-тісним смислом захворювання. Описано кілька таких типів, що зустрічаються в клінічній практиці:

Тип 1. Хворі позитивно ставляться до лікування, виконують усі рекомендації лікарів, адекватно оцінюють свій стан і прогноз на майбутнє. Як правило, до хвороби це сильні, врівноважені і гармонічні особистості (під час хвороби і після неї ці якості зберігаються).

Тип 2. Пацієнти схильні переоцінювати значимість свого захворювання. Для одних хворих характерне почуття тривоги, вони часто впадають у паніку, активно займаються пошуками "кваліфікованих" лікарів і читанням медичної літератури. Для інших "норма" -зниження настрою, апатія, песимізм. Такі хворі стверджують, що лікування є марним, але вказівки лікарів виконують пунктуально. Як правило, ці люди і до початку хвороби відрізнялися помисливістю.

Тип 3. Цих хворих відрізняє недооцінка симптомів і наслідків захворювання. Вони або лікуються неактивно, або зовсім не бажають звертатися до лікаря і негативно ставляться до лікування.

Тип 4. Хворі, які належать до даного типу, також не бажають лікуватися, але на відміну від хворих 3-го типу, вони не недооцінюють хворобу, а цілком її заперечують, як правило, зі страху перед наслідками.

2.2 Вияв відношення до хвороб в залежності від темпераменту

У клінічній психології прийняте наступне визначення темпераменту. Темперамент - це характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, ритму й інтенсивності окремих психічних процесів і станів.

По Шелдону, практично всі наявні в людини індивідуально-психологічні властивості і якості опосередковуються соматичною конституцією і виявляються в залежності від представленості таких параметрів, як ендо-, екзо- або мезоморфність, вісцеро-, сомато- або церебротонії.

Шелдон виділив три соматотипи й описав їх особливості:

Ендоморф-вісцеротонік. Розслаблена постава і рухи. Привітний, добросердий, легко спілкується і рівний у вираженні своїх почуттів. Любить спокій, гостей, суспільство, комфорт і умовності в поведінці. Бажає симпатії і визнання, безпосередній в емоційному контакті, марнолюбний, але терпимий. Гурман, добре спить, у стані сп'яніння м'який або занадто говіркий і трохи розпущений. У важку хвилину прагне співчуття. Схильний відтворювати в уяві дитячі роки, сімейні відносини [19].

Мезоморф-саматотонік. Упевнена постава і рухи. Невимушений, екстраверт у контакті і вчинках, але приховує почуття і емоції. Любить ризик, суперництво, пригоди, шум, спортивні змагання. Властолюбний, войовничий, психічно міцний, ігнорує фізичний біль. Агресивний, наполегливий і причепливий у стані сп'яніння. Відчуває потребу у фізичних вправах, голос підвищений. Боїться скутості, ув'язнення. У важку хвилину, момент горя прагне до дії. Схильний відтворювати в уяві дії, пов'язані з юнацькими роками.

Ектоморф-церебротонік. Скутість постави і загальмованість у рухах. Стриманий у спілкуванні, поведінці і почуттях. Контролює міміку і жести. Інтраверт при контакті, уникає і боїться суспільства, великих просторів. Відрізняється непередбаченістю поведінки, зниженим голосом, чутливістю до болю, поганим сном і стомлюваністю. Любить самітність і в момент горя, важкі хвилини прагне до нього. Виявляє стійкість до дії алкоголю і деяких інших депресантів. Уява спрямована в майбутнє, мрійник [18].

Приведена класифікація Шелдона відбиває позицію безпосереднього зв'язку соматоморфотипу людини з вищими рівнями індивідуальності - характерологічними особливостями й особистісними якостями, що у даний час вважається помилковою.

Класифікація темпераментів Шелдона так само, як і систематика Кречмера, може бути віднесена до розряду тих, у яких не виявляється чіткого поділу індивідуальних властивостей людини на соціально і біологічно обумовлені. До того ж, відповідно до переконання А.Н.Леонтьєва, виходячи з принципів соціальної детермінації особистості, властивості темпераменту самі по собі не мoжуть породити особистісні якості. Існують досить переконливі факти, що дозволяють стверджувати, що при засвоєнні індивідуального стилю спілкування зв'язку між психодинамічними властивостями (темпераментом) і відносинами особистості руйнуються (В.С.Мерлін) [11]. У найбільш відомій з вітчизняних класифікацій І.П.Павлова темперамент прирівнюється до типу вищої нервової діяльності, що також значною мірою спотворює уявлення про механізми становлення психічної індивідуальності.

В даний час у рамках клінічної психології під темпераментом розуміють сукупність динамічних особливостей психічної діяльності. До параметрів, за допомогою яких можлива діагностика темпераменту, відносяться:

• емоційність;

• швидкість мислення;

• швидкість рухових актів;

• товариськість.

У параметр темпераменту емоційність включається поняття швидкості появи емоційної реакції, афекту або переживання після початку дії подразника або появи значимої ситуації; переважна модальність емоцій; переважний і типовий ступінь виразності емоційних переживань; тимчасова характеристика емоційних переживань - тривалість, стабільність, лабільність; виразність і спрямованість вегетативного підкріплення емоційного переживання. Емоційність є одним з важливих діагностичних параметрів клінічної оцінки типів темпераменту. Зовні емоційність виявляється такими альтернативними якостями, як: вразливість - емоційна холодність (щовідрізняються за глибиною переживань), емоційна збудливість - емоційна незбудливість (що відрізняються за швидкістю появи афекту), емоційна стабільність - емоційна лабільність (що відрізняються за тривалістю збереження емоційного переживання однієї модальності) [15].

Будь-яке виражене емоційне переживання в обов'язковому порядку супроводжується вегетативними проявами: серцебиттям (прискореним або уповільненим), зміною дихання і терморегуляції, особливостями пото- і слиновиділення, сухістю або вологістю, почервонінням або блідістю шкірних покривів, прискоренням або уповільненням перистальтики і коливаннями артеріального тиску і деяких інших ознак. Виділяють симпатико-адреналову і вагоінсулярну спрямованість вегетативних проявів.

Другим параметром темпераменту є швидкість мислення. Даний параметр у клініці оцінюється на підставі швидкості появи асоціацій (так називана "швидкість розуму") і швидкості мови (мають на увазі стиль мови). Про них можна судити, зокрема, за швидкістю відповідей на поставлені питання або задачі і швидкістю проговорювання слів і фраз. Виділяються люди, швидкість мислення яких висока ("швидкодуми") і низька ("тугодуми"). Особливості мислення стосуються лише кількісного показника, у той час як якісні - цілеспрямованість, продуктивність і інші - у розрахунок при оцінці типів темпераменту не беруться.

Швидкість рухових актів відбиває сенсомоторну реактивність, що характеризується швидкістю появи відповіді на подразник. Він, як правило, корелює з загальною реактивністю (швидкістю виникнення відчуттів, сприйняття і відтворення). Однак зовні саме на підставі швидкості рухових актів можна судити про реактивність. На підставі сенсомоторної реактивності виділяють осіб, у яких відзначаються середні показники, а також перевищуючі або не перевищуючі їх. Клінічно це виявляється швидкодією, "спритністю" або, навпаки, повільністю при ходьбі, бігу і здійсненні повсякденних дій - умивання, вдягання й ін.

С.Л.Рубiнштейн [11] вважав найбільш важливими властивостями темпераменту людини вразливість і імпульсивність, що містять у собі всі перераховані параметри. Вразливість рівнозначна емоційності, а імпульсивність, що характеризується силоміць спонукання, а також швидкістю, з яким вона опановує моторною сферою і переходить у дію, і стійкістю, з яким вона зберігає свою діючу силу, близька за змістом до інших параметрів. Використовуючи властивості вразливості й імпульсивності, можна досить точно описати і діагностувати різні типи темпераменту.

Виходячи з вищенаведених параметрів, специфічними подібними особливостями холеричного і меланхолійного типів темпераменту вважається сполучення вразливості, підвищеної емоційної ранимості і схильності до вираженого афективного реагування в конфліктних ситуаціях, які виникають зненацька. Відмінності ж холеричного і меланхолійне типів темпераменту полягають у різної уявності імпульсивності, що відбивається навіть на особливостях прояву емоційності. Так, у холерика підвищена емоційність сполучиться зі швидко виникаючими і так само швидко зникаючими афектами різної модальності і нерідко екстрапунитивної спрямованості - вибухами гніву, дратівливості, страху, ажитації і паніки, радості й екстазу.

У меланхоліка емоційні переживання носять, як правило, більш тривалий характер. Вони виникають повільніше, але і повільніше редукуються. Відзначається схильність до заторможеності на визначених емоційних переживаннях різної модальності і інтрапунітивної спрямованості - депресія, туга, сум, почуття провини, сорому, сором'язливість. За параметром зниженої емоційності (вразливості) подібні сангвінік і флегматик. Їх емоційні переживання не стільки глибокі, як у холерика або меланхоліка, однак не слід думати про те, що вони відсутні зовсім. Зовні зниження рівня вразливості виявляється в них більш спокійним відношенням до неприємностей, психотравм, конфліктів. Їх називають іноді "товстошкірими", вони виявляють незворушність і відсутність яскравих емоційних реакцій на зовнішні подразники. Розходження емоційної сфери сангвініка і флегматика полягають у переважній модальності нечисленних і слабких проявів емоційності. Флегматик, як правило, байдужний до багатьох сторін життя в силу інертності пізнавальних процесів, тоді як сангвінік реагує на багато ситуацій, але "не приймає близько до серця". Іноді говорять про внутрішню холодність сангвініка при зовнішній товариськості і формальній емпатичності [4].

Характеристики

Список файлов курсовой работы