129938 (618913), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Перші депресивні приступи не починаються несподівано, їм передує доволі довго (до декількох тижнів) «період попередження», в якому на перший план виступають симптоми, не характерні для даного захворювання і тому помилково розцінюються самим хворим і його близькими в якості перевтоми, реакції на психогенні чи інші зовнішні дії. До числа таких явищ відносять в першу чергу глибоку астенію, найбільш притаманну в ранковий час, виникають труднощі в розв’язанні повсякденних задач, навіть найбільш простих і звичних, і прогресуюча втрата ініціативи. В період приходу (попередження) депресивного стану виступають такі явища, як недостатність і нерегулярність сну, який залишає після пробудження відчуття втоми, втрата апетиту, відчуття гіркоти у роті.

Характерним для депресивної фази є зовнішній вигляд хворого. Шкіра бліда, руки холодні, нерідко синючі. На обличчі тужливий вигляд. Губи сильно стиснені, кутики рота опущені, брови зсунуті, між ними пролягають складки, на очі находять сльози. Часто, але особливо в різко виражених випадках депресії, очі залишаються сухими. Голос стає тихим, майже беззвучним. Інколи хворі видають беззупинні монотонні стони. Хворі малорухомі, інколи годинами сидять сутулячись, з опущеною головою. Інколи хворі повільно, безцільно бродять по відділенню. Лежачи в ліжку, вони часто закриваються з головою покривалом. Притаманна хворим малорухливість може в тяжких випадках переходити в повне оціпеніння – депресивний ступор.

Як стверджує Е.С. Авербух, страх не входить в число компонентів депресивного синдрому і має іншу психологічну і біологічну структуру. Разом з тим при циркулярній депресії, нерідко навіть в молодому віці, зустрічається тривога різної степені вираженості, яка може бути обговорена основним захворюванням, але в деяких випадках представляє собою реакцію особистості на хворобу.

Нерідко хворі відмовляються від пропозиції сісти за загальний стіл, потиснути руку співбесіднику, мотивуючи, що вони недостойні цього. Вони хочуть закінчити життя самогубством. Можливість спроб не виключена навіть в умовах психіатричного стаціонару, де у ставленні до депресивно хворих проявляється особлива увага з боку персоналу.

На піку депресії хворі відчувають пустоту в голові, важкість і скованість думок. Внаслідок загальмованості хворий на самі елементарні запитання дає відповідь з великою затримкою, або взагалі не відповідає.

Ілюзії і галюцинації у депресивній фазі м.д.п. зустрічаються значно частіше, ніж в маніакальній, і також по своєму змісту тісно пов’язані з емоційним фоном. Це голоси, похоронні мелодії, жалісні крики і плач, видіння померлих і т.д. Ілюзійні сприймання також характеризуються неприємним відтінком. На відміну від маніакальних станів, галюцинації в депресивній фазі можуть носити довгий і стійкий характер.

Протікання м.д.п. характеризується великою багатообразністю. Зустрічається безпосередня зміна маніакальної фази депресивною (або навпаки). При тяжких формах м.д.п. кожний приступ протікає до року. Тривалість депресивних приступів в середньому більша, ніж маніакальних; ця закономірність виступає особливо в похилому віці.

Зазвичай приступ циркулярного психозу розвивається поступово. Важкі приступи інколи розвиваються в 2 етапи: упускаючи 2–3 тижні з моменту початку приступу настає короткочасний світлий проміжок, який змінюється різким погіршенням, після чого клінічна картина на довгий час містить стаціонарний характер. Покращення стану також наступає поступово, нерідко з коливаннями. Вихід із депресивних приступів нерідко починається з «хороших днів», які все частіше повторюються.

Вихід з маніакального стану нерідко супроводжується довгою астенізацією з картиною деякої розгубленості, інколи – рухової загальмованості, що може дати привід для помилкових діагностичних інтерпретацій.

Початок захворювання, згідно літературних даних, зустрічається найчастіше між 15 і 30 роками.

Захворювання зустрічаються частіше у жінок, ніж у чоловіків (це співвідношення, за фаховими даними, вираховується як 3:2, на думку інших авторів, як 2:1).

2.2 Специфіка психолого-педагогічної корекції

(хворий = дитина)

Важливим в загальній системі реабілітації хворих м.д.п. являються психотерапевтичні методи, медико-педагогічна корекція, особливо при психогенних депресіях.

Зважаючи на те, що для хворого сімейні відносини являються найбільш значимі, психотерапія, скерована на корекцію останніх, займає одне з провідних місць. Сімейна психотерапія, як і прийнято, повинна проводитись в два етапи. На першому етапі вивчаються об’єктивні свідчення про хворого і батьків, уточнюється склад сім’ї, характер відносин між членами сім’ї. Слід також вияснити, хто лідер в сім’ї, до кого із членів сім’ї хворий ставиться вибірково; які соціальні умови, ставлення до праці, навчання, загальним обов’язкам, релігійності.

Важливе місце повинно відводитись виясненню характеру виховання (правильне, недостатнє, строге, використання фізичних покарань, виховання по типу «кумира сім’ї» або «попелюшки»).

На першому етапі сімейної психотерапії важливим являється також вивчення особливостей особистості хворого, для чого можна використовувати експериментально-психологічні методи. Серед останніх слід віддати перевагу методикам Кеттела і Розенцвейга, які адаптовані для використання в практиці м.д.п.

На другому етапі сімейної психотерапії проводиться «реконструкція» сімейних відносин, направлена на зняття напруженої конфліктної атмосфери в сім’ї, нейтралізацію патогенної ролі окремих членів сім’ї. Для цього досліджуються причини кризової ситуації. В бесідах з батьками розглядаються причини конфліктних відношень; створюються шляхи їх адекватного вирішення.

Особливо важливим являється проведення такої роботи у відношенні депресивних хворих з суіцидальними думками і тенденціями, навіть якщо вони носять рудиментарний, незавершений характер. У таких випадках першочерговим в психотерапії являється звільнення від емоційної нагрузки, переопрацювання лише актуальної проблематики з ціллю швидшого розв’язання конфлікту в сім’ї, так як суіцидальні тенденції у хворих часто виникають імпульсивно, в момент напружених переживань з приводу значимої для хворого життєвої ситуації.

В ряді випадків відмічаються значні важкості вирішення сімейного конфлікту не лише суб’єктивного, але й об’єктивного характеру. Це потребує використання окрім психотерапії також мір соціальної допомоги.

Лікування хворих дітей з неблагополучних по алкоголізму сімей повинно включати в обов’язковому порядку сімейну психотерапію з вимогою лікування батьків по приводу алкоголізму, якщо їх алкоголізація досягла степеня хвороби з тим, щоб біологічні методи терапії депресивних станів у дітей виявлялися достатньо ефективними.

При лікуванні м.д.п. психотерапія включає в систему біологічне лікування, так як при цьому стан хворих пов’язаний не стільки з різними «феноменами особистісно-психологічної природи», скільки з органічними чи ендогенно-обумовленими порушеннями.

У хворих з такими порушеннями достатньо ефективною виявляється індивідуальна (частіше раціональна) психотерапія, що, одначе, не виключає необхідності проведення групової форми психотерапії, якою являється ігрова.

Слід також відмітити, що у таких хворих дітей психотерапевтичні дії слід починати з другого тижня лікування антидепресантами і іншими засобами біологічної терапії для «захисту і спокою» на початку курсу лікування і для створення більш приємного фону для психотерапії на етапі початку фармакологічної дії антидепресантів.

Таким чином, вага психотерапевтичних методів в загальній схемі лікування дітей м.д.п. розрізняється в залежності від того, в структурі якого захворювання ці порушення зустрічаються.

Психотерапія повинна займати провідне місце в системі лікувальних методів м.д.п.

2.3 Терапія світлом підвищеної інтенсивності

Для одержання лікувального ефекту необхідна освітленість не менше 2600 і не більше 8000 люкс. Дана освітленість досягається шляхом застосування ламп розжарювання, які розміщують на стелі палати. Освітленість вимірюється люксметром (Ю-116) з фотоелементом (Ф55С) і використанням насадок (все входить в комплект прибору).

В кімнаті розмірами 3×3×2,8 м на стелі, на висоті 2,5 м від підлоги розміщують 27 ламп розжарювання по 200 Вт для кожної і розміщують три ліжка (по куткам кімнати і посередині). При такому розміщенні джерело світла в положенні лежачи на крайніх ліжках досягає освітленості 2600 люкс, в центрі – 3500 люкс, в положенні сидячи на рівні очей освітленість наближається до 5000 люкс, в положенні стоячи поряд з крайніми ліжками – 6000 люкс, в центрі – близько 8000 люкс. Для збільшення кількості хворих в кімнаті допустимо розміщення декількох стільців.

Після включення джерела світла в кімнату приводять хворих, які протягом сеансу терапії, по своєму баченню, можуть ходити, лежати чи сидіти на ліжку, тобто знаходяться в режимі вільної поведінки. Від хворих вимагається на час процедури не залишати межі кімнати, не закривати очі, а для запобігання звикання до світла періодично, один раз в три хвилини, дивитись протягом секунди на лампи. Тривалість одного сеансу від 1,5 до 3 год. Після цього світло виключається. Терапія світлом може проходити в будь-який час доби, як щоденно, так і з перервами. Час проведення, режим і кількість сеансів залежить від структури депресії і клінічного ефекту. Максимальна кількість сеансів – 15.

Світло містить тепловий ефект (температура в кімнаті, залежно від тривалості сеансу, коливається від 30 до 40 °С). Електромагнітною дією ця терапія світлом не володіє – напруженість електричного і магнітного полів в процедурній кімнаті нижча реєстраційної чутливості вимірюючих приладів, напруженість магнітного поля менша 0,08 А/м, а електричного – 0,1 кВ/м.

До і після сеансу, поряд з психопатологічними признаками, належать звіту вегетативні реакції АД, частота пульсу, орто- і кліностатичні проби, рефлекс Амнера, індекс Кердо, температура тіла, стандартний вегетативний тест.

Ефективність процедури збільшується при дії на відкриті (більше 25%) частини тіла, а також при фарбуванні стін кімнати в білий чи зелений колір.

Реакція на дію світла (один сеанс) може служити прогнозуючим критерієм терапії, що проводиться.

Процедура переноситься легко, у більшості хворих світло викликає позитивні емоції. Після проведеного сеансу зазвичай з’являється відчуття сонливості. Покращення в психічному стані може наступити як під час процедури, так і через 2–3 дні після закінчення сеансів. Частіше виходять з депресії зранку, після сну.

Показання: наявність депресії чи депресивних включень в структурі синдрому. Найбільш ефективна при неглибоких депресіях перших приступів, другій половині депресивних фаз. В комбінації з іншими методами збільшує дію примінюючих лікувальних препаратів, зменшує тривалість депресивної фази, відхиляє терапевтичну резистентність.

Протипоказання: важкі соматичні, онкологічні захворювання, хвороби очей.

Терапія депресивних станів:

Ларвіровані депресії.

Лікування може відбуватися як амбулаторно, в диспансері, так і стаціонарно.

Терапевтична тактика:

1. Оцінюється тип порушення вегетативної нервової системи.

2. Проводиться терапія світлом – сеанс 1,5 год., кількість сеансів – 10–15, час проведення сеансу – ранок.

3. Після 5 сеансів світла, якщо немає динаміки симптоматики, приєднується акупунктура. Варіант обирається залежно від типу вегетатики, частіше використовується №2, рідше – №1 і №3. При варіанті №1 (гальмуюча дія, симпатикотонія) корпоральні точки беруться з правої сторони, аурикулярні і скальптерапія (психоафективна зона) – з лівої. При варіанті №2 (тонічна дія, парасимпатикотонія) корпоральні точки – з лівої, аурикулярні і скальптерапія – з правої половини тіла. При варіанті №3 точки беруться симетрично з двох сторін. При всіх варіантах використовується несиметрична «зона психічних захворювань» (скальптерапія).

4. Для підсилення терапевтичної дії на 10 сеансі терапії світлом приєднується мікрохвильова резонансна терапія (МРТ). МРТ проводиться після сеансу терапії світлом, можливе співвідношення МРТ з акупунктурою.

Зворотній розвиток симптоматики: спершу втрачають актуальність хворобливі опасіння, зменшуються фобії. Зникають депресивні інтонації, відчуття втоми, алгії, «соматизований дискомфорт». Поступово покращується сон (як засинання, так і глибина), з’являються попередні інтереси, активність, працездатність, повністю нормалізується настрій, вегетатика.

Тужлива депресія.

Лікування проводиться стаціонарно.

Терапевтична тактика:

1. Оцінюється тип порушення вегетативної нервової системи.

2. Проводиться терапія світлом – сеанс 3 год., кількість сеансів максимально 15. Найбільш ефективне проведення терапії світлом від 1 до 4 год. ночі.

3. Через кожні 3 дні проводиться тотальна, тривалістю 36 год., депривація сну. Кількість сеансів – 5.

4. З 5 сеансу до терапії світлом приєднується акупунктура. Варіант дії обирається залежно від типу вегетатики, частіше – №1 і №3. При варіанті №1 (гальмівна дія, симпатикотонія) корпоральні точки беруться з лівої, аурикулярні і скальптерапія (психоафективна зона) – тільки з правої половини тіла. При варіанті №3 (змішаний тип вегетатики) точки беруться симетрично з двох сторін. При всіх варіантах обов’язково використовується несиметрична «зона психічних захворювань» (скальптерапія). Кількість сеансів 12.

5. При гіперсимпатикотонії призначається пироксан 0,03×2 разів на добу.

Ефективність лікування збільшується у другій половині депресивної фази.

Характеристики

Список файлов курсовой работы