129930 (618912), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Становлення агресивної поведінки у підлітків – складний процес, в якому приймають участь велика кількість факторів.

Сім’я практично завжди є основним фактором соціалізації, вона ж виявляється і головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей. Діти навчаються агресивної поведінки, як через пряме підкріплення, так і через шлях спостерігання агресивних дій вдома. Багато чисельні дослідження показали, що для сімей, із яких виходять агресивні діти, характерні особі взаємовідношення між членами сім’ї. Подібні тенденції описані психологами як “цикл насильства”[20,c.65].

Діти схильні відтворювати ти види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню друг до друга. Підлітки, вибираючи методи вияснення відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають в брак, вони використовують відрепетовані способи вирішенні конфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни [3,c. 39]. Схожі тенденції спостерігаються і усереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сім’ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.

На становлення агресивної поведінки впливають ступінь згуртованості у сім’ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми, особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов’язків вдома [7,c.85].

Відомо, що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми. Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Фактори виховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. З погляду Л. Гокіної [7,с.86], це провокує дітей не тільки на агресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів – невпевненості у собі, нестабільності. Так, наприклад, суперечливість вимог до дитини з боку батьків, їх власні часті негативні емоційні стани ведуть до формування опозиційного ставлення до зовнішнього оточення; використання покарання дітей як способу відреагування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади), постійне використання наказів, погроз, обвинувачень, а також часте використання “Ти”- повідомлень (“Ти неправильно зробив...”, “Як ти смієш так зі мною розмовляти?”) – спрямовують дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

Підлітки одержують відомості про агресивне поводження також із спілкування з однолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків.

Одним із самих спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації. Після багаторічних досліджень з використанням самих різних методів і прийомів, психологи і педагоги ще не визначили ступень впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Фельзеншталь, згрупувавши різні дослідження впливу телебачення на агресивність, спробував пояснити їх результати за допомогою трьох теорій агресії [10,c.136].

За гіпотезою моделі, яка ґрунтується на теорії соціального научіння, жорстокі герої фільмів виступають як моделі, які наслідують діти і дорослі. Для зменшення жорстокості, на думку прихильників цієї теорії, варто було б зменшити кількість сцен насилля і замінити їх на сцени, що демонструють співпрацю між людьми. За гіпотезою каталізатора – сцени жорстокості є стимулом для вияву імпульсів агресивності в певної категорії осіб, у котрих ці сцени ніби вимикають гальма. Згідно з гіпотезою катарсису, демонстрація сцен насильства викликає в дитини зменшення агресивності – своєрідний катарсис. Якщо спочатку вони підсилюють активацію організму, то згодом чутливість до сцен жорстокості зменшується, що супроводжується зниженням фізіологічних реакцій, а також байдужістю до актів жорстокості, на які цілком природно було б відреагувати належним чином. Можливо, саме цим пояснюється байдужість, яку виявляють свідки сцен насильства до страждань інших людей.

Звичайно, демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності, але цей факт слід розглядати лише як свідчення про наявність певної кореляції, а не обов’язкового причинно-наслідкового зв’язку. Ігнорувати при цьому інші чинники, які визначають агресивність, не варто.

Таким чином, основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування.

Підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також фізичне і душевне нездужання, що виражається в дратівливості і вередуванні підлітків переноситься на навколишній світ і спричиняють виникнення агресивності.

На виникнення агресивного поводження підлітків впливають такі фактори як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім’ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп’ютерних іграх.

Розділ 3. Емперичне дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків

3.1 Огляд методів психологічного дослідження агресивної поведінки

Згідно до цілі нашого дослідження ми ознайомилися з існуючими техніками і методиками, які спрямовані на діагностику агресивної поведінки. Найбільш часто психологи використовують тест, розроблений А. Бассом і А. Дарки. Методика складається як самозвіт про схильність до форм агресивної поведінки, включає 75 пунктів і 8 шкал: “Вербальна агресія”, “Негативізм”, “Непряма агресія”, “Образливість”, “Роздратованість”, “Фізична агресія”, “Підозріння””, “Почуття вини”. Виділені шкали дозволяють оцінювати не тільки схильність до агресії, але й форми її прояву.

Достатньо відомий є тест “Самооцінка психічних станів” (за Айзенком). Тест складається з чотирьох блоків, кожен з яких надає 10 запитань про різні психічні стани людини. Підсумок балів по першому блоку діагностує стан тривожності; ІІ – стан фрустрації; ІІІ – стан агресивності; IV – стан ригідності.

Методика “Діагностика схильності до агресивної поведінки” А. Ассингера спрямована на виявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, які сформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні агресії: занадто агресивний, помірно агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки цьому опитувальнику можна виявити провокує респондент сам агресію чи подавляє її.

Російськими вченими Є.П. Ільїним і П.А. Ковальовим розроблені методики “Особистісна агресивність і конфліктність” і “Агресивна поведінка” Перша методика призначена для виявлення схильності суб’єкта до конфліктності і агресивності як особистісним якостям. Друга – спрямована на виявлення стриманості-нестриманості і виявлення типа агресивної поведінки.

Останнім часом, психологи звертають увагу на те, що питання які виносяться у тести породжують тенденцію давати соціально ухвалені відповіді, що веде до викривлення чи фальсифікації одержаної за допомогою цих опитувальників інформації. І вважають, що більш доцільно використовувати проективні тести, наприклад тест С. Розенцвейга “Неіснуюча тварина”. Враховуючи складність підрахунків і інтерпретацій проективних тестів, ми зупинили свій вибір на опитувальнику агресивності Баса-Дарки ( Основы психологии. Практикум /Ред-сост. Л.Д. Столяренко.-Р.н/Д.: Феникс, 2003.- с. 470-474).

3.2 Експериментальне дослідження мотивів агресивної поведінки підлітків

Дослідження проводилося серед дітей підліткового віку методом вільної виборки. В дослідженні прийняли участь 7 підлітків. З них 3 хлопчиків і 4 дівчат. Перед початком проведення дослідження з учасниками дослідження була проведена інструкція. Учасники повинні уважно прочитати запитання і проставити біля тих положень з якими вони згодні “так”, і “ні” проти тих положень, якими вони не згодні. Дослідження проводилося у денний час у спокійних обставинах. Отримані данні за тестом, були підраховані в балах за окремими питаннями, які виявляють наступні форми агресивних станів та їх рівня: фізична агресія; побічна агресія ; роздратованість; підозріливість; негативізм; образа; вербальна агресія; відчуття провини.

Отримані дані зведені в таблицю.

Результати дослідження представлені в Таблиці 1.

Таблиця 1

Фа – фізична агресія (використання фізичної агресії до іншої людини).

Ка – косвена агресія (агресія яка спрямована на іншу особу в формі жартів, а також агресія яка не на кого не спрямована – тупіт ногами, розбитий посуд…).

Д – дратівливість (готовність к прояву агресії в грубості, запальності).

Н - негативізм (опозиційні реакції спрямовані проти керівництва, до активної боротьби проти сталих правил і законів).

О – образа (заздрість і ненависть при почутті гніву на весь світ).

П – підозрілість (недовіра по відношенню до людей, яка заснована на наміру причинити шкоду).

Характеристики

Список файлов курсовой работы