129930 (618912), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Теорія потягів. З. Фрейд увів у свою теорію поняття самостійного агресивного потягу – “потягу до смерті”. Він указував на непоборне інстинктивне прагнення людини до руйнування. На думку фундатора психоаналізу, завдяки суспільному прогресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної й нешкідливої форми розрядки [10, c.124].

Схожої концепції дотримувався і К. Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людини постійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться.

Фрустраційна теорія агресії. Фрустрація – це психічний стан, що виникає в наслідок постання реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Виявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву. Згідно з С. Розенцвейгом, стан фрустрації по напрямку може виявлятися у трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунитивної, інтрапунитивної і імпунитивної. Екстрапунитивна форма пов’язана з виникненням внутрішнього “підбурювача” до агресії, з напрямком реакції у зовні (зовнішньообвинувачувальні реакції). Людина звинувачує у подіях обставини, інших людей. У неї з’являється дратівливість, упертість, озлоблення, вона хоче досягнути своєї цілі незважаючи ні на що. Поведінка внаслідок цього становиться непластичною, примітивною, використовуються раніше заучені форми поведінки, незважаючи на те, що вони не приводять до бажаного результату.

Інтрапунитивна форма фрустрації характеризується ауто агресією: обвинуваченням в невдачах саме себе, виникненням почуття вини. У людини виникає пригнічений настрій, тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною.

Импунитивна форма реагування пов’язана з відношенням до невдач чи як до неминучих, фатальних, чи як до малозначимих подій, які згодом виправляться. Людина у таких випадках не звинувачує ні себе ні інших [9,с.340].

Д. Доллард і Н. Міллер у 1939р. висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважають діяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим сильніше він прагне до досягнення мети Його реакція на перешкоди набирає форми агресивних дій щодо того об’єкта (суб’єкта), котрий чинить йому перепони.

Отже згідно з цією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію.

Як зазначає С.С. Занюк, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів, цілком очевидно, що не всі реагують на агресію фрустрацією [10,с.123].

Теорія соціального научіння. А Бандура головним джерелом агресії вважає научіння. На його думку, більшість особливостей нашої поведінки розвивається в основному шляхом наслідування моделей. Коли вихователі дитини (батьки, вчителі) виявляють агресивність, то дитина, наслідуючи їх, стане агресивною. Якщо ж модель (інша людина, яка є зразком для дитини) буде покарана за свою агресивність, це зменшить вияви агресивності у дитини. Таким чином, агресивність – продукт звичайного научіння. Вона розвивається, підтримується або зменшується внаслідок спостереження сцен агресії і врахування її очевидних наслідків для агресивної людини.

Навіть якщо діти не втілюють відразу зразки (моделі) агресивної поведінки в дію, вони їх, як правило, засвоюють [3,c.99].

У ході проведених експериментів А. Бандура встановив, що хлопчики виявляють більшу готовність наслідувати агресивну поведінку, ніж дівчата. А. Бандура також встановив, що батьками над агресивних дітей з відносно благополучних сімей є люди, які не терплять виявів агресії вдома, але схильні спонукати, схвалювати (і таким чином підкріплювати) агресивні вияви своїх дітей за межами дому. Батьки можуть бути і самі зразком агресивності.

Теорія Л.Берковіца. Л. Бертковіц, заперечивши твердження, що причиною агресії є фрустрація, виводить дві проміжні величини:

• гнів (як спонукальний компонент);

• пускові подразники (ключові ознаки, які спричиняють і запускають агресію) [5,c.89].

На думку автора цієї теорії, гнів виникає тоді, коли досягнення мети, на яку спрямована дія суб’єкта, блокується зовні. Однак сам по собі він ще не викликає агресії. Для її виникнення необхідні адекватні їй пускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила агресивної реакції на певну перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв’язку між його збудником та пусковою ознакою. Пізніше Л. Бертковіц дещо модифікував свою теорію, вказавши, що пусковий подразник не є обов’язковою умовою переходу від гніву до агресії. Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) агресії ключового подразника, може збільшити інтенсивність агресивної дії, але лише за умови актуалізації її агресивної мотивації.

Таким чином, мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.

Розглянув основні теоретичні концепції агресії, можна прийняти як загальні визначення такі: Агресія – це будь-яка форма поведінки, яка націлена на спричинення шкоди іншої живої істоти, яка не бажає подібного поводження. Агресивність – це відносно усталена риса особистості, яка виражає готовність до агресії. В силу своєї усталеності та входження в структуру особистості, агресивність може визначати загальну тенденцію поведінки.

Розділ 2. Мотивація агресивної поведінки підлітків

2.1 Психологічні особливості підліткового віку як чинник агресивної поведінки та характерологічні риси агресивних дітей

Специфічне для кожного віку співвідношення внутрішніх процесів розвитку і його зовнішніх умов створюють ту соціальну ситуацію, яка детермінує психічний розвиток людини. Підлітковий вік звичайно характеризують як переломний, перехідний, критичний, але частіше як вік статевого дозрівання. Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випереджанням статевого визрівання, має особливо гострий характер [15,c.10].

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. У всіх напрямах відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності.

Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, більш рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цей процес (зайнятість тільки учінням при відсутності інших серйозних обов’язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми тощо) [8,c.58].

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.

Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності. У повсякденному житті, у школі, сім’ї дуже часто можна почути такі розмови: був слухняним хлопчиком, а тепер встав норовистим та грубим; був спокійним – став неврівноваженим і т.д.

Розглянемо більш детально деякі основні характеристики підліткового віку для того, щоб зрозуміти причини і механізм виникнення агресії у цьому віковому періоді.

Перша загальна закономірність і гостра проблема підліткового віку, як ми вже зазначали, - це перебудова відносин з батьками, перехід від дитячої залежності до відносин, які основані на взаємоповазі ті рівності.

Закінчення дитинства і перехід у світ дорослих пов’язан із розвитком у свідомості підлітка критичного рефлектуючого мислення у розумовій формі. Це є визначальним станом підлітка у психіки. Він і створює основне ведуче протиріччя в житті підлітка. Як вказує І.С. Кон, він не володіє логікою, але вона виникає в його свідомості як якась примусова сила. Вона потребує на будь-яке запитання однозначної відповіді і оцінки. Це створює в свідомості підлітка тенденцію до максималізму, примушує його поступатися дружбою, вступати в антагоністичні стосунки з близькими людьми [13,c.34].

Але, будучи за типом логіки мислення рівним дорослому, за життєвим досвідом і змістом свідомості підліток залишається ще дитиною. Протестуючи проти неправди, лицемірства і панування над ним світа дорослих, він у той же час потребує душевної теплоти, ласки, розуміння, ухвали дорослих.

Друга особливість і цінне психологічне набуття підлітка – відкриття свого внутрішнього світа. В цей період виникають проблеми самосвідомості і самовизначення. У тісному зв’язку з пошуками сенсу життя знаходиться бажання познати самого себе, свої здібності, можливості. Підліткове “Я” ще невизначене дифузно, воно нерідко переживається як неясний неспокій чи внутрішня пустота, яку необхідно чимось заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і одночасно підвищує вибірковість спілкування, потребу побути насамоті. Усвідомлення своєї особливості, несхожості на інших викликає досить характерне для цього віку почуття самотності чи страху самотності [12,с.205].

Основні риси негативної фази, відзначеної Ш. Бюлер, - “це підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також фізичне і душевне нездужання, що виражається в дратівливості і вередуванні [15,с.10]. Підлітки незадоволені собою, їхня незадоволеність переноситься на навколишній світ. Ш. Бюлер пише: “Вони почувають, що їхній стан безрадісний, що їхня поведінка погана..., що їхні вимоги і безсердечні вчинки не виправдовуються обставинами, вони хочуть стати іншими, але їхнє тіло, їхня істота не підкоряється їм. Вони повинні бунтувати і кричати, проклинати і насміхатися, вихвалятися і сердитися, навіть якщо вони самі помічають дивність і незугарність своєї поведінки” [15бс.10].

Блер зазначає далі, що ненависть до себе і ворожість до навколишнього світу можуть бути присутніми одночасно, перебуваючи у зв’язку одна з одною, а можуть чергуватися, призводячи підлітка до самогубства. До цього приєднується ще низка нових внутрішніх потягів до “таємного, забороненого, незвичайного, до того, що виходить за межі звичайного і упорядкованого повсякденного життя”. Неслухняність, заняття забороненими справами мають у цей період особливо притягальну силу. Підліток почуває себе самотнім, чужим і неприємним оточуючому його житті дорослих і однолітків. Усюди сприймається насамперед негативне. Як найзвичайніші способи поведінки виступають пасивна меланхолія і агресивний самозахист.

Основу таких бурхливих проявів одні психологи (Т.В. Драгунова, Д.Б. Ельконін) вбачають в тому, що дорослі не змінюють своє поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями. Інші розглядають кризу підліткового віку як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов’язане з особливостями виховання, а треті (Т.П. Гаврилова) вважають, що така криза взагалі не є обов’язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває.

Психічні порушення мають декілька етапів розвитку. Будь-які психічні феномени, включають початкові прояви, розгорнуту стадію, етап завершення, період остаточних синдромів. У цей час підліткової кризи швидкість цього болючого циклу збільшується, в результаті чого який-небудь етап може бути або дуже коротким, або не виявлений зовсім. Тому дуже часто агресивна поведінка підлітка виявляється для його близьких, знайомих одноліток несподіваною і нічим не поясненою.

Л.М. Семенюк [20,с.22] встановлено, що у хлопчиків маються два пика проявлення агресивної поведінки: 12 років і 14-15 років. У дівчат також виявлено два пика: найбільший рівень проявлення агресивності в поведінці спостерігається в 11 і 13 років.

Порівняння ступеню виразності різних компонентів агресивної поведінки у хлопчиків та у дівчат, показало, що у перших виявляється більша схильність до прямої фізичної агресії і прямої вербальної агресії, а в дівчат – до прямої і непрямої вербальної агресії. Характерними особливостями усіх підлітків, схильних до агресивної поведінки є таки:

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

2. Надчутливі до негативного ставлення до себе з боку оточення.

3. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

4. Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці

5. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки

6. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

7. У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

8. Слабо розвинений контроль над своїми емоціями.

9. Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості і сили.

Кажучи про особливості агресії у підлітковому віці, необхідно зупинитися на факторах, які можуть сприяти виникненню дитячої агресивності.

2.2 Фактори, які впливають на формування агресивної поведінки підлітків

Характеристики

Список файлов курсовой работы