129082 (618658), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Віра є основною умовою навіювання. Разом з тим, сформована і зміцнена віра стає результатом, підсумком навіювання. У навіюванні віра виступає як вияв психологічної установки, підвищення навіювання, готовності сприйняти навіюване. Оскільки віра змістово заряджена уявою, її зміст настільки запалює уяву, що уявне сприймається як реальне. Віра, ставши джерелом навіювання та набувши емоційної насиченості в уяві, перетворюється на стійку константу. Віра "несе" у собі заряд почуттів. Дефіцит знань компенсується емоційною уявою, фантазією, суб'єктивним, особистісним ставленням до предмета віри. Однак функції віри виявляються не тільки у додосвідному знанні. Вона надає стійкості певному стану людини. "Хто не вірить, той не може розраховувати і на лікування вірою, хто вважає себе віруючим, але не проникся почуттям віри, той не в змозі розвинути в собі релігійного екстазу при певних обставинах і тому також не може розраховувати на лікування вірою" [3, с. 159]. Проте зміст віри може бути різним. М. Лінецький наводить приклад із спогадів особистого лікаря Л. Толстого: коли видатний письменник хотів передати обер-прокурором Синоду лист царю, в якому просив не карати учасників замаху, той відповів: "Ваш Христос наповнений любов'ю і сумирністю, мій — силою і владою" [14, с. 144]. Чим більший інтерес до сприймання інформації, тим міцніше вона закріплюється.
Іноді лікувального ефекту досягають за рахунок підвищення активності захисних можливостей організму. У стані емоційної напруги потреба у вилікуванні набуває зцілюючої сили. Іноді емоційно напружена обставина, яка вражає уяву людини, потреба у вилікуванні стає навіювальним зцілюючим чинником саме тому, що зникла стримуюча психологічна обстановка. Здійсненню чуда зцілення сприяє віра, помножена на силу самонавіювання, взаємонавіювання.
Становлення психології релігії в Росії та Україні було суперечливим процесом у контексті релігійно-філософської, богословської та природничо-наукової думки. У релігійно-філософському контексті посилюються особистісні переживання смисложиттєвих ситуацій, де релігійність розглядають як в онтологічному, так і екзистенційно-аксіологічному вимірах, у царині богослов'я закладались релігієзнавчо-психологічні основи таких концептів, як релігійна віра, екстаз. Проте розвиток природничих наук зумовив необхідність пояснення, "розчаклування" тих чи інших таємничих, релігійних феноменів. Проаналізувавши такі явища, як "мальованщина", бісоодержимість, криклив-ство, можна зробити висновок, що релігійні епідемії — це масове явище інтенсивного процесу поширення уявлень, ідей, вчень, яке на індивідуальному рівні визначається як процес самоідентифікації людини, що характеризується посиленням емоційно-чуттєвої сфери, ґрунтується на вірі, наслідуванні, навіюванні, само- і взаємонавіюванні.
Література
1. Бердяев Н. А. Новое религиозное сознание и общественность. — М.: Канон, ОИ "Реабилитация", 1999. — 464 с.
2. Бердяев Н. А. О назначении человека. — М.: Республика, 1993. — 383 с.
3. Бехтерев В. М. Внушение и его роль в общественной жизни // В. М. Бехтерев. Гипноз. — Д.: Сталкер, 2000. — С. 125—246.
4. Бутру Э. Наука и религия в современной философии. — СПб.: Изд. "Шиповник", 1910. — 360 с.
5. Введенский А. И. Условие позволительности веры в смысл жизни // Смысл жизни в русской философии. Конец XIX — начало XX века. — СПб: Наука, 1995. — С. 40—74.
6. Волкович В., Стомина 3. Отчет о международном конгрессе по психологии в Женеве 1909 г. // Вопросы философии и психологии. — 1909. — Кн. IV (99). — С. 662—681.
7. Вундт В. Психология народов. — М.: Изд-во Эксмо; СПб.: Ferra Fantastica, 2002. — 864 с.
8. Грассери Р. де-ла Психология религии / Пер. с франц. В. И. Писаревой. — СПб.. Изд. Ф. Павленкова, 1901. — 332 с.
9. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії. — К.: Юніверс, 2000. — 424 с.
10. Жане П. Неврозы и фиксированные идеи. — СПб., 1903. — 434 с.
11. Из записок по психологии Архимандрита Феофана Авсенева // Сборник из лекций бывших профессоров Киевской Духовной Академии, Архимандрита Иннокентия, протоиерея И. М. Скворцова, П. С. Авсенева (Архимандрита Феофана) и Я. К. Амфитеатрова. — К.: В Типографии Киевского Губернского Управления, 1869. — XVI. — 246 с.
12. Из лекции профессора академии архимандрита Иннокентия. По догматическому и нравственному богословию // Сборник из лекций бывших профессоров Киевской Духовной Академии Архимандрита Иннокентия, протоиерея И. М. Скворцова, П. С. Авсенева (Архимандрита Феофана) и Я. К. Амфитеатрова. — К.: В Типографии Киевского Губернского управления, 1869. — VII. — 363 с.
13. Косова Н. А. Психология религии в США: состояние и перспективы развития // Религии мира. История и современность. Ежегодник. 1985. — М.: Главная редакция вост. литературы изд-ва "Наука", 1986. — С. 22—37.
14. Линецкий М. Л. Внушение. Знание. Вера. — К.: Политиздат Украины, 1988. — 158 с.
15. Полторацкий М. П. Русская религиозная философия // Вопросы философии. — 1992. — № 2. — С. 126—140.
16. Попова М. А. Критика психологической апологии религии (Современная американская психология религии). — М.: Мысль, 1973. — 261с.
17. Рибо Т. Психология чувств. В двух частях. — Житомир: Электро-Типография Е. А. Синькевича. — 308 с.
18. Сикорский И. А. Психопатическая эпидемия 1892 года в Киевской губернии. — К.: Типография императ. Университета Св. Владимира, 1893. — 46 с.
19. Флурнуа Т. Принципы религиозной психологии. — К., 1913. — 33 с.
20. Франк С. Л. Предмет знания: Об основах и пределах отвлеченного знания. Душа человека: Опыт введения в философскую психологию. — СПб.: Наука, 1995. — 656 с.
21. Челпанов Г. Задачи современной психологии // Вопросы философии и психологии. — 1909. — Кн. IV (99). — С. 285—307.
22. Otto R. West— ostliche mystik. Gotha Klotz, 1926. — 397s.
23. Otto Rudolf. Das Heilige. Uber das Irrstionale in den Idee des Yot-tlichen und sein Verhaltlichen zum Rationalen. — Nachdruck, 2004. — 229 s.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
