129082 (618658), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Для демонстрації залежності релігійних почувань від розвитку інтелекту Рібо досліджує їх еволюцію. В інтелектуальній еволюції французький психолог важливого значення надає поняттю космічного порядку, в якому боги спершу виступають фізичними регуляторами, які згодом поступалися своєю "управлінською" функцією вищим силам, наділеним моральними атрибутами. У цьому процесі посилюється роль узагальнення в побудові релігійних ідей. У різних народів спостерігається неоднаковий вияв абстракції та узагальнення, що засвідчує існування різноманітних релігій.
Відзначаючи складові еволюції почувань — боязнь, виражену в почутті залежності, любов як почуття потягу, Рібо ігнорує зміни, що супроводжують цей процес. Це, по-перше, поступове переважання приємних психічних станів над неприємними і, по-друге, злиття релігійного і морального почуттів. На завершальному етапі, як зауважує Рібо, спостерігається "всезростаюче переважання інтелектуального елемента (раціонального), поступове зникнення елемента почувань, котре прагне зблизитись з інтелектуальними почуттями і злитися з ними в одну групу" [17, с. 217]. Рібо висловлює думку про те, що релігія прагне стати релігійною філософією, прагне трансформуватися в неї.
В епоху "інтелектуальної витонченості", як зазначає психолог, релігійне почуття заміняє містицизм: "В усіх великих релігіях, що досягнули свого апогею, антагонізм між двома елементами вірувань — раціональним і сентиментальним — виражається в формі опозиції догматики і містики" [17, с. 218].
Релігійне почуття виявляється водночас у внутрішніх змінах організму і в поведінці. Його фізіологічні вияви дуже різноманітні. Зовнішнім виявом релігійного почуття є обряд, який має соціальний характер і набуває стійкості, перетворюючись у інституцію. Спершу обряди були прямим і безпосереднім вираженням релігійного почуття, передаючи дух кожного народу. При переході від реального до уявного обряд набуває символічної форми вияву.
Рібо висловлює думку, що релігійне почуття може перетворитися в пристрасть: йдеться про релігійний фанатизм. Психолог вважає, що будь-яка нормальна людина, яка живе в суспільстві, не може ігнорувати релігійні ідеї. Однак вона може лише осягнути, але не відчути їх.
Про психопатологію релігійних почуттів Рібо зауважує, що релігійне божевілля не є хворобливою сутністю, а є симптомом, їх класифікують як пригнічені, або астенічні, форми і екзальтовані, або стенічні. Пригнічена форма проявляється, по-перше, як боязнь, що може перетворитися на жах, а по-друге, її виявом в інтелектуальній сфері є невідступна idee fice. За Рібо, на релігійне божевілля впливає характер, виховання, середовище, епоха і форма вірувань. У простій релігійній меланхолії людина відчуває себе винною, проклятою. Іноді вона набуває деманіакальної форми, яка характеризується мареннями, одержимістю бісом.
Хвороблива екзальтація релігійного почуття випливає з потягу і любові, що проявляються в екстазі, при якому спостерігається "по-перше, обмеженість поля свідомості з інтенсивним і пануючим уявленням, яке виступає єдиним зосередженням і центром асоціації; по-друге, стан почувань — захват — форма самої високої любові, з жагою і принадою володіння, і яке, як в нечестивій любові, бачить свою мету в повному злитті і єднанні (chosis александрійців)" [17, с. 223]. Стійкішою і діяльнішою формою екзальтації він вважає теоманію, що виражає такий душевний стан, за якого хворий вважає себе Богом або обраним відкрити людям його волю. На противагу стражданням одержимого, що відчуває ворога в собі (демономанія, біснуватість), таких осіб охоплює нестримна радість, яку ніщо не може похитнути: ні нещастя, ні переслідування, ні тортури. Однак Рібо зазначає, що жодна хвороблива емоція не має вираженого прагнення до поширення у вигляді епідемії з огляду на соціальний, а не індивідуальний характер.
Досліджуючи витоки релігійних почуттів, Рібо акцентує на їх амбівалентному характері, ролі в житті людини. При цьому релігійні почуття він пов'язує не лише з чуттєвою, а й з інтелектуальною сферами. Завдяки цьому зв'язку релігійні почуття мають різноманітні форми вияву. Рібо вперше намагався розкрити генезу релігійних почуттів, відзначаючи їх психологічний і соціальний характер.
Розглядаючи взаємозв'язок уваги та екстазу, Рібо вважає, що екстаз — це гостра форма idee fice. Хоча він й інтенсифікує розумову діяльність, однак не в змозі перетворити її. На думку французького психолога, містики поділяються на таких, у яких створюється домінуючий образ, навколо якого розташовуються всі інші, і таких, у яких ум, пройшовши сферу образів, досягає чистих ідей і зупиняється на них. Отже, в першому разі увага фіксує образ на рівні уяви, в другому — образ зливається з ідеєю.
Особливу увагу вчені приділяли дослідженню різних феноменів, пов'язаних з психікою. Французький психолог, психіатр П'єр Жане (1859—1947р.р.) підкреслював, що в душевному житті людини значну роль відіграє мрійливість, виявом якої іноді стають зразки несвідомої психологічної діяльності — марення. Вони охоплюють людину, повністю покорюючи її. Як зазначає Жане, медіум, "який марить наяву, зовсім втративши водночас особисту свідомість в своїх мареннях" [10, с. 363], є яскравим прикладом такого стану. За таких умов стороння особа може керувати подібними мареннями. Проголошувані слова можуть видозмінити напівсвідомі марення, тоді спостерігається розлад душевної діяльності, роздвоєння особистості. "Медіум вражається розмовами, які записує його рука, і висловлюваннями, котрі проголошуються його вустами, всупереч йому самому. І він не може не приписати всього якій-не-будь іншій особі, котра користується його, медіума, рукою і мовою і автоматичне письмо підписується іменем особи, що користується популярністю" [10, с. 364].
Все, що ми бачимо, — збережені спогади, пережиті марення. Щодо довільного характеру образів видінь, то навряд чи вони можуть нас дивувати, — у нашій свідомості здійснюється багато довільних явищ, наприклад постійна зміна образів у сновидіннях. Постає запитання: "Яким же чином майже несвідомі явища проникають в нашу свідомість?". Тривале фіксування кульки посилює налаштування на марення і здійснює неповний гіпноз; душевна діяльність зосереджується на об'єкті; інші думки ліквідуються. Така подвійна, як вважає Жане, розумова операція становить певне утруднення: "для неї необхідні, з одного боку, налаштування на розумовий автоматизм, з іншого — в той же самий час необхідне певне зусилля уваги, яким видіння миттєво доводяться до свідомості" [10 с. 384].
Ідей і почуттів у нас набагато більше, ніж ми собі уявляємо. Розуміючи умови нашої душевної діяльності, ми маємо нагоду ліквідувати її порушення. П. Жане доходить висновку, що слабкість сприйняття у тих, хто страждає манією сумніву, обумовлюється впливом нав'язливих ідей і безпосередньо залежить від розладу тієї здатності "синтезувати враження", яка називається увагою. Отже, наука прагнула пояснити найнеймовірніші явища, пов'язані з психікою людини.
Наприкінці XIX ст. невропатологи Ж. Шарко і П. Ріше, психіатр П. Жане, вивчаючи гіпнотичні стани, звернули увагу на подібність чудодійних зцілень з результатами застосованої ними гіпнотерапії, а також на аналогічність симптомів істерії з явищами демономанії, бісоодержимо-сті, стигматизації. Пізніше Шарко і Ріше видали двотомну ілюстровану працю "Одержимі демоном в мистецтві" та "Потворства і хвороби в мистецтві".
Згодом психіатр А. Біне опублікував тритомну працю "Божевілля Ісуса", в якій намагався довести, що засновник християнства був душевнохворим. На основі євангельських текстів Біне зробив висновок, що в Ісуса була манія величності (вважав себе Сином Божим), манія одержимості (вірив, що був спокушений дияволом в пустелі), манія безсмертя (вважав себе вічним) і т. д.
Теодор Флурнуа (1854—1920р.р.), будучи прихильником В. Джемса, неухильною організаторською та пропагандистською діяльністю сприяв перетворенню європейської психології релігії на наукову дисципліну. Лекції Флурнуа, прочитані в Женевському університеті, згодом видані, стали першою систематизованою працею в Європі з психології релігії. Пізніше Т. Флурнуа вивчає психологію релігійних геніїв, а також осмислює філософську та психологічну спадщину В. Джемса.
Т. Флурнуа вважав, що релігійні явища можна вивчати засобами наукової психології. Навіть якщо ми визнаємо, що релігійне почуття є ілюзією, все одно цей факт пов'язаний з певним психічним станом. Отже, релігія як факт внутрішнього життя людини виступає об'єктом наукового дослідження. Проте емпіричний матеріал може слугувати лише фундаментом для досліджень, оскільки його необхідно систематизувати.
Історія релігій, як зазначав Т. Флурнуа, пов'язана з релігійною психологією: перша постачає необхідний матеріал для відтворення релігійного життя минулих поколінь; натомість психологія, схоплюючи таємниці індивідуальної свідомості, виступає своєрідним ключем для відкриття різних проявів релігійності. При з'ясуванні сутності релігійної психології французький мислитель послуговувався тими розвідками, в яких дається узагальнена її характеристика, розглядається релігія зсередини, "такою, якою вона розкривається в особистій свідомості суб'єкта" [19, с. 9], опирається на ті праці, основною метою яких є наукова істина, а не захист тез богослов'я. Т. Флурнуа зазначає, що проблематичним у цих дослідженнях виступає питання трансцендентної реальності. Натомість для нього "релігійна психологія не стверджує, як і не заперечує трансцендентного існування об'єктів релігії, вона обмежується тим, що ігнорує його і відсторонює проблему, яку вона вважає поза своїм віданням" [19, с. 11]. На відміну від релігійних досліджень релігійна психологія виступає "фізіологічною", оскільки прагне віднайти "всі органічні умови релігійних явищ, як більш чи менш віддалені: вік, стать, раса, темперамент, здоров'я чи хвороби і т. д., так і умови безпосередні, тобто їх мозкові кореляти". Як генетична — "тому що вона розглядає релігійне життя і його залежність від зовнішніх і внутрішніх факторів, які можуть мати вплив на її розвиток". Як порівняльна — "тому що поширює коло своїх досліджень на можливо більш широкий загал різного середовища, щоб показати подібність і різницю їх внутрішнього досвіду" [19, с. 15—17]. І, нарешті, остання ознака релігійної психології — динамічна, яка фіксує "особисту релігію як досить складний і залежний від різноманітних факторів процес, який проходить через різноманітні фази і відкриває ряд живих глибоко прихованих сил" [19, с. 19]. На думку Т. Флурнуа, всі ці особливості релігійної психології взаємопов'язані і тому їх доцільно об'єднати в "принцип біологічного пояснення релігійних феноменів". Отже, психологія релігії розглядає і вивчає релігію як певну життєву функцію. Т. Флурнуа що лише те, що зароджується і розвивається зсередини, "що виходить із серця людського", є предметом релігійної психології.
Досягнення у психіатрії та невропатології сприяли вивченню таких проявів релігійності, як містицизм, фанатизм, святість. У 1901 р. з'явилася книга професора Е. Мюрисьє "Хвороби релігійних почуттів", в якій було використано матеріал із життя святих. Е. Мюрисьє кваліфікував містицизм як гіпертрофоване прагнення до інтеграції особистості, а фанатизм — як надмірну жадобу суспільної корисності. Він зазначав, що лише релігійність здатна об'єднувати все душевне життя і все собі підпорядковувати.
Результати досліджень французьких вчених використовували В. Джемс при аналізі святості та містицизму, В. Гельпах, який вивчав психічні епідемії на релігійному ґрунті, а також Дж. Леуба у роботі "Психологія релігійного містицизму". Поширювалися у Франції роботи Г. Клав'є "Ідея бога в дитині" (1908р.) і П. Бове "Релігійні почуття і психологія дитини" (1925р.), у яких на основі цікавого емпіричного матеріалу досліджувалася статевовікова релігійна психологія дітей.
Один із фундаторів соціології Еміль Дюркгайм (1858— 1917р.р.) також звертався до проблем соціально-психологічного вивчення релігійності [106, с. 190—219]. У фундаментальній роботі "Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії" Е. Дюркгайм розглядає релігію у трьох ракурсах: у межах загальної теорії суспільства, де релігія виступає інтегратором соціального життя; у контексті соціології релігії, де пояснює появу релігійних уявлень; у межах етнології релігії, в якій розкриваються релігійні вірування австралійських аборигенів. Релігія, вважав Е. Дюркгайм, інтегрує суспільство і керує поведінкою людей; вона є проявом суспільства у вигляді образів і символів. Учений звертається до вивчення саме первісної релігії, щоб виявити властиві всім релігіям структурно-функціональні характеристики.
Якщо ж зміст релігійних вірувань змінюється в історичному процесі, то функції релігії у суспільстві зберігаються. Тому, Е. Дюркгайм, не існує хибних релігій, всі вони істинні на власний розсуд.
Релігія ґрунтується на поділі світу на дві сфери — сакральну (або священну) та профанну. У цьому протиставленні священного та профанного світів Е. Дюркгайм прагне виявити особливості релігії. Священне є тим, що має владу над нами, вимагає особливого до себе ставлення: благоговіння, любові, слухняності тощо. Е. Дюркгайм констатує, що "священний характер, яким наділяють певний об'єкт, не є чимось таким, що йому самому внутрішньо притаманне, його ним наділяють" [9, с. 192]. Тому релігія, на його думку, є вірою в соціально значуще, а не в надприродне.
Соціально-психологічні дослідження у сфері релігії продовжував Люсьєн Арреа (1841—1922р.р.) у праці "Релігійні почуття у Франції" (1903). Узагальнивши результати опитування, Арреа дійшов висновку, що рівень релігійності у Франції знижується, але все-таки французи залишилися віруючими, тому що об'єктом їх віри стали філософія і наука.
Французький мислитель Рауль де ла Грассері (1839— 1914р.р.) заявляв, що первинну причину релігії він вбачає у "стані людського духу", тобто в почутті, яке породжує потребу в стосунках з божеством і виступає у вигляді культу. Людина починає з поклоніння божеству, а потім ставить собі питання, чим є те божество, з яким вона познайомилась емпірично. Тому найпершим у релігії виникає культ. Однак "... всі прояви вірувань і культів є переважно психічними, а їх виникнення і розвиток пояснюються тільки духовним станом віруючого" [8, с. 4]. Р. де ла Грассері вважає, що поява культу зумовлена потребами духу, в якому зароджується ідея Бога.
Р. де ла Грассері зазначав, що релігію можна вивчати з різних точок зору. По-перше, як зв'язок між людьми і Богом та іншими світовими силами, а також причини, наслідки і прояви цього зв'язку. Цими питаннями займається космосоціологія. По-друге, розглядати релігію як продукт людського суспільства. По-третє, як галузь психології, оскільки, відносно відокремлюючись, розумові явища стають факторами релігійних явищ. У цьому розумінні релігія є продуктом людського духу, нею управляють психічні закони, вона розвивається відповідно до еволюції людського духу. Для віднайдення єдності в різноманітних релігіях потрібно відтворити їх своєрідну психологію.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
