4562-1 (618240), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї про­дукції і товарів.

Порядок визначення розміру шкоди повинен проводитись за формулою:

Р_з = [(Б_в А) * І_інф + ПДВ + А_зб]* 2,

де Р_з — розмір збитків (у гривнях); Б_в — балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищен­ня (псування) матеріальних цінностей (у гривнях); А — амор­тизаційні відрахування (у гривнях); І_інф, — загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно визначу­ваних Міністерством статистики України індексів інфляції; ПДВ — розмір податку на додану вартість (у гривнях); А_зб — розмір акцизного збору (у гривнях); 2 — коефіцієнт, установлений Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей¹¹.

При визначенні розміру шкоди, завданої внаслідок псуван­ня майна, слід виходити з розміру зменшення його вартості. Якщо це майно було відремонтованим, то розмір шкоди ста­новлять витрати на ремонт для поновлення майна в поперед­ньому стані. Витрати на ремонт, що призвели до поліпшення стану майна в порівнянні з тим, яким воно було до ремонту, прямої дійсної шкоди не становлять і не можуть бути віднесені на рахунок працівника.

Вже зазначалося, що при визначенні прямої дійсної шкоди повинні враховуватись встановлені норми витрат, що розроб­ляються і затверджуються відповідними міністерствами і відом­ствами. Практика застосування норм природних витрат свідчить, ці норми не можуть застосовуватись у випадках, коли дове­дено, що матеріальні цінності були вкладені працівником.

При виявленні з вини працівника нестачі одних товарів і лишків інших нестача підлягає стягненню з винного, а лиш­ки — оприбуткуванню на користь підприємства. Залік лишків та перекриття ними нестач допускаються як виняток за один і той же період, що перевіряється, у однієї і тієї ж матеріально відповідальної особи і відносно матеріально-товарних ціннос­тей одного і того ж найменування.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом — це дольова відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шко­ду, відповідає тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині (долі). Навіть при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольова матеріальна відповідальність. Частка (доля) відповідальності кожного члена колективу (бри­гади) визначається залежно від терміну роботи в складі брига­ди і пропорційно розміру заробітної плати працівника. Члени бригади звільняються від відповідальності при доведеності вини когось із членів бригади у заподіянні шкоди або коли встановлений факт крадіжки матеріальних цінностей сторонніми осо­бами.

Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприє­мству заподіяна спільними умисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду і винні у вчиненні зло­чину. Солідарна відповідальність означає, що особи, винні у заподіянні шкоди, несуть матеріальну відповідальність у по­вному розмірі, без визначення частки (долей) кожного. У по­рядку цивільного судочинства суд має право зобов'язати цих осіб відшкодувати шкоду солідарно, якщо при постановленні обвинувального вироку цивільний позов був залишений без розгляду або коли вирок в частині цивільного позову скасовано і справа в цій частині направлена на новий розгляд в порядку судочинства.

Встановлення солідарної відповідальності кількох осіб за заподіяну підприємству шкоду означає, що ця шкода може бути стягнута з одного із притягнутих до солідарної матеріальної відповідальності, який пізніше вимагатиме від інших осіб, які спільно з ним завдали шкоду, відшкодування в рівних долях, за винятком частини, що припадає особисто на нього.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначаєть­ся по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річно­го строку для заявлення позову по кожній вимозі й поважності причин його пропуску.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної пра­цівниками самовільним використанням в особистих цілях тех­нічних засобів (автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшко­дуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зок­рема ст. ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випад­ках шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використання працівни­ком технічних засобів.

В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що переду­вали дню виявлення шкоди, якщо шкода виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному під­приємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

2.Порядок відшкодування шкоди

Законодавство про матеріальну відповідальність надає пра­цівнику, який завдав шкоду, можливість добровільно відшко­дувати збитки повністю або частково. Це відшкодування пра­цівник може здійснити шляхом внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для ос­таннього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може пере­дати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне май­но на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.

Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків, законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заро­бітної плати працівника за розпорядженням власника або упов­новаженого ним органу.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпоряджен­ням власника підприємства або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівниками під­приємств та їх заступниками покриття шкоди в межах серед­ньої місячної заробітної плати може здійснюватись за розпо­рядженням вищого в порядку підлеглості органу.

Розпорядження власника підприємства або уповноважено­го ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не ра­ніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності — до районного (міського) суду.

У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місяч­ну заробітну плату, її відшкодування провадиться шляхом заявлення позову до районного (міського) суду.

Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства або уповноваженого ним органу до працівника про відшкоду­вання шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заро­біток. Шкода може перевищувати й середню місячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може нести відповідальність тільки в межах свого середнього місячного за­робітку. До суду власник або уповноважений ним орган пови­нен звертатись також у випадку, коли розмір шкоди не переви­щує середнього місячного заробітку, але відшкодування не може бути проведено за розпорядженням власника або уповноваже­ного ним органу в зв'язку із закінченням строку на видання розпорядження або у випадку припинення працівником трудо­вих відносин з даним підприємством.

Питання про відшкодування завданої шкоди може розгля­датись судом за заявою працівника, який не згодний з розпо­рядженням про відрахування, зробленим власником або упов­новаженим ним органом, чи з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.

Позов про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди праців­ником може бути заявлений і до реалізації розпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений також позов про повернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди, коли відсутні підстави і умови для мате­ріальної відповідальності, збитки ним відшкодовані у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в інших випадках.

Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному ви­падку зобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями пра­цівника матеріальні збитки підприємству; чи становлять ці збит­ки пряму дійсну шкоду працівника; чи заподіяні вони неправо­мірними діями працівника; чи входять до функцій працівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому вина працівника; чи були створені працівнику умови, які б забез­печували збереження матеріальних цінностей і нормальну ро­боту з ними.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обо­в'язків працівник несе відповідальність перед підприємством, з яким перебуває у трудових правовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні праці­вникам своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441 Цивіль­ного кодексу України відповідає підприємство, перед яким вин­ний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку рег­ресу за нормами трудового законодавства.

Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, до якого заявлено позов, а й службових осіб підпри­ємства, він повинен притягнути цих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі як співвідповідачів.

Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений річний строк з дня виявлен­ня заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вва­жається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства, слід вважати день підписан­ня відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу вип­лати підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявлення регресного позову.

Висновки

В кінці я хотів би зробити кілька висновків по зробленій роботі.

Матеріальна відповідальність працівника – це обов'язок працівника відшкодувати прямий дійсний збиток, заподіяний їм роботодавцю протиправними винними діями чи бездіяльністю.

Матеріальна відповідальність має місце лише при наявності визначених умов:

а) прямий дійсний збиток;

б) протиправне поводження працівника;

в) наявність провини працівника в заподіянні збитку;

г)причинно-наслідковий зв'язок між протиправним поводженням працівника і виниклим збитком.

Існує два види матеріальної відповідальності:

а)обмежена;

б)повна.

Збиток може бути відшкодований:

а) добровільно;

б) в адміністративному порядку;

в) у судовому порядку.

Список литературы

Конституція України, від 28 червня 1996 р.;

Кодекс законів про працю України, від 10 грудня 1971 р., станом на 1 вересня 2000 р.;

Стичинський Б.С. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю, Київ, 1997 р.;

Цивільний кодекс України Київ, 1998 р.;

Закон СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)", 1987 р.;

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від

Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від

Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №116 про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей;

Трудове право України: Курс лекцій/ за ред. П.Д.Пилипенка,Львів,Вільна Україна,1996 р.;

Постанова Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 р № 21 (в редакції від 13 жовтня 1997 р.);

Інструкція про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 2 люто­го 1995 р. № 21;

Характеристики

Список файлов курсовой работы