4562-1 (618240), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Аби запобігти питань стосовно притягнення працівника за одне й те ж порушення до матеріальної та інших видів відповідаль­ності, у частині третій ст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення до матеріальної та інших видів відповідальності цілком припустимо, лише якщо є підстави .для притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Це правило узгоджується зі статтею 61 Конституції України, котра забороняє притягнення за одне і те ж правопорушення двічі до юри­дичної відповідальності лише одного виду.

Працівнику надається право добровільно покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації повністю чи част­ково. Проте навіть такий спосіб відшкодування шкоди не виклю­чає проведення службового розслідування, належного установ­лення факту заподіяння шкоди та видання за результатами службового розслідування наказу. У наказі винуватим особам може бути запропоновано добровільно покрити шкоду. Такий наказ і буде підставою для приняття касою підприємства грошових сум у поряд­ку покриття шкоди. У наказі може бути виражена згода власника на передачу працівником для покриття заподіяної шкоди рівноцін­ного майна чи полагодження пошкодженого, як це передбачено части­ною п'ятою ст. 130 КЗпП.

Проте покриття працівником прямої дійсної шкоди у доб­ровільному порядку шляхом передачі підприємству рівноцінно­го майна чи полагодження пошкодженого можливе тільки за зго­дою власника. Інакше кажучи, переважно формою покриття прямої дійсної шкоди є грошова форма. За згодою власника відшкодування може чинитися у формі, яка у цивільному праві на­зивається "в натурі".

Положення Кодексу законів про працю за аналогією слід застосовувати до випадків зворотної (регресної) вимоги держа­ви до посадових осіб місцевої державної адміністрації про відшко­дування шкоди, заподіяної державі в зв'язку з відшкодуванням за рахунок держави шкоди, що заподіяна незаконними рішення­ми голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих дер­жавних адміністрацій, діяльністю або бездіяльністю посадових осіб цих адміністрацій. Справа в тому, що відповідно до ст. 56 Конституції держава зобов'язана відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, завдану громадянам незаконними діями органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Держава, у разі відшкодування шкоди, одержує право регресної вимоги в роз­мірах і порядку, що визначаються законодавством (ст. 49 Закону "Про місцеві державні адміністрації"). Оскільки спеціальне за­конодавство з цього приводу не приймалось, на мій погляд, було б доцільно застосовувати в таких випадках за аналогією норми КЗпП про матеріальну відповідальність.

3.Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну⁸. Деякі правознавці також виділяють: підвищену матеріальну відповідальність і відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

Обмежена матеріальна відповідальність.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шко­ди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обме­жується розміром середнього місячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки при заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відпо­відальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру серед­ньої місячної заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шко­ди, а якщо шкода виявлена після звільнення — дню звільнен­ня. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення матеріаль­них цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного за­робітку, але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних при­ладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користу­вання в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збе­рігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необ­хідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякі-. сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріаль­них чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місяч­ного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.

До зайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве надані дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям ма­теріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому за­гальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На керівних працівників може бути покладе­на матеріальна відповідальність у межах середньомісячної за­робітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку мож­ливість підприємство втратило.

Працівники, які не є керівниками підприємства і структур­них підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними нена­лежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матері­альну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна відпові­дальність.

Якщо працівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за не­забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не віс носиться до кате­горії працівників, з якими згідно зі ст. 135' КЗпП може бути укладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника у разі нестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови, що відсутні інші підстави для повної матері­альної відповідальності.

При заподіянні шкоди приписками та іншими викривлени­ми даними про виконання робіт до матеріальної відповідаль­ності можуть притягуватись як працівники, що вчинили ці дії, так і службові особи, через винне невжиття якими заходів до їх запобігання вони вчинені. Залежно від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність може на­стати як в межах середньої місячної плати, так і в повному розмірі (п. п. З, 6 ст. 134 КЗпП).

У відповідності з законодавством ⁹ обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалістьматеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

Повна матеріальна відповідальність.

Повна матеріальна відповідальність працівника це покладення на працівника обов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству, установі, організації чи фізичній особі (яка виступає власником як сторона трудового договору) пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень.

Повна матеріальна відповідальність може бути індивідуальною і колективною.

Відповідно до законодавства¹⁰ працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, якщо:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135¹ КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 134 КЗпП надається вичерпний перелік випадків, коли працівники несуть повну матеріальну відповідальність. Проте, слід врахувати, що п. 6 цієї статті має відсилочний характер: він передбачає можливість притягнення до повної матеріальної відповідальності у випадках передбачених законодавством (підзаконними актами такі випадки також можуть бути встановлені).

Матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві(ст.132 КЗпП).

Підвищена матеріальна відповідальність.

Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду,завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством(ст.135 КЗпП).

Розділ II

1.Порядок визначення розміру матеріальної шкоди

Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з пра­цівника за завдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди. Саме розмір дійсної шкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуванням виду відпові­дальності, конкретної обстановки, за якої було завдано шкоду, матеріального стану працівника точно встановлюється сума, що підлягає відшкодуванню.

Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається за фактичними витратами на підставі даних бух­галтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівар­тості) матеріальних цінностей за вирахуванням фактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 від­сотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України, відповідно до розміру по­датку на додану вартість та розміру акцизного збору.

Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визна­чається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в на­турі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум.

При розкраданні, нестачі, умисному знищенні або умисно­му зіпсутті матеріальних цінностей шкода визначається за дер­жавними роздрібними цінами. В разі відсутності на даний вид матеріальних цінностей роздрібних цін шкода визначається за цінами, що встановлюються Державними комітетом України по цінах.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що, визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з вартості матеріальних цінностей на день вияв­лення шкоди, а у випадку зміни цін — застосовувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її відшкодування.

Характеристики

Список файлов курсовой работы