118851 (618221), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Соціальна справедливість як демократична цінність означає: рівний доступ кожного до загальнонаціонального надбання і цінностей; винагорода і визнання людини за її реальними досягненнями; наявність системи рівноправних відношень у всіх сферах громадського життя.

Збереження вищезгаданих демократичних цінностей припускає солідарність громадян у їхньому захисті. Вона вимагає підтримки громадян у боротьбі за свої права – економічні, соціальні, політичні і культурні.

РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ДЕМОКРАТІЇ

Основними ознаками демократичного політичного режиму є в першу чергу наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади і управління, механізм їх формування, визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом. Всі громадяни мають право на рівну захищеність перед законом. Демократична держава не може гарантувати кожній людині рівні матеріальні умови життя, тому що це значною мірою залежить від самої людини. Але держава не повинна насаджувати в суспільстві додаткові елементи соціальної нерівності. Вона покликана встановити рівноправні стосунки між усіма громадянами, стверджувати рівність усіх громадян перед законом.

Для демократії характерними є вільна діяльність політичних і громадських організацій, обов’язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства (остання повинна мати свої форми активності й вираження), економічний та політичний плюралізм (плюралізованою є також ідеологічна сфера, заборони торкаються лише антилюдських ідеологій)⁷. Плюралізм не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії. Плюралізм передбачає множину ідей, теорій, існування в суспільстві різних політичних партій, об’єднань, організацій. Політичний плюралізм забезпечує самовираження всім соціальним групам, що мають різні політичні погляди й інтереси. Політичний плюралізм передбачає незалежність суспільних об’єднань і політичних партій у своїй діяльності від уряду й інших офіційних владних структур.

У демократичному суспільстві діють тисячі окремих організацій – як місцевих, так і загальнонаціональних. Багато хто з них виконують роль посередників між громадянами й урядовими структурами. Суспільні групи представляють інтереси своїх членів різними способами: підтримкою кандидатів на ту або іншу посаду; участю в обговоренні політичних проблем; спробою впливати на прийняття політичних рішень. Серед громадських організацій, що грають активну роль у політичному житті, можна назвати добродійні об’єднання, групи по охороні навколишнього середовища, робітничі союзи й ін.

За демократії форма мобілізації легітимна, політичні рішення завжди альтернативні, законодавча процедура чітка й збалансована, а владні функції мають допоміжний характер. Демократія характеризується зміною лідерів, лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, але воно завжди має раціональний характер. Демократичний режим характеризується високим рівнем суспільного самоврядування, у відносинах між владою й суспільством переважає консенсус. Одним із головних принципів демократії є багатопартійність, у політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення, висуває майбутніх лідерів. Головна функція опозиції за демократичного політичного режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку суспільства та складання постійної конкуренції правлячій еліті. Сутнісними ознаками демократії є електоральні змагання, можливість артикуляції інтересів, націленість на консолідацію суспільства. За демократії держава існує заради громадян, а не навпаки, створюються умови для подальшого розвитку громадянського суспільства.

Крім того, можемо виділити також деякі ознаки, звертаючи увагу на їх спільність для всіх різновидів демократій:

• населення бере участь у формуванні і здійсненні державної влади шляхом прямої (референдум і вибори) та представницької демократії (шляхом обрання органів типу парламентських).;

• виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їхня підзвітність виборцям;

• у найважливіших сферах суспільного життя панує закон. Відносини між людьми та державою контролюються законом⁸;

• вільні вибори правителів, які передбачають щонайменше три умови: 1) свободу висування кандидатур; 2) свободу виборчого права, тобто загальне й рівне виборче право за принципом «одна людина – один голос»; 3) свободу голосування (воно має бути таємним), рівність усіх в інформації й можливості вести пропаганду під час виборчої компанії;

• виконавча влада походить від народу (президентська республіка) чи представницького органу (парламентська республіка);

• визнання і здійснення на практиці принципів конституційності й законності.;

• розвинуті сектори економіки, вільні від державного втручання;

• розвинуте громадянське суспільство; державна влада й громадянське суспільство виступають як рівноправні партнери, які на партнерних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем; і держава, й громадянське суспільство є суб’єктами суспільної життєдіяльності⁹.

Також до зазначених ознак демократичного режиму можемо додати наступне:

• існує важливе значення органів правосуддя як захисника та гаранта прав і свобод громадян, забезпечення верховенства права;

• взяття до уваги інтересів більшості національних утворень¹⁰;

• силові структури (збройні сили, поліція, органи безпеки і т. д.) знаходяться під демократичним контролем суспільства;

• домінують методи переконання, компромісу;

• передбачається існування правової держави та громадянського суспільства¹¹;

• наявність ринкової самоврегульованої економіки;

• різноманіття форм власності;

• свобода економічної та підприємницької діяльності¹²;

• свобода засобів масової інформації. ЗМІ покликані оперативно й об’єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися у питаннях політичного життя;

• система стримувань і противаг. Вона включає у себе два основні елементи – федералізм і розподіл влади;

• можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо¹³. У демократичному суспільстві прямі дії дозволені для кожного громадянина;

• демократичні методи дозволяють долати виникаючі соціальні протиріччя, забезпечують компроміс між державними органами та громадянами, між різними соціальними групами населення;

• можливість змінити уряд без застосування сили;

• можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;

• демократичний режим базується на законах, котрі відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства, тому він забезпечує стабільний порядок, низький рівень злочинності, сприяє більш спокійному вирішенню конфліктів між державою та особистістю, між різними соціальними та національними групами людей;

• в демократичній державі особистість захищена від свавілля, беззаконня, так як права знаходяться під постійною охороною органів правосуддя¹⁴;

• народ визнається вищим джерелом влади;

• підпорядкування меншості більшості при прийнятті рішень;

• по-справжньому конкурентна боротьба за владу;

• наявність політико-правових механізмів, забезпечуючих реальну можливість участі громадян в формуванні та діяльності органів державної влади (в формі прямої участі населення або на основі представницької влади);

• стосовно суб’єктів господарювання і громадян діє принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом». Господарські суб’єкти й громадяни можуть робити все, що прямо не заборонено законом;

• децентралізація державної влади.

Як найважливіша перевага демократичного політичного режиму в літературі наголошується, що він забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильнициким шляхом¹⁵.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою престижно) доповнюються низкою інших ознак і принципів:

• пріоритет прав людини над правами держави, узгодження інтересів громадянина і держави;

• повага прав соціальної меншості на власну думку і її вільне вираження;

• верховенство права і забезпечення його обов’язковості в законотворчій діяльності;

• верховенство і найвища юридична чинність конституції щодо законодавчих та інших правових актів;

• верховенство законів у системі нормативно-правових актів;

• забезпечення законності і справедливості правозастосовної діяльності та ін¹⁶.

Визначаючи ознаки, ми можемо піти іншим шляхом та виділити передумови демократії, по втіленню в життя яких матимемо змогу назвати режим демократичним, як це робить Л. І. Спірідонов:

• відсутність єдиної, обов’язкової для всіх державної ідеології, котра однозначно визначає ціль суспільно-історичного розвитку, а іноді й політичні засоби її досягнення;

• наявність вільностворюваних недержавних політичних партій, відображаючих соціальну диференціацію громадянського суспільства;

• обмеження політичної ролі партії участю у виборах, на котрих вони виступають з розробленою виборчою програмою, відображаючою інтереси запропонованою партією соціальної групи громадянського суспільства;

• функціонування політичної системи, передбачаючої боротьбу, конкуренцію політичних партій, погодження між ними, створення коаліції політичних сил, котрі прагнуть до парламентської більшості та отриманню вирішальної ролі в державному управлінні; передбачається, що виникаюча таким чином політична боротьба є відображенням соціально-економічної конкуренції всередині громадянського суспільства;

• існування не визначаючої державну політику, а отже не несучої за неї відповідальність меншості, в функцію котрого входить опозиційна політична діяльність, розроблення альтернативних програм суспільного розвитку, позитивна критика державного керівництва, ідеологічна та кадрова підготовка його зміни;

• наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку, вуличної ходи, демонстрацій, протестів і т. д. і т. п.), при допомозі котрих суверенні суб’єкти громадянського суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя¹⁷.

Отож саме ці ознаки є характерними для демократичного політичного режиму. Демократія і в політичному, і в загальнолюдському розумінні вже є своєрідним ідеалом майбутнього розвитку суспільства та людської цивілізації в цілому. Державам, які стали на шлях утвердження демократії, слід в першу чергу гарантувати конституційні ознаки цього режиму.

РОЗДІЛ 3. ФОРМИ ТА ІНСТИТУТИ ДЕМОКРАТІЇ

Існує багато способів класифікувати демократію. Форми демократичного режиму класифікуються як за зовнішнім вираженням демократії, за сферами громадського життя, так і за специфічними проявами політичного режиму, що відображені в його різновидах методів і засобів здійснення влади. І це різні шляхи відображення системи демократії. Почнемо з останнього.

Серед спроб класифікації соціально-політичних режимів демократичного змісту, найбільше заслуговує на увагу та, що передбачає їхній поділ на такі види: демократично-консервативний, демократично-радикальний і демократично-ліберальний.

Демократично-консервативний режим характеризується тим, що політична влада здійснюється способами і методами, які зумовлені традиційними інститутами, законами, звичаями, що закріпилися у свідомості суспільства, держави та особи. Консерватизм – ідеологія і практика, що орієнтуються на збереження і підтримку форм державного і суспільного життя, передусім його морально-правових засад, які історично сформувалися і втілилися в нації, релігії, шлюбі, сім’ї, власності. Саме держави, що мають такий стрижень, наприклад Великобританія, є основою для виникнення та існування такого різновиду соціально-політичного режиму. Негативною рисою цього режиму є схильність до минулого, абсолютизація якого може гальмувати процес відмови від застарілих форм і перехід до нових. У зв’язку з цим останні десятиліття на Заході проявляється неоконсерватизм, який у політичній сфері визнає необхідність функціонального посилення політичної системи, пошуку ідей і підходів у створенні гнучкіших стуктур влади, зміцнення законності й порядку, відродження моральних традиційних цінностей¹⁸.

Своєрідною протилежністю зазначеного режиму є демократично-радикальний режим. При ньому суб’єкти політичної влади намагаються ввести нові форми, методи і засоби управління політичною системою, державою та економікою. Для нього характерним є прагнення кардинального оновлення форми державного устрою, форм правління, методів і способів реалізації державної влади, адміністративно-територіального управління тощо. Як свідчить досвід така «квапливість» у країнах, що не дозріли до використання демократичних способів і методів політичного керівництва (наприклад, більшості країн СНД), породжує кризові явища.

Ліберально-демократичний режим існує в багатьох країнах. Його значення таке, що деякі вчені вважають ліберальний режим – це, власне, не режим здійснення влади, а умова існування самої цивілізації на певному етапі її розвитку, навіть фінальний підсумок, яким закінчується вся еволюція політичної організації суспільства, найбільш ефективна форма такої організації. Але з останнім твердженням важко погодитись, так як в даний час йде еволюція політичних режимів і навіть такої форми, як ліберально-демократичний режим. Нові тенденції в розвитку цивілізації, прагнення людини уникнути екологічних, ядерних та інших катастроф породжують нові форми здійснення державної влади, наприклад зростає роль ООН, з’являються міжнародні сили швидкого реагування, але одночасно зростають протиріччя між правами людини і націй, народів і т. п.¹⁹

Лібералізм виник у Європі у XVIII-XIX ст., в період боротьби народжуваної буржуазії проти абсолютизму. Прибічники лібералізму вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановленя конституційного ладу, допущення вихідців із третього стану до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв духівництва і дворянства. У сучасному розумінні лібералізм – це визнання найвищими цінностями системи прав та свобод людини і суспільства. Серед них – вільне підприємництво, приватна власність, свобода конкуренції та ринку, громадянські свободи (слова, преси, асоціацій), парламентський устрій державного життя.

Характеристики

Список файлов курсовой работы