118834 (618217), страница 4
Текст из файла (страница 4)
- автономія індивідуальної волі;
- існування невід’ємних прав людини (на життя, свободу, власність);
- договірний характер відносин між індивідом та державою;
- обмеження сфери діяльності держави;
- захист, перш за все, від державного втручання особистого життя людини і свобода його дій у рамках закону, в усіх сферах суспільного життя.
Основними принципами лібералізму є: абсолютна цінність особистості та її прихильність до свободи, як социальної користі, тобто користі для всього суспільства; закон, як сфера реалізації свободи, який зрівнює права окремої людини та інших людей, як гарантія безпеки; панування закону, а не людей, зведення питань влади до питань права; розподіл влади, як умова панування закону, незалежність судової влади, підкорення політичної влади судовій; верховенство закону як інструмента соціального контролю; пріоритет прав людини над правами держави. Головною цінністю лібералізму є свобода. Свобода проголошується цінністю в усіх ідеологічних доктринах, але ії конкретна трактовка істотно відрізняється. Свобода в лібералізмі - це свобода індивіда від середньовічної залежності, від держави і цехів. В політиці вимоги свободи означали право діяти по власній волі, і, перш за все, право в повній мірі користуватися невід’ємними правами людини, обмеженої лише свободою інших. Свобода в лібералізмі трактується як зовнішня свобода (свобода вчинку, дії); негативна свобода - як свобода людини взагалі, будь-якої людини - свобода підприємництва.
Економічна доктрина класичного лібералізму обґрунтовується на декількох положеннях: право людини на власність, вільний ринок, вільна конкуренція, незалежність економічної діяльності від держави. Відповідно до цього держава виконує тільки одну функцію - охорона власності, функцію "нічного вартового".
Ідеологія лібералізму базується на ототожненні свободи і приватної власності Приватна власність розглядається в якості гаранта і міри вільної людини. З економічної свободи виводиться політична і громадянська свобода. В економічній теорії лібералізм пропагує свободу підприємництва, ринка і конкуренції.
Ліберальне розуміння демократії це політична рівність людей, рівність їх. прав на життя, власність і свободу. Держава відокремлена від громадянського суспільства. Виступаючи проти феодального абсолютизму, лібералізм сформував вимоги обмеження діяльності держави правом, законом та висунув проти концентрації влади в одних руках принцип розподілу влади. В подальшому історія ліберального світогляду збагатила його ідеями всезагальних виборів парламентаризму, політичного плюралізму, місцевого самоврядування та ін.
Ліберальний світогляд взагалі можна характеризувати як антистатиське, тобто він негативно відноситься до того, що держава вмішується в суспільне життя. Цю думку в радикальній формі висловив американський політичний мислитель 19ст. - Г.Д. Торо "Я цілком згоден з твердженням:
Найкращий уряд той, який править як можна менш, і бажав би, щоб воно здійснювалось скоріше й більш систематично. Виконане, воно зводиться в решті решт… .до девізу "Кращий уряд той, який не править зовсім". А коди люди будуть до цього готові, то саме такий уряд в них і буде". Характерно, що на початку 80-х рр. 20ст. - 59% американців погодилось з цією тезою. Як і інші ідейно-політичні течії, лібералізм еволюціонував, змінював свої політичні акценти і концептуальні положення. Сьогоденна стадія розвитку лібералізму визначається як неолібералізм. Зі вступом розвитку цивілізації на сучасну стадію в межах лібералізму сформувалися ряд нових ідей і принципів, складаючи зміст неолібералізму. Перш за все, це відноситься до нового розуміння соціальної й економічної ролі держави. До його функцій неоліберали почали включати активний захист свободи підприємництва, ринка, конкуренції від зростаючої загрози монополізму в різних його сферах. Цю роль держава покликана виконувати через прийняття антимонопольного або антитрестського законодавства, виявити підтримку дрібним й середнім підприємцям, підприємцям новаторам, які підпали під найбільший ризик.
Неоліберали почали ставити в обов’язок державі розробку загальної стратегії розвитку економіки і виконання заходів по її реалізації. З признанням держави рівноправним власником сформувалася ідея плюралізму форм власності Найважливішою функцією держави, як вважають неоліберали є соціальний захист, особливо тих груп і верств населення, яке зазнає найбільших труднощів.
Таким чином, різниця між неолібералізмом і класичним лібералізмом полягає в різному розумінні ними суспільної ролі держави. Якщо в минулому ліберали виступали проти будь-якого втручання держави в економічне і соціальне життя, то неоліберали віддають державі значну роль у вирішенні суспільних проблем.
Сутність неолібералізму зводиться до такого.
По-перше, приватна власність має чесну суспільну природу, оскільки в її створенні, примноженні, охороні приймають участь не тільки власники.
По-друге, держава вправі регулювати приватновласницькі відносини. В зв’язку з цим, важливе місце в неолібіралізмі займає проблема маніпулювання виробничо-риночним механізмом попиту і пропозиції в концепції планування.
По-третє, неолібералізм створює та реалізує теорію співучасті працівників в керуванні (на виробництві створюються спостерігальні ради за діяльністю адміністрації з участю працівників).
По-четверте, проголошена неолібералами концепція "держава добробуту" передбачає: кожному члену суспільства передбачається прожитковий мінімум; державна політика повинні сприяти економічній стабільності і відвертати соціальні потрясіння; одна з найвищих цілей суспільної політики – це повна зайнятість.
По-п’яте, проголошена концепція соціальної справедливості, яка опирається на принципи винагородження індивіда за завзятість і талан, і одночасно враховуючої необхідності перерозподілу суспільного багатства в інтересах захищених груп. Неоліберали виступають з вимогами соціальної відповідальності бізнесу; перерозподіл матеріальних благ (через систему податків, державних соціальних програм) на користь нижчих верств суспільства; розширення фондів суспільного споживання (безкоштовного розподілу - школи, лікарні та ін.). Згідно неолібералізму, обов’язок держави - обмежувати особистість від зловживань та інших негативних наслідків функціонування риночної системи. На зміну "держава - нічний вартовий" приходить ідея "держав всезагального добродія".
Лібералізм є ідеологія і політика багатьох сучасних політичних партій, орієнтованих на збереження риночних механізмів і вільної конкуренції при мінімально необхідній регулюючій ролі держави Більшість таких партій об’єднані в Ліберальний інтернаціонал, створений у 1947р., в який входить понад З0 партій. В ряді країн, ліберали знаходяться у владі або входять в урядові коаліції. В Европарламенті вони мають п’яту по чисельності фракцію. Консерватизм. Термін "консерватизм" походить від лат. "conservat” - "зберігати" і має два головних значення: по-перше, збереження і підтримка того, що уявляється людині цінним; по-друге, своєкорислива апологетика минулого, спрямована на збереження привілеїв, які мали місце в минулому. Довгий час "консерватизм" застосовувався в нашому суспільстві з негативним відтінком і, як правило, їм позначалася рутинна прихильність до всього незмінного, застарілого в суспільному житті і визначалася не інакше, як реакційний напрямок в політиці Однак в останні часи проявляється стійкий інтерес до цієї політичної течії, прагнення до переосмислення його ідей них установок.
Класичний консерватизм виник в 18ст. в Англії у відповідь на ідеологію лібералізму. Його засновник - Едмунд Берк (1729-1797). У Франції до консерваторів такого типу належали Ж.де Местр і Л.де Боланд. У 1790р. Е.Берк написав книгу "Роздуми про революцію у Франції", де сформулював основні принципи консерватизму. В подальшому видатними представниками консервативної думки є Ф.де Шатобріан, Ф.де Лашенне, Б-Дізраелі, О.фон Бісмарк, І.А-Ільін та ін.
Однією з головних ідей консерватизму є неприроднє і небажане переобладнання суспільства шляхом стрибкоподібних, революційних перетворень. Звідси консерватизм - антипод революції. Але його прибічники не орієнтуються на відновлення скинутих революцією відносин і порядків, а назрілі суспільні зміни пропонують проводити іншими способами. Є.Берк писав: "Коли навіть я зраджую, я повинен зберігати. Я хотів би зробити ремонт як можна ближче до стилю тієї будівлі, котра ремонтується". І ще одна його думка: "Держава, яка не має можливості для своєї власної зміни, позбавлена й можливості власного зберігання".
Не менш образно висловив цю ж ідею інший британський вчений, професор М. Оукмотт: "Бути консерватором - наче віддавати перевагу відомого невідомому, те, що випробуване, тому що не пройшло перевірку практикою, факт - вимислу, дійсність - тому, що можливе, обмеження безмежному, близьке - далекому, достатнє - достатку, звичайне - досконалому, сьогоднішній забаві - утопічну насолоду".
Таким чином, представники класичного консерватизму, перш за все, протиставляли стійким традиціям соціальні інститути, які існували, протягом століть суспільні порядки, ідеям глибоких потрясінь, революційного падіння всього того, що накопичувалося віками. Крім того, основними ідеями консерватизму є:
- заперечення договірної природи держави, яка розглядається як породження неконтролюючого розумом природного руху речей;
- переконання, що держава не може звертати увагу на всі різноманітні соціальні проблеми і відносини і не може бути природним і ефективним органом керування. Тому бажаним є послідовне обмеження його втручання в регуляцію суспільних відносин, заміна його у цій функції такими факторами, як релігія, мораль, традиції, здібними до більш повного відображення соціального різноманіття;
- приверженість соціальної стабільності, тому що нема реальних гарантій того, що нові соціальні порядки можуть бути краще старих. Свідоцтво тому - досвід соціальних революцій. Виходячи з цих основних положень, консерватори проголосили і захищали окремі принципи, основними з яких є: історія, життя, закон, порядок, дисципліна, суспільна стабільність, традицій, сім'я, держава, нація, влада, релігія, ієрархія.
Неоконсерватизм. В період історичного розвитку консерватизм, також як і лібералізм, протерпів значних змін. З затвердженням буржуазних відносин консерватори стали на їх захист. Як і ліберали, консерватори почали виступати проти свободи ринка, конкуренції, вимог обмежити державне втручання в економіку. Протягом багатьох років консерватори відстоювали інтереси крупного капіталу.
Справжнє відродження консерватизму (неоконсерватизм) відбулося на Заході в середині 70х рр., коли почав набирати силу так званий новий консерватизм. Спочатку це виявлялося в швидкому рості популярності "нових правих" інтелектуалів. Нобелівськими лауреатами стають такі видні вчені — прибічники консерватизму, як М-Фрімен, Ф.фон Хаєк; на неоконсервативні позиції переходять стовпи американської соціології Д. Белл, С-Лілсет та ін. В 70-80 роках в провідних західних країнах, на високі державні пости обрані такі консервативні діячі, як Р.Рейгану США, М.Тетчер у Великобританії, а тривалість їх перебування у владі (8 років і 1,5 років) свідчить про силу нової течії. В політичну лексику 80х років міцно ввійшли поняття "ренганоміка" і "тетчеризм" як символи неоконсерватизму.
Як же оцінюється консерватизм?
Існують дві крайні взаємовиключні оцінки: одна - це позитивний переворот по всій системі суспільних відносин, інша - місія неоконсерватизму цілком негативна, руйнівна. Звичайно, обидві крайні оцінки не можна прийняти. Неоконсерватори не стільки руйнували, скільки змінювали, не стільки зламували, скільки виправляли. "Рейганоміка" і "Тетчеризм" сприяли росту виробництва продуктивності праці, споживанню рівня життя.
Неоконсерватизм відбив такі глибинні суспільні процеси, як потреба економіки в ослабленні державного регулювання й заохочення підприємницької ініціативи, в розширенні сфери дії конкурентних ринкових відносин. Як ідеологія і, особливо, як політика він синтезував принципи лібералізму (ринок, конкуренція та ін.) с традиційними цінностями консерватизму (сім’я, культура, мораль та ін.).
Під дією неоконсерватизму сформувалася динамічна модель суспільного розвитку, яка базується на саморегуляції і дуже стійка до соціальних потрясінь. Соціальну базу неоконсерватизму складають "новий середній клас" зацікавлений в провадженні в економіку досягнень науково-технічної революції й групування так званого "молодого капіталу", які сформувалися в сучасних сферах економіки - електроніка, авіація та ін.
Аналізуючи різноманітні форми сучасного неоконсерватизму, політологи виділяють три його основні різновиди. Перша - ліберально-консервативна, яка чітко виражена в Великобританії й США, до злиття лібералізму і консерватизму повністю завершилася, і лібералізм представляє єдину партію, яка володіє однородною ідеологією і стійкою соціальною базою. Ця форма неоконсерватизму стверджує максимально тісні зв'язки між риночною економікою, індивідуальною свободою і владою закона.
Другий різновид - християнсько-демократична, в якій головний акцент ставиться на цінність християнського морального порядку. На відміну від ліберального консерватизму, християнська демократія схвалює державне регулювання поведінки людей, а концепція організованого суспільства зберігає більш уваги.
В останні роки спостерігається зближення двох різновидів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
