118755 (618200), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Як підсобний матеріал для цієї пропагандистської діяльності користувалися оголошеннями в газетах Антанти. По словах Ерцбергера, хоча в газетних оголошеннях союзників теж приховували дійсне положення країн Антанти, але не брехали. У відділі оголошень газет Антанти німецькі пропагандисти виявляли неприкрашені потреби і запаси товарів, ціни на масло — в паризьких газетах, на одяг і інш. — в лондонських.
Коштовним матеріалом для німецької агітації і пропаганди служили також офіційні і напівофіційні листи різних посадових осіб Антанти, що незрідка потрапляли до рук німецької розвідки.
Так, будучи. англійський посол в Росії Джордж Бьюкенен расськазиваєт'', що він прагнув зберегти в строгій таємниці свою телеграму, послану їм в 1916 році Миколі II з проханням не знімати з посади міністра закордонних справ Сазонова. Проте один з англійських поштових мішків попав в руки німців. Знайдене в цьому мішку листування якраз дало німцям багатющий матеріал для викриттів ролі Бьюкенена в Росії.
У 1917 році німці навіть випустили спеціальну листівку, цілком присвячену Бькженену. Ця листівка розкидалася з аеропланів в розташування російських військ на Південно-західному фронті. У ній говорилося, що, хоча росіяни позбавилися від Миколи Романова, але англійський посол все ще сидить царем в Петрограді, і вселяє свої бажання російському уряду. Доки він царюватиме в Росії і питиме російську кров, росіяни ніколи не отримають ні світу, ні свободи.
Ерцбергер стверджує, що в течії 1914-15 років німецькі військові власті надзвичайно слабо усвідомлювали необхідність відповідного інформування зарубіжних країн і, посилаючись на можливість шпигунства, наполегливо опиралися спробам Ерцбергера влаштувати поїздку нейтральних журналістів по німецькому фронту. Коли ж, врешті-решт, удалося добитися дозволу на таку поїздку для італійських журналістів, — військові зустріли їх надзвичайно холодно, а що супроводжував їх німецький офіцер публічно назвав журналістів шпигунами, і заявив, що «славний німецький меч коштує більше, ніж все це звоніння». Німецькі генерали відмовили в інтерв'ю італійським журналістам. Німецький же офіцер запасу, що допомагав організувати цю поїздку, був арештований по якомусь нікчемному приводу. Шпіономанія пустила взагалі таке глибоке коріння в німецьких військових кругах, що вони боялися навіть допустити у вересні 1914 р. відвідини своєї головної квартири американським президентом Рузвельтом.
Взагалі, німецьке військове відомство трималося тієї думки, що за кордон можна і потрібно пускати всяку брехню, прикрашаючи її гаслом «грім перемоги роздавайся». Приведемо, із слів Ерцбергера, декілька прикладів. [ 16]
Щоденні військові зведення були наповнені повідомленнями виключно про німецькі перемоги. Такі помилкові по суті донесення, були однаково небезпечні і усередині і поза країною. Німецька громадськість справедливо запитувала, чому ж немає світу, коли щодня беруть перемоги? Цензура не дозволяла писати про страждання німецького народу від недоїдання і голоду. Німецькі лікарки і учені повинні були писати і писали, що для німця дуже корисно і здорово, якщо він їсть менше, ніж до війни. Складалися обширні статистичні таблиці мінімуму того, чим може прожити чоловік. Цим хотіли довести за кордоном, що запаси життєвих засобів і предметів першої необхідності в Германії настільки великі, що вона ніколи не зможе загинути із-за їх недоліку. Але прибічники такого методу пропаганди не подумали, що за кордоном легкий можна було взнати німецьке меню, німецькі паяння, що в нейтральні країни виїжджали багато німців, що говорили в готелях: «нарешті можна поїсти, як слід!».
Офіційні і неофіційні німецькі телеграфні агентства допускали цілий ряд необ''яснімих промахів, що викликали кепкування за кордоном. Так, наприклад, в грудні 1916 року по всьому світу була розіслана німецька агентська телеграма, що повідомляла, що кайзер наказав, з нагоди заняття Бухаресту, вивісити прапори і салютувати перемогу. Нейтральна громадська думка зробила з цього вивід: «значить, навіть на свято перемоги німців зганяють по команді».
Бували спроби створювати з пропагандистськими цілями свої газети за кордоном, або ж підкуповувати що вже існують, але справа не завжди йшла успішно. Так, одного дня, керівники німецької «штатської» пропаганди вирішили підкуповувати одну французьку газету. Через підставних осіб було сплачено 10 мільйонів франків. Проте газета ця не змінила свого відношення до Німеччини. Потерпівши декілька невдач такого роду, Ерцбергеровськоє центральне бюро пропаганди відмовилося від цих спроб і зосередило свою головну увагу на обробці католиків нейтральних країн. [ 22]
3.2 Режим Сталіна в СРСР
Щонайпотужніша ідеологія була сформована за радянських часів.
Фактично радянське суспільство в країні рад, що узяли владу, будувалася по лекалах, сформованих цими геніальними ідеологами і збагаченими не менш талановитими ідеями Ульянова-Леніна. [12 ]
Всі дослідники розрізняють пропаганду і агітацію - грубішу діяльністьдля переконання мас, націлену на здобуття швидкого короткострокового ефекту. Розробка наукового підходу до теорії пропаганди почалася ще в міжвійськовий період. У Германії інтерес до теми був викликаний поразкою від Антанти в пропагандистській війні 1914-1918 рр., тому відразу після закінчення Першої світової війни німецькі дослідники стали вивчати пропаганду як спосіб мобілізації мас і забезпечення перемоги. Наприклад Рюєльманн і Штерн-Рубарт в своїх роботах розглянули культурну і політичну пропаганду Англії, Франції, США і Італії. Їх загальний вивід полягав у відставанні Німеччини в даної області і необхідності опанувати цю «таємну зброю». Важко сказати, наскільки дані дослідження вплинули на їх вистави, але у будь-якому випадку націонал-соціалісти не могли не знати про особливу увагу, що приділяється в суспільних науках проблемі пропаганди. З упевненістю можна стверджувати, що великий вплив на нацистів надала теорія натовпу Густава Лебона, створена ще в кінці XIX в.2 Лебон вважав, що основну частину суспільства складає натовп, позбавлений яких-небудь ідеалів, цінностей і достоїнств, якою можна і потрібно управляти. Інтерес до пропаганди сильно зріс після Другої світової війни, що багато в чому було «заслугою» саме націонал-соціалістів. Радянська наука розділяла пропаганду за класовим принципом на два види: буржуазну і комуністичну. Буржуазна пропаганда характеризувалася як грубе маніпулювання людьми, а ось комуністична, згідно з думкою радянських фахівців, була новим позитивним суспільним інструментом, покликаним не відводити людину від дійсності, а розкривати йому суть соціальних явищ. Радянські дослідники визначали пропаганду як «історично обумовлену форму політичної і ідеологічної діяльності, яка використовується різними партіями, класами, державами для цілеспрямованого поширення своїх ідей, переконань і цінностей з метою i надати дію на світоглядні вистави, соціальне орієнтування і поведінку індивідів і соціальних общностей». В принципі,межу між маніпулюванням і агітацією виходить дуже хистка, але збереження відмінності між буржуазною і радянською пропагандою повинні були забезпечувати чесність і принципова науковість роботи радянських пропагандистів. Комуністична пропаганда, на думку радянських учених, виконувала важливі суспільні функції: інформативну , прогностичну, соціального міротворчества і так далі Саме ця ідея стала, на наш погляд, найбільш коштовним вкладом радянських учених в теорію пропаганди. Представники марксистської науки приділяли особливу увагу структурі пропаганди, її методам і засобам. Дослідники об'єктивніше личили до вивчення проблеми, багато в чому завдяки створенню різних, конфліктуючих між собою теорій пропаганди. В цілому вони характеризували пропаганду як процес переконання мас, впливи на суспільство, створення нової громадської думки і зміни що вже існує. На відміну від радянських авторів, що визнавали виконання пропагандою важливих позитивних суспільних функцій, західні учені рахували її швидше маніпуляцією суспільною свідомістю, що проводиться на користь різних груп.
Вона була всеосяжною як за змістом (по обхвату тим), так і по безлічі людей, яким вона призначалася, можна сказати — була універсальною. Вона була гранично раціональною в тому сенсі, що прагнула спиратися на науку, використовувати досягнення науки і пропагувати їх широким верствам населення, сама претендувала на статус науковості.
Нарешті вона була самою систематизованою ідеологією зі всіх тих явищ ідеології, які існували в історії. Вона була ідеологією державної — в тому сенсі, що була узаконена як обов'язкова для всіх громадян країни, мала єдиний і централізований ідеологічний механізм, що становить частину системи влади і управління, контролювала весь менталітетний аспект радянського суспільства. Офіційно вважалося, що вона була марксизмом-ленінізмом. Це вірно лише частково. Фактично ж віддзеркалення життя людства і інтелектуального матеріалу двадцятого століття зайняло в ній основний вміст. Вона склалася після революції 1917 років як осмислення досвіду реального радянського і світового комунізму, як ідеологія суспільства комуністичного типа. [23 ]
Особливо важливе значення радянська ідеологія мала для діяльності керівних (керівників) органів країни, бо вона містила цілий ряд інструкцій для їх поведінки. У сталінські роки ідеологія мала явно нормативний характер, В післясталінські роки ця роль ідеології зовні начебто послабла. Але по суті справи вона лише змінила форму і пішла углиб. Ідеологія ставила перед керівниками країни загальну мету яка, незалежно від її досяжності або недосяжності, грала організуючу роль і визначала напрям стратегічній діяльності керівництва. Ідеологія давала загальну орієнтацію життя комуністичного суспільства і встановлювала рамки і принципи діяльності його влади.
До відомого моменту радянська ідеологія була адекватна умовам в країні і в світі, служила одним з чинників успіхів Радянського Союзу. Але поступово вона стала нарощувати міру неадекватності умовам, що змінюються, впала в кризисний стан і стала одним з чинників кризи і краху радянського комунізму.
В результаті антикомуністичного перевороту були розгромлені всі основні опори радянських соціальних строїв. Радянська державна ідеологія була просто відкинута. Гігантська армія радянських ідеологів без бою капітулювала. Вона просто випарувалася, неначе її не було взагалі. Але замість обіцяного реформаторами і їх західними маніпуляторами звільнення від тиранення марксизму-ленінізму-сталінізму настав стан, відносно якого слово «беззаконня» є доречним з набагато більшими підставами, чим відносно інших аспектів соціальної організації країни.
Пострадянська ідеологічна сфера стала формуватися (як і соціальна організація в цілому) як гібрид западністськой, дорадянської (дореволюційною) і радянської ідеологій. [22 ]
Розглядаючи питання навіюваності в суспільстві як чинника маніпуляцій і наслідку прихильності тим або іншим соціально-економічним стосункам, слід звернути увагу на вражаючу сприйнятливість індивіда до подібного роду дії ззовні. Коли людина являвши собою члена суспільства, в більшості випадків беззастережливо підпорядковує себе діям випромінювань, витікаючих від керівних органів і осіб, яким по боргу службових обов'язків «доручено» піклуватися про інших. У соціалістичному суспільстві подібна роль цілком і повністю лежала на комуністичній партії Радянського Союзу.
Силоміць тоталітарної пропаганди є її масовість і всеосяжність. [ 13]
Ідеологічний мессионізм Москви був закономірним явищем після війни.Знесилений війною СРСР не міг підкріпити його глобальною економічною і політичною експансією, був вимушений обмежитися утриманням в своєму геополітичному просторі лише країн Східної Європи. Важливим елементом пропаганди було формування образу І.В.Сталіна, стереотипу відношення до вождя. Сталін з'являвся перед читачем, глядачем наступником В.І.Леніна, мудрим вождем, якому радянський народ зобов'язаний всіма своїми звершеннями, борцем за мир, головним патріотом і інтернаціоналістом. Газети систематично публікували відретушовані фотографії керівника партії і держави: висока людина з гладкою особою, батько нації, скромний в своїй величі і мудрості. Зустріч з реальним Сталіном — людиною низького зростання, рідким волоссям, який міг бути грубим, неосвіченим і нещадним, справляла суперечливе враження на радянських людей і зарубіжних комуністів: суміш поваги і обожнювання, страху і здивування; а деякі з першого погляду просто не взнавали вождя.
На перший погляд струнка і цілісна, ця ідеологія була глибоко антинаучна. Її творці не враховували або невірно трактували нові економічні, соціальні і політичні процеси, які розверталися на західному світі. Вони ідеалізували радянських лад, а питання про джерела розвитку суспільства довели до останньої міри примітивізму. ЦК ВКП(б) сподівався, що вдячні своїм визволителям народи Східної і Західної Європи до безкінечності симпатизуватимуть політиці СРСР незалежно від її вмісту. Це була ідеологія номенклатури, яка, анітрохи сумнящеся, лише себе вважала дійсним виразником довгострокових інтересів радянських громадян. [22 ]
У даній системі ідеології залякування «образом ворога» служило засобом формування «радянського патріотизму». Офіційний вміст державного патріотизму включав відданість державі і народові, добросовісна праця на благо суспільства. Але слова камуфлювали інше: вимога беззаперечного підпорядкування властям, конкретному керівникові, необхідність некритичного сприйняття будь-яких ідей, що вселяються пропагандою. Номенклатура спекулювала на природному патріотизмі мільйонів людей, що відстояли незалежність Батьківщини в жорстокій війні. Нелояльність або навіть підозріння в цьому сприймалися чиновниками як ворожа діяльність, громадянин міг бути оголошений «ворогом народу». Відсталі патріоти займалися доносительством на тих, хто не відповідав номенклатурному розумінню ідеалу патріота.
Нові пропагандистські установки треба було донести до радянських і зарубіжних реципієнтів. Тим часом, агітпроп і Совінформбюро (СИБ) не владнувала низькопробність матеріалів, використовуваних для зовнішньої пропаганди, відверта халтура і плагіат, вживані журналістами для здобуття високих заробітків . На початку літа 1947 р. начальник СИБ С.А.Лозовський відзначав низьку ефективність роботи своєї організації, малий відсоток печатаємості підготовлених ним статей в ЗМІ капіталістичних країн. Радянські статті були острополемічни, насилу сприймалися навіть комуністичними газетами Заходу. Межі пропаганді ставила прагматична дипломатія.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
