118717 (618197), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Вважалося, що політична наука, розкриваючи причинно-наслідкові закономірності, дає можливість визначити ті константи і змінні величини, впливаючи на які можна досягти бажаних результатів. Поступова урочистість раціоналізму, сциентизму і наукових методів дослідження політичних феноменів привело до відділення фактів від цінностей, об'єктивування, ціннісної і ідеологічної нейтралізації позитивістської політології. Проголошена позитивістами нейтральність, або безсторонність, політичної науки привела до того, що моральні аспекти політики були оголошені "особистою справою" учасників політичного процесу, що не має ніякого відношення до політичного аналізу.
За Т. Гоббсом за допомогою громадського договору натовп людей перетворюється на організоване суспільство і утворює державу, "воля якої через угоду багатьох людей вважається за волю їх усіх, з тим, щоб держава могла розпоряджатися силами і здібностями окремих членів на користь загального світу і захисту" . За Локком "головним обов'язком держави, що виникла з громадського договору, є дотримання "природного права", захист власності його громадян". Таким чином, відбувається переосмислення двох питань - про виникнення держави (а отже політики), та про її цілі. Так, для авторів головними цілями держави стають цілі "забезпечення безпеки" і "захисту власності".
Філософська політична думка початку ХХ сторіччя в особі одного із засновників сучасної соціології і політології Макса Вебера зосередилася на обговоренні професійних якостей політика. На думку М. Вебера "політика є потужне повільне буріння твердих пластів, що проводиться одночасно з пристрастю і холодним оком…увесь історичний досвід підтверджує, що можливого не можна було б досягти, якби у світі знову і знову не тягнулися до неможливого" [17]
Таким чином, міркування про політику і етику знову повернулося до обговорення етичних і професійних якостей політика, а згодом поклало початок обговоренню питань професійної політичної етики.
Сучасна ситуація характеризується, передусім, відсутністю панування одного або декількох основних політичних вчень, що дозволяють збудувати скільки-небудь єдину концепцію світобачення. У зв'язку з цим намітилося декілька суперечливих громадських тенденцій.
Перша тенденція пов'язана з сучасною прийнятою багатьма практикою економічної дії, що припускає освоєння прийомів і правил публічної дії і кризу політики як такої. Як це не парадоксально, криза політики автоматично привела до кризи моралі (моральності) і втрати ціннісних орієнтирів.
Втрата публічних цілей у вигляді загального блага, безпеки, власності зв'язано з нестачею власне держави, нестачею процесів, які вона відтворює. Це приводить до розмитості розуміння того, в чому полягає політика і що з себе представляє етика? Усе це свідчить про висихання сфери політичної дії, коли економічна діяльність могутніх економічних суб'єктів "вимиває" всякі ідеальні суті з політичного простору, призводить до деградації суспільної моралі. Цей напрям іменується "політичний прагматизм",і пов'язаний з розвитком сфери гуманітарних технологій, "виходом за межі усіх етичних систем". Тобто застосуванням тих самих засобів досягнення бажаної публічної мети за відсутності змістовної ціннісної основи, яка дає привід різним дослідникам порівнювати сучасну епоху з епохою Н. Макіавеллі [4; 53]
Однією з найбільш явних реакцій на ці згубні для суспільства процеси є внесення релігійних аспектів до політики, вироблення етичних принципів на основі якої-небудь релігії. Ще один промах полягає в тому, що наявність різних релігій, припускає наявність різних релігійних етик, і частенько призводить до виникнення прихованих внутрішніх конфліктів при реалізації їх принципів на практиці, а значить до дезорганізації конструктивної політичної діяльності.
Етична парадигма марксизму [18;438] формується спочатку як "онтологічна антитеза моралістичному світогляду" (Г. Флоровський). Звідси - вихідне скептичне ставлення російських марксистів до самих термінів "мораль" і "етика", що згодом вилилося в критику моралі як "фетишистської" форми свідомості, що підлягає подоланню при соціалізмі (А. А. Богданов), у розуміння моралі як простих правил доцільності (Е.А. Преображенський), виправдання моралі інтересами побудови комунізму (В. І. Ленін) та вимогами класової боротьби, політичної доцільності (Л. Д. Троцький). Відсутність спеціальних праць з етики у російських марксистів призвело до того, що в Росії широкого поширення набули роботи німецьких соціал-реформаторів - Л. Вольтмана, К. Форлендер і особливо К. Каутського, книга якого "Етика та матеріалістичне розуміння історії", що витримала в період з 1906 по 1922 рр.. одинадцять видань, зіграла визначальну роль у становленні та розвитку марксистської етики в Росії в першій чверті XX ст. Етична концепція Каутського, що представляє собою з'єднання ідей марксизму, кантіанства і дарвінізму, була офіційно дезавуйована тільки в ході філософської дискусії 1926-1930-х років.
Становлення і розвиток марксистської політичної етики проходило під впливом етичних ідей Канта; причому саме цей вплив мало дуже завуальований характер. Етичний формалізм Канта цілком відповідав духу філософської "схоластики" марксизму, що дозволяє абстрагуватися від реалій емпіричної моральності.
Формування етичної доктрини марксизму йшло за двома напрямками - неортодоксальному і ортодоксальному. Типовим прикладом першого можуть служити етичні пошуки А.В. Луначарського (1875-1933). А. Луначарський з самого початку відкинув кантіанської реформізм "легальних марксистів" і німецьких соціалістів, віддавши перевагу позитивному реформізму в дусі Спенсера і Р. Авенаріуса. Він спробував обґрунтувати новий тип моралі, позначений ним як "панідеалістичний аморалізм". Фактично це стало досить рідкісної для російської етики спробою з'єднання марксизму і ніцшеанства в рамках "нової теорії позитивного ідеалізму". Необхідно враховувати, що Луначарський займався в семінарі у Ріхарда Авенаріус в Цюріхському університеті, що наклало істотний відбиток на його моральні пошуки і, зокрема, на його концепцію "позитивного етичного ідеалізму".
У 1906 р. виходять дві рецензії Луначарського: "Етика і марксизм", присвячена книзі Каутського, і "Пролетаріат і етика", що представляє собою критичний розбір книги М.М. Кошкарьова "Про пролетарської етики". У цих статтях Луначарський схиляється до ортодоксальної версії марксизму, що виходить з критики об'єктивної науки про моральність з позицій класової пролетарської моралі. Проте вже в 1908 р. у книзі "Релігія і соціалізм" Луначарський намагається обґрунтувати "етичний соціалізм почуття", розвиваючи ідею соціалізму як релігії прогресивного людства.
Істотну роль у становленні марксистської етичної доктрини зіграла робота Л.І. Аксельрод (1868-1946) "Про прості закони моральності і права" (1916). Сама по собі ця робота стала одним з моментів полеміки, що спалахнула в 1915-1917 рр.. між Г.В. Плехановим і Аксельрод, з одного боку, і Л. Мартовим - з іншого. Тим не менш, протягом декількох десятиліть стаття Аксельрод залишалася практично єдиним джерелом з проблеми загальнолюдського в марксистській етиці і зробила свій позитивний вплив на розвиток радянської етики 60-х років, коли вперше в рамках марксизму офіційно був визнаний факт наявності простих загальнолюдських норм моралі [18; 440]
Усі ці напрями не дають можливості для поступального, усвідомленого розвитку, що припускає збереження природних моральних (моральних) цінностей і орієнтирів.
Таким чином, дослідження співвідношення етичної і політичної сфер має низку важливих запитань, які необхідно постійно мати на увазі, щоб послідовно просуватися в цій темі. По-перше, це питання про мораль (моральності) або як говорили древні питання про те, "що повинно бути". По-друге, це питання про діяльність людей, тісно пов'язаної з питанням про цінності або про повноцінне буття речей. По-третє, питання про цілі і завдання держави і мистецтво поведінки політика в конкретній ситуації. Для цілей справжнього дослідження також важливо відмітити декілька ключових пунктів. Перший пункт полягає в тому, що вивчаючи проблеми політичної етики ми повинні говорити про етику політики, оскільки якраз йдеться не про політику, поставленій на службу етиці, а, навпаки, про питання, чи мотивовані і яким чином в політиці етичні принципи (основи), норми (закони і правила) і доброчесності . Тобто, для подальшого дослідження, слід мати на увазі співвідношення політики і етики як рівнозначних, непідлеглих, але одночасно взаємозв'язаних громадських сфер. Наступний пункт полягає в тому, що ми можемо стверджувати, що політика завжди має моральний зміст, оскільки завжди здійснюється в певних етичних рамках, а не незалежно від них. Це визначає те, що повна відмова від моралі в політиці неможлива, оскільки робить неможливим її практичне здійснення, перетворює на недійсні усі політичні засоби. Ця думка істотно розходиться з філософією прагматизму та політичним прагматизмом, що мають на увазі свідому відмову від всякого морального або морального змісту. Але слід вказати на явні теоретичні недоліки цієї позиції, які знаходяться в тому, що прагматизм як такий сам формує особливого роду політичну етику і має на увазі вчення, засноване на певних цінностях, які ним визнаються як основні. Отже, ми маємо справу з деякою химерою або свідомим прийомом таким, що дає цілком конкретні політичні переваги при практичній реалізації політики в певний відрізок часу. Мораль (моральність) і етика не можуть підміняти собою політику як таку, оскільки визначення ідеального образу "що має бути", існування цінностей або оцінка дій, навчання моральності не може замінити собою власне політичну діяльність.
1.2 Проблеми взаємодії моральної та політичної свідомості
Духовне життя людської особистості і суспільства в цілому строкате і різноманітне. Це знаходить своє вираження в існуванні найрізноманітніших явищ духовної культури : мистецтві, філософії, релігії, науці, політичній свідомості, праві.
В людських спрямуваннях умовно можна виділити дві течії. Перша визначаєте, що людина намагається співвіднести своє існування з такими глобальними поняттями, як Вічність, Природа, Космос. Другі виражаються в тому, що індивід намагається осмислити, виразити свої стосунки з іншими, задовольнити свої найголовніші потреби. Різні галузі духовної культури задовольняють різні спрямування людей.
Моральні цінності і норми, що мають відношення до політичного світу, до його інститутів, відносин, політичному світогляду і поведінки членів того чи іншого суспільства, в сукупності складають політичну етику [4; 28]
Грецьким словом «політика» здавна іменують мистецтво управління державою. Політика - це основний засіб управління суспільством, а політики - головні професійні управителі країною, суспільством, народом [12; 23]
Політична свідомість є своєрідним, динамічним сплавом почуттів і уявлень, в якому по-своєму виражається коло інтересів, пов'язаних з діяльністю держави і інших політичних інститутів. Політична свідомість виражає і захищає насущні, життєво важливі інтереси як окремих соціальних груп, так і суспільства в цілому. Ці інтереси ,передусім, національні, тобто інтереси тієї або іншої країни (культурні, економічні і т. д.).
У будь-якої держави є загальні для усього населення інтереси: охорона кордонів, відстоювання своїх специфічних спрямувань на міжнародній арені, збереження культури, традицій і т. д. Проте слід визнати, що на ранніх етапах розвитку держави (рабство, кріпацтво) домінувала політична свідомість пануючих станів. У останні ж століття (особливо в XX столітті) політична свідомість наповнюється усе більшою мірою загальнолюдським змістом.
Історично змінювався характер взаємодії моральної і політичної свідомості. Аж до епохи Просвітництва спостерігався значний розрив між політикою і мораллю. "Мета виправдовує засоби", - цей девіз, відверто сформульований знаменитим італійським мислителем епохи Відродження Нікколо Макіавелі (1469 - 1527), застосовувався задовго до XVI століття. Макіавеллі, Гоббс і багато інших мислителів минулого виходили у своїх теоріях з передумови, що політика і мораль несумісні, що політична доцільність і мораль взаємовиключають один одне [18;450]
Під інтереси політики підганялися не лише норми повсякденної моральності, але і рішення церковних соборів. Проте зростання моральної самосвідомості, духовної культури, потрясіння, викликані спустошливими війнами ,особливо в XX столітті, привели до зростання ролі морального чинника, моральних цінностей в політичній свідомості, в його повсякденному функціонуванні. В усякому разі нині політики дуже напружено слухають громадську думку. До способу життя державних мужів, їх моральним засадам звернена увага і засобів масової інформації, і рядових виборців.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
