118533 (618168), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Взагалі зацікавленість європейських країн регіоном Близького Сходу ми можемо знайти на сторінках історії останнього. Історія засвідчує присутність інтересів Росії, наприклад, в Туреччині ще починаючи із кінця XIX ст., коли постало питання про затоки в Чорному морі, на які претендувала Російська Імперія. Це стало одним із перших каменів спотикання інтересів Росії з Європою у цьому регіоні. Наступною проблемою став статус християн в близькосхідному регіоні, що визвало конфлікт з Росією, яка претендувала на покровительство по відношенню до них і до "святих місць" в Палестині, що в свою чергу стало приводом для Кримської війни 1853-1856 рр., а згодом і російсько-турецької війни 1877-1878 рр. З приходом до влади младотурків, відбувається відчутний вплив європейських країн, зокрема Великої Британії та Німеччини, з якими пов’язано будівництво Багдадської дороги 1888 р. Росія ж свої позиції потроху почала втрачати [19; c. 145].
Вплив Сполучених Штатів в Туреччині спостерігається лише після Другої Світової війни. Так як Німеччина програла війну, то відносини із Туреччиною вкрай загострилися, особливо в економічному плані. Тому постало питання про шляхи розвитку і нової орієнтації країни. Доктрина Трумена і пов’язані з нею величезні кредити та американські інвестиції (план Маршала 1948 р.) завершили процес переорієнтації Туреччини [19; c. 131-133].
Що стосується Ірану, то ставши з початку XVI ст. центром шиїтської опозиції в світі ісламу, шахський Іран не лише продовжував послідовно відстоювати свою самобутність, але й досить різко реагував на втручання в його справи ззовні, особливо зі сторони Росії та Великої Британії, які намагалися перетворити цю державу на напівколонію. Як відомо, все-таки в кінці XIX ст. Росія та Велика Британія практично поділили між собою сфери впливу в цій країні: північ держави, включаючи столицю, знаходилась під жорстким політичним тиском Росії, а найбільш надійним армійським формуванням на довгі десятиліття стала створена і очолювана російськими офіцерами бригада козаків. Район Перської затоки майже повністю залежав від англійців [19; с. 123].
Так ще достеменно відомо, що на рубежі XIX-XX ст. велика кількість іранських вихідців, особливо з іранського Азербайджану, працювали на підприємствах російського Закавказзя. Лише в Баку їх в 1904 році нараховувалось 7 тисяч – більше 20% бакинського пролетаріату. Російські революціонери проводили з ними роботу, і, повертаючись на батьківщину, вихідці несли із собою нові ідеї, а іноді й досить радикальні. Саме це стало однією із важливих причин, які призвели до Іранської революції 1905-1911 рр. [19; c. 123-126]
Зміни в зовнішній політиці Ірану відбулись в 40-х рр. ХХ ст. Намагаючись, як і раніше, маневрувати між державами-суперниками, шахське керівництво в кінці 40-х рр. стало схилятись в сторону США. Міцна співпраця зі Сполученими Штатами Америки була розпочата у зв’язку із реалізацією так званого "четвертого пункту" доктрини Трумена, який передбачав американську допомогу слаборозвиненим державам [29].
Що стосується Іраку, то вже з кінця XVII ст. він став зоною особливих інтересів англійських колонізаторів, які закріпилися в районі Перської затоки. У XVIII ст. тут діяли постійні представники і резиденти англійської Ост-Індійської компанії. Ріст антианглійських настроїв і посилення національно-визвольного руху в Іраку вилився у 1958 році у вихід на передній план радикальних політиків. Антимонархічний переворот потягнув за собою активну співпрацю нового уряду країни із СРСР. Цей період був відмічений аграрною реформою початку 60-х рр. , а пізніше націоналізацією ключових об’єктів економіки країни, включаючи її основне багатство – нафту [32].
Ліван та Сирія ж із самого початку своєї історії входили до зони інтересів Франції і до кін. ХХ ст. не являли особливий інтерес як для РФ, так і для США. На сьогоднішньому етапі внутрішнє положення Сирії є досить стабільним, керівництво країни контролює країну в сфері безпеки. Лідер країни Б. Асад, який прийшов до влади 2000 року, виступає за розблокування регіональних конфліктів політичними засобами і проти спроб диктату по відношенню країн, що розвиваються. Таким чином Дамаск веде активну співпрацю у цьому напрямку з такими організаціями як ООН, ЛАД, ОІК та ін. Але стосунки із США на сьогодні є досить складними. Вашингтон звинувачує Сирію в тому, що керівництво дозволило проникнути в Ірак боєвиків "опору", в підтримці радикальних палестинських організацій, у втручанні у внутрішні справи Лівану, порушенні прав людини і гальмування в країні внутрішніх реформ. Під цим приводом Вашингтон проводить лінію на нарощування санкціонованого одностороннього тиску на Дамаск. Таким чином, в квітні 2008 року висунули проти Дамаску звинувачення в спробі побудови ядерного реактору, який не призначений для мирних цілей [17; c. 112-119].
Що стосується сирійсько-російських відносин, то Дамаск відносить їх до категорії своїх зовнішньополітичних пріоритетів, розраховує на активну роль РФ в процесі арабо-ізраїльського врегулювання. Підтримуються активні політичні контакти. Так в січні 2005 року Президент Сирії здійснив державний візит до Російської Федерації, а в грудні 2006 Б. Асад відвідав Москву з робочим візитом. В квітні 2007 року відбулось п’яте засідання Постійної російсько-сирійської комісії по торгово-економічній та науково-технічній співпраці [18; c. 71-75].
З початку XVI ст. і до кінця першої світової війни Ліван входив до складу Турецької (Османської) імперії. Восени 1918 року був окупований англо-французькими військами. Таким чином Ліван з 1920 р. став підмандатною територією Франції. Рішучий виступ ліванського народу за самовизначення 1958 р., який підтримали СРСР та ряд інших соціалістичних країн, а також арабські держави, призвело до провалу воєнного втручання у внутрішні справи Лівану з боку США [14; c. 122].
Особливе значення має Палестина, де Велика Британія з 20-х рр. підтримувала європейську іміграцію та колонізацію. Як відомо, вже 1936 року була зроблена спроба розділити Палестину на частини, що визвало обурення у арабів. Ряд же європейських сіоністських організацій мали надати фінансову підтримку з боку США. Внаслідок цього і стало можливим створення 1948 року держави Ізраїль. Арабів, в свою чергу, підтримував Радянський Союз. Таким чином спостерігається вже вдруге таке радикальне зіткнення інтересів двох наддержав в одному регіоні.
В Саудівській Аравії присутність США починає спостерігатись із дати офіційного проголошення королівства Саудівська Аравія 1932 року. З 1938 року на узбережжі Перської затоки, частина якої увійшла в межі Саудівської Аравії, розпочалось добування нафти, яка видобувалась в основному за допомогою американської компанії "АРАМКО", яка побудувала 1950 року трансаравійський нафтопровід і яка сприяла нечуваному росту доходів від продажу нафти [25; c. 30].
Велике значення на сьогодні являє собою Кувейт. Емірат Кувейт був заснований у XVIII ст. правлячою і до сьогодні династією Сабахів. Через вигідне стратегічне положення і величезні запаси нафти Кувейт в кінці XIX ст. стає об’єктом гострої боротьби імперіалістичних держав. Але головним західним союзником на сьогодні є США. Кувейт володіє акціями ряду крупних корпорацій США і клав в банки Заходу більше 50 млрд. дол. [32].
Таким чином можна констатувати той факт, що впродовж багатьох десятиліть регіон Близького Сходу продовжує бути головною точкою зіткнення інтересів провідних країн світу та конструктивно впливати на розвиток та формування всього міжнародного життя. Це носить як і позитивний характер - не спостерігається відчуження та абстрагування від провідних тенденцій у світовій політиці, так і негативний – Близький Схід на сьогодні являється головним дестабілізатором в системі безпеки всього світу.
-
Близькосхідний регіон: геополітичні та геоекономічні параметри
Термін геополітика (від гр.Geo – Земля та politike – мистецтво керівництво державою), вперше вжив Рудольф Челлен в контексті погляду на державу як на "…географічний та біологічний організм, який постійно прагне до експансії…" [20; c. 91]. За Челленом, географічні та демографічні, економічні чинники постійно змушують ту чи іншу державу заради виживання вести політику розширення, завоювання нових просторів. За О. Панаріним геополітика – це різновид зовнішньої політики, який визначається територіальною близькістю партнерів чи суперників, яка створює поле співдружності між інтересами дотичних між собою країн [20; c. 88].
Широковідомими є американські геополітичні доктрини, зачинателями яких вважають Альфреда Мехена. Саме він вважав, що Велика Британія, а пізніше США, завдяки своєму острівному положенню визначили в минулому та ще довго визначатимуть світову політику [20; c. 105].
Відкриття великих запасів нафти та газу в районі Перської затоки та висунення ідеї того, що в південних районах Іраку знаходяться ще невідомі величезні запаси нафти, виникнення різних проектів та стратегій по освоєнню паливно-енергетичних ресурсів і створенню маршрутів для їх доставки на світовий ринок, а також транспортних коридорів, що дозволяють з'єднати Європу з Близькосхідним регіоном, а вже далі з Азією, - все це привело до грандіозного підвищення стратегічного інтересу провідних держав до даного регіону на початку XXI ст. Набули ще більшого геостратегічного значення країни, що мають безпосередній вихід до Червоного моря, Перської затоки, Аденської затоки та Аравійського моря, так як Саудівська Аравія, Йемен, Оман, ОАЕ, Катар, Бахрейн, Іран та Кувейт. Саме ці країни завдяки своєму географічному положенню і політичному розвитку створюють істотний вплив на прокладку маршрутів нафто- і газопроводів, інших транспортних ліній в регіоні [23; c. 71].
Близькосхідний регіон можна характеризувати такими основними й взаємозалежними вимірами:
Геостратегічний. Близький Схід – важливий стратегічний вузол, складова частина комунікаційної лінії, яка надає вихід через Пакистан та Афганістан до Індійського океану, та через Іран до Перської затоки.
Як вже було зазначено вище, Близькосхідний регіон на сьогодні є важливим носієм стратегічних енергоносіїв, через що і став об’єктом зовнішньополітичної експансії провідних держав світу, а саме США та РФ. На території даного регіону було створено безліч нафтовидобувних та переробних пунктів, які співпрацюють з американськими транснаціональними компаніями. Різке збільшення об’єму видобутку вуглеводнів і загострення внутрішньополітичної ситуації в країнах Близького Сходу спричинило військово-стратегічну присутність США в регіоні та істотно змінило геополітичну ситуацію.
Геостратегія взаємодії підсилюється загостренням проблем підтримки стабільності в регіоні, а в економічній сфері - створенням транспортних коридорів, трубопроводів, розв'язанням проблеми водних ресурсів [29; c. 102].
Таким чином з огляду на велику геостратегічну значущість регіону в ньому перехрещуються інтереси глобальних економічних потуг і низки великих держав, зокрема США, Об'єднаної Європи, Російської Федерації. Західні компанії, а відтак і уряди відповідних країн, безпосередньо зацікавлені в контролі над природними багатствами Близькосхідного регіону чи принаймні в участі у прибутках від їх експлуатації. Реалізація масштабних транзитних транспортних проектів сприяє переорієнтації країн Близького Сходу на економічну співпрацю із представниками краї Заходу.
Геополітичний. Близькосхідний регіон – це ключова частина єдиної геополітичної зони, яка утворена внутрішніми областями близькосхідного "континенту", що є найважливішою складовою операцій економічно-енергетичних потуг. Регіон утворює досить суттєвий континентальний масив, в якому зосереджені найбільші в світі енергетичні запаси, що дає можливість стверджувати, що у найближчі два десятиліття регіон Близького Сходу стане головним пріоритетним напрямком у зовнішній політиці інших держав.
Також одним із пріоритетів є встановлення стабільності та безпеки в регіоні з метою подальшої економічної експансії. Близький Схід завдяки своєму географічному положенню є ареною зіткнення різних інтересів як у регіональному, так і в глобальному масштабах.
Не випадково, що саме цей регіон традиційно був ареною дуже жорстких військових та дипломатичних зіткнень між США та РФ, Великою Британією, Німеччиною та Францією [32].
Характер геополітичної ситуації на Близькому Сході та її розвиток на нинішньому етапі відрізняється динамізмом, збереження тут різного типу вогнищ конфліктів і військово-політичної напруженості, зіткненням ряду міждержавних і міжнаціональних інтересів, нестійким і суперечливим характером політики держав цього регіону при триваючому суперництві й боротьбі на міжнаціональному, регіональному й глобальному рівнях за переділ сфер впливу й контроль над стратегічними ресурсами регіону [35].
Переплетення стратегічних інтересів регіональних і провідних нерегіонaльних держав, поява нових центрів притягання веде до утворення тут потенційного вогнища гострої міжнародної конкуренції й напруженості, впливає на стійкість розвитку регіону, військовополітичну рівновагу в державах Центральної Азії. Історія показує, що багаті нафтою регіони в далекому й недавньому минулому нерідко ставали зонами тривалих й інтенсивних конфліктів, а в проміжках між ними регіональна ситуація часто була досить нестійкою [41].
Основною проблемою геополітичного характеру на Близькому Сході є здійснення розвідки нових нафтових покладів і спосіб їх транспортування до ринків західних країн. Таким чином відбувається тісне переплетіння інтересів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації. Розбіжність інтересів даних країн, на думку дослідників, може привести до того, що відбудеться нове гостре і затяжне зіткнення за перерозподіл енергоносіїв, що буде носити назву "Третя Світова війна" [41].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
