117926 (618075), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У 1980-ті роки з’явилося нове трактування поняття «громадянське суспільство», пов’язане з іменами таких політичних діячів та вчених, як В.Гавел, Дж.Кін, Е.Арато, У.Уейр. Формулюють своє розумміння громадянського суспільства і російські та вітчизняні вчені – К. Гаджиєв, А.Мігранян, В.Ступішин, Ю.Васильчук, І.Кравченко та ін. Отже, виникло багато різних визначень даного феномену, у кожному з яких акцентувався певний аспект. Узагалюнюючи всі підходи, громадянське суспільство можна визначити як сукупність позадержавних суспільних відносин та інститутів, що надають людині можливість реалізувати свої громадянські права, яка виражає різні потреби, інтереси та цінності членів суспільства.

З-поміж багатоманітності ідей у теоретичному розвитку громадянського суспільства, за великим рахунком, можна вирізнити два напрямки. Перший: громадянське суспільство – це особлива позадержавна сфера соціуму. Другий: громадянське суспільсвто розглядається як відповідний вид соціуму, ідентифікується з державою, взятою загалом. При цьому під державою маються на увазі саме владні політичні структури .

У мететодологічному контексті найпродуктивнішим є такий підхід: громадянське суспільство є основою держави, його становлення пов’язане зі становленням правової, соціальної, демократичної держави. Громадянське суспільство – суспільство зрілих громадян із високим рівнем політичної культури, що спільно з державою створює розвинені правові відносини. Громадянське суспільство – це суспільство вільних громадян, яке вільне від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Дійове й сильне громадянське суспільство врівноважує енергію влади, яка без стримувальних факторів може перейти у стан агресії. Суть громадянського суспільства, зрештою полягає в забеспеченні законних прав людини. Особа в такому суспільстві має гарантоване право вільного вибору нею тих чи інших форм економічного й політичного буття, ідеології, світогляду, а також можливість вільно висловлювати свої думки.

Зрештою, громадянське суспільство можна уявити як своєрідний соціальний простір, де люди взаємоюіють як незалежні від держави індивіди. Що розвиненіше громадянське суспільство, то більше підстав для існування демократичних режимів [23].

Поступово виникають умови для трансформації дихотомії «громадянське суспільство - держава» у більш складну конструкцію. Ідея громадянського суспільства отримує своє практичне втілення в системі стійких, загальноприйнятих уявлень про це суспільство. На цій стадії посилюються такі ознаки та фактори, як раціонально-критичне відношення до соціальної реальності, плюралізм вірувань, ідей, думок та ін. Ідея громадянського суспільства вже не є теоретичною конструкцією. Виникають різні форми реального громадянського суспільства. У справжній час вже мало хто ототожнює громадянське суспільство з державою, хоча б й правовою, оскільки в такому випадку громадянське суспільство втрачає свій зміст. Тепер громадянське суспільство виконує функцію пов’язуючої ланки між індивідом та державою, «приватною» та «публічною» сферами, особистим та загальним інтересом.

Так, наприклад, велику увагу розробці ідеї громадянського суспільства в цьому напрямку приділяли американські соціологи Р.Нісбет та П.Бергер. Вони також підкреслювали особливе значення та важливість посередницьких структур: церкви, сім’ї, общини, добровільних об’єднань – у якості посередника між індивідом та державою. Вони пропонували політичним інститутам усіляко захищати та допомогати посередницьким структурам та використовувати їх де тільки можливо [24].

Економічну основу громадянського суспільства мають становити відносини ринкового характеру. Його формуванню передує становлення різноманітних форм власності з перевагою приватного капіталу. Регульована ринкова інфраструктура спричиняє ділову активність, заповзятливість людей, створює передумови плідної роботи. Наявність власності стає умовою свободи особистості в громадянському суспільстві. Але слід мати на увазі, що свобода без правових меж здатна зруйнувати саме громадянське суспільство.

У політичній сфері громадянське суспільство має забеспечувати усім своїм громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадяни, за наявності закону і рівності перед ним, мають певний загальний інтерес і реалізують його. Тобто створюється демократична правова держава, в якій ці інтереси реалізуються на основі міжнародно визнаних норм. У такій державі виключається дискримінація за національно-етнічними, політичними, релігійними, статевовіковими ознаками. Забеспечується надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина, тобто: недоторканість його житла й майна, вільний вибір професії, визначення місця проживання, пересування по країні та за її межами, таємниці листування, телефонних розмов та інших видів сучасного спілкування, свобода слова, друку та інформації. Реалізується вільне самовизначення людини в її світоглядних і духовних інтересах, а також всебічний захист громадянських прав з боку судових органів і громадянських організацій.

Щодо соціальної та духовної сфер, то в них громадянське суспільство спирається на якнайширшу соціальну структуру, яка постійно змінюється й удосконалюється. У ній встановлюються взаємини, пов’язані з індивідуальним вибором, політичними та культурними ціннісними орієнтаціями. Завдяки реалізації різнопланових інтересів забеспечується культурно-політичний плюралізм, важливий для нормального функціонування громадянського суспільства [25].

Громадянське суспільство набирає вигляду сукупності суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, духовних), формальних, а також неформальних структур, які задовольняють спектр потреб і реалізують інтереси індивідів або їх груп, що адекватні досягнутому рівню суспільного розвитку.

Чим вищою є організація громадянського суспільства, тим повніше виявляється його єдність, інтегративність, соборність, що упорядковує, підсилює різноманітні індивідуальні, групові, організаційні центри. Не кожну сукупність людей на певній території можна назвати громадянським суспільством, а лише таку, члени якої об’єднані спільними інтересами і між собою, і з деяким цілим, що може бути спільною метою або джерелом життєдіяльності даної спільноти. Потенційна самоорганізація індивіда народжується в єдності, яка онтологічно передує автономії в соіальному бутті. Інакше кажучи, громадянському суспільству властиве органічне співіснування різноманітних соціальних сил, інститутів, організацій, зацікавлених груп, об’єднаних загальним потягом до спільного життя. Визнання самоцінності особи перед суспільством, іншими його членами.

Таким чином, чим вищім є рівень розвиненості громадянського суспільства, тим більшою є міра свободи індивідуальності. Тільки за умови існування громадянського суспільства як органічной системи, що забеспечує творче самовираження людини, соціум набуває такі риси, як відкритість, має змогу до конструктивного саморозвитку. Громадянське суспільство – це своєрідний соціальний простір, в якому відкритість індивідів опосередкована їх взаємодією, умовами для самореалізації.

В процесі саморозвитку соціуму громадянське суспільство відіграє ще й своєрідну стабілізуючу роль. Саме громадянські структури покликані визначити норми, що здатні подолати руйнівні потенції боротьби різноманітних сил та направити її в позитивне, творче русло. Хаос у вигляді нескінченних проитріч ніколи не зміг би еволюціонувати у порядок, таким чином, забеспечуючи саморозвиток системи, якщо б ці протиріччя мали безвихідний та непримиримий характер. Суспільство, що має громадянську організацію, повинне самостійно, незалежно від держави, власними засобами примушувати окремого індивіда виконувати загальноприйняті норми [26].

Дослідивши розробку ідеї громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку політичної теорії, зазначимо, що визначення суті громадянського суспільства уявляється всеосяжним на змістовному рівні. Аналіз сучасних досліджень громадянського суспільства дозволяє визначити його сутність. Отже, громадянське суспільство – це суспільство громадян з високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; це суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

1. Значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя

Теорія громадянського суспільства – пояснювальна теорія. Вона орієнтована перш за все на тлумачення існуючих фактів, а не на їхнє моделювання, чи прогнозування можливих наслідків. У багатьох країнах, що мають вже сформоване громадянське суспільство, відбувається широка дискусія, у центрі якої – пошук нових сфер життя, що вимагають певної демократизації навіть у країнах з усталеною демократією. Такі теоретики, як Габермас, Лефорт та Боббіо, давно передбачали ці процеси. Громадянське суспільство укріплює та охороняє демократію. Тому в період кін. ХХ – поч. ХХІ ст. актуалізується питання щодо значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя.

Громадянське суспільство – надто широке явище, його визначають як розгалужену мережу вільних асоціацій громадян, так писав про громадянське суспільство Алексіс де Токвіль, досліджуючи демократію в Америці. Воно не може обійтися без соціального капіталу, як справедливо наголошував Роберт Патнем. Воно не може обійтися без міжособистісної довіри, без віри в можливість впливати на політичну систему, віри в позитивні наслідки такого впливу [27].

Наприклад, один з дослідників громадянського суспільства і політик – Володимир Литвин висловив переконання, що «з погляду теорії, громадянське суспільство – це необхідна складова сучасної демократії, яка суто відображає ідею правління народу, коли через найрізноманітніші форми організації і самоорганізації суспільного життя люди прагнуть інституювати власні інтереси та реалізувати їх через громадську діяльність і водночас впливати на державну владу, аби та адекватно реагувала на постійно змінювані суспільні відносини, потреби, пріоритети тощо» [28].

Громадянське суспільство охоплює всю сукупність існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними і які перебувають поза сферою впливу держави, стверджує політолог Юрій Таран [29]. Тобто, не варто намагатися поставити громадянське суспільство під контроль політичної системи – його потрібно максимально вивести з цієї сфери, аби забезпечити недоторканість приватного життя.

Доктор політичних наук Галина Щедрова має оптимістичніший погляд на сучасні реалії розвитку громадянського суспільства. Становлення громадянського суспільства проявляється у формуванні його інститутів – політичних партій, громадських організацій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних ЗМІ тощо [30]. Інститути громадянського суспільства мають за мету – консолідувати суспільство; вони об’єднують людей, забезпечуючи їм можливість вільно реалізувати власні інтереси. Політизація деяких інститутів громадянського суспільства (церква, ЗМІ) обумовлена тим, що держава не забезпечує умов для їх нормального функціонування. Тому деякі інститути активно вступають у політичний процес. В умовах розвинутого громадянського суспільства та правової держави кожен інститут виконує тільки йому притаманні функції.

Громадянське суспільство дає можливість людині проявити свої індивідуальні можливості. Якщо проаналізувати взаємозв’язок, власне, громадянського суспільства та демократичної влади, то це є дві сторони соціуму, незалежні один від одного, але вони обмежують та контролюють один одного. Демократична влада не бореться з громадянським суспільством та сприяє його нормальному функціонуванню. Зі своєї сторони, наявність сильного громадянського суспільства – один з показників демократизації. У зв’язку із цим вченими визначаються наступні принципи формуванням громадянського суспільства, які б сприяли демократизації суспільно-політичного життя:

• утвердження принципу верховенства права, формування правової держави та самообмеження держави у відносинах з громадянами та їхніми організаціями, визнання нею автономности структур громадянського суспільства;

• високий рівень ґарантованости прав і свобод; позбавлення людей страху бути покараними “за ініціативу” і самостійні дії; забезпечення більшої захищености громадян від свавільних дій уряду і місцевих властей;

• створення адекватної соціальної структури на основі розвитку приватної власности та ринкових відносин, формування середнього класу, підвищення життєвого рівня основної маси людей, звуження сфери бідности, з одного боку, та обмеження впливу олігархічних кланів, – з іншого;

• створення найрізноманітніших захисних та самодопомогових організацій, здатних виконувати соціалізуючі функції, а також громадських та громадсько-політичних організацій, які стежать за дотриманням права урядовцями і не допускають їхнього втручання у громадське життя;

• забезпечення висого рівня незалежности ЗМІ та їх активнішої участи у формуванні громадянського суспільства – через просвіту громадян та популяризацію громадських ініціатив;

• використання сімейного виховання, системи загальної та професійної освіти для формування нових цінностей та орієнтацій молоді [31].

Здійснення даних принципів забеспечує гармонійну взаємодії громадянського суспільства та держави. Американський вчений Ларі Даймонд виділяє такі демократичні функції громадянського суспільства (що ми можемо спроєцювати на розвиток суспільно-політичного життя та, відповідно, його демократизацію):

• Забезпечення базису обмеження державної влади, тобто моніторінг та обмеження з боку громадськості здійснення влади державою.

• Висока активність суспільних організацій поповнює діяльність політичних партій в таких питаннях, як стимулювання політичної участі, підвищення політичної ефективності та кваліфікації громадян, визнання демократичних обов’язків та прав.

• Громадянське суспільство може стати місцем затвердження таких демократичних цінностей та практик, як толерантність, угода, бажаня знаходити компроміси, повага іншої точки зору.

• Створення каналів, відрізнених від політичних партій, з метою вираження та балансування інтересів. Ця функція має особливе значення тоді, коли вона стосується таких груп, відключенних від політики, як жінки або расові чи етнічні меншини. Громадянське суспільство особливо сприяє демократизації суспільно-політичного життя, коли створює можливість участі в керуванні на рівні місцевого самоврядування. Адже місцевим структурам простіше лобіювати інтереси окремих громадян.

• Зниження небезпеки класових конфліктів та політичного протистояння, чого й вимогає плюралістичне громадянське суспільство, особливо у розвинених країнах, так воно сприяє створенню різноманітних інтересів. Індивіди об’єднуються в організації для захисту та задоволення своїх інтересів, ймовірною стає можливість їх взаємодії з людьми з іншими політичними поглядами та вподобаннями. Взаємний вплив зменшує категоричність власних поглядів та сприяє формуванню багатогранного світогляду, що забеспечує толерантність та готовність до компромісів.

• Створення арени для формування політичних лідерів. У разі успішного функціонування неурядових організацій,їх лідери та активісти мають навички та практику, необхідну для участі в урядовій та партійній політиці.

• Неурядові організації, що складають громадянське суспільство, можуть грати значну роль в справі зміцнення демократії. Так, наприклад, після досягнення успіху в процесі демократизації організації із захисту прав людини продовжують грати значну роль в здійсненні правових реформ, у захисті прав прав людини у в’язницях, у виявленні та підтримці інтересів меншин.

• Громадянське суспільство розповсюджує інформацію і служить громадянам у справі колективного захисту та реалізації інтересів. Вільна преса – один з інстументів забеспечення суспільства інформацією та вираження різних поглядів.

• Громадянське суспільство пов’язано з підвищенням відповідального характеру політичної системи, її ефективності, залученості в неї людей, тобто сприянню легітимності системи, затверджує в громадянах повагу до держави. Воно покращує керівницький потенціал держави та підвищує її можливість спиратися на добровільне підкорення громадян [32].

Таким чином громадянське суспільство є системою, яка складається з кількох частин. Це, по-перше, громадські організації (інститути), які виконують соціальні функції; по-друге, механізми взаємодії між суспільством та державою; по-третє, механізми контролю суспільством владних відносин. Отже, демократизація суспільно-політичного життя нерозривно пов’язана із становленням громадянського суспільства та розвитком його інститутів. Головною діючою особою в даному випадку виступає людина, як індивід, що має певну систему інтересів, цінностей, пов’язаних з участю в суспільно-політичному житті.

Ступінь розвиненості громадянського суспільства – характеристика рівня демократизму і політико-правової культури соціуму. Воно розвинене настільки, наскільки зберегло за собою більшість функцій і повноважень інститутів самоорганізації та самодіяльності громадян. Держава є сильною тією мірою, якою в межах, відведених їй громадянським суспільством функцій і повноважень, ефективно здійснює політичне управління в інтересах громадян, створюючи для цього відповідну правову систему і легітимно забезпечуючи правопорядок. Тобто, держава сильніша тоді, коли активніше громадянське суспільство, коли вона має менший сегмент у суспільстві за обсягом праворегулюючої діяльності, коли ефективно виконує визначені їй Конституцією функції і завдання.

Характеристики

Список файлов курсовой работы