116226 (617817), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Аналіз методики №1

Методика № 1 була проведена із трьома молодими спеціалістами, учителями Коростенської школи №6 та №8. Дослідження спрямоване на те, щоб визначити рівень розвитку диференціації в школі та побачити, чи застосовується вона на практиці та наскільки диференціація ефективна і важлива складова процесу навчання в школі.

Ковальчук Тетяна Одександрівна, Гнатюк Оксана Миколаївна та Бондарчук Тетяна Миколаївна - вчителі іноземної мови, які викладають у 2-11 класах загально-середніх шкіл міста Коростень. На питання відповідали швидко, не задумуючись, що свідчить про те, що питання були для них не важкі та відповіді вони могли дати легко. Всі три спеціалісти знають, що таке диференційований та індивідуальний підхід і активно застосовують їх на практиці. Діти у школі різних соціальних класів та вчителі диференціюють їх не за рівнем заможності, а за рівнем розумового розвитку, за інтелектуальними здібностями. Вчителі застосовують завдання різного рівня складності – для здібних, сильних учнів вони готують завдання вищої складності, для слабших – середньої складності.

Вчителям допомагає те, що вони враховують індивідуальні особливості учнів. Це сприяє кращому засвоєнню матеріалу кожним учнем. Особистісно-орієнтоване навчання є надбанням педагогічної науки, яке ефективно застосовується у сучасній середній школі, і на прикладі Коростенської школи №8 та №6 ми можемо у цьому переконатися.

Школи працюють над проблемою диференційованого підходу, мають певні результати, і кожен спеціаліст, вкладаючи свою частку в розвиток диференціації, може також користуватися надбаннями та результатами досліджень своїх колег.

Аналіз методики №2

Методика № 2 була проведена з учнями 7-А класу Коростенської ЗОШ № 6. Анкетування проводилося із 12-ма учнями, які вивчають німецьку мову. Анкета містила 17 питань. За результатами дослідження можна визначити відношення учня до навчання в цілому та конкретно до німецької мови. Методика показує, до чого певний школяр має нахил, що може допомогти вчителю при організації процесу навчання.

Результати дослідження зображені у вигляді діаграми та описані у текстовому форматі для кращого сприймання та аналізу.

Із даних діаграм ми можемо зробити висновок, що школярі надають перевагу урокам образотворчого мистецтва, в школі їм найбільш подобається спілкуватися з ровесниками та більшість із учнів хотіли б навчатися у школі образотворчого мистецтва. Це потрібно врахувати вчителю, адже якщо на уроках використовувати елементи малювання, картинки, схеми, то учні краще засвоюватимуть подану їм інформацію. Щодо спілкування з ровесниками, то тут будуть ефективними такі види роботи як діалог, групова, фронтальна робота, всі види ігор. До того ж на питання про найкраще засвоєння матеріалу більшість дітей відповіла, що найефективніше вони запам’ятовують матеріал, який передбачає рольові та рухливі ігри. Загалом можна відмітити, що в класі дуже мало відстаючих дітей, вони лише інколи потребують допомоги при підготовці домашнього завдання, або коли зовсім не розуміють матеріал. Це говорить про високий рівень розвитку класу та про добру кваліфікаційну роботу вчителів. Потрібно відмітити, що майже всі вважають німецьку мову як один із головних предметів, а не другорядних, більшість люблять цей предмет або мають хороші результати у її вивченні, а це означає, що дітям потрібно ретельно підбирати навчальний матеріал, чітко його диференціювати для того, щоб вони не втрачали інтересу до предмету. У більшості дітей виникають найбільші труднощі при виконанні граматичних вправ, отже вчителю потрібно звернути увагу на граматику школярів та допомогти у подоланні труднощів. Виявилось, що учні мають проблеми із логічним поєднанням елементів речення та відмінюванням артиклів, дієслів та іменників. Багато також відмітили складність розуміння часових форм. Найбільше дітям подобається виконувати творчі завдання. До їх вони відносяться з відповідальністю та інтересом.

2.2 Використання різнорівневих завдань як ефективний метод забезпечення диференціації навчання

Однією із складової успіху засвоєння знань учнями на відповідному їм рівні та допомоги вчителю при організації роботи на уроці є різнорівневі завдання. Тобто вчитель має розуміти, що за диференціацією учнів стоїть також складання для них певних завдань, які будуть для них оптимальними не лише по рівню розвитку та успішності, а й урахуванням їх здібностей, нахилів. Подана нижче схема є опорною для складання різнорівневих завдань. ( Рис. 2.1)

Задача навчання	Вимоги до умінь учнів	Відповідність рівню засвоєння	Зміст завдання
Формування фактичних знань	Уміти відтворювати терміни, поняття, означення	Репродуктивний (пізнання) – формальні знання. Вид пам’яті - механічний	1. Що називається 2. Що таке 3. Дайте означення
Формування фактичних знань (поняття, факти)	Уміти відтворювати, пояснювати, підтверджувати прикладами	Репродуктивний (розуміння) – елементарні знання. Вид пам’яті - механічний	1.Скласти методом простої підстановки 2. Знайти в тексті 3. Пояснити Завдання на використання елементарних знань для пояснення типових (стандартних) прикладів, явищ
Формування уміння застосовувати знання на практиці	Уміти відтворювати знання, пізнавати їх в новій ситуації	Конструктивний (елементарні уміння). Вид пам’яті - логічний	Завдання на використання знань за взірцем, пред’явлене учню в нестандартній ситуації (перед використанням знань їх потрібно перетворити)
Формування уміння творчо використовувати наявні знання	Уміти здійснювати перенесення знань в нову ситуацію	Творче (перенесення) – вище уміння. Утворення нових психічних структур	Творчі завдання

Рис. 2.1.Опорна схема для складання різнорівневих завдань

У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.

Система диференційованих навчальних завдань повинна:

• забезпечити різний темп просування в засвоєнні знань, умінь і навичок різними за рівнями розумового розвитку на даному етапі навчання учнями, забезпечувати при цьому засвоєння, застосування, а також необхідне закріплення вивчаємих понять.

• будується за принципом поступового зростання складності, забезпечувати спочатку рівень обов’язкової підготовки, як основу диференціації навчання;

• сприяти загальному розвитку учнів;

• відповідати конкретним дидактичним цілям уроку, етапу навчання і узгоджуватися з формами навчальної діяльності;

• будуватися на базі діючих підручників з притягненням додаткового дидактичного матеріалу;

• мати завдання трьох рівней, які відповідали б розробленим в психології та методиці навчання іноземної мови рекомендаціям відповідно складності, трудності і ступеня проблемності, а також відомим в дидактиці рівням засвоєння знань і способів дій.

2.3 Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності здійснення диференціації навчання у середній школі

У ході дослідження було з'ясовано, що педагог має визначити, знати, ураховувати індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, темперамент характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативні і їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості. Результати дослідження підтверджують необхідність застосування у навчальному процесі принципу індивідуалізації навчання та особливо індивідуального підходу до різних категорій учнів.

Значущість і потреба диференційованого підходу в шкільній практиці не викликає сумніву. Тому основну увагу звернімо не на доведення того, як це важливо, а на ті побічні питання, що виникають у вчителя при спробі впровадити диференційований підхід у реальних класах і з реальними учнями. Можуть виникнути такі труднощі, як небажання використовувати індивідуальний та диференційований підхід до навчання, незнання індивідуальних особливостей кожного учня, застосування диференційованого підходу до кожного учня на практиці, а не в теоретичному вигляді. Нагадаймо, що труднощі можуть усвідомлювати тільки вчителі, чутливі до психологічних нюансів педагогічних подій. Багато вчителів працюють, навіть не помічаючи цих труднощів. Проте це не означає, що ігнорування проблеми автоматично призводить до її розв'язання. Неусвідомлення вчителем тонкощів організації відповідних напрямів роботи створює нові, побічні проблеми, які нерідко розв'язуються неоптимальним шляхом.

Важливою методичною рекомендацією для молодого спеціаліста є те, що в практичній роботі учителю на уроці дуже важко орієнтуватись на різні фактори, практично він не може організувати роботу одночасно більш ніж з 2-3 групами. Отже, щоб була можливість управлінь діяльністю в цих групах, клас не може бути розбитий більше ніж на 2-3 групи. Для такої розбивки потрібен один, але найбільш важливий критерій. Таким критерієм може бути рівень розвитку мислення. В багатьох методичних роботах питання індивідуалізації розв'язується в плані попередження помилок і засвоєння змісту. Цього недостатньо. Необхідно організовувати індивідуальний підхід так, щоб він не просто забезпечував засвоєння знань, але й сприяв розвитку учнів. Ця думка точно сформульована О.О. Кирсановим: "... одна з принципових вимог до навчальної діяльності -- не пристосування навчання до рівня підготовленості учня шляхом зниження об'єктив труднощів, а систематичне, послідовне, цілеспрямоване розширення і потенціальних можливостей до об'єктивних вимог".

Загалом можна сказати, що для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

А для успішного проведення диференційованого навчання вчителю необхідно:

• вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;

• визначити критерії об’єднання учнів у групи;

• використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі;

• систематично й об’єктивно аналізувати роботу учнів;

• планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

• відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов;

• здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці;

• вміло використовувати засоби заохочення тощо.

Висновки до розділу

Диференціація - це реалізація принципу диференційованого підходу, який передбачає врахування відмінностей між групами учнів за їхніми інтересами, рівнем знань, научуваності, тощо. В такому випадку диференціацію ми можемо розглядати як ефективний метод навчання, який передбачає застосування індивідуального підходу, урахування нахилів учнів, їх здібностей, як творчих так і розумових. На сучасному етапі диференційований підхід застосовується досить активно у навчальних закладах. Діти сприймають матеріал на тому рівні, а якому їм це доступно, що не призводить до усереднення. Вчителі в свою чергу намагаються забезпечити учням цей доступний рівень, використовуючи при цьому як власний досвід, так і напрацювання колег.

Вчитель має розуміти, що за диференціацією учнів стоїть також складання для них певних завдань, які будуть для них оптимальними не лише по рівню розвитку та успішності, а й урахуванням їх здібностей, нахилів.

У допомозі при засвоєнні знань учнями на відповідному їм рівні є різнорівневі завдання. Це є також допомогою вчителю при організації роботи на уроці. Ці завдання він може розробляти керуючись навчальною програмою та вимогами до компетенцій учнів відповідного класу.

Система диференційованих навчальних завдань будується за принципом поступового зростання складності, сприяє загальному розвитку учнів та мають завдання трьох рівней, які відповідають розробленим в психології та методиці навчання іноземної мови рекомендаціям відповідно складності, трудності і ступеня проблемності, а також відомим в дидактиці рівням засвоєння знань і способів дій.

Важливо також педагогу пам’ятати, що він має визначити, знати, ураховувати не тільки індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, а й темперамент, характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативні і їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості.

А для успішного проведення диференційованого навчання вчителю необхідно: вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів, використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі, систематично й об’єктивно аналізувати роботу учнів, відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов, здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці, вміло використовувати засоби заохочення.

Загальний висновок

Характеристики

Список файлов курсовой работы