116225 (617816), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Метою навчання іноземній мові сьогодні є формування комунікативної компетенції, тобто компетенції спілкування. Важко не погодитися з тим, що навіть на рідній мові, де знання лексики і стилістичних особливостей не представляє складності, не завжди вдається переконливо і логічно збудувати мовлення і досягти бажаного результату в спілкуванні. В значній мірі це обумовлено тим, що на уроках, як рідної мови, так і іноземного, всі усні вислови учнів є мовою лише за формою, а по суті такими не є. Адже людська мова (як письмова, так і усна) – продуктивний вид діяльності, тобто плід творчості, самостійний «продукт», неповторний за формою і змістом. На практиці ж часто доводиться зустрічатися з ситуацією, коли відповіді учнів по темі, що вивчається, схожі як близнюки, що є яскравим прикладом репродуктивності, тобто відтворенням.
Власне у тому полягає унікальність предмету «іноземна мова», що ці уроки є фактично єдиними, що моделюють реальні і багатообразні ситуації спілкування. Жоден інший предмет не має за мету навчати учнів перш за все спілкуванню А спілкування – це не тільки уміння правильно говорити і грамотно побудувати свою мову, але уміння слухати і чути, переживати і співпереживати. Досягти цього, не зачіпаючи емоційної сфери учнів, неможливо, і в цьому сенсі урок іноземної мови, близький предметам естетичного циклу: музиці і образотворчому мистецтву.
От чому дуже важливо, щоб на уроках звучали не холодні, бездушні, хоча і фонетично та граматично правильні відповіді учнів, а відповіді, що містять власні переживання, враження, забарвлені дитячою емоцією, щирі «сплески» душі і розуму. Саме тоді процес спілкування набуває бажану форму.
Залучаючи школярів до іноземної мови, удосконалюючи їх уміння в різних видах мовної діяльності, треба мати зважаючи на, що в основі всього цього повинне лежати емоційне, активне сприйняття мови. Це поняття у жодному випадку не можна ототожнювати з терміном «аудіювання» (сприйняття мови на слух). Сприйняття мови не можна зводити до одного з «видів мовної діяльності», як це зазвичай робиться. Активне емоційне сприйняття мови – основа мовного виховання в цілому і всіх його ланок [23, 78]. Мова може виконувати свою пізнавальну, виховну, естетичну функцію тільки тоді, коли діти навчаться по-справжньому чути її і осмислювати її. Всі враження, уявлення і знання, які пройшли через душу і серце дитини, стають його власними знаннями, власною точкою зору, його думками і переконаннями, його відношенням до добра і зла, прекрасного і потворного, що і визначає етичну позицію людини. І тут цінність естетичного виховання, в найширшому тлумаченні, важко переоцінити.
Окрім естетичного потенціалу самої мови широкі можливості для реалізації естетичного виховання на уроках іноземної мови дає культурологічний та країнознавчий компоненти навчання. Адже вивчення іноземної мови передбачає вивчення культури країн, мова яких вивчається. Це дає змогу вчителеві ознайомити учнів із фольклором, літературою, живописом, архітектурою та іншими галузями мистецтва цих країн, розширюючи культурологічні знання учнів, формуючи їх естетичні уподобання.
Виховання естетичних поглядів, естетичного смаку, культури спілкування не тільки допоможе досягти меті навчання іноземній мові, але сформує повноцінну, естетичну розвинену особистість.
1.3 Естетична функція як одна з функцій мови
Мова – найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Мова – явище водночас індивідуальне і соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство. Основні функції мови – оформлення думок (мислетворча функція) і між людське спілкування (комунікативна функція). Мова однаково спрямована як у внутрішній, психічний, так і в зовнішній, соціальний світ людини. Завдяки цьому вона виконує визначальні особистісні суспільні функції [13, 17]. Розглянемо основні функції мови, щоб з’ясувати місце і роль її естетичної функції. Хоча у мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв, наведемо ті з них, що виділяються більшістю науковців.
1. Комунікативна функція (функція спілкування). Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві. Ця функція є життєво необхідною і для суспільства, і для мови. Для суспільства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмінюються думками й почуттями, збагачуються досвідом попередніх поколінь, домагаються взаєморозуміння у колективі, гуртуються для захисту, створюють матеріальні цінності, дбають про поступ вперед.
Для мови комунікативна функція також є вкрай важливою, бо мова, якою не спілкуються, вмирає. Зі смерті ж мови зникає народ, що був її творцем і носієм, вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна культура губиться у віках і забувається. Народ, що втратив свою мову спілкування, втрачає і увесь той духовно-культурний світ цінностей, що витворився на ґрунті його мови.
Людство винайшло кілька засобів обміну інформацією: звукові і світлові сигнали, азбука Морзе, дорожні знаки, символи, коди, жести. Але всі вони мають обмежену сферу застосування і по відношенню до мови є вторинними, похідними. Мова ж є універсальним і унікальним засобом спілкування.
2. Номінативна функція (функція називання). Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. Назва виділяє предмет з безлічі інших. Мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчування. Мовці намагаються у всіх сферах спілкування (науці, техніці, виробництві, мистецтві та ін.) творити назви своєю мовою. У цьому проявляється освоєння мовою певного кола явищ, включення їх до мовної картини світу окремого народу.
3. Мислетворча функція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки (як це спостерігаємо при реалізації комунікативної функції), а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, йде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються у словах і в процесі мисленнєвих операцій порівнюються, зіставляються, протиставляються, поєднуються чи розподіляються. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі, у мовному вираженні.
4. Гносеологічна (пізнавальна) функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Причому в даному випадку мова є і засобом передачі знань про світ (наприклад, отримання знань про космос з текстів, що складені певною мовою), так і може виступати джерелом (акумульовані в мові знання про світ у вигляді сталих виразів, фразеологізмів, паремій).
5. Експресивна (виражальна) функція мови. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.
6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення тощо).
7. Естетична функція. Мова фіксую в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеологія, естетичного змісту тексти). Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримання норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку.
У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетично вихованими мовцями як естетичне явище, наприклад, високохудожні літературні твори. Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтва. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними можливостями мови (наприклад, естетичний вплив кіно, театру, радіо, телебачення здійснюється переважно завдяки мові).
8. Культуроносна функція. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу від покоління до покоління, сприймаючи разом з мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.
9. Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: усвідомлення своєї приналежності до однієї спільноти з предками, що століттями розмовляли тією ж мовою, а також у просторовому вимірі: ідентифікація представників національних діаспор, що проживають за межами етнічних територій, відбувається у першу чергу завдяки мові.
10. Магічно-містична функція мови визнається далеко не всіма дослідниками. Вона збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі. Ця магічно-містична сила слова знайшла широке відображення у фольклорі народів світу: заклинаннях, ворожіннях, легендах тощо. У них надзвичайною силою наділяються окремі сова, вирази за певних умов їх виголошення. У словесному світі зміщуються межі реального й уявного. Нині, у зв’язку з поширенням теорій біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики набуває нових імпульсів магічно-містична функція мови [13, 20].
Серед перерахованих функцій мови естетична функція, хоча й не належить до головних, проте реалізується досить широко. Адже мову можна розглядати як об’єкт естетичного сприйняття, а виховання культури мовлення та навичок сприйняття усних чи писемних художніх творів – як компонент естетичного виховання. Тому уроки мови, у тому числі іноземної, відкривають чимало можливостей щодо реалізації естетично-виховного компоненту.
Розділ ІІ. Шляхи реалізації естетичного виховання на уроках іноземної мови
2.1 Естетичне осягнення іноземної мови в рамках „діалогу культур”
Гуманізація освіти зумовлює відмову від вузьких прагматичних цілей вивчення іноземної мови. У сучасних концепціях навчання іноземна мова розглядається як відображення культури відповідного народу, а вивчення іноземної мови – як оволодіння іншомовною культурою і як засвоєння світових духовних цінностей. Таким чином, соціальне замовлення передбачає не тільки формування в школярів, що вивчають іноземну мову, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю. Цей матеріал має великий естетично-виховний потенціал, оскільки вивчення культури країни, передбачає ознайомлення з найкращими досягненнями мистецтва та людської думки. Завдання вивчення культури цієї країни в рамках шкільного курсу іноземної мови ставить перед собою лінгвокраїнознавство, що досліджує питання відбору та прийомів подачі учням відомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володіння даною мовою [25, 112]. Лінгвокраїнознавство – це аспект методики викладання іноземних мов, який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу.
Практично лінгвокраїнознавство спрямоване на реалізацію кінцевих цілей навчання іноземній мові, а саме, на навчання спілкуванню. Адже без прищеплювання учням норм адекватної мовної поведінки у відриві від знань неможливо підготувати їх до іншомовного спілкування та сформувати комунікативну здатність. Це визначає, що розробка лінгвокраїнознавчого аспекту в навчанні іноземній мові в середній школі є надзвичайно актуальною та важливою. Але не треба звужувати лінгвокраїнознавсто лише до допоміжного засобу у формуванні комунікативних якостей. Адже це справжнє „вікно у світ”, що відкриває перед учнем світ народу з іншою мовою, культурою, світоглядом та світобаченням.
Важливим напрямом мовної підготовці на уроках іноземної мови є формування учня як учасника ситуацій міжкультурного спілкування, як суб’єкта діалогу культур. Одним із шляхів виховання учня як суб’єкту культур є, на нашу думку, використання у навчальній діяльності прецедентних художніх текстів. Багаторівневий характер художніх текстів (включення мовних та мовленнєвих одиниць всіх рівнів) зумовлює можливість використання художніх текстів в усіх компонентах навчального процесу, що сприяє реалізації освітньої, виховної, розвиваючої та практичної цілей навчання. Засобами художнього тексту, що впливають на процес навчання в аспекті міжкультурного спілкування, є його естетичний та соціокультурний потенціали. Включення естетичних та соціокультурних знань у процес соціально спрямованої комунікативної діяльності, якою виступає читання, є важливим чинником засвоєння іноземної мови, з одного боку, і процесом гуманістичного становлення особистості – з іншого. Читання прецедентних художніх текстів розглядається як специфічна форма міжкультурного спілкування, в процесі якого в учнів формуються зразки і моделі поведінки, розвиваються мислення, здатність до аналізу й оцінки, складається образ світу тощо.
Таким чином, реальні можливості для формування особистості учня як суб’єкта діалогу культур закладені як у самому процесі читання прецедентних художніх текстів, так і в природі іншомовного художнього тексту, що зумовлюється його естетичним та соціокультурним потенціалами.
Однією з головних проблем використання прецедентних художніх текстів у школі є відбір текстового матеріалу і організація роботи з ним. Завдяки ефективному відбору художніх текстів учні мають змогу ознайомитись з різноманітними аспектами літературного спадку країни, мова якої вивчається, удосконалити себе як партнера по комунікації.
Оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурної комунікації сприяє полілінгвістичному і полікультурному розвитку особистості.
2.2 Специфіка естетичного виховання на уроках іноземної мови у старших класах
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
