115768 (617654), страница 2
Текст из файла (страница 2)
ознайомчо-інформаційний - полягає тільки у відтворенні картини того, що відбувається за кордоном, наприклад у перекладі і публікаціях закордонних джерел інформації про педагогічний досвід або в описі того, що спостерігали окремі працівники системи МВС України, які виїзджали за кордон;
аналітико-інформаційний - виражається в наданні практикам матеріалів, що відбивають перший результат педагогічного осмислення досвіду з чітким виділенням всіх елементів педагогічної системи;
порівняльно-аналітичний - закордонний досвід не тільки описується, але і зіставляється з нашим, виділяються подібності і відмінності, а на основі порівнянь робляться оцінки і висновки;
науково-прикладний - зв'язаний з науковим обґрунтуванням процесу, процедур, методів, практичного осмислення закордонного досвіду, витягу ідей, їхньої трансформації у варіанти (версії) прикладних рішень по реалізації досвіду;
впроваджуючий - виражає практичні шляхи реалізації досвіду, експериментальну перевірку ефективності його впровадження, вибір найкращих варіантів.
При порівняльно-педагогічній роботі виявляється своєрідність зв’язків вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх розуміння і врахування при використанні зарубіжного педагогічного досвіду в недалекому минулому нашої країни було засмічено класово-ідеологічними догмами: споконвічною упередженістю в непримхливості; тенденційному відборі матеріалу з ціллю критики і замовчуванням того, що не погоджувалося із критичною позицією; необ’єктивністю в оцінках зарубіжного досвіду і самолюбством в оцінках соціалістичної освіти. Те, що робилось за кордоном, оцінювалось переважно як прояв „занепаду ”, „загнивання", „антинародності". Очевидно, що тепер потрібні інші наукові, забезчуючи безпристрасність і наукову коректність підходи. Цьому і слугують спеціальні методологічні принципи забезпечуючи наукові орієнтири порівняльно-педагогічної роботи.
Принцип об’єктивності зобов’язує суворо прагнути до пошуку істини, правди і тільки їх, звільнюючись від всіх крайностей, суб’єктивізму, волюнтаризму, симпатій і антипатій. Уваги заслуговує не тільки новизна і привабливість рішень, форм і методів роботи за кордоном, але головне - наукова коректність і практичний результат, який вони забезпечують.
Принцип комплектності відображає об’єктивну залежність особливостей правових систем і освіти в кожній країні від соціальних, політичних, економічних, культурних, національно-етнічних, соціально-психологічних та інших особливостей суспільства і його громадян. Те, що добре в одній країні - може бути неприйнятним в іншій. Кожна країна по-своєму унікальна і те, що робиться в ній, завжди повинно відповідати її унікальності.
Принцип конкретно-історичного (генетичного) підходу, має на увазі те, що довід завжди знаходиться в розвитку, пов’язаний з окремими тимчасовими рамками, обумовлений історичними суспільними факторами. Тому один закордонний досвід може бути для нас застарілим, а для іншого - час у нас ще не настав.
Принцип системності полягає в тому, що цілі, завдання, зміст, форми навчання, методи, способи контролю оцінки, забезпечення педагогічного процесу - завжди елементи якоїсь цілісної педагогічної системи, які функціонують як відокремлені інструменти в складному оркестрі і добре „звучать” тільки в гармонії, у згоді один з одним.
Принцип протиріччя педагогічного досвіду відображає факт внутрішньої діалектичної неоднозначності.
Отже, розглянуті спеціальні принципи порівняльної педагогіки та її методи і напрямки дослідження свідчать проте, що використання зарубіжного педагогічного досвіду - „важке мистецтво”. Треба навчитися використовувати зарубіжний досвід, але не менш важливим є вміння не зловживати ним.
Педагогіка в практичній діяльності поліції країн Західної Європи
Величезне різноманіття різних концептуальних схем діяльності правоохоронних органів (переважно поліцейських) в різних країнах, які мають свої педагогічні аспекти, можна згрупувати в чотири моделі, які розташовані в послідовності збільшення відповідності ідеалам демократичного, правового суспільства [30, с.118-123].
Перша модель - поліція „політиків-спостерігачів” характеризується політичною корумпованістю, службі політичній силі, низьким рівнем професіоналізму, репресивністю, неформальним, особистісним поводження співробітників. Поліцейські органи цієї моделі знаходяться під пресом критики суспільства, мають негативний імідж.
Друга модель - поліція „юристів-професіоналів". Надається більше значення владі права, порядку, а не політичним вподобанням. Від поліцейських вимагається не вірність конкретній особі у владних структурах, а компетентність, професіоналізм, почуття відповідальності. Їх робота носить адміністративний, вузько і сухо правовий характер. Поведінка співробітника регламентована, а оцінка його діяльності носить статистичний характер (кількість арештів, штрафів, розкритих злочинів). Із наглядача він перетворився в соціального солдата, холодного, формально справедливого, але не в корумпованого.
Третя модель - поліція „служіння суспільству". Органи повинні займати не реактивну позицію (діяти після правопорушення), а активну, займатись профілактикою можливих соціальних напружень, попереджуючи злочинність через вирішення проблем громадян і просування програми самообслуговування у сфері забезпечення безпеки. Фігура поліцейського становиться уже не „спостерігачем", не „солдатом”, а „вчителем", який грає не негативну автократичну роль, а позитивну, підтримуючу функцію. Важливе значення прибічники цієї моделі надають вихованню, навчанню і етичним стандартам. Поліцейські повинні відрізнятися чесністю, правдивістю, поважати людей в їх багатообразності, дотримуватись законів і прав людини, відноситися до людей не авторитарно, а як до споживачів їх значних і якісних соціальних послуг. Вислуховувати громадян терпеливо, бути складовою частиною „команди", перевагу віддавати не авторитарному типу керівництва, а спільній праці в якості лідера, вчителя, тренера, демонструвати контроль у використанні сили і зброї, працювати над собою. Модель „служіння суспільству" („соціального обслуговування”), як стверджують аналітики, буде більше притягувати на службу в правоохоронні органи кращих кандидатів, сприяти їх особистому росту та інтересам суспільства.
Застосування цієї моделі в ряді держав на заході в 70-90 роки дало позитивні результати. Так, інститут Геллапа, з’ясовуючи у лютому 1994 року думки громадян про чесність і дотримання етичних стандартів представниками різних професій виявив таку пріоритетність: фармакологи - 61%, священики - 54%, дантисти - 51%, викладачі - 50%, поліцейські опинилися на почесному п’ятому місці - 46%. При чому рівень довіри і поваги до поліцейських виріс з 1977 року на 7%. Нова модель позитивно склалась і на моральній атмосфері у самих правоохоронних органів, так як супроводжувалась постановкою нових завдань, використанням нового змісту і методів виховання і навчання, більш гуманних і демократичних. В колективах пропагувалась атмосфера прозорості, довіри, взаємної відповідальності, спільних зусиль, взаємодопомоги, колективних обговорювань шляхів покращення роботи (по типу „кружків якості", створених в Японії ще в п’ятидесяті роки).
Четверта модель - „раціоналістична”. За цією моделлю співробітники перетворюються в аналітиків, що досліджують світ соціуму і передбачають результати забезпечення законності, правопорядку і боротьби зі злочинністю. Поки що ця модель знаходиться в стані розвитку, поелементно випробується, в правоохоронних органах повністю не використовується, але розглядається як перспективна.
Якщо зробити аналіз цих моделей з позиції практики органів внутрішніх справ України, то можна сказати, що остання відноситься до симбіозу першої і другої з перевагою елементів другої, хоча пропорції відчувають зрушення в окремих моментах діяльності держави, і звичайно, варіюють в конкретних органах.
В концепціях удосконалення діяльності наших правоохоронних органів спостерігається дефіцит принципово нових підходів, а окремі цікаві ідеї не витримують випробувань життя. Фактично і історично є необхідним перехід до третьої моделі соціального обслуговування, виправданий із всіх позицій (соціальних, правових, економічних, моральних, етичних, психологічних, педагогічних та інших). Педагогічна перевага його полягає в різкому покращенні правового виховання населення, позитивних змінах у всій системі соціально-педагогічних факторів, які впливають на стан законності і правопорядку, підвищення здорового престижу професії юриста, збільшення потоку в правоохоронні органи найбільш досвідчених, вихованих, культурних і розвинених громадян, в якості більш високого рівня соціальної і педагогічної підготовленості співробітників правоохоронних органів, їх культури, багатогранності професіоналізму, в закріпленні партнерських відносин співробітників з громадянами. Більш прогресивна модель правоохоронної діяльності відповідає потребам і можливостям радикального удосконалення виховання, навчання й освіти в правовій системі, внесенню в них нових, більш гуманних, демократичних, особистісних задач, змісту, форм і методів роботи з персоналом, у більшості співробітників, що відповідають інтересам особистісного росту, підвищення освіченості і професіоналізму, самоствердженні і повазі. Більш того, прийняття третьої моделі на перспективу вже сьогодні вимагає реалізації всіх можливостей юридичної педагогіки для удосконалення юридичної освіти і системи роботи з кадрами органів внутрішніх справ України, тому що тільки освіта, культурні, морально-виховані, гуманно і демократично навчені кадри міліції можуть створити ґрунт, що забезпечує реальний підхід у моделі соціального обслуговування. Не випадково розгляд питань і необхідність прийняття концепції обслуговування зараз викликає критичні побоювання лібералів про можливість виникнення "поліцейської держави", що при сучасному педагогічному рівні підготовленості кадрів мають визначені підстави. У згоді з підходом, що затверджується в розвинутих країнах - поліція - орган по наданню масових соціальних послуг, об'єктивно розширюється коло педагогічних задач і потреба в їхньому якісному вирішенні. У країнах Західної Європи (Німеччина, Бельгія) першочерговими питаннями, що стоять перед поліцією, є організація роботи по взаємодії з емігрантами. Загальним педагогічним напрямком діяльності країн Заходу є взаємодія з населенням, що знаходить вираження у всіляких формах та змісті. Тому, зокрема, в останні двадцять років у поліції з'явилися особливі служби, що умовно називаються суспільною поліцією ("комунальною поліцією"), відповідальної за виховання законослухняних громадян, що роблять, у свою чергу, посилену підтримку поліції.
З метою більш тісної взаємодії з громадянами, пропагандистськими заходами створений позитивний образ ініціатив громадян, іменованих "сусідським спостереженням". Громадяни тримають у полі зору власність, розташовану у своєму районі (на роботі, на фермі, у кафе, лікарнях і інше), виявляють підозрілих людей, дивні транспортні засоби і передають дану інформацію до поліції.
Поліція розвинутих країн спрямована на позиції педагогіки співробітництва із самими широкими верствами населення, включаючи літніх людей і дітей. Зокрема, широке визнання одержало "Рух Тріада": суспільство - люди похилого віку - правоохоронні органи. Воно орієнтоване на допомогу старим і дає їм можливість почувати себе потрібними людям. Велике значення приділяється використанню всіляких добровільних помічників поліції, волонтерів і резервістів.
Існує план розвитку суспільної поліції, що включає методи і засоби попередження злочинності за допомогою громадян, методика проведення міських зборів, залучення штатських добровольців, розширення поліцейських зв’язків із громадськістю.
Проводиться спеціальна робота з дітьми і молоддю для розуміння ними ролі поліції як захисника інтересів населення. З раннього віку їх привчають бачити в поліцейському друга, помічника і навіть рятівника. Маються і поліцейські служби, спеціально орієнтовані на роботу з дітьми. Їхні обов’язки передбачають правове виховання дитини і надання допомоги. [13, с.165 - 212].
Таким чином, система педагогічної роботи в органах внутрішніх справ України повинна мати зараз випереджаючий, орієнтований на модель "служіння суспільству" ("соціального обслуговування") характер, і такий перехід не може бути здійснений за наказом, "із завтрашнього дня". Тобто вся система педагогічної роботи сьогодні не повинна зводитися до "виліковування болячок", а містити все прогресивне, що наближає бажане майбутнє.
Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України
Стратегія реформування органів внутрішніх справ передбачає втілення нової кадрової політики. Її основною метою є формування високопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ. Постало вважливе завдання: навчити майбутніх слідчих, оперативних працівників та експертів самостійно набувати знання і творчо використовувати їх у різних життєвих ситуаціях під час виконання професійних обов'язків.
Центральною фігурою в навчально-виховному процесі був і залишається викладач. Якість підготовки фахівців залежить від професійної компетентності викладацького складу, гостра потреба в яких за профілем спеціалізації обумовлена реорганізацією системи навчальних закладів, щоб вирішити дане питання щодо підготовки кадрів органів внутрішніх справ на плановій основі залучаються до навчального процесу керівники правоохоронних підрозділів, практичні працівники, які мають багатий досвід роботи в окремих службах.
Науково-педагогічні працівники кафедр, які викладають прикладні дисципліни (кримінальний процес, криміналістику, оперативно-розшукову діяльність), проходять стажування в практичних підрозділах - як в управлінських апаратах, так і “на землі", беручи безпосередню участь у розкритті й розслідуванні злочинів.
Враховуючи сьогоденні вимоги до підвищення професіоналів міліцейських кадрів, з поточного року було розпочато формування фахових навчальних груп для карного розшуку, служб з боротьби з економічною та організованою злочинністю, адміністративної служби, слідства, але не при вступі до відомчого навчального закладу, а починаючи з другого курсу навчання, коли більше вивчається особа, її схильності, бажання, внутрішня готовність до оволодіння професією. І робиться це за персональним замовленням комплектуючого органу відповідно до кадрових потреб конкретної служби.
2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах МВС України
Сьогодні відомча система освіти складається з 13 вищих закладів освіти, в яких навчається понад 27,6 тисяч курсантів та слухачів [29, 10]. Звідси зрозумілою стає та роль і важливість відомчих закладів освіти в забезпеченні змісту навчального процесу, метою якого є професійна підготовка висококваліфікованих фахівців правоохоронної справи, здатних на високому рівні захищати, охороняти і забезпечувати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Забезпечити зміст навчально-виховного процесу в сфері професійної підготовки особового складу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України можуть лише такі відомчі заклади освіти, які мають необхідні для цього права і обов’язки, чітко визначені в нормативно-правовому забезпеченні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
