115416 (617521), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Підготовку конференції, незалежно від її типу, можна умовно поділити на два етапи. На першому етапі визначається тема конференції, ставляться мета та завдання; розробляється перелік питань, які розкривають тему (план); оголошується конкурс на кращу доповідь девіз конференції; розподіляються обов'язки між учнями; готуються література, виставкові та наочні матеріали. Другий етап підготовки до конференції характеризується більш інтенсивною діяльністю вчителя та учнів: уточнюється план конференції, визначаються її учасники (учні одного класу, паралелі класів), складається список рекомендованої літератури, оголошуються доповідачі та виступаючі, готується інформаційний стенд. На другому етапі визначним моментом у підготовці конференції є її змістова сторона. У цьому плані першим помічником є вчитель, який надає допомогу учням, іншим учасникам конференції; переглядає зміст доповідей, аналізує їх; порівнює, зіставляє, прогнозує можливі зіткнення різних думок, поглядів, переконань. Якщо визначаються опоненти доповідачів, то вони теж повинні заздалегідь ознайомитися зі змістом доповідей. При цьому ставиться мета виявлення нової інформації, цікавих статистичних даних, фактів, прикладів з літератури і практичної діяльності, які мають узагальнюючий характер і сприяють підвищенню інтересу учнів до певного курсу навчального предмета, в т.ч. до теми конференції.

Практика роботи загальноосвітніх навчальних закладів підтверджує, що доцільно проводити конференції з таких тем, які дали б змогу використовувати знання учнів з кількох навчальних предметів. При цьому якість конференції підвищується завдяки об'єднанню зусиль учителів-предметників у її підготовці й проведенні.

Технологія проведення уроку-конференції така: оголошення теми, виголошення доповідей, співдоповідей, виступів; затвердження регламенту роботи; підтримка робочої обстановки; концентрація уваги учнів на темі конференції, активізація навчально-пізнавальної діяльності учасників конференції; дотримання чіткої процедури її проведення; забезпечення позитивної установки на сприйняття змісту повідомлень, відповідного морального і психологічного мікроклімату, атмосфери поваги і довіри.

Підсумки конференції доцільно підбивати колективно, залучаючи учасників до оцінювання її результативності, використовуючи думки та ідеї опонентів. Для оцінювання ефективності конференції можна створити журі. У процесі аналізу уроку-конференції доцільно враховувати такі параметри;

— раціональність вибору теми конференції, постановки навчально-виховних цілей та завдань;

— підготовка конференції (зміст доповідей, співдоповідей, виступів, рекомендацій, внесених доповідачами як результату самостійної творчої праці; ознайомлення учнів із запропонованою літературою, підготовка наочних та інших ілюстративно-демонстраційних матеріалів);

— дотримання процедури проведення уроку-конференції (повідомлення теми, регламенту роботи; психологічна настроєність на сприйняття та обговорення інформації учасниками конференції);

— дисципліна учнів під час проведення конференції, зацікавленість змістом доповідей та повідомлень;

— зміст конференції (глибина, повнота розкриття теми; зміст окремих доповідей, читання напам'ять уривків, цитат з літературних джерел, використання наочних матеріалів; ораторські здібності доповідачів, літературний стиль, грамотність і чистота мови);

— ефективність конференції (формування світогляду учнів; поглиблення й розширення діапазону знань у цій галузі науки; формування навичок самостійної роботи з літературою та її аналізу, умінь писати доповіді, виступати публічно перед своїми однолітками і старшими; виховання почуття відповідальності; задоволення учнів від проведеної конференції).

Урок-диспут

Слово «диспут» латинського походження і означає «міркую», «суперечу». Диспут — одна із форм навчальної роботи з учнями, яка допомагає розвивати їхні самостійність, логічне мислення, соціальну та моральну зрілість, формувати особисті погляди та переконання. Під час диспуту з'являються можливості впливу на інтелектуальну та емоційну сфери особистості учня, збудження його зацікавленості у пошуку істини. Окрім цього, в процесі диспуту створюються умови для реалізації демократичних засад навчання. «Навчання в диспуті сприяє розвитку критики та самокритики, культури мови та логічного мислення, навчає умінню опановувати та перевіряти правильність своїх поглядів і, переконань» [19].

У процесі диспуту учні обговорюють не тільки запропоновані вчителем питання, а й ті, які виникли під час підготовки до диспуту. Крім того, учні набувають умінь та навичок самостійної роботи з різними джерелами інформації; оволодівають методами аналізу і синтезу; формують уміння узагальнювати, робити висновки вносити пропозиції. Під час диспуту, тобто зіткнення різних поглядів та думок, знання учнів уточнюються, поглиблюються, коригуються; діти вчаться аргументовано захищати власні думки, переконання, ідеї. У цьому плані диспут є одним із засобів перетворення знань на переконання.

Диспут і конференція мають багато спільного. Передусім, вони розраховані на високий рівень ерудиції, активності та самостійності учнів. Разом з тим диспут суттєво відрізняється від конференції тим, що він меншою мірою запрограмований як за змістом, так і за формами проведення. Диспут вимагає чіткого вичленування предмета обговорення і забезпечує широкі можливості розв'язання суперечок. Успіх уроку-диспуту забезпечують серйозна та старанна підготовка до нього вчителя та учнів, актуальність теми, характер його проведення.

Учителеві необхідно чітко визначити та сформулювати тему диспуту, поставити мету і завдання, розробити систему питань, контрпитань, які найбільш повно розкривають зміст теми: провести інструктаж учнів, тобто ознайомити їх з темою диспуту, змістом питань, із яких вони повинні висловлювати свої думки, літературою та іншими матеріалами; порадити звернутися до інших можливих джерел інформації (батьків, учених, журналістів, ветеранів війни, героїв праці, засобів масової інформації). Диспути не повинні бути дуже широко-плановими, громіздкими. У процесі підготовки до диспуту учні повинні самостійно осмислити проблему та її основні аспекти, підготувати необхідну й достатню інформацію щодо суті проблеми, прагнути до висловлення своїх суджень з того чи іншого питання, обмінятися думками (індивідуально чи в групі), підготувати відповідний інформаційний матеріал для підтвердження своїх думок та суджень.

Технологія проведення уроку-диспуту така: повідомлення теми, цілей і завдань диспуту; ознайомлення з наочними посібниками, виставкою та іншими дидактичними матеріалами; спрямування учнів на відвертість, уважне і шанобливе ставлення до думок інших; обґрунтування своїх переконань, висновків. Управління диспутом з боку вчителя вимагає тактовності, коректності, уміння спрямовувати виступ учнів на об'єктивне розкриття суттєвих сторін проблеми, формування умінь учнів оперувати фактами, переконувати в істинності чи хибності висловлюваних суджень [19].

Зацікавленість у диспуті зростає, як правило, у процесі його проведення. Це залежить від того, як учитель ставить запитання, стимулює самостійність висловлювань і суджень учнів, спонукає до взаєморозуміння, співробітництва, забезпечує єдність цілей та устремлінь.

Важливо також дотримуватися вимог до диспуту. Це вільний обмін думками; на диспуті всі активні; кожен виступає і критикує будь-які положення, з якими він не згоден; головне у диспуті — факти, логіка, уміння доводити; міміка, жести, вигуки як аргументи не приймаються.

Підбиваючи підсумки диспуту, слід оцінювати не тільки зміст виступів, а й форму їх виголошення; звертати увагу на сформованість умінь учнів правильно відстоювати свої думки та переконання.

У процесі аналізу уроку-диспуту слід зосередити увагу на таких параметрах:

— доцільність вибору і постановки теми диспуту;

— якість підготовки до диспуту (вивчення учням і навчального матеріалу теми, ознайомлення з літературою, консультації, обмін думками, аналіз анкетних даних, зосередження уваги учнів на провідній меті та аспектах диспуту);

— організаційна робота з підготовки до уроку-диспуту (психолого-педагогічна мотивація доцільності обраної теми диспуту, визначення часу та місця проведення, підготовка наочності ТЗН, тематичної символіки;

— дотримання вчителем вимог до проведення диспуту;

— зміст диспуту (глибина знання учителем та учнями проблеми диспуту, основних теоретичних положень теми диспуту відомих учених, письменників, діячів інших сфер науки і культури; теоретична і практична значущість теми диспуту, логіка та доказовість думок, зосередження уваги на головному, істотному; підведення учнів до самостійних висновків, узагальнень, корекції; етика поведінки учасників диспуту);

— процедура проведення уроку-диспуту (постановка питань, мобілізація та активізація уваги, керування пізнавальною діяльністю учнів; дотримання такту й культури узагальнення різних думок, суджень);

— роль учителя у диспуті (провідна, непомітна, опосередкована, невимушена, авторитарна);

— дисципліна учнів у процесі диспуту, дотримання правил диспуту;

— підбиття підсумків диспуту (оцінювання правильності розуміння й коментування учнями теми, провідних її ідей та аспектів; активність і самостійність суджень учнів; уміння учнів підкріплювати прикладами ті чи інші положення, судження, пов'язувати їх із життям суспільства, школи, класу).

Урок-залік

Залік — це форма перевірки навчальних досягнень учнів з вивченої теми чи розділу курсу навчального предмета. Його метою є оцінювання навчальних досліджень, систематизація, узагальнення та поглиблення знань, усунення прогалин у знаннях учнів.

Ефективність уроку-заліку значною мірою залежить від його підготовки. Передусім учителеві слід визначитися, чи доцільно проводити залік з даної теми чи розділу навчального курсу. Як правило, на урок-залік виносяться головні теми курсу предмета, тобто найбільш значущі та найскладніші для засвоєння учнями. У процесі підготовки до заліку вчитель добирає відповідний матеріал, виділяє в ньому головне, істотне, складає перелік питань, що охоплюють основний зміст розділу, закони, теорії, ідеї, алгоритми; і розробляє диференційовані завдання практичного і теоретичного характеру. Питання, що виносяться на залік, доцільно формулювати так, щоб відповіді на них були розраховані на виявлення в учнів умінь аналізувати, зіставляти, узагальнювати, систематизувати, робити висновки і пропозиції, тобто рівня загально-навчальних навичок та умінь [2].

Учителю слід скласти, перелік додаткових питань, які можна було б поставити учням у разі необхідності. Крім того, до заліку потрібно підготувати довідкову літературу, методичні посібники, підручники, демонстраційний матеріал, ТЗН та інші і види наочних матеріалів (таблиці, малюнки, схеми, і графіки, комп'ютер), використання яких допомагало б об'єктивніше виявити знання учнів з визначеної для заліку теми.

Важливими сторонами проведення уроку-заліку є підготовка до нього учнів та технологія його проведення. Учні заздалегідь ознайомлюються з питаннями, що виносяться на залік, виконують завдання практичного характеру, аналогічні тим завданням, що включені до заліку. У процесі підготовки до заліку учні класу можуть бути розподілені на групи за рівнем підготовки та інтересами; для кожної групи визначаються консультанти з-поміж сильних учнів.

Що стосується технологи проведення заліку, то вона може бути різною. Питання та навчальні завдання учні можуть отримувати методом «жеребкування» або за картками, що містять питання і завдання, розраховані на виявлення системних знань, практичних умінь та навичок учнів. Питання вчитель ставить усно з урахуванням індивідуальних особливостей та рівня знань учнів. Відповіді можуть бути усними, письмовими (на дошці, в зошиті) та оцінюються вчителем. Урок-залік можна провести як громадський огляд знань. При цьому обирається журі (учитель, представник батьківського комітету, класу, виробничник, делегат від учнів, представник адміністрації загальноосвітнього навчального закладу, член ради школи).

На ефективність уроку-заліку значною мірою впливають створення сприятливого мікроклімату, забезпечення позитивного емоційного настрою, атмосфера доброзичливості, співробітництва та співдружності, дотримання педагогічного такту.

Урок-залік — це не тільки контроль за навчальними досягненнями учнів, але й важливий стимулюючий чинник їх навчально-пізнавальної діяльності. Позитивна оцінка на заліку надає учням упевненості, підвищує їх інтерес до вивчення даного предмета, формує позитивне ставлення до навчальної роботи та її результатів, тобто урок-залік має потужний виховний потенціал, який повинен уміло реалізуватися вчителем [11].

Підбиття підсумків заліку є обов'язковим його компонентом. Учитель повідомляє учням оцінки, отримані під час заліку, відзначає найбільш повні, глибокі та оригінальні відповіді, аналізує (можливо, і спільно з учнями) помилки, неточності у відповідях, дає рекомендації окремим учням щодо поглиблення та систематизації знань, усунення прогалин у засвоєнні навчального матеріалу. Результати заліку, крім виставлення оцінок у щоденниках учнів, можуть висвітлюватися на екрані змагань, по шкільному радіо, на класних зборах, шкільних лінійках.

У процесі аналізу уроку-заліку слід зосередити увагу на таких параметрах:

— доцільність проведення заліку з даної теми з точки зору її теоретичної та практичної значущості, складності;

Характеристики

Список файлов курсовой работы