115179 (617444), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2.1 Тенденції розвитку музичної освіти в Японії
Модель мистецької освіти в Японії заслуговує на особливу увагу. Вона ґрунтується на ідеї здатності кожної людини відчувати природну красу. Традиційно в цій країні вважають, що можливо й необхідно розвивати не лише інтелект, а й емоційність, що є основою естетичного сприйняття, тому здібності поета, художника й музиканта можна й потрібно розвивати в кожній дитині.
Дослідники відзначають, що японцям притаманне традиційне для Далекого Сходу світорозуміння, сутнісною характеристикою якого є відчуття людиною своєї єдності та гармонійної взаємодії з Природою. Мистецтво, на думку японців, покликане виявляти красу й робити її відчутною. Саме тому, вважають японські педагоги, дітей треба вчити відчувати красу, вчити сприймати прекрасне, тому що вони переконані, що ніякий науковий і технічний поступ не здатний змінити естетичну та етичну складові людського життя [11, с. 28].
Особливою рисою японської системи художньо-естетичної освіти є ставлення до музичного мистецтва. Навчання музиці може починатися в досить ранньому віці, у дитячих садочках, що працюють за системою відомого японського скрипаля й педагога Шініці Сузукі, педагогічна концепція якого ґрунтується на ідеї сенситивності раннього дошкільного періоду для емоційного та чуттєвого розвитку дитини. Його підхід базувався на принципі,що «музикальність – це не вроджений талант, а здатність, яка може бути розвинута. Будь-яка дитина,яку навчають належним чином, може стати музикальною – це не важче, ніж навчитися говорити рідною мовою. Потенціал кожної маленької дитинки неосяжний».
В наш час методом Сузукі користуються десятки тисяч людей, педагогів, батьків всіх національностей світу. Коли Шиничі Сузукі помер в 1998 році, його учні і послідовники у всьому світі жалкували за ним. Віра цього педагога в унікальні здібності всіх людей і важливість поваги і розвитку дитини за допомогою любові залишилась нам у спадок. Сам метод народився в той момент,коли Сузукі зв’язав унікальну здатність дітей з легкістю вивчати рідну мову з можливістю навчання аналогічним методом грі на скрипці - методом, який він назвав "Народження таланту". Однак, доктор Сузукі завжди відмічав, що утилітарне навчання музиці – не головна мета його роботи. Це лише шлях, щоб дитина виросла достойною і благородною людиною: слухаючи від народження прекрасну музику, вона буде наближатися до краси та гармонії у всіх сферах свого життя.
Особливості метода Сузукі. Більше п’ятдесяти років тому Сузукі оцінив важливість того факту, що діти у всьому світі легко опановують рідну мову, і почав застосовувати основні принципи розвитку мовлення у навчанні музиці. До них належать:постійне повторення, слухання, батьківська підтримка і відповідальність. Взагалі, роль батьків важко переоцінити – це найкращі вчителі. (деякі батьки спеціально навчаються грі на скрипці, щоб грати маляті-так дитина швидко зрозуміє, що від неї чекають). Батьки ходять з дитиною на урок і регулярно займаються з нею вдома.
Ранній початок занять дуже важливий, адже перші роки життя дитини - це критичний час для розвитку розумових процесів і координації м’язів. Перші роки, коли відбувається набування навичок рідної мови і слух у дитини знаходиться на вершині активності – це ідеальний час, щоб розвинути музикальність. Слухання музики повинно початися при народженні,а формальне навчання - в 3-4 роки, хоча насправді,запізно ніколи не буває. Дитина росте і розвивається у мовному середовищі. Чому б не зробити музику таким же навколишнім дитини? Можна брати малятко на концерти, а потім слухати знайому музику вдома – дитина легко її запам'ятає. Таким чином, відбувається абсорбування музичної мови на рівні з рідною. При розвитку мовних навичок дитина не відмовляється від них у подальшому розширенні словникового запасу - так і в музичному розвитку, учні повторюють вже вивчені твори, поступово використовуючи нові навички і прийоми. І подальше введення нових технічних і музичних концепцій в контексті знайомих творів значно спрощує цей процес. Як і в мовному розвитку, будь-яке бажання і спроба дитини отримати нові знання, будь-яке питання повинно бути нагороджене відвертою похвалою і підтримкою. Кожна дитина унікальна, вона йде своїм темпом, маленькими кроками долає великий і важкий шлях пізнання і вдосконалення майстерності. Спільне вдосконалення – запорука радості і задоволення всіх – дітей, батьків, педагогів. Атмосфера співпраці, радості за успіхи інших дітей також складають частину метода Сузукі. Для кожного інструменту доктор Сузукі підібрав репертуар, за допомогою якого можна обережно і послідовно розвивати як музикальність дитини, так і набувати технічні навички. При цьому існує постійний стимул: слухаючи більш технічно вдосконалену і важку гру своїх старших товаришів, діти намагаються швидше досягти їх рівня. Відомо, що дітей радять вчити читати в той момент, коли вони в достатній мірі зможуть розвинути мовні навички. Так і в методі Сузукі дуже велике значення приділяється донотному періоду навчання: в цей час дитина намагається досягти правильної постановки рук, точної інтонації, красивого звучання, закінченості музичних фраз. Багаторазові повторення, направлені на точність самовираження і розкриття змісту музики, а не на заучування певної мелодії, дають більш ефективне становлення і закріплення технічних навичок.
Загальноосвітня школа приділяє велику увагу музичному навчанню за допомогою ритміки, вокальних, інструментальних вправ і слухання музики. Головною метою музичного виховання є набуття знань і навичок, що допоможуть учням орієнтуватися в музичній творчості, на певному рівні виконувати твори національних та зарубіжних композиторів. У першому класі учні займаються музикою тричі на тиждень, з другого по восьмий – двічі, у дев’ятому – один раз на тиждень. Заняття проводять, як правило, кваліфіковані педагоги-музиканти, які мають середню, а найчастіше – вищу освіту.
Японські дитячі пісні поділяються на традиційні і сучасні. До традиційних належать: колискові, сценічні, святкові пісні. З давніх-давен, в піснях для маленьких дітей співалось про те, як стрибають через мотузочок, пускають повітряного змія, колисають кішку, грають в піжмурки.
В ході руху за нові дитячі пісні, яке почалось в кінці першої світової війни, з’явилось багато пісень, які відображають радість дитинства. Популярні письменники і поети створювали в той період багато чудових пісень. Спогади письменників про власне дитинство були улюбленими темами тих сучасних дитячих пісень. Сьогодні поети і композитори створюють для дітей такі пісні,в яких більше уваги приділяється почуттям і прагненням самих дітей.
Реставрація Мейдзі (1868) вивела Японію з феодальної ізоляції і відкрила нову еру в музичному мистецтві держави. В ті дні західна музика інтенсивно проникала особливо в суспільну освіту, виступаючи як частина поміркованих зусиль,направлених на те, щоб модернізувати державу. Для того, щоб підтримувати музичну освіту, в 1880р. було започатковано Інститут по музичному дослідженню, а також видані перші посібники з музики, які з’єднували музичний стиль з японським. Інструментальна музика Заходу розповсюджувалась в ті роки за допомогою концертів, які організовувались військовими оркестрами армії і флоту,завдяки співробітництву з такими іноземними державами, як Великобританія, Франція і Німеччина.
Що стосується підготовки професійних музикантів, то в 1887р. була започаткована Токійська музична школа (яка в 1949р. перетворилась у музичний відділ Токійського національного університету вишуканих мистецтв і музики), після чого почалось відкриття приватних музичних шкіл, попередниць сучасних приватних інститутів, в таких головних містах, як Токіо і Осака. Професійна музична освіта уходить своїм корінням в дуже розповсюджене домашнє музичне навчання дітей, існує багато приватних курсів, великих та малих, для допомоги у здійсненні домашнього навчання. Найбільш помітними серед них є Дослідницький інститут виховання таланту Судзукі Синьїті и Музичний клас Тохо. Серед навчальних закладів: Музична академія ("Сендеокуґакуен"), Вища музична школа "Тохо", Музична школа Кунітаті, музичне відділення при університетах Токіо, Осаки й інших міст; науково-дослідна робота проводиться в Японській академії музикознавства; товариство музики 20 століття сприяє виконанню сучасної музики, проводить музичні фестивалі. Зберігається звичай виконання музики й танців під час традиційних свят.
Сучасне музичне життя Японії багато в чому визначається діяльністю великої кількості організацій і товариств. У Токіо знаходяться японське відділення міжнародних музичних товариств, Міжнародного фонду мистецтв та інші. У Японії функціонують: оперні трупи "Фудзівара каґекідан" і "Ніккікай", ансамбль камерної опери "Сіцунай каґекідан"; близько 20 симфонічних оркестрів (8 - у Токіо); камерно-інструментальні ансамблі, у т.ч. Токійський струнний квартет; хорові колективи тощо. Значну роль грають колективи традиційного музично-театрального мистецтва: Оркестр гагаку імператорського палацу "Сіґенкан", оркестр народних інструментів "Ніппонія", трупи Національного тетру.
Сьогодні в Японії на вершині всіх музичних концертних груп знаходиться симфонічних груп оркестр Эн-ЭйЧ-Кэй в Токіо (Японська радіокорпорація). В Токіо та інших великих містах нараховується досить велике число професійних оркестрів, немало також любительських. Існує багато концертних колективів, які виконують камерну музику, і у яких багато послідовників. Участь в хорових виступах і духових оркестрах також дуже популярна. Підраховано, що декілька сотень тисяч людей різного віку займаються співом в якості учасників хору в початкових середніх школах і університетах, а також в інших самодіяльних колективах.
В Японії є також любителі опери, постановка опери являється нелегким ділом, оскільки японські театри, як правило, не мають потрібних умов для таких заходів. Що стосується створенню музики в західному стилі, то в японському музичному світі в цій області активно багато композиторів, включаючи такі всесвітньо відомі імена, як Такэміцу Тору.
Міжнародне визнання отримали деякі японські диригенти, наприклад Одзава Сэйдзі, теперішній музичний директор Філармонії Бостона в Сполучених Штатах, і Вакасугі Хіросі, який диригував багатьма європейськими оркестрами, а також Івакі Хіроюкі и Акіяма Кадзуйосі. Не менш відомі поза межами Японії піаністи Сонода Такахіро и Утіда Міцуко, скрипалі Это Тосія и Усіода Масуко, вокаліст Адзума Ацуко.
Таким чином, можна зробити висновок, що музичне життя Японії дуже насичене. Музичне виховання дітей здійснюється від самого народження. Професійна музична освіта здійснюється на дуже високому рівні на музичних відділеннях міст Токіо та Осаки. В Японії ведеться дуже ґрунтовна науково-дослідна робота з музики, яка проводиться в дослідницьких інститутах.
2.2 Форми й методи музичного виховання в Україні
Під методами музичного виховання розуміють взаємовідносини педагога і дітей, які дають змогу дитині засвоїти елементарні знання про музику, оволодіти практичними навичками і вміннями, що допомагають розвитку музичних здібностей.
Методи музичного виховання-це різноманітні засоби спільної діяльності вихователя і дітей, де ведуча роль належить педагогу. Розвиваючи фантазію, емоціональні почуття, музичне мислення, вихователь намагається, щоб спілкування з мистецтвом викликало у дітей почуття радості, задоволення, а формування навичок і вмінь сприяло виявленню активності й самостійності.
Широке творче застосування вихователем методичних прийомів та їх компонування збагачує методику музичного виховання в цілому, індивідуалізує її, остерігає від встановлених штампів, допомагає творчо працювати.
Художнє виконання твору як особливий метод привчання дитини до музичного мистецтва.
Привчання дитини до музичного мистецтва здійснюється самою музикою. Але музику треба почути, і це можливо тільки завдяки виконавцю. До нього і пред’являються високі вимоги виконання. Важливо, щоб перше спілкування дитини з музикою в дні раннього і дошкільного дитинства запам’яталось для нього світлою радістю, визивало позитивні емоції, потреба повторної зустрічі з прекрасним. Пізніше, у старшому віці, спілкування з музикою приймає нові, більш важкі форми: емоціональної обізнаності, пізнання ідеї і змісту твору, переосмислення художньої музичної форми, виділення улюблених творів, більш поглибленого співчуття художнім образам. Поступово виникає перехід від першого радісного сприйняття музики до радості найпростішого виконання, а в більш старшому віці, у співвідношенні з розвитком музикальності і розширенням можливостей, до виконавської і творчої музичної діяльності. Цей важливий процес обумовлюється з самого початку майстерністю виконання музичних творів вихователем-музикантом, його високою професійністю, емоціональним відношенням до музичного твору, проникненням в його ідею, образи. Педагог, який володіє даром художнього виконання музичних мініатюр для дітей, може зацікавити їх, чути їх почуття та думки, визвати відповідне відлуння серця. Він може бути певен, що дитина потягнеться до мистецтва і назавжди буде зв’язана з музикою. Вихователь – посередник між композитором і дітьми. Він доносить до дитини твір в його первозданній красі. Тому, йому необхідно зрозуміти, почути, вникнути, поглибитися у зміст музичного твору, його ідею, відчути настрій. У виконанні музичного твору повинно бути єдність замислу композитора і виконавця.
У кваліфікованому виконанні вихователя звучать твори, які правдиво відображають оточуючий світ дитини. Вони містять багатогранну гаму відтінків, які викликають у дітей співзвучний їм настрій: величність, ліричність, веселість, сум, співчуття, гумор, бадьорість, радість.
Різноманітність музичних художніх образів, зміна їх емоціонального колориту надає поглиблений виховний на дітей, викликає різні почуття, думки, роздуми, дає можливість пережити нехай швидкі, але яскраві емоції, які збагачують внутрішній світ дитини. Необхідно особливо підкреслити, що виконавська майстерність педагога, його вільне володіння інструментом залежить від того, як він грає для дітей музичні твори - напам’ять або по нотах. Для того, щоб зберегти необхідний контакт зі своїми маленькими слухачами, слідкувати за динамікою сприйняття ними музики, бажано бути вільним від нот і грати напам’ять, майже не дивлячись на руки, частіше звертаючись до дітей. Слухаючи музику,вони повинні бачити обличчя вихователя, його очі, посмішку – почувати з ним емоційне спілкування. Таке виконання викликає у дітей відповідну радісну реакцію, захоплення, любов до музики і музичних занять.
Таким чином, художнє виконання педагогом музичних творів, репертуар яких визначається в основному «Програмою виховання в дитячому садку», слід вважати ведучим, вирішальним методом привчання дитини до музики.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
